Рішення

від 13.12.2017 по справі 904/8700/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.12.2017 Справа № 904/8700/17

За позовом Публічного акціонерного товариства "Металургтрансремонт", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизельспецсервіс-КР", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про визнання додаткової угоди № 2 від 03.04.2017 до договору поставки № 20 від 08.12.2016 недійсною

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність № б/н від 04.09.2017; представник ОСОБА_2, довіреність № 39 від 15.02.2017;

від відповідача: представник ОСОБА_3, довіреність №1 від 11.07.2017.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Металургтрансремонт" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизельспецсервіс-КР" (далі - відповідач), у якому заявило вимогу про визнання додаткової угоди № 2 від 03.04.2017 до договору поставки № 20 від 08.12.2016 недійсною.

Представник позивача 09.11.2017 та 23.11.2017 подав клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для отримання відповіді чи належать підпис на накладних № 1 від 04.05.2017, № 2 від 15.05.2017, актах приймання - передачі від 04.05.2017 та від 15.05.2017 керівнику відповідача. Клопотання відхиляються судом через недоцільність проведення експертизи, оскільки відповідач не заперечує факт підписання директором вказаних документів, на підставі цих документів судом вже прийнято рішення у справі № 904/6881/17, яке набрало законної сили. Також питання щодо належності директору відповідача підпису на накладних та актах не має безпосереднього відношення до предмету цього позову та не може вплинути на висновок щодо наявності повноважень у керівника філії позивача на підписання додаткової угоди до договору.

Відповідач в судове засідання 23.11.2017 не забезпечив явку свого представника без пояснення причин та незважаючи на неодноразові вимоги суду, не вжив заходів до надання вичерпного переліку доказів, які б підтверджували його доводи та заперечення, хоча останній повністю обізнаний про дату час, місце судового слухання та вимоги суду. До суду повернулися поштові відправлення з відміткою оператора поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання".

Ухвалою від 23.11.2017 суд продовжив розгляд справи на 15 днів - до 14.12.2017.

28.11.2017 позивач подав заяву про забезпечення позову, якою просить суд зобов'язати Індустріальний відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції зупинити виконавчі дії за виконавчим провадженням ВП № 55106978. В обгрунтування цієї заяви позивач посилається на той факт, що невжиття заходів до забезпечення позову шляхом зупинення виконавчих дій призведе до утруднення повернення майна, яке може бути реалізоване при здійсненні виконавчих дій, в разі якщо цей позов до ТОВ "Дизельспецсервіс-КР" буде задоволено.

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у судовому засіданні оголошено перерву з 05.12.2017 до 11.12.2017.

11.12.2017 відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив з підстав необгрунтованості та незаконності. Спірну додаткову угоду № 2 від 03.04.2017 до договору поставки № 20 від 08.12.2016 вважає дійсною та такою, що підписана належним чином посадовою особою відповідача - директором, обмежень повноважень якого не містять дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Крім того, підписана відповідачем додаткова угода була направлена на реальне настання правових наслідків, оскільки позивач отримав від відповідача продукцію, за яку на цей час не бажає розраховуватись. Викладені відповідачем обставини були зазначені у постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 904/6881/17. Тому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

08.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дизельспецсервіс-КР" (далі - постачальник, відповідач) та Публічним акціонерним товариством "Металургтрансремонт" (далі - покупець, позивач) було підписано договір поставки №20 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставляти на умовах даного договору, а покупець приймати та сплачувати продукцію, що поставляється, відповідно до умов договору.

Додатковою угодою № 2 від 03.04.2016 до цього договору сторони узгодили загальну його вартість, що складає 2000000,00 грн, у т.ч. ПДВ 333333,33 грн, виклавши її у п. 2.1 договору.

Згідно специфікацій № 8 та № 9 до цього договору загальна вартість поставленого товару складає 3221804,00 грн, у т.ч. ПДВ.

Покупець здійснює попередню оплату в розмірі 50% від вартості товару по специфікаціям, що є невід'ємною частиною даного договору, згідно виставлених позивачем рахунків, інші 50% вартості товару - на протязі 20 календарних днів з моменту надходження товару на склад відповідача та підписання акту приймання - передачі товару, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача (п. 2.2 договору).

Відповідно до пункту 5.3 договору під час приймання продукції відповідач зобов'язаний здійснити її перевірку за кількістю та якістю, скласти та підписати відповідні документи (видаткову накладну, акт приймання - передачі), після чого продукція вважається власністю відповідача.

За твердженнями позивача, спірна додаткова угода № 2 від 03.04.2017 та специфікації до неї № 8 та № 9 візування, передбачене Положенням про Порядок укладення договорів, затвердженим наглядовою радою, не проходили, що дає йому підстави стверджувати, що сторони не узгодили умов поставки за додатковою угодою № 2 та відповідно не погодили ціну та перелік запчастин на поставку товару, а отже не вчинили дій направлених на настання прав та обов'язків.

За таких обставин, враховуючи те, що позивачем специфікації (№ 8 від 13.04.2017 та № 9 від 20.04.2017) та додаткова угода № 2 від 03.04.2017 не погоджувались за відсутності відповідного візування, останнім не вчинялись жодні дії направлені на схвалення укладеного правочину через що товар на його адресу не поставлявся, ним не приймався та відповідно не оплячувався. Поставка товару була оформлена відповідачем лише документально, що, на думку позивача, є перевищенням зі сторони відповідача своїх повноважень щодо вчинення правочину, як укладення додаткової угоди.

Вказані обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом, предметом якого є визнання додаткової угоди № 2 від 03.04.2017 недійсною.

Відповідач позов не визнав.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст. 215 ЦК України).

Так, правочин є недійсним при недодержанні його сторонами приписів актів цивільного законодавства, а також у випадку, якщо він суперечить інтересам держави і суспільства.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір по справі, разом з додатковими угодами, є договором поставки. З преамбули цього договору вбачається, що від імені ПАТ "Металургтрансремонт" договір був підписаний директором відокремленого підрозділу "Інгулецький завод по ремонту дизелів "Промдизель" ОСОБА_4, повноваження якого були підтверджені довіреністю №1122 від 15.12.2015, посвідченою приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 Вказана довіреність була видана 15.12.2015 строком до 31.12.2017.

03.04.2017 сторонами була укладена додаткова угода № 2, якою змінена загальна вартість договору та становить 2000000,00 грн. Зі сторони відповідача ця додаткова угода підписана тією ж особою, що і договір.

Частиною 4 ст. 95 ЦК України передбачено, що керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Встановивши оформлення директором відособленого підрозділу "Інгулецького заводу по ремонту дизелів "Промдизель" - ОСОБА_4 безтоварної операції, тобто фактичного документального оформлення, позивач жодних дій на його виконання не здійснив. Оскільки, за твердженнями позивача, додаткова угода і специфікації не пройшли відповідного візування, передбаченого Положенням про Порядок укладання договорів, затвердженим наглядовою радою, що є обов'язковим для виконання керівником відокремленого підрозділу. Крім того, на думку позивача, у керівника відокремленого підрозділу "Інгулецького заводу по ремонту дизелів "Промдизель" на момент укладення додаткової угоди існували обмеження щодо вартості укладення правочинів на суму, що перевищує 10000,00 грн, про що відображено в протоколах наглядової ради.

З огляду на що позивач вимагає визнати недійсною в судовому порядку додаткову угоду № 2 від 03.04.2017 до договору поставки.

Не погоджуючись з доводами позивача, відповідач навпаки стверджує про дійсність спірної додаткової угоди, з урахуванням якої відбувалась поставка товару вказаного в специфікаціях № 8 та № 9.

Повноваження директора ОСОБА_4 відокремленого підрозділу "Інгулецького заводу по ремонту дизелів "Промдизель" підтверджуються довіреністю № 1122 від 15.12.2015, посвідченою приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, у якій відсутні дані щодо обмежень його повноважень на укладення правочинів.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2017 у справі № 904/6881/17, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.10.2017, підтверджено:

- відсутність обмежень директора відокремленого підрозділу "Інгулецького заводу по ремонту дизелів "Промдизель" щодо права підпису додаткової угоди № 2 від 03.04.2017;

- наявність господарських зобов'язань між сторонами за договором поставки № 20 від 08.12.2016 з урахуванням спірної додаткової угоди та специфікацій;

- невиконання ПАТ "Металургтрансремонт" обумовлених договором строків оплати поставленого йому товару та встановлено наявну заборгованість.

Вказані обставини не потребують доказування у цьому судовому процесі у відповідності до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, за якою обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Положеннями ст. 241 ЦК України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Господарським судом Дніпропетровської області у справі № 904/6881/17 було доведено, що дії відповідача свідчили про виконання договору стосовно поставки товару, проте позивач не виконав свої зобов'язання за цим договором та не оплатив товар, що призвело до присудження судом примусового стягнення заборгованості.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та проаналізувавши чинне законодавство України, суд не вбачає підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено, що в момент вчинення спірного правочину стороною були недодержані інші вимоги, які встановлені ст. 203 ЦК України, а відтак, позивач не довів наявності підстав, в силу яких додаткова угода № 2 від 03.04.2017 до договору має бути визнана недійсною. З огляду на що в задоволенні позову слід відмовити повністю за необгрунтованістю.

Стосовно заяви позивача про здійснення заходів до забезпечення позову слід зазначити, що суд не вбачає підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Положеннями ст. 66 ГПК України передбачено, що забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Господарський суд має право вжити, передбачені статтею 67 ГПК України, заходи до забезпечення позову, у тому числі, за заявою сторони, яка подала позов.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Враховуючи той факт, що позивачем викладена вимога про здійснення судом заходів до забезпечення позову шляхом зобов'язання Індустріального відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції зупинити виконавчі дії за виконавчим провадженням ВП № 55106978 по примусовому виконанню рішення по справі № 904/6881/17, а господарський суд не наділений ГПК України такими повноваженнями, тож останній позбавлений права здійснювати такі дії.

Крім того, доцільно зауважити, що в обгрунтування поданої заяви, позивач посилається на той факт, що невжиття вищевказаних заходів до забезпечення позову призведе до утруднення повернення майна, яке може бути реалізоване при здійсненні виконавчих дій через відсутність коштів на його рахунках, у разі якщо цей позов до ТОВ "Дизельспецсервіс-КР" буде задоволено. Проте, оскільки позовні вимоги не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, визнані судом як такі, що не доведені позивачем та не підлягають задоволенню, тому здійснення виконавчих дій по примусовому виконанню рішення по справі № 904/6881/17 жодним чином не вплине на рішення у цій справі.

В результаті чого у задоволенні заяви слід відмовити, витрати по сплаті судового збору стосовно подання заяви про забезпечення позову у сумі 800,00 грн покладаються на позивача.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору за подання позову у сумі 1600,00 грн покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 3 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову та заяви про забезпечення позову відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 18.12.2017.

Суддя ОСОБА_6