Рішення

від 28.12.2017 по справі 299/3792/17

ВИНОГРАДІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Виноградівський районний суд Закарпатської області

---

Справа № 299/3792/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.12.2017 року м.Виноградів

Суддя Виноградівського районного суду Закарпатської області Трагнюк В.Р., розглянувши у відповідності до ст.ст. 257, 263 КАС України в порядку спрощеного позовного провадження (у письмову провадженні) справу за позовом адвоката ОСОБА_1 до Теківської сільської ради Виноградівського району про визнання відмови у наданні інформації незаконною, третя особа: ОСОБА_2,

В С Т А Н О В И В :

Адвокат ОСОБА_1 звернувся до Виноградівського районного суду з адміністративним позовом до Теківської сільської ради Виноградівського району про визнання відмови у наданні інформації незаконною, третя особа: ОСОБА_2.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що за правовою допомогою в даній справі ОСОБА_2 звернувся до адвоката ОСОБА_1

Адвокатом ОСОБА_1 04 вересня 2017 року був поданий адвокатський запит в інтересах ОСОБА_2 до Теківської сільської ради, щодо: 1) надання копій всіх рішень Теківської сільської ради (з додатками та протоколом сесії), які були прийняті радою на сесії сьомого скликання в липні 2017 року; 2) надати інформацію про дату, метод та джерело, в якому оприлюднені проекти рішень, які були розглянуті на сесії ради в липні 2017 року.

Відповідь просив надати протягом п'яти робочих днів згідно чинного законодавства на поштову адресу та копію відповіді на електронну адресу. Також в запиті було додатково зазначено, що …Дана інформація необхідна для захисту прав та інтересів клієнта, а тому не може бути обмежена в доступі адвокату… .

12.09.2017 року ОСОБА_1 отримав відповідь Теківської сільської ради без номера.

У відповіді на адвокатський запит отримано відмову щодо надання такої інформації з мотивів, що запитувана інформація відноситься до конфіденційної інформації та може бути надана тільки за згодою отримувача допомоги. Позивач вважає ,що така відповідь незаконна, що змусило позивача звернутись до суду за захистом порушеного права на доступ до публічної інформації.

З врахуванням того, що у справі наявні та достатні докази, суддя приходить до висновку про можливість ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення без проведення судового засідання, відтак суддя у відповідності до ст.257 КАС України розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Представник відповідача по справі заперечення у визначений строк на позов не подав.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суддя приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п.1 частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання дій відповідача неправомірними та зобов'язання його вчинити певні дії, суд зобов'язаний встановити чи діяв відповідач на підставі закону, чи являються його дії безсторонніми та добросовісними.

Судом встановлено, що відповідач, відмовляючи у наданні запитуваної інформації зіслався на положення те, що в запитуваних рішеннях сесії ради містяться персональні дані громадян - заявників.

Як показує судова практика у справах за позовами адвокатів щодо неправомірних відмов у задоволенні адвокатських запитів, Вищий адміністративний Суд України застосовує до правовідносин щодо конфіденційної інформації - Закон України Про доступ до публічної інформації .

Відповідно до п.5 ст.6 Закону України Про доступ до публічної інформації - Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину .

При цьому, ч.2 ст.21 Закону №2657 передбачає, що конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Водночас, рішення органу місцевого самоврядування є публічними актами, незалежно від того чи прийняті такі відносно однієї особи, чи міської громади в цілому, оскільки вони прямо чи побічно впливають на інтереси усієї громади міста, й такі рішення не можна вважати відомостями про особу, оскільки вони є публічними документами з огляду на публічність їх прийняття.

У відповіді відповідача зазначається, що запитувана позивачем інформація є конфіденційною і не може бути надана позивачу.

Однак, частина 2 статі 6 Закону України Про інформацію передбачає: Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. .

У частині 2 статті 21 вищезгаданого Закону зазначається: Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. .

Ст. 11 ЗУ Про інформацію визначає поняття інформації про фізичну особу: Інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

У частині 2 цієї ж статті зазначається, що не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

Оскільки, позивач звернувся з адвокатським запитом з метою захисту прав людини, а саме ОСОБА_2, запитувана інформація повинна була бути надана позивачу відповідно до чинного законодавства.

Крім того, у ч. 2 ст. 11 Закону України Про інформацію зазначається: До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Отже, запитувана адвокатським запитом інформація не була конфіденційною та не є персональними даними, оскільки не стосувалася національності, освіти, сімейного стану, релігійних переконань, стану здоров'я, адреси, дати і місця народження.

Проте, у відповіді відповідач обґрунтував свою відмову тим, що запитувана інформація є конфіденційною, що знову ж таки суперечить нормам чинного законодавства.

Стаття 22 Закону України Про доступ до публічної інформації передбачає випадки, коли розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту: Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

У частині 2 Закону України Про доступ до публічної інформації зазначається: Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Враховуючи вищезазначені норми, відмова відповідача є неправомірно.

Отже, відповідачем відмовлено у доступі до публічної інформації:листом-відповіддю від 12.09.2017 року на адвокатський запит адвоката ОСОБА_1;

Дана відмова у доступ до публічної інформації не відповідає вимогам, які ставить Закон України Про доступ до публічної інформації до відмови у наданні доступу до публічної інформації.

Згідно із ч.4 ст.22 Закону України Про доступ до публічної інформації , у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис.

Так, оскаржена позивачем відмова: не є мотивованою (тобто відповідачем порушено вимогу п.3 ч.4 ст.22 Закону); не містить порядку оскарження (тобто відповідачем порушено вимогу п.4 ч.4 ст.22 Закону); інформація, що запитується, не належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, оскільки належить до інформації, доступ до якої не може бути обмежений відповідно до частини п'ятої статті 6 цього Закону (тобто відповідачем порушено вимогу п.2 ч.1 ст.22 Закону).

Згідно із ст.23 Закону України Про доступ до публічної інформації , рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до суду. Запитувач має право оскаржити відмову в задоволенні запиту на інформацію. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Що стосується правового регулювання даних правовідносин Законом України Про адвокатуру і адвокатську діяльність то слід зазначити наступне:

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено в Законі України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012р. №5076-VI (далі - Закон №5076).

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.20 Закону №5076 під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

За змістом п.1 ч.1 ст.23 Закону №5076 професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами, зокрема, забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи у відносинах з адвокатами зобов'язані дотримуватися вимог Конституції України та законів України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколів до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, практики Європейського суду з прав людини.

Адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту. До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється (ч.1 ст.24 Закону №5076).

Згідно ж із частинами 2 та 3 ст.24 Закону №5076 орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом. Відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.

Частиною 1 статті 5 Закону України Про інформацію від 02.10.1992р. №2657-XII (далі - Закон №2657) передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Право на інформацію забезпечується, зокрема: створенням механізму реалізації права на інформацію; обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення (ч.1 ст.6 Закону №2657).

Статтею 1 Закону №2939 визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом; публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

За змістом ст.4 Закону №2939 доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; 2) вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію (ст.5 Закону №2939).

Згідно із ч.1 та ч.2 Закону №2939 інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Відповідно ж до ч.5 ст.6 Закону №2939 не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

При цьому, ч.2 ст.21 Закону №2657 передбачає, що конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Таким чином, ані Закон №2939, ані Закон №2657 не встановлюють обмежень щодо надання запитуваної позивачем інформації - копії рішень сесії ради за липень 2017 року та метод оприлюднення проектів цих рішень, а відмова надати таку інформацію порушує право позивача та його довірителя на доступ до інформації та положення ст.24 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність .

Така правова позиція викладена в численних ухвалах ВАСУ, зокрема: Ухвала Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2015 року, електронний режим доступу за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/45852075; Ухвала Вищого адміністративного суду України від 05 грудня 2013 року, електронний режим доступу за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/36036305; Ухвала Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2015 року, електронний режим доступу за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/43652308; Ухвала Вищого адміністративного суду України від 07 березня 2013 року, електронний режим доступу за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/30203869;

Оскільки запитувана інформація не є персональними даними та не є конфіденційною, Теківська сільська рада не мала права відмовляти у задоволенні адвокатського запиту, що, в свою чергу є порушенням Закону України Про інформацію та Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , суддя, розглядаючи вказану справу в межах заявлених позивачем вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені суддею в їх сукупності, вважає, що заявлені вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України понесені судові витрати позивачем по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 10, 11, 94, 257, 258, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задоволити.

Визнати незаконною відмову у доступі до інформації, викладену Теківською сільською радою у листі-відповіді від 12.09.2017 року на адвокатський запит адвоката ОСОБА_1 від 04.09.2017 року;

Зобов'язати Теківську сільську раду надати позивачу - адвокату ОСОБА_1: всі рішення Теківської сільської ради (з додатками та протоколом сесії), які були прийняті Теківською сільською радою на сесії сьомого скликання в липні 2017 року; 2) надати інформацію про дату, метод та джерело, в якому оприлюднені проекти рішень, які були розглянуті на сесії Теківської сільської ради в липні 2017 року.

Понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в сумі 640 гривень стягнути з Теківської сільської ради Виноградівського району (за рахунок бюджетних асигнувань).

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.295 КАС України, подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

ГоловуючийОСОБА_3