Постанова

від 14.12.2017 по справі 910/23977/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2017 р. Справа№ 910/23977/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Корсакової Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідачів: 1. не з'явився;

2. не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Алдеа Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017

у справі № 910/23977/16 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Приватного підприємства "СЕБ-Фармація"

до Дочірнього підприємства "Алдеа Україна",

Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім"

про стягнення 40 412,28 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 у справі № 910/23977/16 позов задоволено частково. Стягнуто з першого відповідача на користь позивача шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 37 745,43 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 346,93 грн. Припинено провадження у справі щодо другого відповідача. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням Дочірне підприємство "Алдеа Україна" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 у справі № 910/23977/16, та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Алдеа Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 у справі № 910/23977/16 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження; розгляд справи призначено на 09.11.2017.

У зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. на підготовці для підвищення кваліфікації, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.11.2017 було визначено склад суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), Майданевич А.Г., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2017 прийнято матеріали справи № 910/23977/16 з розгляду апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Алдеа Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 у справі № 910/23977/16 до свого провадження.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2017 та 28.11.2017 розгляд апеляційної скарги у справі № 910/23977/16 відкладався на 28.11.2017 та 14.12.2017, відповідно.

28.11.2017 представником відповідача у судовому засіданні подав клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи та наведено перелік питань на вирішення експертизи.

Розглядом поданого клопотання встановлено, що підстави для його задоволення відсутні, у зв'язку із тією обставиною, що відповідачем не наведено обґрунтованих причин неподання такого клопотання до господарського суду першої інстанції, враховуючи зазначення саме відповідачем у клопотанні, що у даній справі було проведено сім судових засідань.

Також слід зазначити, що у клопотанні про призначення експертизи, перший відповідач вказує на те, що у матеріалах справи є два звіти про оцінку пошкодженого автомобіля, у зв'язку із чим відповідач вважає зазначені звіти різними, однак, із матеріалів справи вбачається, що звіт про оцінку автомобіля № 141 від 19.12.2016 виконаний з урахуванням акту виконаних робіт № 6021950 від 16.12.2016 про фактичну вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, натомість у звіті № 5444 наведено лише приблизний проміжок часу та приблизну вартість закупівлі нових запчастин, який відведено на ремонтні та інші роботи з відновлення пошкодженого автомобіля, а також не зазначено відшкодування втрати товарного вигляду.

14.12.2017 від другого відповідача через відділ документального забезпечення суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із черговою відпусткою представника першого відповідача.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Київський апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглядом поданого клопотання про відкладення розгляду справи, встановлено, що підстави для його задоволення відсутні, у зв'язку із викладеним вище, тим, що керівник першого відповідача не був позбавлений права направити у судове засідання іншого представника або представляти інтереси першого відповідача особисто.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Представники позивача, першого та другого відповідача у судове засідання 14.12.2017 не з'явились, тому, дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, враховуючи, що в ухвалі Київського апеляційного господарського суду, зокрема, від 28.11.2017 доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез'явлення їх представників в засідання судової колегії, не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників позивача, першого та другого відповідача.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі; в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників позивача та першого відповідача, дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, письмових пояснень, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача на користь позивача 40 412,28 грн. у якості відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; судового збору.

На підставі ст. 22 ГПК України, позивачем подано:

- 03.02.2017 - уточнення до позовної заяви, відповідно до яких позивач просив суд стягнути з першого відповідача 39 542,28 грн. шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 1 588,81 грн. пені, 870,00 грн. вартості проведення оцінки, 2 978,00 грн. судового збору та 3 000,00 грн. витрат на надання правової допомоги;

- 27.03.2017 - заяву про залучення співвідповідача, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з першого відповідача та другого відповідача 40 412,28 грн. шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та 1 378,00 грн. судового збору;

- 24.07.2017 - заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з першого відповідача 11 530,06 грн. шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 26 215,40 грн. матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 870,00 грн. за проведення оцінки матеріального збитку та судовий збір.

Згідно із ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 30.08.2016 у справі № 761/28541/16-п встановлено, що 28.07.2016 ОСОБА_3, керуючи автомобілем Chevrolet Captiva, державний номер НОМЕР_1, порушив пункт 10.3 Правил дорожнього руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Porsche Cayenne, державний номер НОМЕР_2, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Вищевказаною постановою ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Як вбачається із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 власником автомобіля Porsche Cayenne, державний номер НОМЕР_2, є Приватне підприємство "СЕБ-Фармація".

Відповідно до звіту про оцінку автомобіля Porsche Cayenne, державний номер НОМЕР_2, № 141 від 19.12.2016, наданого експертом-оцінювачем ОСОБА_5 Товариства з обмеженою відповідальністю "Український експертний центр "Екперт-Сервіс Авто" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 17121/14 від 27.10.2014), вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Porsche Cayenne, державний номер НОМЕР_2, в результаті його пошкодження при ДТП складає 26 215,40 грн., вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля в результаті його пошкодження при ДТП складає 52 430,80 грн., що складається з вартості відновлювального ремонту 26 215,40 грн. та втрати товарної вартості 26 215,40 грн.

З урахуванням акту виконаних робіт № 6021950 від 16.12.2016, фактична вартість відновлювального ремонту автомобіля Porsche Cayenne, державний номер НОМЕР_2, склала суму у розмірі 26 208,78 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, вартість ремонту пошкодженого при ДТП транспортного засобу складалася з вартості запчастин, ремонтних робіт, фарбування нових деталей.

Як встановлено судом, позивачем на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер ПЦКА" сплачено вартість відновлювального ремонту у розмірі 26 208,27 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 27089 від 08.11.2016, належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи.

Статтею 27 Закону № 85/96-ВР встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Така ж норма закріплена і у ст. 993 ЦК України.

Спір у даній справі виник у зв'язку із стягненням виплаченого страхового відшкодування, тобто із правовідносин, що регулюються положеннями статті 993 ЦК України та статті 27 Закону № 85/96-ВР, згідно із якими до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 228 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 28.07.2016, цивільна відповідальність власника транспортного засобу Chevrolet Captiva, державний номер НОМЕР_1, застрахована другим відповідачем відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/6808530 з встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 50 000 грн., франшизи - 0 грн.

29.11.2016 другий відповідач в межах ліміту відповідальності виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі 14 678,72 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 15814 від 29.11.2016 та № 18845 від 27.04.2017.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується першом відповідачем, транспортний засіб Chevrolet Captiva, державний номер НОМЕР_1, належить першому відповідачу, таким чином, відповідальним за збитки, завдані власнику пошкодженого автомобіля Porsche Cayenne, державний номер НОМЕР_2, в межа розміру різниці між фактичною шкодою і страховою виплатою є перший відповідач.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, порядок виплати такого відшкодування та дії сторін при настанні страхового випадку, регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV із змінами та доповненнями (далі Закон № 1961).

Згідно із ч. 22.1 ст. 22 Закону № 1961 у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону № 1961 у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України; якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно із ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Нормами статті 1192 ЦК України встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У відповідності до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З огляду на зазначені положення Цивільного кодексу України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 Цивільного кодексу України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22- 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов'язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Неодержання потерпілим страхового відшкодування за договором (або його одержання, якщо страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди) не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 Цивільного кодексу України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч. 2 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на зазначене право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 Цивільного кодексу України підстав.

Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов'язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України № 6-954цс16 від 26.10.2016.

Відповідно до частини 1 стаття 111-25 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Згідно з нормами статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такого виду господарської санкції (правового наслідку порушення зобов'язання) як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини.

При відсутності хоч б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.

Згідно з частиною 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395) вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Отже, за змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.

Пунктом 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.

Отже, показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу.

Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.

Ураховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, зумовлене передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів і агрегатів, з'єднань і захисних властивостей покриттів у зв'язку з ДТП і подальшим ремонтом. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є наслідком проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу. Втрата товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією з причин фізичного зносу (у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту), яким характеризується величина втрати товарної вартості.

Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до конкретних виявів реальних збитків.

Відповідно до підпункту 8.6.1 пункту 8.6 Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) - деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики).

Тобто величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкодженої: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації, усіх типів КТЗ.

Підпунктом 8.6.2 пункту 8.6 Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема в разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо) (підпункт "е").

Отже, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли провадиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.

У висновку про оцінку КТЗ може міститись інформація про причину фізичного зносу, який виникає в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту, а також про те, чи внаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду нараховано величину втрати товарної вартості (пункт 8.6 Методики), чи збігається величина втрати товарного вигляду з величиною втрати товарної вартості, що має значення для вирішення справи про відшкодування шкоди, пов'язаної із втратою товарного вигляду (товарної вартості), і підлягає встановленню судом. У цьому випадку підлягають з'ясуванню також питання про необхідне фарбування окремих складників КТЗ у разі їх заміни та про те, чи погіршує зовнішній вигляд КТЗ така заміна (підпункт "е" підпункту 8.6.2 пункту 8.6 Методики).

У відповідності до протоколу огляду транспортного засобу від 19.10.2016 вбачається, що при дорожньо-транспортній пригоді у транспортному засобі Porsche Cayenne, державний номер НОМЕР_2, пошкоджено передній бампер, додаткова фара, правий повітропровід, верхня та нижня накладки правої решітки бамперу.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 04.06.2014 у справі № 6-49цс14 та від 16.12.2015 у справі № 6-76цс15, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли провадиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів а також у разі заміни деталей, що впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, стекол, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.

Першим відповідачем не надано доказів того, що здійснене фарбування передньої частини кузова не впливає на зовнішній вигляд автомобіля, у зв'язку із чим підстави для застосування розміру втрати товарної вартості при розрахунку збитків, заподіяних власнику пошкодженого транспортного засобу відсутні, оскільки В підтвердження втрати автомобілем товарної вартості у розмірі 26 215,40 грн. позивач посилався на звіт про оцінку автомобіля Porsche Cayenne, державний номер НОМЕР_2, № 141 від 19.12.2016, наданого Товариством з обмеженою відповідальністю "Український експертний центр "Екперт-Сервіс Авто". Крім того, судом встановлено, що відповідно до акту виконаних робіт № 6021950 від 16.12.2016 здійснено фарбування передньої частини кузова, що впливає на зовнішній вигляд автомобіля, а тому наявні підстави для застосування розміру втрати товарної вартості при розрахунку збитків, заподіяних власнику пошкодженого транспортного засобу.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що вимоги позивача щодо стягнення з першого відповідача різниці між розміром збитків і страховою виплатою є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 37 745,43 грн., що складається із сум: 26 208,78 грн. (розмір втрати товарної вартості) + 26 208,78 грн. (фактична вартість відновлювального ремонту) - 14 678,72 грн. (розмір страхового відшкодування).

Щодо позовних вимог про стягнення з першого відповідача витрат, понесених у зв'язку з визначенням розміру матеріальної шкоди, завданої власнику транспортного засобу Porsche Cayenne, державний номер НОМЕР_2, у розмірі 870,00 грн., в підтвердження чого надано договір на проведення оцінки вартості майна № 141 від 19.10.2016, акт здачі прийняття робіт (надання послуг) № 141 від 19.12.2016, підписані Приватним підприємством "СЕБ-Фармація" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український експертний центр "Екперт-Сервіс Авто", а також виставленим рахунком-фактурою № 318 від 19.10.2016, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що зазначені вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, а витрати, понесені у зв'язку з визначенням розміру матеріальної шкоди не є складовою фактичного розміру збитків, а належать до господарських витрат.

До того ж, позивачем не надано доказів фактичного понесення вказаних витрат (доказів оплати).

Київський апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що провадження у справі щодо другого відповідача - Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору та відсутністю заявлених позивачем позовних вимог.

Київський апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вже зазначалось, звіт про оцінку автомобіля № 141 від 19.12.2016 виконаний з урахуванням акту виконаних робіт № 6021950 від 16.12.2016 про фактичну вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, натомість у звіті № 5444 наведено лише приблизний проміжок часу та приблизну вартість закупівлі нових запчастин, який відведено на ремонтні та інші роботи з відновлення пошкодженого автомобіля, а також не зазначено відшкодування втрати товарного вигляду.

У зв'язку із чим, доводи скаржника про те, що задовольняючи позовні вимоги господарський суд першої інстанції виходив із оціночного звіту № 141, що не є належним доказом, оскільки є ще оціночний висновок № 5444, колегія суддів вважає безпідставними та необгрунтованими, оскільки, проведення оцінки майна по визначенню збитків або розміру відшкодування на підставі, зокрема, Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" від 12.07.2001 № 2658-ІІІ, є обов'язковим у встановлених законом випадках, натомість імперативної норми, яка б зобов'язувала страховика в обов'язковому порядку використовувати лише попередній оціночний звіт, чинне законодавство не містить, також слід зазначити, що статтею 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Посилання відповідача на те, що позивачем при визначенні розміру збитків, завданих автомобілю, не враховано коефіцієнт фізичного зносу, є безпідставним, оскільки першим відповідачем не надано доказів попередніх ремонтів транспортного засобу, а згідно із звітом № 141 коєфіцієнт фізичного зносу складників КТЗ прийнято рівним 0,00, а згідно із п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, та Фонду державного майна від 24.11.2003 № 142/5/2092, значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ, в той час як автомобіль вироблений не в країнах СНД та строк його експлуатації не перевищує 7 років.

Крім того, в п. 7.40 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, встановлено, якщо під час відновлення були використані нові складними іншої модифікації КТЗ взамін пошкоджених (розукомплектованих), значення процента їх фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Скаржником не надано ані до господарського суду першої інстанції, ані до Київського апеляційного господарського суду доказів, що мають юридичну силу, неправильного визначення розміру збитку, що підлягає відшкодуванню.

Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що, виплативши страхове відшкодування відповідно до договору, позивач набув права зворотної вимоги до першого відповідача у сумі страхового відшкодування у розмірі 37 745,43 грн., є обґрунтованим і законним.

Зазначена правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/7163/14.

В ст. 82 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Скаржник вказує на те, що оскаржуване рішення Господарським судом міста Києва прийнято 18.09.2017 за відсутності представника відповідача.

Згідно із ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

Як вбачається із матеріалів справи, а також не заперечується відповідачем, у даній справі було проведено сім судових засідань.

Слід зазначити, що законодавством не передбачено обмежень щодо надання керівником юридичної особи повноважень її представника у господарському процесі іншим особам, крім тих, що не мають можливості взяти участь у судовому засіданні.

Згідно із ст. 75 ГПК України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Статтею 77 ГПК України не передбачено обов'язку суду відкладати розгляд справи через повторне нез'явлення в засідання представника сторони.

Таким чином, судом першої інстанції дотримані норми процесуального права про права та обов'язки сторін у судовому процесі, а посилання скаржника про те, що господарським судом першої інстанції порушено норми ст. 77 ГПК України є безпідставним.

З огляду на вищевикладене, правові підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 у справі 910/23977/16 та для задоволення апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Алдеа Україна", відсутні.

Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 у справі № 910/23977/16.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги, згідно із ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Алдеа Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 у справі № 910/23977/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 у справі № 910/23977/16 залишити без змін.

3. Справу № 910/23977/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 26.12.2017.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

Г.В. Корсакова