Постанова

від 10.04.2018 по справі 24/234

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 24/234

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А.М.,

представників учасників справи:

позивача - державного підприємства "Львівський науково - дослідний радіотехнічний інститут" (далі - Інститут) - не з'явився,

відповідача - державного підприємства "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" (далі - Конструкторське бюро) - не з'явився,

Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Конструкторського бюро

на ухвалу господарського суду міста Києва від 15.01.2018 (суддя Літвінова М.Є.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 (колегія суддів: Майданевич А.Г. (головуючий), судді Коротун О.М., Сулім В.В.)

за заявою Інституту про видачу дубліката виконавчого документа, поновлення строку його пред'явлення до виконання та скасування постанови державного виконавця

зі справи № 24/234

за позовом Інституту до Конструкторського бюро про стягнення 1 749 639,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.06.2002 зі справи № 24/234, зокрема, стягнуто з казенного підприємства "Науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння" на користь Інституту 925 639,10 грн. заборгованості.

На виконання названого рішення 26.03.2003 видано відповідний наказ.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.11.2013 казенне підприємство "Науково-технічний центр артилерійсько-стрілецького озброєння" замінено його правонаступником - Конструкторським бюро.

03.01.2018 Інститут звернувся до господарського суду міста Києва із заявою про видачу дубліката наказу господарського суду міста Києва від 26.03.2003 зі справи № 24/234 (далі - Наказ від 26.03.2003 № 24/234); поновлення пропущеного строку для пред'явлення його до виконання; скасування постанови Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про повернення виконавчого документа стягувачеві від 30.10.2015 у виконавчому провадженні ВП № 2691333.

Заяву Інституту обґрунтовано тим, що під час судового засідання в Київському апеляційному господарському суді 19.12.2017 заявнику стало відомо про повернення наказу від 26.03.2003 № 24/234. Водночас постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу та оригінал виконавчого документа на його адресу не надходили, а рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2002 зі справи № 24/234 виконано лише частково.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.01.2018, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018, заяву Інституту задоволено частково, поновлено Інституту строк для пред'явлення до виконання наказу від 26.03.2003 № 24/234 та видано його дублікат. В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

У частині задоволення заяви судові рішення попередніх інстанцій мотивовано тим, що строк пред'явлення до виконання наказу від 26.03.2003 № 24/234 пропущений заявником з поважних причин, а вимога заявника про видачу дубліката наказу підлягає задоволенню, оскільки його оригінал було втрачено і рішення господарського суду міста Києва зі справи залишається невиконаним. Часткову відмову в задоволенні заяви мотивовано законністю дій державного виконавця при винесенні оскаржуваної постанови.

Конструкторське бюро звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу господарського суду міста Києва від 15.01.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 в частині задоволення вимог заявника щодо поновлення строку для пред'явлення до виконання наказу від 26.03.2003 № 24/234 та видачі його дубліката. Просило судові рішення в оскаржуваній частині скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав порушення судами норм матеріального і процесуального права, невідповідності висновків судів в цій частині встановленим обставинам справи і наявним у матеріалах справи доказам.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 16.03.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Конструкторського бюро в частині оскарження видачі дубліката наказу від 26.03.2003 № 24/234. У відкритті касаційного провадження щодо поновлення строку для пред'явлення наказу до виконання - відмовлено, оскільки ухвала суду першої інстанцій у цій частині не підлягає перегляду в касаційному порядку.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права в частині, яка є предметом касаційного перегляду, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що:

- на виконання рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2002 зі справи № 24/234 видано наказ, який пред'явлено до виконання відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві;

- 01.09.2014 старшим державним виконавцем цього відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 2691333 з примусового виконання наказу від 26.03.2003 № 24/234 про стягнення з Конструкторського бюро на користь Інституту коштів у сумі 925 639,10 грн.;

- 30.10.2015 державним виконавцем винесено постанову ВП № 2691333 про повернення виконавчого документа - наказу від 26.03.2003 № 24/234 стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення).

Статтею 129 1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК України).

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції "кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру".

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").

Судами попередніх інстанцій за результатами розгляду заяви Інституту з'ясовано, що повного виконання рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2002 зі справи № 24/324 не відбулось, а оригінал наказу від 26.03.2003 № 24/234 та копія постанови про повернення виконавчого документа від 30.10.2015 на адресу Інституту не надходили, у зв'язку з чим стягувач був позбавлений можливості повторно пред'явити його для примусового виконання до органів виконавчої служби. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що Інститут має право на відновлення пропущеного строку на пред'явлення наказу від 26.03.2003 № 24/234 для виконання та відновили його.

Пунктом 19.4 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України встановлено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

ГПК України не надає права відмовити в задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов'язує стягувача наводити причини втрати наказу. За встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов'язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити й дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.

За таких обставин місцевий та апеляційний господарські суди, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дали необхідну оцінку, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, навівши в судових рішеннях зі справи необхідне мотивування, встановивши факти неповного виконання рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2002 зі справи № 24/324, неповернення Інституту оригіналу наказу від 26.03.2003 № 24/234 за результатами винесення постанови про повернення виконавчого документа від 30.10.2015, а також наявності підстав для відновлення пропущеного строку на пред'явлення наказу від 26.03.2003 № 24/234 до виконання, дійшли правильного висновку про наявність підстав для видачі заявнику дубліката виконавчого документа з метою реалізації стягувачем права на його повторне пред'явлення до виконання, а тому й правомірно задовольнили заяву Інституту в цій частині.

Доводи касаційної скарги наведених висновків судів не спростовують та не впливають на них. Так, посилання скаржника на те, що Інститут звернувся із заявою про видачу дубліката наказу після спливу строку пред'явлення наказу до виконання, відхиляються Касаційним господарським судом, оскільки оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції одночасно вирішено питання як про видачу дубліката наказу, так і про поновлення строку пред'явлення наказу до виконання.

Твердження Конструкторського бюро про те, що наказ від 26.03.2003 № 24/234 знаходиться в матеріалах виконавчого провадження № 2691333, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та відхилені ним з підстав недоведеності належними та допустимими доказами.

За приписами частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи те, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, пов'язаних з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду міста Києва від 15.01.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 зі справи № 24/234 залишити без змін, а касаційну скаргу державного підприємства "Конструкторське бюро "Артилерійське озброєння" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко