Постанова

від 22.12.2017 по справі 818/1931/17

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2017 р. Справа №818/1931/17

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Опімах Л.М.

за участю секретаря судового засідання - Бондаренко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Сумської області про зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

05 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Апеляційного суду Сумської області, який підтримала в судовому засіданні, мотивуючи вимоги тим, що працює на посаді судді Апеляційного суду Сумської області відповідно до наказу голови суду від 16.06.2015 року № 34-ОС. Протягом 2017 року отримувала суддівську винагороду як суддя, що не проходила оцінювання судді на відповідність судді займаній посаді у порядку, передбаченому ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI) в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", яким передбачено, що суддівська винагорода регулюється Законом № 2453-VI та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Розмір суддівської винагороди, з огляду на положення ст. 133 Закону № 2453-VI, складався з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, яка збільшується на коефіцієнт судді апеляційного суду - 1,1 та доплати за вислугу років - 80%. З 01.12.2016 року і протягом 2017 року суддівська винагорода визначалася, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати - 1600 грн., і складала 31600 грн (16000х1,1х80%).

З 30.09.2016 року набрав чинності новий Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII). За приписами пункту 23, підпункту 4 п. 34 Перехідних положень цього Закону до проходження кваліфікаційного оцінювання судді отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до Закону № 2453-VI і судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Як передбачала стаття 133 Закону № 2453-VI, так передбачає і стаття 135 Закону №1402-VIII, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюється за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Законом України "Про Державний бюджет на 2017 рік" визначений мінімальний розмір заробітної плати з 01.01.2017 року - 3200 грн., тому розмір суддівської винагороди має становити 63360 грн (3200х1,1х80%). Проте, відповідачем суддівська винагорода виплачується, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на рівні 1600 грн., оскільки неправомірно застосовується положення пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 р. №1774 - VIII (далі - Закон № 1774 - VIII ), який набрав чинності з 01.01.2017 року, відповідно до якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівнипків та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, такими, що порушують норми статей 126, 130 Конституції України, відповідно до яких незалежність і недоторканість судді гарантуються Конституцією і законами України; держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; у Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Внаслідок протиправного обмеження розміру суддівської винагороди сума недоотриманої винагороди позивачу склала 397760 грн., до якої увійшла недоотримана сума допомоги на оздоровлення.

Оскільки суддівську винагороду у повному обсязі відповідач у добровільному порядку не нараховує та не виплачує , позивач просить зобов'язати його нарахувати та виплатити їй суддівську винагороду в порядку, встановленому ст. 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн.

При цьому зазначає, що до правовідносин виплати суддівської винагороди застосовуються норми Законів України "Про оплату праці" та "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", тому просить також зобов'язати відповідача нарахувати компенсацію за весь час порушення строків виплати.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 1500 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, яку обґрунтовує потребою у грошових коштах, необхідністю докладення додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки до м.Суми переїхала із зони проведення АТО, де залишилося все її майно.

Відповідач у судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи без його участі та заперечення на позов.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що оскільки Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" видатки на оплату праці суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, з розрахунку посадового окладу виходячи з розрахункової величини мінімальної запобітної плати 3200 грн. не передбачені, то апеляційний суд Сумської області не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці. До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень пункту 23, 24 розділу XII Закону № 1402-VIII та пункту 3 розділу ІІ Закону №1774 - VIII. Крім того, відповідач зазначив, що компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати має виплачуватись одночасно з виплатою заборгованості, тобто на даний час в цій частині вимоги є передчасними.

Також відповідач заперечує і в частині вимог про відшкодування моральної шкоди через відсутність порушення прав позивачки на отримання суддівської винагороди.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до Указу Президента України №226/2015 від 21 квітня 2015 року "Про переведення суддів" ОСОБА_1 наказом голови апеляційного суду Сумської області №34-ОС від 16 червня 2015 року призначена на посаду судді апеляційного суду Сумської області з 16 червня 2015 року шляхом переведення з апеляційного суду Донецької області, з посадовим окладом згідно штатного розпису. Стаж роботи судді Ткачук С.С. станом на 16 червня 2015 року становив 36 років 2 місяці 08 днів, що дає право на одержання щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 80% посадового окладу (а.с.10). Також позивач є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України (району проведення антитерористичної операції), що підтверджене довідкою органу соціального захисту населення (а.с.9).

Протягом 2017 року позивач отримувала суддівську винагороду, визначену, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на 01.12.2016 року - 1600 грн. Кваліфікаційне оцінювання на відповідність судді займаній посаді не проходила. Дані обставини визнаються обома сторонами.

Суд вважає, що розрахунок суддівської винагороди позивачу із застосуванням розміру мінімальної заробітної плати 1600 грн. є протиправним з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

02.06.2016 р. прийнято Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VІІІ, відповідно до ч. 3 ст. 135 якого базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Абзацом першим пункту 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VІІІ визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Закон № 2453-VI).

Згідно з ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. До цієї статті не вносилися будь-які зміни щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 р. № 1801-VIII встановлено, що у 2017 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 3200 гривень.

Пунктом 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402-VІІІ визначено, що незалежність суддів забезпечується, у тому числі, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (ч. 7 ст. 48 Закону № 1402-VІІІ).

Як в ч. 1 ст. 135 Закону № 1402- VІІІ, так і в ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VIІ визначено, що суддівська винагорода регулюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.06.2016 р. № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу III Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) відзначив, що гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453-VI, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів, визначених Конституцією України.

Таким чином, на конституційному рівні законодавцем закріплено фінансове забезпечення судді в розмірі суддівської винагороди, яка визначається виключно відповідним законом про судоустрій, а матеріальне забезпечення судді є невід'ємною частиною гарантій незалежності суддівської влади.

На підставі вищевикладеного суд вважає, що посадовий оклад позивачки повинен розраховуватися із застосуванням мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1774-VIII не вносилися зміни до Закону № 2453-VI, що є спеціальним законом про судоустрій, яким врегульовано питання виплати суддівської винагороди до проходження кваліфікаційного оцінювання позивачки як судді, у зв'язку з чим відповідно до ст. 130 Конституції України вони не можуть регулювати питання розміру суддівської винагороди.

Встановлення розміру суддівської винагороди судді безпосередньо законом про судоустрій є вимогою, конституційною гарантією (ст. 130 Конституції України), а не рекомендацією до органів влади.

Право законодавця на визначення розміру суддівської винагороди іншими законами обмежено як Конституцією, так і відповідними законами про судоустрій.

Крім того, на думку суду, є помилковим посилання відповдіача на приписи ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України в тому, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься відповідач, беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

У рішеннях по справі "Бурдов проти Росії" (заява № 59498/00), по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейським Судом з прав людини сформовано правову позицію, відповідно до якої органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Суд вважає, що аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.

Виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, законодавець має право на встановлення будь-якого розміру суддівської винагороди, більшого чи меншого, але враховуючи вимоги ст. 130 Конституції України, ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII, ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VI, це повинно бути передбачено виключно у законі про судоустрій, а не в інших нормативно-правових актах, що свідчить про порушення принципу "якості закону".

Суд звертає увагу, що "якість закону" є автономним поняттям, створеним Європейським Судом з прав людини у процесі тлумачення положень Конвенції. Вимоги до якості закону проілюстровані у справі "Корецький та інші проти України". Зокрема, в пп.46-47 рішення Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: навіть припускаючи, що положення закону було правильно розтлумачене судами та втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, вислів "передбачений законом" у п. 2 ст. 11 конвенції не тільки вимагає, аби дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, а й також містить вимогу щодо якості закону.

Відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року).

Таким чином, з огляду на суперечливість Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII, яким передбачена інша розрахункова величина у розмірі 1600 гривень для визначення посадових окладів суддів, суд вважає, що для визначення розміру суддівської винагороди такі положення Закону застосовуватися не можуть.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що відповідач, не виплачуючи суддівську винагороду, діяв не у спосіб, що предбачений Конституцією та законами України, чим порушив право позивача на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", починаючи з 01.01.2017 р., що є конституційною гарантією незалежності судді. Відтак, суд вважає за необхідне зобов'язати Апеляційний суд Сумської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за час фактичної роботи у період з 01.01.2017 р. по день ухвалення рішення у розмірі, встановленому ч. 2, 3, 5 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VІ, тобто, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн., встановленої на 01.01.2017 р. Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 р. № 1801-VІІІ, з урахуванням проведених позивачці виплат у вказаному періоді.

При цьому, на думку суду, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача продовжувати здійснювати випалту суддівської винагороди з урахуванням подальшого збільшення розміру заробітної плати протягом часу роботи суддею апеляційного суду Сумської області до проходження кваліфікаційного оцінювання, оскільки з огляду на положення статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України судовому захисту підлягає вже порушене право особи від рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а не можливість такого порушення в майбутньому.

Крім того, не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити компенсацію у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати. Так, відповідно до вимог ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат" компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чиності цим Законом. Статтями 3, 4 Закону передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого, громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Виходячи із системного аналізу зазначених норм, суд вважає, що виникнення права на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати пов'язане з нарахуванням роботодавцем таких доходів з фактичною виплатою, яка відбувається одночасно з виплатою заборгованості. Тобто, нарахування і виплата компенсації на неотриману частину суддівської винагороди має відбуватися під час нарахування і виплати самої суддівської винагороди, тому в цій частині суд погоджується з доводами відповідача і вважає, що позовні вимоги є передчасними.

Також суд не вбачає підстав для задовлення позовних вимог і щодо відшкодування моральної шкоди. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Стаття 237-1 Кодексу законів про працю України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. В ході судового розгляду справи позивачем не надано доказів на підтвердження моральної шкоди саме від дій відповідача, оскільки необхідність докладення додаткових зусиль для організації життя і потреба в додаткових коштах, про які зазначала позивач, пов'язані з вимушеним переселенням до м. Суми, а не з поведінкою відповідача.

Крім того, позивач у судовому засіданні просила допустити негайне виконання рішення суду, однак суд не вбачає підстав для допущення до негайного виконання рішення. Так, перелік судових рішень, що виконуються негайно передбачений ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства, зокрема п. 2 ч. 1 ст. 371 Кодексу визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах стягнення за один місяць. Проте у даній справі ухвалене рішення зобов'язального характеру, конкретна грошова сума не визначалась і позивачеві не присуджувалась, відповідно, таке рішення не підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст. 242, 244, 245,246, 250, 255, 293, 295, 371 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (вул. Г.Кондратьєва, буд. 160/4 кім.12, 40000, РНОКПП НОМЕР_1) до Апеляційного суду Сумської області ( вул.Г.Кондратьєва, буд.28, 40000, код ЄДРПОУ 02893444) про зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Зобов"язати Апеляційний суд Сумської області нарахувати та виплатити судді Апеляційного суду Сумської області Ткачук Світлані Стефанівні суддівську винагороду у порядку, встановленому ст.133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн., починаючи з 01 січня 2017 року з врахуванням вже виплачених коштів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Опімах

Повний текст рішення складений 28 грудня 2017 року.