Ухвала

від 10.01.2018 по справі 810/3531/17

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

10 січня 2018 року м. Київ 810/3531/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали адміністративної справа за позовом ГУ ДФС у Київській області до ТОВ "Сігма Агрокомпані" та ТОВ "ТОЛОСПЛЮС" про визнання правочину недійсним,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління ДФС у Київській області з позовом до ТОВ "Сігма Агрокомпані" та ТОВ "ТОЛОСПЛЮС" про визнання недійсним правочину, укладеного між відповідачами та за наслідками якого було складено податкову накладну від 30.09.2016 №50.

Позивач вважає справу за даним позовом адміністративною, оскільки право позивача на звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним визначене Податковим кодексом України. Дану обставину суд не може вважати достатньою для визначення юрисдикції даної справи як адміністративної, оскільки юрисдикція адміністративних судів щодо звернень суб'єктів владних повноважень обмежена вимогами Кодексу адміністративного судочинства і тільки з врахуванням цих вимог адміністративний суд може розглянути справу як адміністративну.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.01.2018 вирішено здійснювати підготовче провадження в порядку письмового провадження.

Під час підготовчого провадження судом було встановлено, що дана справа не відноситься до адміністративної юрисдикції. Такий висновок слідує з наступного.

Нормою ч.1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено вичерпний перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у таких публічно-правових спорах:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

В перелічених категоріях справ обов'язковою умовою для віднесення справи до адміністративної юрисдикції є публічно-правовий характер спору. Даний висновок також узгоджується з завданням адміністративного судочинства, визначеного нормою ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Нормою п.2 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України надано вичерпне визначення терміну публічно-правовий спір : публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до абз.3 ч.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 8 для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

При здійсненні свої повноважень позивач керується нормами Податкового кодексу України.

Нормою ч.1 ст.1 Податкового кодексу України визначено сферу його застосування щодо правових відносин, яка не підлягає розширенню з огляду на вимоги ч.2 ст.19 Конституції України. Так Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають виключно у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 р. № 236 Про Державну фіскальну службу України , основними завданнями ДФС є:

1) реалізація державної податкової політики та політики у сфері державної митної справи, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів;

2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування: державної податкової політики; державної політики у сфері державної митної справи; державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, здійснення контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів, митних та інших платежів; державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів; державної політики з адміністрування єдиного внеску, а також боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску; державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів.

Дії по укладанню, зміні, припиненні чи визнанню правочинів недійсними не направлені на виконання вищезазначених завдань органів Державної фіскальної служби та не входять у визначені вище сферу застосування Податкового кодексу України, а відтак - не можуть вважатись діями в сфері управління та направленими на виконання управлінських функцій.

Окрім того позов, заявлений в даній справі не має ознак і публічно-правового. Публічно-правовий спір відрізняється від приватно-правового тим, що публічно-правова позовна вимога зв'язана з положеннями публічного права. У той час як до приватного права належать законодавчі норми, які ґрунтуються на принципі рівності прав, до публічного права належать законодавчі норми, які визначають привілейоване право держави чи іншого представника державної влади. У публічно-правових спорах держава здебільшого виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у договорі, а як носій суверенної влади, який може наказувати або забороняти громадянину чи підприємству певну поведінку, надавати дозвіл на певну діяльність чи, навпаки, скасовує раніше наданий дозвіл (ОСОБА_1, ОСОБА_2 Коли чіткі закони - чітке і правосуддя. Не можна говорити про якість правосуддя, якщо діють неякісні закони // Юридичний Вісник України. - 2008.10.18. - № 42).

Натомість питання визнання договорів регулюється нормами приватного права. Зокрема питання порядку визнання правочинів недійсними регулюється статтями 203, 215 та 228 Цивільного кодексу України, про що зазначає сам позивач в тексті позовної заяви.

З врахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що дана справа може бути розглянута в межах судочинства яке передбачає вирішення приватно-правового спору, а не публічно-правового.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що розгляд даної справа поза межами судочинства, яке передбачає вирішення приватно-правових спорів порушує права учасників такого спору, і зокрема учасників правочину. Так адміністративне судочинство не передбачає механізму належного забезпечення рівних процесуальних прав для сторін правочину та позивача (суб'єкта владних повноважень), щодо якого заявлено позов про визнання недійним.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена. Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 183 Кодексу адміністративного судочинства України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.

За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Керуючись статтями 183, 238, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Провадження в адміністративній справі №810/3531/17 за позовом ГУ ДФС у Київській області ТОВ "Сігма Агрокомпані" та ТОВ "ТОЛОСПЛЮС" про визнання правочину недійсним, - закрити.

2. Роз'яснити позивачеві, що даний спір може бути розглянутий в порядку господарського судочинства за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України.

3. Копію ухвали видати (надіслати) особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженнні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Терлецька О.О.