Постанова

від 21.12.2017 по справі 820/5599/17

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

21 грудня 2017 р. справа № 820/5599/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Біленського О.О.,

при секретарі судового засідання - Король Д.О.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікро-Тех" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мікро-Тех" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення №0002431411 від 06.11.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що категорично не погоджується з висновками ГУ ДФС, вважає, що факти викладені в акті перевірки не відповідають фактичному стану бухгалтерського та податкового обліку, наданим в ході перевірки первинним документам не надана належна правова оцінка, перевіряючими помилково та поверхово застосовані положення діючих нормативно-правових актів, наслідком чого вищевказане податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та його винесення на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

З наявних матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Мікро-Тех" зареєстровано як юридична особа 18.04.2008 року, взято на податковий облік в органах державної податкової служби від 21.04.2008 року №31674. У періоді, за який проводилась перевірка, зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 13.05.2008 року №100115307 Центральної ОДПI м. Харкова.

Судом встановлено, що на підставі направлення від 29.09.2017 року №7758, виданого Головним управлінням ДФС у Харківські області, відповідно до п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України та відповідно до наказу Головного управління ДФС у Харківській області від 28.09.2017 №5269 фахівцями контролюючого органу в період з 29.08.2017 року по 05.10.2017 року проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікро-Тех" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по господарським взаємовідносинам з ТОВ ХСК СТЕНДПРО (податковий номер 40945614) за період лютий - березень 2017 року та ТОВ Каліпсо ХФ (податковий номер 40979402) за період травень 2017 року.

За наслідками перевірки складно акт №15348/20-40-14-11-11/35856439 від 12.10.2017 року Про результати позапланової документальної виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікро-Тех" (податковий номер 35856439) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по господарським взаємовідносинам з ТОВ ХСК СТЕНДПРО (податковий номер 40945614) за період лютий - березень 2017 року та ТОВ Каліпсо ХФ податковий номер 40979402 за період травень 2017 року, за висновками якого встановлено порушення позивачем:

- ст. 187, п.201.1, п.201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України, що призвело до завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість;

- п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.

На підставі висновків акту перевірки №15348/20-40-14-11-11/35856439 від 12.10.2017 року Головним управлінням ДФС в Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення №0002431411 від 06.11.2017 року.

Перевіряючи обґрунтованість висновків фахівців ГУ ДФС у Харківській області, викладених в акті перевірки, судом встановлено наступне.

З наявних матеріалів справи встановлено, що 27.01.2017 року між позивачем ТОВ МІКРО-ТЕХ (в якості Покупця) та ТОВ ХСК СТЕНДПРО код 40945614 (в якості Постачальника), було укладено письмовий правочин у формі договору поставки №7 від 27.01.2017 року, предметом якого є постачання радіо запчастин та іншого обладнання. На момент укладання згаданого правочину сторони мали правоздатність і дієздатність юридичних осіб, що підтверджується Довідкою Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Від імені сторін правочин було укладено повноважними особами, а саме: від позивача - директор ОСОБА_3, від постачальника - директор ОСОБА_4. Потреба в укладенні згаданого правочину була обумовлена необхідністю ведення господарської діяльності для отримання економічної вигоди.

01.03.2017 року між позивачем ТОВ МІКРО-ТЕХ (в якості Покупця) та ТОВ ХСК СТЕНДПРО (в якості Постачальника), було укладено письмовий правочин у формі договору поставки №8 від 01.03.2017 року, предметом якого є постачання радіо запчастин та іншого обладнання. На момент укладання згаданого правочину сторони мали правоздатність і дієздатність юридичних осіб, що підтверджується Довідкою Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Від імені сторін правочин було укладено повноважними особами, а саме: від позивача - директор ОСОБА_3, від постачальника - директор ОСОБА_5. Потреба в укладенні згаданого правочину була обумовлена необхідністю ведення господарської діяльності.

В межах вказаних правочинів ТОВ ХСК СТЕНДПРО були складені наступні видаткові накладні:

- за договором №7 від 27.01.2017 року: №15 від 15.02.2017 року, №16 від 16.02.2017 року, №17 від 16.02.2017 року, №18 від 17.02.2017 року, №19 від 17.02.2017 року, №20 від 20.02.2017 року, №21 від 20.02.2017 року, №22 від 21.02.2017 року, №23 від 21.02.2017 року, №24 від 22.02.2017 року;

- за договором поставки №8 від 01.03.2017 року: №172 від 28.03.2017 року, №173 від 29.03.2017 року, №174 від 29.03.2017 року, №175 від 30.03.2017 року, №176 від 30.03.2017 року, №180 від 31.03.2017 року, №181 від 31.03.2017 року.

