Постанова

від 14.12.2017 по справі 910/12440/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2017 р. Справа№ 910/12440/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Захарченко О.В. - представник

від відповідача:Куликов О.А. - представник

від третьої особи: не з"явився

розглянувши апеляційні скарги Підприємства "Сантех-Світ" з іноземною інвестицією

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 11.10.2017р.

у справі № 910/12440/17 ( суддя В.П. Босий)

за позовом Підприємства "Сантех-Світ" з іноземною інвестицією

до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик"

третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Родіонова Наталія Вікторівна

про визнання недійсним договору іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Підприємство з іноземною інвестицією "Гассіб" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (надалі - "Банк") про визнання недійсним договору іпотеки.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.10.2017р. у справі № 910/12440/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою вх. 9104 від 02.11.2017, просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з ясування обставин справи.

Ухвалою № 910/12440/17 від 06.11.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 14.12.2017

Також відповідачем подано апеляційну скаргу вх. 9276 від 08.11.2017, до якої додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Ухвалою № 910/12440/17 від 09.11.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 14.12.2017.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що місцевий господарський суд не звернув увагу на те, що від імені Підприємства Гассіб з іноземною інвестицією (Іпотекодавець) договір укладений директором Підприємства Гассіб Камаль Мішель, який діяв на підставі Статуту. Однак вказаному директору не було надано повноважень на укладення такого роду договорів, які передбачають потенційну можливість позбавлення підприємства належного йому вартісного майна. Також директору підприємства не було надано повноважень на укладення та підписання договорів про внесення змін до іпотечного договору. Умови іпотечного договору та договорів про внесення до нього змін не узгоджуються з інтересами підприємства, директор, укладаючи такі договори, діяв не в інтересах підприємства, перевищуючи надані йому повноваження.

Апелянт зазначає, що відповідно до п. 3.5. Статуту (дата реєстрації - 27.02.2012 року), який діяв на момент укладення договору, підприємство здійснює володіння, користування та розпорядження своїм майном у відповідності, окрім іншого, до рішень засновників підприємства.

На думку апелянта укладенню та підписанню оспорюваного договору іпотеки мало передувати надання згоди директору підприємства на укладення та підписання такого роду договорів, що передбачають розпорядження дороговартісним майном підприємства. Судом не взято до уваги той факт, що такого рішення прийнято не було, про прийняття такого рішення зазначав лише відповідач у судовому засіданні, а тому апелянт вважає, що договір іпотеки від 27.02.2012 р., укладений між позивачем та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Родіоновою Наталією Вікторівною за реєстровим №799, є недійсним, оскільки не відповідає нормам чинного законодавства України, а саме підписаний представником позивача з перевищенням повноважень.

В судове засідання представник третьої особи не з явився, по час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Враховуючи, що третя особа належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, вислухавши думку представників позивача та відповідач, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника третьої особи, оскільки він не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, апеляційний суд встановив наступне.

27.02.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" та Підприємством "Гассіб" з іноземною інвестицією (позичальник за умовами договору) укладено генеральний кредитний договір №06/12, відповідно до п. 1.1 якого кредитор встановлює позичальнику ліміт кредитних операцій у розмірі 3 100 000 доларів США, терміном на 36 місяців з 27 лютого 2012 року до 26 лютого 2015 року, в межах якого здійснюються кредитні операції в іноземній валюті долари США за окремими кредитними договорами, що будуть укладені в рамках цієї Угоди, в порядку і на умовах, передбачених цією Угодою та Договорами. При цьому Договори є невід'ємною частиною цієї Угоди.

