Ухвала

від 27.12.2017 по справі 820/3119/17

ВЕРХОВНИЙ СУД

ВЕРХОВНИЙ СУД У Х В А Л А 27.12.2017           м. Київ           К/9901/214/17820/3119/17   Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Бившевої  Л.І., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017 у справі за позовом Комунального підприємства «Комплекс з експлуатації об'єктів водозниження і зливової каналізації» до Головного управління ДФС у Харківській області, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В: Головне управління ДФС у Харківській області 14.12.2017 подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017. Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2106 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017. Законом України від 03.10.2017 №  2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями суддею-доповідачем у справі визначено суддю Верховного Суду Бившеву Л.І. Відповідно до підпункту 12 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Перевіряючи те, чи подано касаційну скаргу з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності новою редакцією Кодексу адміністративного судочинства України, суддя зважає на таке. Згідно з частиною п'ятою статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору. Відповідач до касаційної скарги не додав документа про сплату судового збору, але заявив клопотання про відстрочення сплати судового збору, обґрунтоване посиланням на відсутність бюджетних асигнувань для сплати судового збору. Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. У статті 5 цього Закону також встановлено перелік суб'єктів, які звільнені від сплати судового збору, серед яких органи Державної фіскальної служби відсутні. Згідно з частиною першою статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Водночас, суд звертає увагу на те, що органи Державної фіскальної служби є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, тобто суб'єктом, що реалізує свою владну компетенцію, а відсутність чи недостатність фінансування їх діяльності не може свідчити про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом. Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення). У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (далі – Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів. З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору суб'єктами владних повноважень тощо не є підставою для звільнення (відстрочення, розстрочення) від такої сплати. Таким чином, клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору не підлягає задоволенню. Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (у редакції, чинній на час подання позову) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 вказаного Закону (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. За змістом оскаржуваних судових рішень позовна заява має майновий характер, ціна позову становить 972  457,50 грн, а ставка судового збору –  14  586,87 грн (972  457,50 грн х 1,5%). Таким чином, ставка судового збору, що підлягала сплаті за подання касаційної скарги на рішення суду становить 17  504,25  грн (14  586,87 грн х 120%). Згідно з частиною четвертою статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження. Додана відповідачем до касаційної скарги копія довіреності не є належним чином оформленим документом про повноваження особи, оскільки засвідчена особою, повноваження якої на вчинення таких дій не підтверджені. Відповідно до частини другої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №  2147-VII) до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Згідно з положенням частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VII) суддя, встановивши, що касаційну скаргу подано без додержання вимог, встановлених законом, дійшла висновку про необхідність залишення касаційної скарги без руху з наданням строку для усунення недоліків, протягом якого скаржник повинен надати/надіслати суду касаційної інстанції: документ про сплату судового збору у встановлених законом порядку та розмірі; оригінал або копію довіреності, оформленої належним чином та засвідченої особою, яка має на це повноваження. Керуючись статтею 332, підпунктом 12 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, У Х В А Л И В : У задоволенні клопотання Головного управління ДФС у Харківській області про відстрочення сплати судового збору відмовити. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без руху. Встановити для усунення зазначених в ухвалі недоліків десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає. Суддя                                                                                          Л.І. Бившева