Рішення

від 11.12.2017 по справі 914/2204/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2017р. Справа № 914/2204/17

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П. при секретарі судового засідання Зусько І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Схід Меркурія , м. Львів

до відповідача Публічного акціонерного товариства Львівський холодокомбінат , м. Львів

про стягнення 147649,76 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Коваль Н.Г. - адвокат (договір про надання правової допомоги (адвокатських послуг) №007/17 від 28.09.2017р.);

від відповідача: Дунас О.М. - представник (довіреність №160 від 16.01.2017р.).

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Схід Меркурія до відповідача Публічного акціонерного товариства Львівський холодокомбінат про стягнення 147649,76 грн.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та протоколах судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив стягнути з відповідача за прострочення оплати поставленого товару за договором поставки від 20.01.2015 р. №150110 три відсотки річних в розмірі 15702,10 грн., інфляційні нарахування в розмірі 51522,00 грн. та пеню в розмірі 80425,66 грн., всього: 147649,76 грн. Також просив стягнути з відповідача судові витрати.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечив в повному обсязі, подав заяву про застосування строків позовної давності до вимоги позивача про стягнення 80 425,66 грн. пені.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи представника позивача, суд, встановив:

20 січня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Схід Меркурія (постачальник) та Публічним акціонерним товариством Львівський холодокомбінат (покупець) було укладено договір поставки №150110 із протоколом розбіжностей (далі - договір). Відповідно до умов цього Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар - замінник молочного жиру.

Згідно з п.3.6. договору №150110 в редакції протоколу розбіжностей товар вважається таким, що поставлений (переданий) покупцю з моменту його прийняття покупцем по кількості та якості згідно умов поставки, визначених п.2.1. договору, а також передання належним чином оформлених документів, що стосуються товару та підлягають передачі покупцю згідно цього договору та/або актів чинного законодавства (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, документи, що засвідчують якість товару, інші документи).

Відповідно до умов п. 4.1. договору в редакції протоколу розбіжностей розрахунки за кожну партію товару здійснюються покупцем в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту прийняття товару, в порядку, встановленому п.п.2.1. цього договору.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.06.2017 р. частково задоволено первісний позов ТзОВ ТД Схід Меркурія , стягнуто з ПАТ Львівський холодокомбінат на користь позивача 6' 990,65 грн. 3% річних, 25' 610,00 грн. інфляційних нарахувань, 107' 193,44 грн. пені, 196' 100,00 грн. штрафу, 17' 503,41 грн. судового збору, 6' 046,10 грн. судового збору за розгляд спору судом касаційної інстанції, а також 10' 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката. Провадження у справі в частині стягнення 831' 000,00 грн. основного боргу припинено в зв'язку із сплатою під час провадження у справі. В задоволенні зустрічного позову ПАТ Львівський холодокомбінат відмовлено повністю.

В даному рішенні встановлено, що на виконання умов договору поставки №150110 позивач за первісним позовом поставив, а відповідач за первісним позовом, товар прийняв на загальну суму 832000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 397 від 12.08.2015, № 398 від 13.08.2015, № 400 від 14.08.2015, № 408 від 17.08.2015, № 411 від 18.08.2015, № 413 від 19.08.2015, № 419 від 21.08.2015, № 421 від 25.08.2015, № 450 від 02.09.2015, № 452 від 03.09.2015, № 454 від 04.09.2015, а також товарно-транспортними накладними. Відповідач за первісним позовом не заперечив прийняття ним товару за названими видатковими накладними.

Станом на день розгляду справи відповідачем за первісним позовом повністю оплачено заборгованість у розмірі 831000 грн. За несвоєчасне виконання договірних зобов'язань щодо оплати поставленого товару та відповідно прострочення грошового зобов'язання нараховані позивачем з моменту виникнення боргу по грудень 2015 року 6990,65 грн. 3% річних, 25610,00 грн. інфляційних нарахувань, 107193,44 грн. пені, 196100,00 грн. штрафу стягнуті вказаним рішенням на користь позивача.

У зв'язку зі сплатою основного боргу лише у серпні 2016 року, позивачем за період грудня 2015 року по серпень 2016 року (враховуючи вже стягнуті попередні нарахування та шестимісячний строк нарахування пені) нараховано відповідачу три відсотки річних в розмірі 15 702,10 грн., інфляційні нарахування в розмірі 51 522,00 грн. та пеню в розмірі 80 425,66 грн., які просить стягнути з відповідача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи, 20 січня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Схід Меркурія (постачальник) та Публічним акціонерним товариством Львівський холодокомбінат (покупець) було укладено договір поставки №150110 із протоколом розбіжностей (далі - договір). Відповідно до умов цього Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар - замінник молочного жиру.

Згідно з п.3.6. договору №150110 в редакції протоколу розбіжностей товар вважається таким, що поставлений (переданий) покупцю з моменту його прийняття покупцем по кількості та якості згідно умов поставки, визначених п.2.1. договору, а також передання належним чином оформлених документів, що стосуються товару та підлягають передачі покупцю згідно цього договору та/або актів чинного законодавства (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, документи, що засвідчують якість товару, інші документи).