Позивачем були отримані податкові накладні: №7 від 14.02.2017 року, №1 від 15.02.2017 року, №4 від 13.02.2017 року, №2 від 24.03.2017 року, №5 від 24.03.2017 року, №4 від 24.03.2017 року, №3 від 24.03.2017 року, №4 від 10.03.2017 року.

Розрахунки між суб'єктами проводились у безготівковій формі, а саме платіжні доручення по підприємству ТОВ ХСК СТЕНДПРО податковий номер 40945614: від 13.02.2017 року №12797, від 14.02.2017 року №12174, від 15.02.2017 року №13973, від 10.03.2017 року №1616, від 24.03.2017 року №1657, від 24.03.2017 року №1656, від 24.03.2017 року №1655, від 24.03.2017 року №1654.

Станом на час проведення перевірки, а саме 05.10.2017 між ТОВ ХСК СТЕНДПРО податковий номер 40945614 та ТОВ МІКРО - ТЕХ податковий номер 35856439 існувала дебіторська заборгованість.

До перевірки позивачем надані товарно - транспортні накладні: від 31.03.2017 року №18, від 30.03.2017 №176, від 29.03.2017 року №174, від 31.03.2017 №181, від 30.03.2017 року №175, від 29.03.2017 року №173, від 28.03.2017 року №172, від 15.02.2017 року №15, від 16.02.2017 року №16, від 16.02.2017 року №17, від 17.02.2017 року №18, від 17.02.2017 року №19, від 20.02.2017 року №20, від 20.02.2017 року №21, від 21.02.2017 №22, від 21.03.2017 року №23, від 22.02.2017 року №24.

Також під час перевірки досліджувались рахунки - фактури: від 09.03.2017 року №85; від 09.03.2017 року №86; від 09.03.2017 року №77; від 09.03.2017 року №78; від 01.03.2017 року №76; від 01.03.2017 року №74; від 01.03.2017 року №75; від 15.02.2017 року №15; від 16.02.2017 року №16; від 16.02.2017 року №17; від 17.02.2017 року №18; від 17.02.2017 року №19; від 20.02.2017 року №20; від 20.02.2017 року №21; від 21.02.2017 року №22; від 21.03.2017 року №23; від 22.02.2017 року №24.

Також судом встановлено, що 11.05.2017 року між позивачем ТОВ МІКРО-ТЕХ (в якості Покупця) та ТОВ КАЛИПСО ХФ (код 40979402) (в якості Постачальника), було укладено письмовий правочин у формі договору поставки №17 від 11.05.2017 року, предметом якого є постачання радіо запчастин та іншого обладнання. На момент укладання згаданого правочину сторони мали правоздатність і дієздатність юридичних осіб, що підтверджується Довідкою Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Від імені сторін правочин було укладено повноважними особами, а саме: від позивача - директор ОСОБА_3, від постачальника - директор ОСОБА_6. Потреба в укладенні згаданого правочину була обумовлена необхідністю ведення господарської діяльності.

В межах вказаних правочинів ТОВ КАЛИПСО ХФ були складені наступні видаткові накладні: №32 від 16.05.2017 року, №33 від 17.05.2017 року, №41 від 19.05.2017 року, №43 від 22.05.2017 року, №45 від 24.05.2017 року, №46 від 25.05.2017 року, №48 від 26.05.2017 року.

Позивачем були отримані податкові накладні: №5 від 16.05.2017 року, №2 від 17.05.2017 року, №2 від 19.05.2017 року, №10 від 22.05.2017 року, №4 від 25.05.2017 року, №4 від 24.05.2017 року, №3 від 26.05.2017 року.

Розрахунки між суб'єктами проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями по підприємству ТОВ "КАЛИПСО ХФ" податковий номер 40979402: від 25.05.2017 року №1780; від 30.05.2017 року №1791.

До перевірки надані товарно - транспортні накладні: від 16.05.2017 року №32, від 17.05.2017 року №33, від 22.05.2017 року №43, від 24.05.2017 року №45, від 19.05.2017 року №41, від 26.05.2017 року №46, від 26.05.2017 року №48.

З наявних матеріалів справи вбачається, що придбаний товар зберігався на складських приміщеннях позивача, які він орендує у ПАТ "Український науково-дослідний та конструкторський інститут хімічного машинобудування" ( код 00220285).

В подальшому придбаний товар було використано позивачем при організації власної господарської діяльності, а саме реалізовано відповідно до договору поставки з ТОВ ТОРГІВЕЛЬНІЙ ДІМ ЕСАТ ( код 37187340) №11 від 28.01.2017 року, №14 від 01.03.2017 року, №18 від 15.05.2017 року.

Вказаний факт підтверджується копіями видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, банківських виписок.

Загальна сума отриманих позивачем коштів складає 15311700,57 грн, в т.ч ПДВ- 20%-2551951,10 грн., тобто від проведення господарських операцій з придбання та подальшого продажу придбаного товару позивачем отримано прибуток в розмірі 313965 грн.

Єдиною підставою для встановлення порушень податкового законодавства позивачем в акті перевірки зазначено наявність податкової інформації від Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 14.08.2017 №768/20-40-14-21-06 щодо ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВIДПОВIДАЛЬНIСТЮ ХСК Стендпро (код 40945614) за звітні періоди декларування ПДВ лютий - червень 2017 року та податкової інформації ТОВ " Каліпсо ХФ" (податковий номер 40979402) за звітний період декларування ПДВ травень 2017 року.

Судом встановлено, що податкові накладні, виписані за спірними господарськими операціями, відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України. Доказів протилежного до суду не надано.

Предметом правочинів між позивачем та його контрагентами є товари, роботи та послуги, котрі не обмежені в цивільному обороті, зміст прав та обов'язків сторін спірних правочинів не суперечать закону.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує наступні приписи норм чинного законодавства.

Суд зазначає, що згідно з п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а відповідно до п.п.14.1.179 п.14.1 ст.14 ПК України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Відповідно до п.201.10 ст.210 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.201.4 ст.201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (п.201.7 ст.201 ПК України).

Відповідно до п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 200.1 ст.200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Відповідно до п. 200.3 при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.198.4 ст.198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктами 1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Відповідно до п.201.15 ст.201 ПК України зведені результати обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку. Форма і порядок заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних встановлюються відповідно до вимог розділу II цього Кодексу.

Отже, отримання податкової накладної є необхідною умовою правомірного формування податкового кредиту покупця товарів, робіт, послуг.

Судом встановлено, що первинні документи по взаємовідносинам Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікро-Тех" з вищезазначеними контрагентами оформлені належним чином та у відповідності до приписів чинного законодавства України, документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу положень ст.44 Податкового кодексу України, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1994 року № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичною сили.

На час укладання договорів контрагенти позивача зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

Матеріалами справи підтверджено, що товар та послуги, придбані та в подальшому реалізовані під час господарських операцій позивача з ТОВ Каліпсо ХФ та ТОВ ХСК Стендпро , використані позивачем для забезпечення господарської діяльності, що підтверджується наданими первинним документами.

Чинним законодавством України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару (робіт, послуг) та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть у разі, якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань зі сплати податків, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Також, законодавство України не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, отримана контролюючим органом податкова інформація щодо контрагентів позивача не може свідчити про нереальність господарських операцій.

Окремо суд акцентує увагу й на принципі індивідуалізації юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Частиною 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії . У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Судом встановлено, що позивачем під час визначення суми податку на додану вартість, в тому числі від'ємного значення за вказаним податком, по взаємовідносинам з ТОВ Каліпсо ХФ та ТОВ ХСК Стендпро , враховано, що вказані підприємства виконали свої зобов'язання за вказаними вище договорами, що належним чином відображено у податковому та бухгалтерському обліку позивача.

Наявні у справі докази не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Матеріалами справи підтверджено наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікро-Тех" матеріально-технічних ресурсів, персоналу, що свідчить про наявність умов, необхідних для здійснення основного виду діяльності. Доказів, що свідчать про протилежне, відповідачем до суду не надано.

Таким чином, результати перевірки контрагентів Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікро-Тех", контрагентів контрагента, наявність та/або відсутність контрагента за зареєстрованим місцезнаходженням, відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність власних основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, наявність або відсутність порушених кримінальних справ, пояснення осіб не можуть впливати на право позивача щодо формування складу витрат операційної діяльності та податкового кредиту, оскільки наявними у справі доказами підтверджуються обставини щодо фактичного виконання господарських операцій щодо надання послуг.

За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено факт порушення позивачем вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з вищезазначеними контрагентами та правомірність винесення податкового повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0002431411 від 06.11.2017 року.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За викладених обставин, суд прийшов до висновку, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0002431411 від 06.11.2017 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до п.10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судове рішення в адміністративній справі" №7 від 20.05.2013 року за своєю суттю правовий акт управління - це державно-владне волевиявлення, що містить управлінське рішення із приписом, адресованим іншим суб'єктам права. Визнаючи акт протиправним, суд констатує відсутність у ньому цих сутнісних рис та його нездатність регулювати суспільні відносини. Разом із тим, з метою захисту прав та інтересів суб'єкта права суд встановлює правові наслідки протиправності акту, а саме його скасування.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікро-Тех" документально і нормативно обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікро-Тех" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0002431411 від 06.11.2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (код 39599198, вул. Пушкінська, 46, м.Харків, 61057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікро-Тех" (АДРЕСА_1, 61045, код ЄДРПОУ 35856439) судовий збір у сумі 1600,00 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп..

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 28 грудня 2017 року.

Суддя Біленський О.О.