27.02.2012 р. між Банком та Підприємством "Гассіб" з іноземною інвестицією в рамках генерального кредитного договору №06/12 був укладений кредитний договір №06/12-1 (надалі - "Кредитний договір"), відповідно до якого кредитор відкриває позичальнику не відновлювальну кредитну лінію з лімітом в сумі 3 100 000,00 дол. США строком з 27 лютого до 2012 року до 25 грудня 2012 року терміном повернення кредитних коштів 25 грудня 2012 року згідно з графіком, зазначеним у п. 2.2, зі сплатою відсотків за користування кредитом із розрахунку 12% річних.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України.

Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що були встановлені договором.

27.02.2012 р. між Банком (іпотекодержатель) та Підприємством "Гассіб" з іноземною інвестицією (іпотекодавець) був укладений договір наступної іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Родіоновою Наталією Вікторівною за реєстровим №799 (надалі - "Договір"), за змістом п. 1.1 якого іпотекодавець, з метою забезпечення виконання власних зобов'язань, у повному обсязі, що випливають із генерального кредитного договору №06/12 від 27.02.2012 р. та укладеного в його рамках кредитного договору №06/12-1 від 27.02.2012 р., генерального кредитного договору №597/07 від 06.07.2007 р. та укладеного в його рамках кредитного договору №597/07/5 від 16.09.2011 р., кредитного договору №19/11 від 12.05.2011 р. (кредитні договори) передає, а іпотекодержатель приймає в наступну іпотеку майно перераховане в пункті 1.2 (предмет іпотеки).

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що предмет іпотеки складається:

- з 49/50 часток комплексу нежитлових будівель, до складу яких входять: приміщення в літ. "К": приміщення №1: №1-1 - тамбур площею 13,8 кв.м; №1-2 - складське приміщення площею 847,9 кв.м; №1-3 - роздягальня площею 22,8 кв.м; №1-4 - душова площею 3,1 кв.м; №1-5 - туалет площею 2,7 кв.м; №1-6 - виробничо-складське приміщення площею 32,5 кв.м; №1-7 - виробничо-складське приміщення площею 16,9 кв.м; №1-8 - виробничо-складське приміщення площею 49,9 кв.м; №1-9 - виробничо-складське приміщення площею 72,3 кв.м; №1-10 виробничо-складське приміщення площею 144,1 кв.м; №1-11 - виробничо-складське приміщення площею 995,7 кв.м; №1-12 - коридор площею 35,3 кв.м; №1-13 - вмивальник площею 7,5 кв.м; №1-14 - душова площею 11,7 кв.м; №1-15 - туалет площею 11,3 кв.м; №1-16 - вмивальник площею 5,6 кв.м; №1-17 - коридор площею 34,0 кв.м; №1-18 - вмивальник площею 3,6 кв.м; №1-19 - туалет площею 11,5 кв.м; №1-20 - душова площею 4,2 кв.м; №1-21 душова площею 4,0 кв.м; №1-22 - туалет площею 4,1 кв.м; №1-23 - виробничо-складське приміщення площею 69,4 кв.м; №1-24 - виробничо-складське приміщення площею 141,0 кв.м; №1-25 - виробничо-складське приміщення площею 75,5 кв.м; №1-26 - виробничо-складське приміщення площею 77,4 кв.м; №1-27 - виробничо-складське приміщення площею 577,1 кв.м; №1-28 - виробничо-складське приміщення площею 69,6 кв.м; №1-29 - виробничо-складське приміщення площею 73,3 кв.м; №1-30 - виробничо-складське приміщення площею 8 062,3 кв.м; №1-31 - виробничо-складське приміщення площею 107,0 кв.м; №1-33 - виробничо-складське приміщення площею 217,8 кв.м; №1-34 - виробничо-складське приміщення площею 68,7 кв.м; №1-35 - виробничо-складське приміщення площею 58,9 кв.м; №1-36 - сходова клітина площею 33,6 кв.м; №1-37 - коридор площею 112,8 кв.м; №1-38 - виробничо-складське приміщення площею 34,3 кв.м; №1-39 - виробничо-складське приміщення площею 33,9 кв.м; №1-40 - виробничо-складське приміщення площею 69,2 кв.м; №1-41 - виробничо-складське приміщення площею 69,0 кв.м; №1-42 - виробничо-складське приміщення площею 52,6 кв.м; №1-43 - комора площею 15,3 кв.м; приміщення №2 - Антресоль: №2-1 - офісно-побутове приміщення площею 1 049,7 кв.м; загальна площа приміщення №2 складає 1 049,7 кв.м; приміщення №3 - Антресоль: №3-1 - офісно-побутове приміщення площею 647,0 кв.м; №3-2 - офісно-побутове приміщення площею 287,0 кв.м; №3-3 - кладова площею 7,4 кв.м; загальна площа - 941,4 кв.м; приміщення №4 - Антресоль: №4-1 - галерея площею 215,8 кв.м; №4-2 - перехідна галерея площею 174,7 кв.м; загальна площа - 390,5 кв.м; всього по літ. "К" - 14 734,8 кв.м; приміщення літ. "Л" загальною площею 126,0 кв.м, а саме: приміщення 1-го поверху №1; гараж 1-1 площею 38,0 кв.м; гараж 1-2 площею 77,6 кв.м; комора 1-2 площею 10,4 кв.м; контрольно-пропускний пункт літ. "М" площею 13,7 кв.м, а саме приміщення першого поверху №1; коридор площею 4,7 кв.м; прохідна 1-2 площею 9,0 кв.м; всього загальною - 14 874,5 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Вінниця, вул. Гонти, 37, і належать іпотекодавця на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Родіоновою Н.В., 27.04.2010 р. за реєстровим №1889;

- завантажувально-розвантажувальної площадки довжиною 63,2 метри, шириною 43,2 метри, загальною площею 2 730 кв.м, яка знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Гонти, 39А та належить іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу нежитлової споруди, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Родіоновою Н.В. 27.04.2010 р. за реєстровим №1886;

- земельної ділянки площею 3,4952 га, кадастровий номер 0510136300:01:066:0027, що розташована за адресою: м. Вінниця, вул. Гонти, 37, і належить іпотекодавцю на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №698083.

Відповідно до п. 1.5 Договору за домовленістю сторін заставна вартість предмета іпотеки становить на рівні оціночної вартості 6 595 543,00 дол. США.

Пунктом 3 ст. 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (у тому числі земельна ділянка), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону, а саме у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання недійсним договору іпотеки від 27.02.2012 р., укладеного між позивачем та відповідачем та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Родіоновою Наталією Вікторівною за реєстровим №799, оскільки не відповідає нормам чинного законодавства України, а саме підписаний представником позивача з перевищенням повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як зазначено у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як на підставу для визнання недійсним договору іпотеки позивач вказує на те, що спірний договір від імені Підприємства "Гассіб" з іноземною інвестицією виконаний директором такого підприємства з перевищенням наданих йому повноважень.

За змістом ст. ст. 92, 97 - 99 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абз. 1 ч. 2 ст. 98 цього Кодексу.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Як вбачається із матеріалів справи, спірний договір від імені підприємства підписав його директор Гассіб Камаль, який діяв на підставі Статуту, договір скріплений печатками банку та підприєства.

Пунктом 4.2 Статуту позивача в редакції від 25.09.2009 р. визначено, що виконавчим органом підприємства є директор. Директор діє згідно з чинним законодавством України, цим Статутом, та має право в порядку визначеному даним статутом самостійно вирішувати всі питання діяльності підприємства, за винятком питань, віднесених до виключної компетенції Зборів засновників.

Відповідно до п. 4.3 Статуту підприємства директор підприємства чи особа, яка на законних підставах його заміщає, без погодження із зборами засновників підприємства та без їх попереднього письмового дозволу не має права укладати від імені підприємства договори (контракти) угоди, чи вчиняти правочини, одноразова сума яких перевищує еквівалент 10 000 000,00 Євро.

