Ухвала

від 25.12.2017 по справі 520/1520/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 2-др/785/54/17

Номер справи місцевого суду: 520/1520/16-ц

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

25.12.2017 року м. Одеса

Суддя апеляційного суду Одеської області Драгомерецький М.М., розглянувши заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 листопада 2016 року, якою залишено без змін ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2016 року про відкриття провадження у справі за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Люстдорф до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг,-

в с т а н о в и в:

У лютому 2016 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Люстдорф звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 листопада 2016 року, відкрите провадження у справі.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2017 року, позов ОСББ Люстдорф задоволено.

У листопаді 2016 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на те, що залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, колегія суддів не звернула увагу на те, що при відкритті провадження у справі суд першої інстанції не врахував, що ОСББ Люстдорф не сплатило судовий збір в повному обсязі та не з'ясував особу відповідача ОСОБА_1.

Розглянувши заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, про ухвалення додаткового рішення, вважаю, що ця заява підлягає залишенню без розгляду за таких підстав.

Згідно частини 1 ст. 220 ЦПК України (в редакції 2004р.) та частини 1 статті 270 ЦПК України, в редакції, що набрала законної сили 15 грудня 2017 року, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

У абзацах 1 та 2 п. 1 та абзацу 1 п. 20 постанови Пленуму Про судове рішення у цивільній справі №14 від 18 грудня 2009 року Верховний Суд України роз'яснив, що судові рішення викладаються у формі ухвали або рішення (частина перша статті 208 Цивільного процесуального кодексу України; далі - ЦПК). Судовий наказ і заочне рішення є різновидами судового рішення.

Судовий розгляд, яким справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду іменем України, в тому числі при відшкодуванні шкоди відповідно до Закону України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", в якому вирішуються питання, що складають його зміст (статті 214-218 ЦПК). Інші випадки закінчення розгляду справи (зокрема, закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду) оформляються постановленням ухвали.

Додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, ухвала апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року, якою залишена без змін ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, за своєю правовою природою не є рішенням суду, яким вирішується спір по суті, й у даному випадку не передбачається можливість ухвалення додаткового рішення щодо цієї ухвали апеляційного суду.

Отже, ця заява представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 є незаконною й необґрунтованою.

На учасників судового процесу, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав та виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання наданими правами.

Частиною 3 ст. 27 ЦПК України (2004р.) та частиною 1 ст. 44 ЦПК України, в редакції, що набрала законної сили 15 грудня 2017 року, передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У пункті 1 частини 2 ст. 44 ЦПК України (2017р.) зазначено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу суперечить вимогам статті 6 та 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку та недопустимість зловживання процесуальними правами.

З матеріалів справи вбачається, що протягом тривалого часу після ухвалення судом першої інстанції рішення від 24 лютого 2016 року про задоволення позову ОСББ Люстдорф представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, неодноразово заявлялись суддям апеляційному суду безпідставні відводи та клопотання з різних підстав, що привело до безпідставного затягування розгляду справи, суттєво порушує права позивача й утруднює виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Звернення представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до апеляційного суду з безпідставною заявою про ухвалення додаткового рішення щодо ухвали апеляційного суду, якою залишена без змін ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, також є процесуальною дією, що спрямована на перешкоджання розгляду справи, та свідчить про зловживання представником відповідача процесуальними правами.

Відповідно до частини 3 ст.44 ЦПК України (2017р.), якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

За таких обставин, приходжу до висновку про залишення без розгляду заяви представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 44 ч.2 п.1, ч.3, 261 ч.2, 270 ЦПК України,-

у х в а л и в:

Заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 листопада 2016 року, якою залишено без змін ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2016 року про відкриття провадження у справі за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Люстдорф до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя апеляційного суду

Одеської області М.М. Драгомерецький