Постанова

від 14.12.2017 по справі 906/1243/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2017 р. Справа № 906/1243/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Павлюк І. Ю. ,

судді Коломис В.В.

при секретарі Саган І.О.

за участю представників сторін:

від органу прокуратури - ОСОБА_1

від відповідача 1 - не з'явився

від відповідача 2 - не з'явився

від третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого заступника прокурора Житомирської області на рішення господарського суду Житомирської області від 17.10.17 р. у справі № 906/1243/16

за позовом Керівника Коростенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Коростенської міської ради Житомирської області

до Приватне підприємство "МАХІМА СОМР"

до Відділу освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Житомирської області

про визнання недійсним договору оренди об'єкту нерухомості від 22.08.2007р., звільнення та повернення нежитлового приміщення площею 41,5 кв.м.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 17.10.2017 р. у справі №906/1243/16 (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.) в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, перший заступник прокурора Житомирської області подав апеляційну скаргу, в якій просить останнє скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування скарги зазначає, що Коростенська міська рада Житомирської області, як орган уповноважений відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування" в інтересах громади управляти та розпоряджатися майном комунальної форми власності, стороною спірного договору не була. Акт приймання-передачі об'єкту оренди (комунального майна) від 01.09.2007 не підписувала. Вважає, що початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли позивачу стало відомо про факт порушення відповідачами вимог закону при укладенні оспорюваного правочину. За наведених обставин просить апеляційну скаргу задоволити, а рішення господарського суду Житомирської області від 17.10.2017 р. у справі №906/1243/16 скасувати.

Прокурор в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.

Інші учасники провадження у справі правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались, явку представників в судове засідання не забезпечили.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Житомирської області від 17.10.2017 р. у справі №906/1243/16 залишити без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення виконавчого комітету Коростенської міської ради № 562 від 22.08.2007 між Відділом освіти виконкому Коростенської міської ради (орендодавець/відповідач 2) та Приватним підприємством "МАХІМА СОМР" (орендар/відповідач 1) 22.08.2007 укладено Договір оренди об'єкту нерухомості, іншого комунального майна, згідно якого передано в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення (напівпідвальне приміщення, загальною площею 41,5 кв.м) по вул.1-го Травня, 2 у м. Коростені для використання під школу з підготовки водіїв автотранспортних засобів ( далі - оспорюваний Договір оренди) (а.с.23-25 т.1).

За умовою п.п. 4.1 та 4.3 оспорюваного Договору оренди останній укладено на строк до трьох років з 01.09.2007 по 31.08.2010 з можливістю продовження дії договору на той самий строк і на тих самих умовах.

01.09.2007 за Актом прийняття-передачі об'єкту оренди (комунального майна), передано об'єкт оренди (приміщення загальною площею 41,5 кв.м , 1961 року введення в експлуатацію) в придатному для використання стані: приміщення ремонту не потребує, замки вставлені, електрообладнання в робочому стані, приміщення забезпечене центральним теплопостачанням (а.с.26 т.1).

08.04.2009 між Відділом освіти виконкому Коростенської міської ради (орендодавець) та Приватним підприємством "МАХІМА СОМР" (орендар) укладено Додатковий договір до оспорюваного Договору оренди щодо зміни п.5.1, що визначає розмір орендної плати; всі інші істотні умови оспорюваного Договору оренди залишено без змін ( а.с.27 т.1).

18.09.2013 між Відділом освіти виконкому Коростенської міської ради (орендодавець) та Приватним підприємством "МАХІМА СОМР" (орендар) укладено Додаткову угоду до оспорюваного Договору оренди щодо зміни п.п. 1.4 п.1, що визначає вартість об'єкта оренди; щодо зміни п.п. 4.2 п.4, що визначає умови продовження дії договору на той самий строк і на тих самих умовах; щодо зміни п.п. 5.1 п.5, що визначає розмір орендної плати станом на 18.09.2013; щодо доповнення абзацом п.п. 7.2 п.7, що визначає умови відшкодування витрат, пов'язаних з передачею об'єкта в оренду; щодо виключення абз. 12 п.п. 7.2 п.7, що визначав обов'язок орендаря отримати дозвіл на експлуатацію об'єкту оренди з боку установ головного санітарного лікаря та пожежного нагляду; щодо доповнення абзацом п.п. 11.3 п.11, що визначає умови страхування об'єкта оренди; всі інші істотні умови оспорюваного Договору оренди залишено без змін (а.с.30 т.1).

26.08.2016 між Відділом освіти виконкому Коростенської міської ради (орендодавець) та Приватним підприємством "МАХІМА СОМР" (орендар) укладено Додаткову угоду до оспорюваного Договору оренди щодо зміни п.п. 1.4 п.1, що визначає вартість об'єкта оренди; щодо зміни п.п. 4.1 п.4, що визначає строк дії договору на умовах пролонгації тривалістю 2 роки 11 місяців з 01.08.2016 по 30.06.2019; щодо зміни п.п. 5.1 п.5, що визначає розмір орендної плати станом на 01.08.2016; щодо доповнення абзацом п.п. 5.2 п.5, що визначає індексацію орендної плати в частині її не застосування в період з 01.01.2016 по 31.12.2016; всі інші істотні умови оспорюваного Договору оренди залишено без змін (а.с.32 т.1).

Об'єкт оренди - нежитлове приміщення (напівпідвальне приміщення, загальною площею 41,5 кв. м) по вул. 1-го Травня,2 у м. Коростені розташоване в цокольному поверсі корпусу №1 будівлі Коростенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 (а.с.37 т.1) та перебуває на балансі відділу освіти виконкому Коростенської міської ради.