Таким чином, Статутом підприємства в редакції, чинній на момент укладення спірного правочину, було надано право директору на укладення без попереднього письмово погодження зі зборами засновників укладати договори, одноразова сума яких перевищує еквівалент 10 000 000,00 Євро.

Судом встановлено, що відповідно до п. 1.5 договору за домовленістю сторін заставна вартість предмета іпотеки становить на рівні оціночної вартості 6 595 543,00 дол. США.

Відтак, укладаючи спірний договір без попереднього погодження із Зборами засновників директор підприємства діяв в межах наданих йому повноважень, оскільки вартість майна, переданого в іпотеку за договором, не перевищувала 10 000 000,00 Євро.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 р. у справі №910/9334/16, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 р. та Вищого господарського суду України від 29.11.2016 р., встановлено, що підписанню Генерального кредитного договору № 06/12 від 27.02.2012 р. передувало засідання чергової загальної асамблеї компанії "Меркурі Трейдинг Компані" від 11 березня 2010 р., на якому власники компанії "Меркурі Трейдинг Компані" вирішили надати згоду на отримання підприємством "Гассіб" кредиту на суму до 20 млн. євро та уповноважили директора підприємства "Гассіб" самостійно визначити всі істотні умови кредитних угод та угод щодо забезпечення та підписати всі необхідні документи.

Пунктом 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що директор Товариства Гассіб Камаль був уповноважений на підписання спірного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України передбачено, що, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 р. № 11 наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т.ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту норми частини першої статті 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 р. у справі №3-59гс14.

Матеріалами справи підтверджується, що спірний договір був укладений сторонами 27.02.2012 р., в той час як з даним позовом про визнання його недійсним позивач звернувся до суду більш ніж через 5 років після його укладення та після стягнення банком в судовому порядку заборгованості з Підприємства за генеральним кредитним договором №06/12 від 27.02.2012 р. та укладеними в його рамках кредитними договорами (рішення Господарського суду Вінницької області від 24.11.2016 р. у справі №902/1583/15).

Вказані обставини свідчать про те, що позивач протягом 5 років знало про укладення спірного договору в якості забезпечення виконання грошового зобов'язання за генеральним кредитним договором №06/12 від 27.02.2012 р., жодних заперечень стосовно відсутності у його директора повноважень на його укладення висловлено не було, а подання даного позову про визнання недійсним такого договору може свідчити про спробу уникнення відповідальності за невиконання грошового зобов'язання за кредитними договорами.

Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання Договору недійсним.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки від 27.02.2012 слід відмовити.

Підстави для застосування у даній справі наслідків пропуску позивачем строку позовної давності, про що відповідачем було заявлено у відзиві на позовну заяву, в даному випадку відсутні з огляду на приписи абз. 2 п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2010 р., відповідно до якого перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки апелянтом не надано суду письмових доказів, які б підтверджували той факт, що спірний договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином, а доводи викладені в апеляційній скарзі не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду.

Як пояснив представник апелянта в судовому засіданні, апелянтом було подано дві апеляційні скарги однакового змісту.

Апеляційним судом встановлено, що до апеляційної скарги вх. 9104 від 02.11.2017 апелянтом додано квитанцію про сплату судового збору, який сплачений до Ріненського апеляційного господарського суду.

Враховуючи викладене, колегія приходть до висновку про припинення апеляційного провадження за апеляційною скаргою вх. 9104 від 02.11.2017.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства "Сантех-Світ" з іноземною інвестицією вх. 9104 від 02.11.2017 припинити.

Апеляційну скаргу Підприємства "Сантех-Світ" з іноземною інвестицією вх. 9276 від 08.11.2017 на рішення Господарського суду м. Києва від 11.10.2017р. у справі № 910/12440/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 11.10.2017р. у справі № 910/12440/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/12440/17 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді А.Г. Майданевич

Б.В. Отрюх