Ухвала

від 14.12.2017 по справі 357/9341/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/9341/16-ц Головуючий у І інстанції Цуранов А. Ю. Провадження № 22-ц/780/2527/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 1 14.12.2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого Журби С.О.,

суддів: Коцюрби О.П., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2017 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення майна, що не підлягає поділу, а є особистою приватною власністю ФОП, та поділ спільного майна після розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, який мотивувала наступним:

З 02 серпня 2003 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням суду від 28 грудня 2015 року. Від спільного життя мають доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. За час перебування у шлюбі та фактичного спільного проживання ними було набуто у спільну власність холодильник Лібхер вартістю 9 716,64 грн., соковитискач Мулінекс вартістю 409 грн., блендер Браун вартістю 139 грн., 4 комплекти постільної білизни вартістю 8 000 грн. та набір з чотирьох каструль фірми Вінзер вартістю 2 000 грн. Окрім того було побудовано нежитлове приміщення (магазин), що розташований за адресою: м. Біла Церква, вул. Леваневського, 32-б. Оскільки дане майно придбавалося під час шлюбу за спільні кошти подружжя, воно є спільною сумісною власністю сторін. На підставі наведеного з урахуванням уточнення позовних вимог просила суд здійснити поділ спільної сумісної власності подружжя, визнати за нею право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення (магазину) та на 1/2 частину земельної ділянки під ним, а також виділити їй рухоме майно, а саме: холодильник Лібхер вартістю 9 716,64 грн. та набір з чотирьох каструль фірми Вінзер вартістю 2 000 грн.

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 подав до суду зустрічну позовну заяву про визначення майна таким, що не підлягає поділу, а є особистою приватною власністю ФОП та поділ спільного майна після розірвання шлюбу. Позов обґрунтовував тим, що до укладення шлюбу з ОСОБА_2 він отримав дозвіл як фізична особа-підприємець та побудував спірний магазин, однак формально нежитлова будівля була зареєстрована в 2007 році. Оскільки вказана нежитлова будівля є власністю фізичної особи-підприємця та була побудована за його кошти, вона не є об'єктом права спільної власності подружжя. Окрім того, при поділі майна необхідно врахувати наявність у відповідача боргу за рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2016 року в розмірі 2771902,94 грн., а також наявність на його утриманні малолітньої доньки ОСОБА_4, якій згідно рішення суду від 05 жовтня 2016 року визначено місце проживання разом з ним.

У зв'язку з наведеним ОСОБА_3 просив суд здійснити поділ спільного майна подружжя, виділивши йому у власність холодильник Лібхер вартістю 5 000 грн., соковитискач Мулінекс вартістю 100 грн., блендер Браун вартістю 50 грн., а також встановити, що нежитлова будівля загальною площею 109,80 кв.м, що розміщена на земельній ділянці за адресою: м. Біла Церва, вул. Леваневського, 32б, не є об'єктом спільної сумісної власності і не підлягає поділу, а належить на праві особистої приватної власності ФОП ОСОБА_3, стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2017 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано право власності за ОСОБА_2 на набір, який складається з чотирьох каструль фірми Вінзер вартістю 2200 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 про визначення майна, що не підлягає поділу, а є особистою приватною власністю ФОП та поділ спільного майна після розірвання шлюбу задоволено. Визнано право власності за ОСОБА_3 на соковитискач Мулінекс вартістю 409 грн., блендер Браун вартістю 139 грн. та холодильник Лібхер вартістю 9 716,64 грн.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року встановлено, що нежитлова будівля загальною площею 109,80 кв.м, що розміщена на земельній ділянці за адресою: м. Біла Церва, вул. Леваневського, 32б, не є об'єктом спільної сумісної власності і не підлягає поділу, а належить на праві особистої приватної власності ФОП ОСОБА_3

Не погоджуючись із зазначеним рішенням по справі та додатковим рішенням, позивач ОСОБА_2 подала апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду від 23 лютого 2017 року та додаткове рішення від 24 жовтня 2017 року скасувати і ухвалити нове про задоволення її позовних вимог. Скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції в порушення процесуальних норм встановив юридичний факт за наявності спору про право між сторонами, в той час як мав залишити таку вимогу без розгляду. Окрім того, при вирішенні справи суд вийшов за межі заявлених позовних вимог. Також безпідставно, з точки зору позивача, суд не взяв до уваги доводів її позовної заяви, а також не врахував висновки рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012, згідно яких статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. За таких умов вважає, що саме її позов підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на наступне:

У відповідності до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно положень ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вирішуючи спір між сторонами з приводу спірної нежитлової будівлі, суд першої інстанції свої висновки ґрунтував на тому, що така будівля є власністю відповідача як фізичної особи-підприємця, відтак вона не об'єктом спільної власності подружжя та не підлягає поділу між сторонами. З наведеною позицією суду першої інстанції погоджується й колегія суддів апеляційного суду, вважаючи її законною та обґрунтованою.

Майно фізичної особи-підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність відповідно до ст. 57 СК України, а не як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. ст. 60, 61 СК України. Вказана правова позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій 02.10.2013 року за результатами розгляду справі № 6-79цс13. Відповідає така позиція й п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , на яку також посилався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні. При цьому правовий висновок, викладений у рішенні Конституційного Суду України №1-8/12 від 19.09.2012 року про офіційне тлумачення ч. 1 ст. 61 СК України, не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки таке рішення стосувалось статутного капіталу та майна приватного підприємства, сформованих за рахунок спільної сумісної власності подружжя, а не майна фізичної особи-підприємця, про що також зазначалося у вищезгаданій постанові Верховного Суду України.

З матеріалів справи вбачається, що усі без винятку проектні та дозвільні документи на будівництво спірного магазину були видані відповідачу саме як фізичній особі-підприємцю. Також саме як фізичній особі-підприємцю була надана відповідачу в користування й земельна ділянка під спірним магазином. Саме фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зазначений власником земельної ділянки в м. Біла Церква по вул. Леваневського, 32-б, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 583901. За таких умов суд першої інстанції цілком обґрунтовано прийшов до висновку про те, що вказана нежитлова будівля (як і земля під нею) є власністю відповідача як фізичної особи-підприємця та не підлягає поділу між сторонами в порядку ст. 69 СК України. При цьому не було порушено судом першої інстанції й вимог п. 6 ст. 235 ЦПК України, оскільки саме в порядку позовного, а не окремого провадження була вирішена дана справа. Не вбачає колегія суддів апеляційного суду й виходу суду першої інстанції при вирішенні справи за межі позовних вимог, адже суд вирішив саме ті вимоги, які були заявлені сторонами.

За результатами перегляду справи в апеляційному порядку колегія суддів апеляційного суду погоджується й з рішенням суду першої інстанції в частині вирішення ним питання про поділ між сторонами іншого спільного майна подружжя. Вказаний поділ було здійснено з урахуванням обставин справи, позиції сторін та інтересів їх малолітньої доньки, яка відповідно до рішення суду проживає разом з батьком та знаходиться на його утриманні. За таких умов рішення суду з даного питання не суперечить вимогам ст. 70 СК України.

У відповідності до положень ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2017 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: О.П. Коцюрба

ОСОБА_5