Відповідно до умов п. 4.1. договору в редакції протоколу розбіжностей розрахунки за кожну партію товару здійснюються покупцем в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту прийняття товару, в порядку, встановленому п.п.2.1. цього договору.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.06.2017 р. частково задоволено первісний позов ТзОВ ТД Схід Меркурія , стягнуто з ПАТ Львівський холодокомбінат на користь позивача 6' 990,65 грн. 3% річних, 25' 610,00 грн. інфляційних нарахувань, 107' 193,44 грн. пені, 196' 100,00 грн. штрафу, 17' 503,41 грн. судового збору, 6' 046,10 грн. судового збору за розгляд спору судом касаційної інстанції, а також 10' 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката. Провадження у справі в частині стягнення 831' 000,00 грн. основного боргу припинено в зв'язку із сплатою під час провадження у справі. В задоволенні зустрічного позову ПАТ Львівський холодокомбінат відмовлено повністю.

В даному рішенні встановлено, що на виконання умов договору поставки №150110 позивач за первісним позовом поставив, а відповідач за первісним позовом, товар прийняв на загальну суму 832000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 397 від 12.08.2015, № 398 від 13.08.2015, № 400 від 14.08.2015, № 408 від 17.08.2015, № 411 від 18.08.2015, № 413 від 19.08.2015, № 419 від 21.08.2015, № 421 від 25.08.2015, № 450 від 02.09.2015, № 452 від 03.09.2015, № 454 від 04.09.2015, а також товарно-транспортними накладними. Відповідач за первісним позовом не заперечив прийняття ним товару за названими видатковими накладними. Станом на день розгляду справи відповідачем за первісним позовом повністю оплачено заборгованість у розмірі 831000грн. За несвоєчасне виконання договірних зобов'язань щодо оплати поставленого товару та відповідно прострочення грошового зобов'язання нараховані позивачем з моменту виникнення боргу по грудень 2015 року 6' 990,65 грн. 3% річних, 25' 610,00 грн. інфляційних нарахувань, 107' 193,44 грн. пені, 196' 100,00 грн. штрафу стягнуті вказаним рішенням на користь позивача.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Щодо преюдиційності встановленої обставини суд зазначає наступне:

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до п.2.6 Постанови Пленуму ВГС України №18 від 26 грудня 2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Отже, факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати поставленої продукції та правомірність нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат встановлений рішенням Господарського суду Львівської області від 26.06.2017 р. у справі №914/4372/15.

У відповідності із ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем за несвоєчасно оплачений Товар нараховано відповідачу, враховуючи шестимісячний термін нарахування, за період з грудня 2015 року по березень 2016 року пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару в розмірі 80 425,66 грн., яку просить стягнути з відповідача.

Відповідачем до пояснень (вх. №42192/17 від 11.12.2017 р.) подано заяву про застосування строків позовної завності, у якій просить суд застосувати до вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача пені наслідки спливу строку позовної давності.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів встановлено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судами встановлено порушення прав позивача на своєчасну оплату, наявність правових підстав для нарахування пені за порушення порядку і строку виконання взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленої продукції.

З огляду на викладене, до позовних вимог позивача про стягнення пені в розмірі 80425,66 грн. слід застосувати строк позовної давності та в цій частині слід відмовити у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За несвоєчасне виконання договірних зобов'язань позивачем, враховуючи положення статті 625 Цивільного кодексу України нараховано відповідачу 51 522,00 грн. інфляційних втрат та 15 702,10 грн. - 3% річних.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних, які належить стягнути з відповідача на користь позивача за прострочення виконання грошового зобов'язання суд встановив, що сума інфляційних втрат, які підлягають до стягнення становить 46349,88 грн. та сума 3% річних, які підлягають до стягнення становить 15702,10 грн.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, суд дійшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 5172,12 грн. слід відмовити.

В порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково в розмірі 62 051,98 грн., з яких: 46 349,88 грн. інфляційних втрат та 15 702,10 грн. - 3% річних.

Як передбачено частиною 6 статті 84 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Суд вважає, що відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 930,78 грн.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 10000,00 грн. В обґрунтування вимог про стягнення витрат на послуги адвоката позивач надав суду. Договір про надання правової допомоги (адвокатських послуг), укладений між ТзОВ Торговий дім Схід Меркурія та адвокатом Ковалем Н.Г. № 007/17 від 28.09.2017 р., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1813 від 01.12.2010 р., Акт виконаних робіт щодо надання юридичних послуг від 24.10.2017 р. № 001/17, рахунок №001/17 про оплату правової допомоги (адвокатських послуг) від 24.10.2017 р. та платіжне доручення від 24.10.2017р. №6574 про оплату послуг.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України №7 від 21.02.2013р., витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Як вбачається з долучених позивачем документів, Адвокатське об'єднання Правовий центр Професіонал на виконання умов укладеного з позивачем договору надавало йому консультації щодо даного позову, готував проекти документів, представляв інтереси в суді.ї

Відповідно до п.6.5. згаданої вище Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7, вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

З огляду на викладене, витрати позивача на послуги адвоката суд покладає на відповідача в розмірі 6000,00 грн.

Керуючись ст.ст.43, 33, 34, 43, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Львівський холодокомбінат (79025, м. Львів, вул. Повітряна,2; ідентифікаційний код 01553706) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Схід Меркурія (79024, м. Львів, вул. Промислова, 50/52; ідентифікаційний код 31729389) 46349,88 грн. інфляційних втрат, 15702,10 грн. - 3% річних, 6000,00 грн. - витрат на послуги адвоката та 930,78 грн. судового збору.

3. В решта частині позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 11.12.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 18.12.2017р.

Суддя Гоменюк З.П.