Відповідно до висновку про вартість майна, здійсненого ПП "Сектор-Інформ" на замовлення Управління економіки виконавчого комітету Коростенської міської ради та затвердженого міським головою м. Коростень, ринкова вартість переданого в оренду майна станом на 30.06.2016 становила 71176,00грн. (а.с. 34 т.1).

З матеріалів справи вбачається, що спір виник з приводу недійсності договору від 22.08.2007 оренди об'єкту нерухомості, іншого комунального майна, та зобов"язання ПП "МАХІМА СОМР" звільнити орендованого ним приміщення навчального закладу.

Зазначений договір за своєю правовою природою є договором оренди та підпадає під регламентацію норм гл.58 Цивільного кодексу України, а також Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За приписами норм ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Відповідно до ст. 63 зазначеного Закону встановлено, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Державними санітарними правилами і нормами влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01 (затвердженими постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14 серпня 2001 року № 63, погоджено листом Міністерства освіти і науки від 05.06.2001 N 1/12-1459) встановлено, що у будівлях загальноосвітніх шкіл передбачаються такі функціональні групи приміщень: класні кімнати, навчальні кабінети, лабораторії з лаборантськими, кабінети трудового навчання та профорієнтації, продовженого дня, фізкультурно-спортивні, приміщення харчоблоку, медичні, актовий зал, бібліотека, адміністративні, допоміжні приміщення - вестибюль, рекреації, гардероби, санітарні вузли з технічними приміщеннями тощо (п. 3.2). Здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється (п. 3.19).

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наведено правову позицію про те, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п.2.1). За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним (п. 2.2).

Як зазначено вище, оспорюваний Договір оренди від 22.08.2007 передбачає передачу в оренду ПП "МАХІМА СОМР" нежитлового приміщення площею 41,5 кв.м., що розміщене на першому поверсі будівлі Коростенської спеціалізованої ОСОБА_2 ст., з метою використання під школу з підготовки водіїв автотранспортних засобів (п.2.1 договору).

Таким чином, в порушення вищенаведених вимог ст.63 Закону України "Про освіту", Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, нежитлове приміщення навчального закладу - Коростенській ОСОБА_2 ст. №2, передано в оренду ПП "МАХІМА СОМР" (відповідачу 1) для ведення підприємницької діяльності, а саме діяльності шкіл з підготовки водіїв транспортних засобів, тобто для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом.

Відтак , сторонами спірного Договору оренди на момент його укладення порушено нормативно встановлені заборони, що в силу ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання вказаного оспорюваного правочину недійсним.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що вимоги про наявність підстав для визнання Договору від 22.08.2007 оренди об'єкту нерухомості, іншого комунального майна, недійсним є цілком обґрунтованими. Відповідно, обґрунтованими та правомірно заявленими слід визнати і вимоги в частині зобов'язання відповідача-1 звільнити спірне орендоване ним приміщення, оскільки в силу ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Щодо застосування позовної давності в даному випадку, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Із регламентації вищенаведених правових норм слідує, що у випадках, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту. Відповідна правова позиція наведена у п.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

При цьому для застосування позовної давності важливе значення має правильне визначення початкового моменту перебігу позовної давності.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил ст. 261 Цивільного кодексу України. За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

У п.2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наведено правову позицію, відповідно до якої щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті.

Відповідно до ст. 29 Господарського процесуального кодексу України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Визначена ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права. Відтак, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави в особі відповідного органу держави, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності відповідного клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду. Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України, зокрема: від 27 травня 2014 року у справі № 3-23гс14, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15, від 26.10.2016р. у справі №241/978/15-ц, від 22 березня 2017 року, від 07.06.2017 у справі №910/27025/14.

Місцевий суд вірно зазначив, що оскільки із даним позовом звернувся прокурор в інтересах держави в особі Коростенської міської ради, то для відліку початку перебігу позовної давності значення має коли саме зазначений орган місцевого самоврядування (Коростенська міська рада) довідався або міг довідатися про порушення його права.

При цьому матеріалами справи стверджується, що договір оренди об'єкту нерухомості, іншого комунального майна укладений 22.08.2007 відповідно до рішення виконавчого комітету Коростенської міської ради від 22.08.2007 року за № 562 та зареєстрований у відділі по управлінню та приватизації міської комунальної власності за № 30 від 31.08.2007. Передача спірного приміщення (вступ у фактичне володіння) відбулася 01.09.2007, що підтверджується актом приймання передачі об'єкту оренди (комунального майна) від 01.09.2007.

Предметом спірного договору оренди є нежитлове приміщення, що знаходиться у будівлі Коростенської ОСОБА_2 ст. №2, та перебуває у комунальній власності Коростенської міської ради, а розрахунок розміру орендної плати розроблено за погодженням начальника відділу освіту Коростенської міської ради, а в подальшому - начальника відділу економіки Коростенської міської ради.

Відповідно до ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції підставно вказав, що Коростенська міська рада, як орган місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника спірного нежитлового приміщення, та за участі якого відбувалось погодження умов спірного договору оренди, саме з моменту його укладення мала бути обізнана про невідповідність умов цього договору вимогами чинного законодавства України.

З огляду на вищезазначене, місцевий суд дійшов вірного висновку, що перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним договору оренди об'єкту нерухомості, іншого комунального майна від 22.08.2007, що належить до комунальної власності, розпочався з моменту підписання акту прийняття-передачі об'єкту в оренду, тобто з 01.09.2007, а відтак, даний позов подано після спливу загальної позовної давності тривалістю у три роки, встановленої згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України.

Оскільки позов заявлено після спливу позовної давності, про застосування якої зроблено заяву відповідачем-1, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 17.10.2017 року відповідає матеріалам справи і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Житомирської області №08-459 від 01.11.2017р. залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 17.10.2017 р. у справі №906/1243/16 залишити без змін.

3. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Коломис В.В.