Постанова

від 19.12.2017 по справі 24/234

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2017 р. Справа№ 24/234

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від стягувача: Давид А.М. (за довіреністю № 90414-87 від 27.01.2017);

від боржника: Пашун С.О. ( за довіреністю № 366 від 20.04.17);

від ДВС: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу апеляційну скаргу Державного підприємства "Конструкторське бюро" Артилерійське озброєння"

на ухвалу господарського суду міста Києва від 13.11.2017р.

по справі № 24/234 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за скаргою Державного підприємства "Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут"

на бездіяльність Солом'янського районного відділу державної служби виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у міста Києва Костенко Л.І.

за позовом Державного підприємства "Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут"

до Державного підприємства "Конструкторське бюро" Артилерійське озброєння"

про стягнення 1 749 639,10 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.06.2002 р. у справі № 24/234 позовні вимоги задоволено: стягнуто з казенного підприємства "Науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння" на користь Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту кошти в сумі 925 639 грн. 10 коп., що становлять суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Стягнуто з казенного підприємства "Науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння" на користь закритого акціонерного товариства "ІВІС" кошти в сумі 824 000,00 грн., що становлять суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Стягнуто з казенного підприємства "Науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння" в доход державного бюджету України 1700,00 грн. державного мита.

Ухвалою від 13.11.2013 р. господарським судом міста Києва допущено заміну відповідача казенного підприємства "Науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння" його правонаступником - державне підприємство "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння".

23.10.2017 р. державне підприємство "Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут" звернулось до господарського суду міста Києва зі скаргою, відповідно до якої просить суд зобов'язати начальника Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Костенко Л.І. вжити заходів щодо усунення порушень чинного законодавства, а саме здійснити виконання рішення Господарського суду міста Києва № 24/234 від 19.06.2002 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.11.2017 р. у справі № 24/234 задоволено скаргу Державного підприємства Львівський науково - дослідний радіотехнічний інститут : зобов'язано Солом'янський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві вжити заходи щодо виконання рішення господарського суду міста Києва № 24/234 від 19.06.2002 р.

Мотивуючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві у межах виконавчого провадження ВП №2691333 всіх заходів щодо розшуку майна боржника - Державного підприємства "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння", на яке могло б бути звернено стягнення та виконано наказ від 26.03.2003 р. господарського суду міста Києва по справі №24/234.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, державне підприємство "Конструкторське бюро" Артилерійське озброєння" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду міста Києва від 13.11.2017 р. у справі № 24/234 скасувати та прийняти нове рішення, яким скаргу державного підприємства "Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут" на бездіяльність начальника Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві відхилити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в процесі виконання рішення з боржника було стягнуто 309 240,93 грн. В подальшому, 30.10.2015 р. державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого провадження стягувачеві на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження . В той же час, звернення стягувача 04.08.2017 р. до ВДВС про надання інформації було вчинено після пропуску строку повторного пред'явлення до виконання виконавчого документу, та мало лише інформаційний характер.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2017 р. апеляційну скаргу Державного підприємства "Конструкторське бюро" Артилерійське озброєння" прийнято до розгляду та призначено розгляд справи на 19.12.2017 р.

У судовому засіданні 19.12.2017 року представник боржника, апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати.

Представник стягувача проти апеляційної скарги заперечував, ухвалу суду першої інстанції просив залишити без змін.

Представник ДВС в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням господарського суду міста Києва від 19.06.2002 р. у справі № 24/234 позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з казенного підприємства "Науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння" на користь Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту кошти в сумі 925 639 грн. 10 коп., що становлять суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Стягнуто з казенного підприємства "Науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння" на користь закритого акціонерного товариства "ІВІС" кошти в сумі 824 000,00 грн., що становлять суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

На виконання рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2002 р. у справі № 24/234, 26.03.2003 р. судом видано відповідні накази, що відповідають резолютивній частині вказаного рішення.

Ухвалою від 13.11.2013 р. господарським судом міста Києва допущено заміну відповідача казенного підприємства "Науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння" його правонаступником - державне підприємство "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння".

