Постанова

від 20.12.2017 по справі 287/354/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №287/354/14-ц Головуючий у 1-й інст. Стратович О. В.

Категорія 56 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Коломієць О.С., Галацевич О.М.,

з участю секретаря судового засідання Пеклін Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Олевський хлібозавод" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення коштів

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Олевський хлібозавод"

на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 04 грудня 2014 року, ухвалене суддею Стратовичем О.В. у м. Олевську,

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Олевський хлібозавод" (надалі ПАТ Олевський хлібозавод або роботодавець) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.1-2 т.1). Із урахуванням заяви від 04 грудня 2014 року просило стягнути в солідарному порядку з відповідачів матеріальну шкоду в сумі 63 810,14 грн. (а.с.185-187 т.2). Свої вимоги обґрунтовувало тим, що відповідачі працювали на посадах продавців у магазині Хліб ПАТ Олевський хлібозавод з 20 серпня 2012 року по 27 червня 2014 року та із ними були укладені договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. У травні 2014 року відповідачі подали заяви про звільнення. За наслідками проведеної ревізії була виявлена недостача товарно-матеріальних цінностей на вищевказану суму.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 04 грудня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ПАТ "Олевський хлібозавод" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги документи, які підтверджують втрату відповідачами ввіреного їм майна, тобто інвентаризаційні описи та порівняльні відомості. Посилаючись на положення ч.1 ст.135-2 КЗпП України, вважає, що відповідачі мають нести солідарну відповідальність. Окрім того, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що інвентаризація проводилася після звільнення відповідачів.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст.367 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову в повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів заподіяння йому відповідачами прямої дійсної матеріальної шкоди, оскільки проведення інвентаризації, а не ревізії не доводить недостачі, а лише констатує факт наявності певних товарно-матеріальних цінностей у підзвітної особи. Окрім того, відповідачі не можуть нести солідарної матеріальної відповідальності, оскільки з ними укладалися договори про індивідуальну матеріальну відповідальність перед роботодавцем та при проведенні інвентаризації товарно-матеріальних цінностей позивач не встановив шкоду, яку заподіяв кожний із відповідачів, що унеможливило встановлення індивідуальної відповідальності кожного із відповідачів, враховуючи, що інвентаризація проводилася, коли відповідачі не були у трудових правовідносинах із підприємством, а тому й відмовилися підписати порівняльну відомість.

Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пунктів першого, другого та п'ятого ст.134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; шкоди завдано недостачею.

Матеріалами справи доводиться, що наказом голови правління ПАТ Олевський хлібокомбінат від 20 серпня 2012 року №191-к ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були прийняті на посади продавців магазину Хліб ПАТ Олевський хлібозавод з 20 серпня 2012 року (копія наказу приєднана до матеріалів справи).

У зв'язку зі здачею зміни продавцем магазину Хліб - ОСОБА_3 та прийняттям на роботу на посади продавців цього магазину - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наказом голови правління ПАТ Олевський хлібозавод від 20 серпня 2012 року №191-к-а була створена комісія для проведення ревізії товарно-матеріальних цінностей у відповідній торгівельній точці (а.с.4 т.1).

Відповідно до ст.135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Із відповідачами, які зайняли посади продавців магазину Хліб , роботодавець 20 серпня 2012 року уклав договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с.5-6 т.1).

Укладаючи із відповідачами вищевказані договори, позивач дотримався сукупності наступних умов: робота продавця безпосередньо пов'язана із зберіганням та продажем (відпуском) товарно-матеріальних цінностей; цінності були передані та передавалися у процесі роботи відповідачам у встановленому законом порядку; Переліком посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28 грудня 1977 року №447/24, робота, що пов'язана із продажем (відпуском) товарів (продукції), їх підготовка до продажу, тобто продавця, віднесена до робіт щодо яких підприємство може укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність; відповідачі на момент укладення договорів досягли вісімнадцятирічного віку. Окрім того, укладені між сторонами договори відповідають Типовому договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

За умовами вищевказаних договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність відповідачі зобов'язалися дбайливо ставитися до переданих їм на збереження або з іншою метою товарно-матеріальних цінностей і вживати заходів для попередження збитків та відвернення шкоди; своєчасно повідомляти про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження (схоронності) ввірених їм товарно-матеріальних цінностей; вести облік, складати й надавати у визначеному порядку товарно-грошові та інші звіти про рух, рештки і інші види операцій з довіреними їм товарно-матеріальними цінностями; брати участь в інвентаризації ввірених їм товарно-матеріальних цінностей. У свою чергу позивач зобов'язався створювати умови, необхідні для нормальної роботи та забезпечення повного збереження та схоронності ввірених відповідачам товарно-матеріальних цінностей; ознайомлювати їх із чинним законодавством щодо їх матеріальної відповідальності та збереження, приймання, продажу (збуту), обслуговування, переданих їм товарно-матеріальних цінностей; проводити в установленому порядку інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей.

Відповідачі 05 травня 2014 року подали заяви про звільнення за власним бажанням (а.с.145-146 т.2 ).

У зв'язку зі звільненням відповідачів наказом голови правління ПАТ Олевський хлібозавод від 30 травня 2014 року №47 була призначена ревізійна комісія для встановлення фактичної наявності товарно-грошових залишків у магазині Хліб (а.с.7).

Ревізійною комісією за участю відповідачів 02 червня 2014 року була проведена інвентаризація, за наслідками якої складений інвентаризаційний опис залишків матеріальних цінностей у магазині Хліб на суму 17 906 грн. 34 коп. (а.с.8-21 зворот т.1). Наявності грошей не встановлено. Кожна сторінка інвентаризаційного опису особисто підписана відповідачами без будь-яких застережень, що останніми добровільно визнається та сумніву не викликає щодо достовірності таких обставин.

Разом із тим, із порівняльної відомості від 02 червня 2014 року слідує, що за відповідачами за даними бухгалтерського обліку рахується матеріальних цінностей на суму 78 995 грн. 98 коп. (а.с.22 т.1). Від підпису порівняльної відомості відповідачі відмовилися, що підтверджується актом від 06 червня 2014 року (а.с.23 т.1).

Про недостачу йде мова у всіх випадках, коли працівник зобов'язаний відзвітувати про отримані матеріальні цінності, а при звіті (інвентаризації) виявляється їх менша кількість.

Наказом голови правління ПАТ Олевський хлібозавод від 27 червня 2014 року №113-к ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були звільнені з роботи з 27 червня 2014 року зі згоди профспілкового комітету за п.2 ст.41 КЗпП України (розірвання трудового договору, внаслідок виявлення винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові та товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника) (а.с.26 т.1). У матеріалах справи відсутні докази оскарження відповідачами у встановленому законом порядку підстав звільнення.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про те, що відповідачі на час проведення інвентаризації не перебували у трудових правовідносинах із позивачем спростовуються матеріалами справи, а відтак не відповідають дійсності. Натомість відповідачі з відомих тільки їм міркувань не побажали скористатися правом підпису порівняльної відомості, чим добровільно обмежили себе у праві зазначити причини, з яких вони відмовилися підписати акт.

Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції не звернув належної уваги й на роз'яснення, які надані судам у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками щодо правильного визначення кола доказів. Так, належними, допустимими та достовірними доказами у даній категорії справ щодо наявності розміру прямої дійсною шкоди є дані бухгалтерського обліку й інших документів, зокрема, матеріалів інвентаризації про недостачу. Окрім того, якщо для з'ясування питання про розмір шкоди, обставини її заподіяння є потреба провести бухгалтерську чи іншу експертизу - призначити її з урахуванням думки осіб, які беруть участь у справі.

Судом апеляційної інстанції за клопотанням представника позивача була призначена судова експертиза для з'ясування питання наявності і розміру прямої дійсної шкоди. За висновком судового експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 26 червня 2015 року №77/15-25 у магазині Хліб станом на 02 червня 2014 року мала місце недостача товарно-матеріальних цінностей на суму 63 424 грн. 98 коп. (а.с.36 т.3).

Матеріальна відповідальність є інструментом трудового права. Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов'язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.

Згідно з частиною другою ст.130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Інвентаризаційний опис, порівняльна відомість та висновок судової експертизи не спростовані жодними доказами, які містяться у матеріалах справи, а відтак доведено заподіяння позивачу з вини відповідачів прямої дійсної шкоди на суму 63 424 грн. 98 коп., завданої недостачею у магазині Хліб матеріальних цінностей, переданих відповідачам у зв'язку із виконанням ними трудових обов'язків продавців відповідного магазину, які зобов'язані були приймати товар, перевіряти заповнення тарних одиниць, їх кількість та вагу, підраховувати штучні товари, перевіряти якість за результатами зовнішнього огляду, забезпечувати зберігання товарів за кількістю та якістю, перевіряти цілісність пакування, наявність маркувальних даних і якість після зберігання, справність ваговимірювальних приладів, електронного контрольно-касового апарату, нарізати, зважувати і упаковувати товар, підраховувати вартість покупки, перевіряти реквізити чека та видавати покупку, підраховувати гроші та здавати їх в установленому порядку, готувати нереалізований товар до інвентаризації, слідкувати за термінами реалізації продукції, звітувати перед бухгалтерією.

Відповідачі належали до матеріально відповідальних працівників, які володіли можливостями щодо прийняття, збереження та реалізації майна, взявши на себе зобов'язання забезпечувати належну схоронність матеріальних цінностей, але вони у спростування вимог позивача не заявляли про те, що їм не були створені необхідні умови для їх нормальної роботи та забезпечення повного збереження дорученого майна, щодо їх не ознайомлювали із чинним законодавством про матеріальну відповідальність та виконання трудових обов'язків тощо, а відтак шкода виникла лише з винної поведінки відповідачів та всі чотири умови для настання матеріальної відповідальності у наявності.

Відповідно до частини п'ятої ст.135-3 КЗпП України розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них із урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками судам роз'яснено, що розмір шкоди, заподіяної з вини кількох працівників визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо судом установлено, що шкода підприємству, установі, організації заподіяна спільними умисними діями кількох працівників або працівника та інших осіб.

У матеріалах справи відсутні докази, що шкода заподіяна спільними умисними діями відповідачів, а відтак вони повинні нести матеріальну відповідальність з урахуванням ступеня вини кожної, виду та меж матеріальної відповідальності. Так, межі та вид їх матеріальної відповідальності однаковий - повна індивідуальна матеріальна відповідальність. Що ж стосується ступеня вини, то колегія суддів вважає, що їх вина складає по 50% для кожної. Так, обидві працювали на посадах продавця та виконували однакові трудові функції. Обидві відпрацювали однаковий час з моменту прийняття на роботу і до дня проведення інвентаризації та виявлення шкоди. За цей період ніхто із них не заявляв про факти крадіжок у магазині та ніхто із них не спростував своєї винуватості у створенні недостачі. Не доведена вина й у заподіянні шкоди когось одного із них або інших осіб. Натомість відповідачі працювали у одному магазині по змінам. Самостійно встановлювали для себе графік роботи, враховуючи, що магазин мав працювати щоденно без вихідних із перервою на обід, що відповідно до колективного договору вважалося безперервно діючою точкою. Кожна із відповідачів приймала товар на своїй зміні та залишала його наступній зміні без офіційної передачі матеріально-товарних цінностей. Обидві не приймали залежних від них заходів щодо запобігання шкоди. Враховуючи конкретну обстановку, за якої було заподіяно шкоду, неможливість визначити розмір недостачі товарно-матеріальних цінностей, які приймала на своїй зміні кожна із відповідачів, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову. Звільнення працівника не припиняє його обов'язку відшкодування розміру недостачі.

Відповідно до частини другої ст.137 КЗпП України зменшення розміру покриття шкоди, заподіяної працівником, допускається залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника вчиненими з корисливою метою, але у матеріалах справи відсутні докази про склад сім'ї відповідачів, їх доходи та майно тощо, тобто щодо майнового стану.

Відповідачі не спростували того, що мають нести матеріальну відповідальність порівну, що не виключає її індивідуальний характер.

Позивачем додержано строк звернення до суду з відповідним позовом, передбачений ст.233 КЗпП України.

Відповідно до ст.376 ЦПК України апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове судове рішення, яким стягує з кожного із відповідачів на користь позивача по 31 712 грн. 49 коп. у відшкодування матеріальної шкоди. У стягненні решти матеріальної шкоди у сумі 385 грн.16 коп. відмовляється за безпідставністю.

Згідно зі ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на відповідачів пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Олевський хлібозавод" задовольнити частково.

Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 04 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове судове рішення .

Позов Публічного акціонерного товариства "Олевський хлібозавод" задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства "Олевський хлібозавод", місцезнаходження якого: Житомирська обл., Олевський р-н, м. Олевськ, вул. Кооперативна, буд. 13, ідентифікаційний код юридичної особи 00375964, у відшкодування майнової шкоди 31 712,49 грн., витрат на проведення судової економічної експертизи - 5148 грн. та судового збору - 452,17 грн.

Стягнути з ОСОБА_2, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, на користь Публічного акціонерного товариства "Олевський хлібозавод", місцезнаходження якого: Житомирська обл., Олевський р-н, м. Олевськ, вул. Кооперативна, буд. 13, ідентифікаційний код юридичної особи 00375964, у відшкодування майнової шкоди 31 712,49 грн., витрат на проведення судової економічної експертизи - 5148 грн. та судового збору - 452,17 грн.

У задоволенні решти позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Повний текст постанови складений 25 грудня 2017 року.

Головуюча

Судді: