Рішення

від 24.09.2018 по справі 910/14685/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2018Справа № 910/14685/17 Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю. , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України

до Приватного підприємства "ВВ-ЩИТ-1"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- ОСОБА_2

про стягнення 27 163,22 грн.

Представники сторін: без повідомлення (виклику)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "ВВ-ЩИТ-1" про стягнення в порядку регресу 27 163,22 грн відшкодування, виплаченого потерпілій особі, право вимоги за яким перейшло до відповідача як роботодавця винної в ДТП особи.

Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст.ст. 1191, 1172 ЦК України та п.2 ч. 1 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 05.05.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 у справі №910/14685/17 скасовано, справу №910/14685/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу № 910/146585/17 передано на розгляд судді Трофименко Т.Ю.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст.12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2018 прийнято справу № 910/14685/17 до свого провадження, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам строк на подання документів.

23.08.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі, в якій підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 27.07.2018 була надіслана на адреси сторін та третьої особи рекомендованим листом, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення позивачу і третій особі та поверненням на адресу суду поштового конверту за закінченням встановленого терміну зберігання, надісланого на адресу відповідача.

Суд зазначає, що ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/14685/17 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження Приватного підприємства "ВВ-ЩИТ-1", зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України, а саме: 03134, м. Київ, вул. Булгакова, 16.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

26.07.2013 на перехресті автодоріг Маковище-Гавронщина-Колонщина Макарівського району Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю двох транспортних засобів: автомобіля НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, та автомобіля НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3 Внаслідок даної ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, що підтверджується первісною довідкою ДАЇ № 9237540.

Постановою Макарівського районного суду Київської області від 13.03.2014 у справі № 370/528/14-п ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, а провадження у справі закрито за закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Як вбачається з матеріалів справи, водій автомобіля НОМЕР_2, ОСОБА_3 звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України з повідомленням про ДТП та заявою про виплату страхового відшкодування по ДТП 27.03.2014, посилаючись на те, що цивільно-правова відповідальність щодо експлуатації та керування автомобілем НОМЕР_1, перед третіми особами на момент вчинення ДТП не була застрахована.

Відповідно до Звітів № 8294 від 09.08.2013 та № 8294/2 від 16.09.2013 про оцінку автомобіля НОМЕР_2, на підставі наказу № 5490 від 24.10.2014 позивачем було виплачено потерпілій особі ОСОБА_3 страхове відшкодування на загальну суму 26 648,22 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1/24035 від 27.10.2014, копія якого долучена до матеріалів справи.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 27.06.2017 № 704/1133/16-ц відмовлено у задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_2, Приватного підприємства Охоронне підприємство Щит-1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування у сумі 27 163,22 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на момент ДТП винна особа ОСОБА_2 перебував в трудових відносинах з Приватним підприємством ВВ-Щит-1 , що встановлено у рішенні Тальнівського районного суду Черкаської області від 27.06.2017 у справі № 704/1133/16-ц, тому після виплати відшкодування позивач набув право вимоги саме до ПП Щит-1 , як роботодавця винної в ДТП особи відповідно до ст.ст. 1167, 1172, 1187 ЦК України, п.2 ч. 1 ст. 38 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів . Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача в порядку регресу грошові кошти в розмірі 27 163,22 грн., що являють собою 26 648,22 грн. страхового відшкодування та 515,00 грн. витрат на аварійного комісара.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України обґрунтованими, з огляду на таке.

Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.07.2013 на перехресті автодоріг Маковище-Гавронщина-Колонщина Макарівського району Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю двох транспортних засобів: автомобіля НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, та автомобіля НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3 Внаслідок даної ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, що підтверджується первісною довідкою ДАЇ № 9237540.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль НОМЕР_2.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Як встановлено Судом, постановою Макарівського районного суду Київської області від 13.03.2014 у справі № 370/528/14-п ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, а провадження у справі закрито за закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

У вказаній постанові суду встановлено, що ОСОБА_2 порушив вимоги п. 10.1 та 12.1 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного ВАЗ-2121 , д.н.з. НОМЕР_3, на момент настання страхової події не була застрахована відповідно до вимог Закону України Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

Відповідно до п. 39.1 ст. 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно з пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 цього ж Закону одним із основних завдань Бюро є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Відповідно до пп. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Бюро за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Відповідно до п. 1.3 Положення про централізований страховий резервний фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах, затвердженого рішенням президії Моторного (транспортного) страхового бюро України від 10.02.2005, 31.03.2005, протоколи NN 121, 128, погодженого рішенням Координаційної ради Моторного (транспортного) страхового бюро України від 06.04.2005 протокол N 3, чинного на дату дорожньо-транспортної пригоди та виплату позивачем страхового відшкодування, Бюро за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, встановлених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зокрема, у разі заподіяння шкоди наземним транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність (пп. 1.3.2).

На підставі наказу № 5490 від 24.10.2014 позивачем було виплачено потерпілій особі ОСОБА_3 - власнику пошкодженого автомобіля НОМЕР_2, страхове відшкодування у розмірі 26 648,22 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1/24035 від 27.10.2014, копія якого долучена до матеріалів справи.

Відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.

Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з підпунктом 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

З наведених норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що законом встановлено порядок стягнення коштів, виплачених МТСБУ на відшкодування шкоди особі потерпілій у ДТП, саме в порядку регресу, якщо така шкода спричинена власником транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної незабезпеченому транспортному засобу.

Як роз'яснено у пунктах 26, 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року N 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", до страховика (МТСБУ), який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У постанові від 05.05.2018 у справі № 910/14685/17, скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі №910/14685/17, Верховний Суд зазначив, що суди не встановили, чи є відповідач "власником" транспортного засобу у розумінні зазначеного вище положення п.1.6 ст.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та на якій правовій підставі транспортний засіб ВАЗ-2121 д.н.з. АС0053А4 перебував у співробітника відповідача.

Відповідно до статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відтак, враховуючи зазначені вказівки Верховного Суду у постанові від 05.05.2018 у справі № 910/14685/17, Суд зазначає таке.

В матеріалах справи міститься рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 27.06.2017 № 704/1133/16-ц, у якому встановлено, що ОСОБА_2 з 15.07.2013 по 17.02.2014 працював охоронником в ПП ВВ-Щит-1 . ОСОБА_2 на час скоєння ДТП знаходився при виконанні своїх трудових обов'язків, а саме, здійснював об'їзд на службовому автомобілі, отриманому від ПП ВВ-Щит-1 , надавши відповідне підтвердження: копію трудової книжки серії АТ-ІІІ № 3105731 та копію пояснення його напарника ОСОБА_4 від 27.07.2013, наданого інспектору ВДАІ в межах адміністративної справи про ДТП.

Як вказано в ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 27.06.2017 № 704/1133/16-ц, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

Відтак, не підлягає доказуванню при розгляді цієї справи встановлений у вказаному судовому рішенні факт виконання ОСОБА_2 станом на момент ДТП трудових обов'язків на автомобілі, наданому йому роботодавцем - Приватним підприємством ВВ-Щит-1 .

Отже, відповідальність за шкоду, заподіяну транспортному засобу ВАЗ-21099 , д.н.з. НОМЕР_4, має нести відповідач як юридична особа, з винних неправомірних дій працівника якого сталася дорожньо - транспортна пригода, внаслідок якої автомобіль потерпілої особи зазнав технічних ушкоджень.

Суд зазначає, що доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідач зазначених обставин не спростував.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно з підпунктом 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Абзацом 18 статті 9 Закону України Про страхування передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Разом з цим, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють певні умови для визначення розміру шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а саме: відшкодовується оцінена шкода, розмір шкоди обмежується лімітом відповідальності, встановленим в полісі (пункт 22.1 статті 22 Закону); розмір шкоди обмежується вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону); розмір шкоди зменшується на суму франшизи, встановленої в полісі (статті 9, 12 Закону). Крім того, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу (пункти 32.4, 32.7 статті 32 Закону).

Звітом № 8294 про оцінку вартості збитків автомобіля ВАЗ-21099, держномер НОМЕР_4, складеним 09.08.2013 ФОП Диким В.П, визначено, що матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля НОМЕР_5, в результаті його пошкодження при ДТП складає 34 975,71 грн.

На підставі наказу № 5490 від 24.10.2014 позивачем було виплачено потерпілій особі ОСОБА_3 - власнику пошкодженого автомобіля НОМЕР_2, страхове відшкодування у розмірі 26 648,22 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1/24035 від 27.10.2014, копія якого долучена до матеріалів справи.

Окрім того, позивачем було сплачено ТОВ ЕАК Довіра за послуги аварійного комісару у розмірі 515,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №8124 від 10.11.2016.

При визначенні розміру заподіяної шкоди, що підлягає виплаті відповідачем як юридичною особою, з винних неправомірних дій працівника якого сталася дорожньо - транспортна пригода, внаслідок якої автомобіль потерпілої особи зазнав технічних ушкоджень, у даному випадку Суд виходить із суми матеріального збитку, визначеного Звітом № 8294 про оцінку вартості збитків автомобіля ВАЗ-21099, держномер НОМЕР_4, складеним 09.08.2013, а також суми витрат за послуги аварійного комісара.

Отже, враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України та приймаючи до уваги те, що винний у вчиненні ОСОБА_2 перебував з відповідачем у трудових відносинах, та під час ДТП виконував трудові обов'язки, Суд доходить висновку, що позовні вимоги Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення шкоди є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ВВ-ЩИТ-1" (03134, м. Київ, вул. Булгакова, 16, ідентифікаційний код 35755187) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м.Київ, Русанівський бульвар, буд. 8, ідентифікаційний код 21647131) 27 163 (двадцять сім тисяч сто шістдесят три) грн. 22 коп. та судовий збір у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.Ю. Трофименко