01.09.2014 р. старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 2691333 з примусового виконання наказу від 26.03.2003 р. господарського суду міста Києва по справі №24/234 про стягнення з державного підприємства "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" на користь Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту кошти в сумі 925 639,10 грн. (а.с. 18)

Боржник, подаючи скаргу на бездіяльність Солом'янського районного відділу державної служби виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у міста Києва, обґрунтовує її тим, що вищезазначений борг до цього часу не стягнутий, про стан виконання рішення господарського суду міста Києва № 24/234 стягувач не має жодної інформації, а всі листи з проханням надати таку інформацію ВДВС залишені без розгляду.

Задовольняючи скаргу державного підприємства Львівський науково - дослідний радіотехнічний інститут , суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві у межах виконавчого провадження ВП №2691333 всіх заходів щодо розшуку майна боржника - Державного підприємства "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" на яке могло б бути звернено стягнення та виконано наказ від 26.03.2003р. господарського суду міста Києва по справі №24/234.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно ст. 129-1 Конституції України та ст. 115 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (стаття 116 ГПК України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження", який є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби, та регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" 21.04.1999 р. № 606-ХІV (в редакції, яка діяла станом на час відкриття виконавчого провадження), що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 2 Закону України Про виконавче провадження 21.04.1999 р. № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України Про державну виконавчу службу .

Статтею 25 Закону України Про виконавче провадження 21.04.1999 р. № 606-ХІV унормовано, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про виконавче провадження 21.04.1999 р. № 606-ХІV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону. Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Суд першої інстанції, в оскаржуваній ухвалі зазначив, що державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві у межах виконавчого провадження ВП № 2691333 не вчинено всіх заходів щодо виконання наказу від 26.03.2003 р. господарського суду міста Києва по справі №24/234.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві 30.10.2015 р. (а.с. 61) було винесено постанову про повернення виконавчого документа - наказу від 26.03.2003 р. господарського суду міста Києва по справі №24/234 про стягнення з державного підприємства "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" на користь Львівського науково-дослідного радіотехнічного інституту кошти в сумі 925 639,10 грн., стягувачеві у виконавчому провадженні № ВП 2691333 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження .

Зазначена постанова мотивована тим, що на кошти боржника, що містяться на розрахункових рахунках в установах банків, накладено арешт; кошти для виконання даного рішення відсутні. Крім того зазначено, що оскільки боржника включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, у зв'язку з чим у останнього відсутнє майно, що не забезпечує ведення виробничої діяльності підприємства.

У вказаній постанові також зазначено про те, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений до виконання в строк до 30.10.2016 р.

Стягувачем не доведено та матеріали справи не містять доказів оскарження даної постанови державного виконавця в судовому порядку.

Згідно з ст. 47 Закону України Про виконавче провадження виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Статтею 22 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 23 Закону України Про виконавче провадження у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Тобто, звернення стягувача 04.08.2017 р. до відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві з листами № 904/4-193 від 04.08.2017 р. та № 904/4-195 від 08.08.2017 р. про надання інформації щодо стану виконавчих проваджень щодо примусового виконання рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2002 р. у справі № 24/234 було вчинено після повернення виконавчого документа на підставі вимог ст.ст. 47, 50 Закону України Про виконавче провадження

Крім того, відповідно до приписів ч. 1 статті 121-2 ГПК України, яка була чинна на момент винесення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.

Згідно зі ст.ст. 50, 53 ГПК України процесуальний строк - строк протягом якого має бути вчинена відповідна процесуальна дія і за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Як зазначено в пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" судам необхідно враховувати, що в тому разі, коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (наприклад, ст. 26, ч. 4 ст. 57 Закону № 606-XIV, ст. 121-2 ГПК України), їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами ст. 248-22 ЦПК України. Скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено в порядку, передбаченому статтями 85, 89 ЦПК, залишається без розгляду. Відповідно до ст. 53 ГПК України у разі відмови у відновленні пропущеного строку постановлюється ухвала.

