Постанова

від 21.12.2017 по справі 812/1307/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2017 року справа №812/1307/17

Приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сіваченка І.В.,

суддів Шишова О.О., Чебанова О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства "Сантехсервіс" на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року (повний текст складено 25 вересня 2017 року в м. Сєвєродонецьку) у справі № 812/1307/17 (суддя І інстанції Чернявська Т.І.) за позовом Приватного підприємства "Сантехсервіс" до Старобільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання нечинною та скасування постанови про призначення документальної податкової перевірки,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року Приватне підприємство «Сантехсервіс» (далі - підприємство або ПП «Сантехсервіс» ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Старобільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (далі - Інспекція), в якому позивач просить визнати нечинною та скасувати постанову старшого слідчого відділу фінансових розслідувань Інспекції ОСОБА_1 від 17.05.2016 про призначення по кримінальному провадженню від 21.10.2015 № 32015130000000059 документальної податкової перевірки ПП «Сантехсервіс» .

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року у справі № 812/1307/17 у відкритті провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ПП «Сантехсервіс» відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що ПП «Сантехсервіс» є стороною кримінального провадження, у межах якого винесено оскаржувану постанову від 17.05.2016 про призначення документальної податкової перевірки, і воно має можливість подати скаргу відповідно до статті 303 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за цим позовом, оскільки заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу місцевого суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач, як юридична особа в кримінальному провадженні №32015130000000059 від 21.10.2015, відкритому за ознаками злочину, передбаченому ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України (далі - КК України), не може мати ніякого процесуального статусу.

Апелянт зауважує, що слідчий у законний спосіб не може визнати за позивачем ніякого процесуального статусу, доки кримінальне провадження №32015130000000059 від 21.10.2015 проводиться за попередньою кваліфікацією ст. 212 КК України та доки посадовій особі позивача не буде повідомлено про підозру за ст. 209, 306, ч. 1,2 ст. 368, 3683, ч. 1,2 ст. 3684, ст. 369, 3692, 258-2585, 109, 110, 113, 146, 147, ч. 2-4 ст. 1591, ст. 160, 260, 436, 437, 438, 442, 444, 447 КК України.

Таким чином, оскаржувана ухвала порушує права позивача на судовий захист від свавілля органів державної влади та заводить нанівець принцип верховенства права, який застосовується з урахуванням рішень ЄСПЛ.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 КАС України (в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до пункту 2 частини третьої статті 17 КАС України (в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення) не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

Статтею 2 КПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення) регламентовано, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

В рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 у справі № 1-17/2001 (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) Конституційний Суд України зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості і не належить до сфери управлінської.

Частиною першою статті 24 КПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення) закріплено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 110 КПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення) процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду.

Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне (частина третя статті 110 КПК України).

Згідно з частиною першою статті 303 КПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення) на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора:

1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна;

2) рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;

3) рішення слідчого про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником;

4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;

5) рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою;

6) рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом;

7) рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником;

8) рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу, - підозрюваним, його захисником чи законним представником, потерпілим, його представником чи законним представником.

Відповідно до частини другої статті 303 КПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення) скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

З огляду на викладене, постанова старшого слідчого відділу фінансових розслідувань Інспекції ОСОБА_1 від 17.05.206 про призначення по кримінальному провадженню від 21.10.2015 № 32015130000000059 документальної податкової перевірки ПП «Сантехсервіс» має бути оскаржена в порядку, передбаченому КПК України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду» , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом» , національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг на процесуальні рішення, дії чи бездіяльність суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в рамках кримінального провадження є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

Твердження позивача, що позови про визнання протиправними рішень слідчого підпадають під юрисдикцію адміністративних судів, з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини від 09 березня 2017 року у справі «Кузьменко проти України» (заява № 49526/07), колегія суддів вважає безпідставними та незмістовними з таких підстав.

У рішенні від 09 березня 2017 року у справі «Кузьменко проти України» (заява № 49526/07), яке 09 червня 2017 року набуло статусу остаточного, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про порушення самої суті права на доступ заявника до суду і констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на відмову національних адміністративних судів розглядати позов заявника про оскарження дій органів досудового слідства і подальше відсилання його до процедури оскарження, передбаченої КПК України. Розглядаючи процедуру оскарження дій слідчого, передбачену статтею 234 КПК України, Європейський суд вказав, що вона не надавала заявнику можливості отримати безпосередній та швидкий розгляд його позову. Зокрема, Європейський суд звернув увагу на те, що заявник не був стороною кримінального провадження, у межах якого було проведено обшук його квартири, таким чином, він не мав можливості подати скаргу відповідно до статті 234 КПК України.

Як свідчать матеріали адміністративного позову та ухвала Старобільського районного суду Луганської області від 27 січня 2016 року по справі № 431/325/16-к про розгляд винесеного по кримінальному провадженню № 32015130000000059 від 21.10.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України, старшим слідчим СВ фінансових розслідувань Інспекції старшого лейтенанта податкової міліції ОСОБА_2, погоджене прокурором Старобільської місцевої прокуратури ОСОБА_3, клопотання про призначення проведення документальної позапланової невиїзної податкової перевірки (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 55492155), слідчим відділом фінансових розслідувань Інспекції здійснюється досудове розслідування, що зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 32015130000000059 від 21.10.2015, у відношенні службових осіб приватного підприємства «Сантехсервіс» , які у період 01.08.2012 по 31.12.2012 ухились від сплати податків на загальну суму 2 718 571,49 грн.

Таким чином, ПП «Сантехсервіс» є стороною кримінального провадження, у межах якого винесено оскаржувану постанову від 17.05.2016 про призначення документальної податкової перевірки, і воно має можливість подати скаргу відповідно до статті 303 КПК України.

Отже, рішення Європейського суду з прав людини від 09 березня 2017 року у справі «Кузьменко проти України» (заява № 49526/07) не може бути застосовано до спірних правовідносин.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 109 КАС України (в редакції, що діяла на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення) суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про необхідність відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за цим позовом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що місцевим судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

На підставі викладеного, місцевий суд дійшов вірного висновку, що ця справа не належить до юрисдикції адміністративних судів та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 316 КАС України (в редакції, що набрала чинності з 15 грудня 2017 року) визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам процесуального права і не може бути скасована з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, ухвала суду є законною і обґрунтованою, доводи апеляційної скарги висновки викладені в судовому рішенні не спростовуються, підстави для скасування відсутні.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Сантехсервіс" - залишити без задоволення.

Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року у справі № 812/1307/17 за позовом Приватного підприємства "Сантехсервіс" до Старобільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання нечинною та скасування постанови про призначення документальної податкової перевірки - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 21 грудня 2017 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В.Сіваченко

Судді О.О.Шишов

ОСОБА_4