Постанова

від 10.08.2006 по справі 01/149-38

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

01/149-38

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

10 серпня 2006 р.                                                                                   № 01/149-38  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого –суддіКузьменка М.В.

суддів :Грека Б.М. –(доповідача у справі)Стратієнко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 11.05.06

у справі№ 01/149-38

господарського суду Волинської області

за позовомДочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”

доДержавного комунального підприємства “Луцьктепло”

простягнення 8776190,33 грн.

за участю представників від:

позивача Єнік Є.В. (дов. від 29.12.05)

відповідача Шелестюк І.А. (дов. від 17.01.06)

В С Т А Н О В И В :

Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” звернулася до господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Державного комунального підприємства “Луцьктепло” 8776190,33 грн., з яких 5570308,61 грн. заборгованості за переданий газ за період січень-грудень 2003 року на підставі договору №06/03-124-ТЕ-2 від 24.01.03, 995497,70 грн. пені, 1412033,25 грн. збитків, завданих інфляцією, 408429,17 грн. –3% річних, 389921,60 грн. штрафу, нарахованого на підставі ст. 231 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Волинської області від 08.12.05 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Якушевої І.О., суддів:

Гончара М.М., Слободяна П.Р.) позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволено частково та стягнуто з Державного комунального підприємства "Луцьктепло"  2221487,60 грн. основного боргу, 6375,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою державного мита та 29,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження у справі в частині стягнення 3348820,94 грн. заборгованості припинено. В решті позовних вимог відмовлено.

За результатом апеляційного перегляду справи Львівський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого-судді Духа Я.В., суддів: Зданкевича З.І., Краєвської М.В.) 11.05.06 прийняв постанову, якою рішення місцевого господарського суду скасовано в частині відмови у стягненні 995497,70 грн. пені, 1412033,25 грн. втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції, 408429,17 грн. –3% річних, 389921,60 грн. штрафу, нарахованого на підставі ст. 231 Господарського кодексу України, позов в цій частині задоволено частково, в сумі 300764,54 грн. пені та 372776,78 грн. інфляційних, 107825,30 –3% річних за період з 07.12.03 по 28.09.05; в решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Щодо часткового скасування рішення постанова мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що лише 74,6% послуг відповідача споживаються населенням, а отже, пеня, інфляційні та 3% річних підлягають стягненню пропорційно показникам споживання послуг іншими споживачами, крім населення.

Не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині часткового задоволення інфляційних втрат та 3% річних, позовні вимоги в цій частині задовольнити повністю. Касаційна скарга мотивована тим, що судом невірно застосована ст. 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши повноту встановлених  судовими інстанціями  обставин  справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд  України дійшов висновку, що касаційна  скарга  підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на виконання укладеного між сторонами договору від 24.01.03 №06/03-124ТЕ-2 про постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій з протоколом розбіжностей та додаткових угод до нього №1 від 24.01.03 та №2 від 28.02.03, позивач поставив відповідачу протягом січня-грудня 2003р. природний газ для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій в об'ємі 113 242,509 тис. м. куб. на загальну суму

17835695,18 грн., за який відповідач розрахувався частково в сумі 12265386,57 грн. і його заборгованість станом на час подачі позову становила 5570308,61 грн., що не заперечується сторонами.

Після порушення провадження у даній справі відповідач платіжними  дорученнями №32 від 21.10.05, №28 від 14.10.05, та №36 від 18.11.05 перерахував відповідачу кошти у сумі 3348820,94 грн., залишок боргу становив 2221487,60 грн. З урахуванням вимог п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд вважає, що судами попередніх інстанцій правомірно зроблено висновок про необхідність припинення провадження у справі в частині стягнення 3348820,94 грн. А враховуючи приписи ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, господарський суд касаційної інстанції вважає, що судами правомірно стягнено з відповідача 2221487,60 грн. основної заборгованості.

Також судами  першої та  апеляційної інстанцій обґрунтовано зроблено висновок про безпідставність вимог позивача про стягнення 7% штрафу, оскільки згідно ч.5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, відповідальність за порушення правил здійснення  господарської діяльності, а також  за порушення  господарських зобов'язань, застосовується в разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями. Судами встановлено та матеріалами справи  підтверджується той факт, що порушення мало місце до набрання чинності положеннями Господарського кодексу України.

Втім, рішення та постанова у справі оскаржуються лише в частині втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції та 3% річних. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення вищезазначених санкцій, місцевий господарський суд вказав, що порушення мало місце під час дії ЦК УРСР, стаття 214 якого не передбачала нарахування зазначених сум на заборгованість за енергоносії. Втім апеляційний господарський суд не погодився зі згаданою правовою позицією та задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 26,4% пропорційно частці споживачів, які не відносяться до категорії населення.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що згідно вказаних норм, пеня, інфляційні втрати та 3 % річних не нараховуються саме населенню на суми боргу, що виникають з прострочення виконання зобов'язання, пов'язаного з оплатою комунальних послуг.

Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такий висновок передчасним, оскільки із розрахунку суми позову вбачається, що збитки від інфляції та три відсотки річних позивачем нараховані у період з січня 2003р. по лютий (квітень) 2005р., тобто як у період дії ЦК УРСР та і у період після набрання чинності ЦК України.

Згідно ст. 214 ЦК УРСР, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Разом з тим, п.2 Прикінцевих положень Закону України від 08.10.99 №1136-XIV "Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР" передбачено, що він не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг. Однак, ЦК УРСР, у тому числі, ст.214 ЦК УРСР, втратив чинність з 01.01.04, відповідно п.2 Прикінцевих та перехідних положень.

Обов'язок боржника, що прострочив виконання грошового зобов'язання у вигляді сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних встановлений і ч.2 ст.625 ЦК України (чинному у період за який також нараховані збитки від інфляції та три відсотки річних). При цьому, зазначена норма не визначає випадків обмеження її дії і повинна застосовуватись до спірних правовідносин згідно з положеннями Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, однак, помилково не застосована судами попередніх інстанцій. Отже, суди попередніх інстанцій мали визначити, який розмір втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції та трьох процентів річних нарахований після 01.01.04.

Оскільки передбачені ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі в частині стягнення 3% річних та втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, в решті судові акти підлягають залишенню без змін.

Враховуючи  викладене, керуючись ст. ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” задовольнити частково.  Рішення господарського суду Волинської області від 08.12.05 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.06 у справі

№ 01/149-38 скасувати в частині вимог про стягнення  372776,78 грн. втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції, 107825,30 –3% річних на суму боргу, а справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Волинської області. У решті рішення господарського суду Волинської області від 08.12.05 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.06 у справі № 01/149-38 залишити без змін.

Головуючий - суддя                                                                      М. Кузьменко

Судді                                                                                                    Б. Грек

                                                                                                    Л. Стратієнко