Підпунктом 9.7 пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" передбачено, що встановлений у частині першій статті 121 2 ГПК десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог статті 53 ГПК може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску та на підставі заяви скаржника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в останній у вигляді клопотання. Скарга, пропущений строк подання якої не відновлений, залишається без розгляду, про що з посиланням на статті 53 і 121 2 ГПК судом без виклику сторін виноситься ухвала. Якщо ж скаргу було подано з пропуском згаданого строку без заяви про його відновлення, суд без виклику сторін виносить ухвалу про залишення скарги без розгляду, що не перешкоджає повторному поданню скарги із заявою про відновлення строку такого подання.

При цьому у вирішенні питання про відновлення пропущеного строку подання скарги на бездіяльність органу Державної виконавчої служби у вигляді невжиття заходів з примусового виконання судового рішення, поданої більш як через десять днів після закінчення визначеного законом строку здійснення виконавчого провадження, господарський суд має, як правило, виходити з неможливості такого відновлення. Наведене ґрунтується на тому, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про відкриття виконавчого провадження та не отримав у визначений законом строк задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він з матеріалами виконавчого провадження.

Якщо ж обов'язок органу Державної виконавчої служби вчинити певну дію прямо передбачено законом, але строк її вчинення не зазначений, то бездіяльність даного органу може бути оскаржена в будь-який час, коли скаржник дійде висновку про порушення у зв'язку з цією бездіяльністю його прав і охоронюваних законом інтересів, оскільки правопорушення є таким, що триває в часі.

Якщо Законом України "Про виконавче провадження" встановлено спеціальний порядок обчислення строку звернення до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби (як-от статтями 26, 47, 49, 57, частиною четвертою статті 58 названого Закону), то господарському суду слід виходити саме з такого порядку.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому, суд у кожному конкретному випадку, повинен, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінки доводів щодо причин їх пропуску, зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску такого строку.

Відповідно до чинного законодавства поважними причинами визнаються лише ті, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Із скаргою на бездіяльність відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві стягувач звернувся з значним пропуском встановленого процесуальним законодавством десятиденного строку на подання відповідних скарг.

В той же час, стягувачем, при поданні скарги на бездіяльність відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, не було заявлено про поновлення такого процесуального строку, так як і не було наведено документально обґрунтовано обставин, які могли б бути підставою для відновлення пропущеного строку, оскільки можливість вчасного подання скарги залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, мала суб'єктивний характер.

Окрім того, колегією суддів взято до уваги рішення від 03.04.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", у якому роз'яснено, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Колегія суддів зазначає, що стягувач, подавши до відповідного органу ДВС заяву про відкриття виконавчого документа, отримавши постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом та не отримавши у визначений законом, а саме ст. 30 Закону України Про виконавче провадження , строк задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він з матеріалами виконавчого провадження.

Таким чином, враховуючи неподання скаржником заяви про поновлення строку на подання скарги на бездіяльність відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві та не наведення документально обґрунтованих обставин, які могли б бути підставою для відновлення пропущеного строку, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно було розглянуто скаргу Державного підприємства Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут на бездіяльність Солом'янського районного відділу державної служби виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у міста Києва, у зв'язку з чим вказана скарга підлягає залишенню без розгляду.

Місцевий господарський суд при прийнятті оскарженого рішення наведеного не врахував, не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, натомість, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, виніс помилкове рішення.

Відповідно до ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Державного підприємства "Конструкторське бюро" Артилерійське озброєння" є обґрунтованою і підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала господарського суду міста Києва від 13.11.2017 р. підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Конструкторське бюро" Артилерійське озброєння" на ухвалу господарського суду міста Києва від 13.11.2017 року у справі № 24/234 задовольнити.

Ухвалу господарського суду міста Києва від 13.11.2017 року у справі № 24/234 скасувати.

Скаргу Державного підприємства "Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут" на бездіяльність Солом'янського районного відділу державної служби виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у міста Києва залишити без розгляду.

Стягнути з державного підприємства "Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут" (79060, Львівська обл., місто Львів, вул.. Наукова, будинок 7, ідентифікаційний код 14311429) на користь державного підприємства "Конструкторське бюро" Артилерійське озброєння" (03057, м. Київ, вул.. Вадима Гетьмана, будинок 6; ідентифікаційний номер 34297075) 1 600,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 24/234 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко