Ухвала

від 10.01.2018 по справі 760/12116/16-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-cc/796/539/2018 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2018 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

при секретарі судового засідання ОСОБА_5

за участю:

прокурора ОСОБА_6

представника власника ОСОБА_7 , адвоката ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Солом`янськогорайонного судум. Києва від 14 липня2016 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотаннястаршого слідчогоз ОВС2-го ВКР СУ ФР МГУ ДФС ЦО з обслуговування великих платників ОСОБА_10 , погоджене прокурором відділу процесуального керівництва Генеральної прокуратури України ОСОБА_11 танакладено арешт нанерухоме майно, а саме:

квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 380548080000, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, серія та номер: 28844068);

квартиру АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить ОСОБА_12 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 880363580000, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, серія та номер: 28840492);

квартиру АДРЕСА_3 , яка на праві власності належить ОСОБА_12 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 880537280000, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, серія та номер: 28843831), із забороною відчуження, перетворення, продажем, псуванням такого майна.

Приймаючи рішення, слідчий суддя врахував наявність правових підстав для арешту майна та прийшов до висновку про необхідність задоволення клопотання слідчого і накладення арешту на зазначене у клопотання слідчого майно.

Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати, посилаючись на її незаконність,та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає про те, що слідчий суддя,при постановленні оскаржуваного судового рішення, застосував норми ст. 170 КПК, які, на час постановлення ухвали, не діяли.

Далі адвокат вказує, щовласник майна ОСОБА_9 статусу підозрюваної не має та додає, що квартира отримана нею шляхом пайової участі у будівництві житла, відповідно до умов договору від 11 січня 2006 року.

Крім того, апелянт звертає увагу суду на те, що слідчим суддею необґрунтовано наявність підстав для арешту майна ОСОБА_9 , передбачених п.п. 2,3,4 ч. 2 ст. 170 КПК України, як і не обгрунтовано належність арештованого майна до речових доказів у даному кримінальному провадженні.

Одночасно автор апеляційної скарги ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження. В обгрунтування пропуску такого строку зазначає, що про існування оскаржуваної ухвали апелянту стало відомо із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, її копію отримано стороною захисту 06 листопада 2017 року, апеляційна скарга подана до суду 08 листопада 2017 року.

Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, позицію прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скаргапідлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, що в даному випадку мало місце, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що власник майна та його представник участіу судовому засіданні не приймали, копію оскаржуваної ухвалиапелянтом отримано 06 листопада 2017 року, апеляційна скарга подана до суду 08 листопада 2017 року, пятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді апелянтом не порушено, а тому і не підлягає поновленню.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

При апеляційному розгляді встановлено, що у даному кримінальному провадженні слідчим суддею обґрунтовано застосовано такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна та правильно визначені правові підстави для цього.

Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, в провадженні слідчого управління фінансових розслідувань МГУ ДФС ЦО з обслуговування ВП перебувають матеріали кримінального провадження № 32016100110000067, відомості про яке 26.02.2016 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, заознаками кримінальногоправопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Старший слідчийз ОВС 2-го ВКР СУ ФР МГУ ДФС ЦО з обслуговування великих платників ОСОБА_10 ,за погодженням із прокуроромвідділу процесуального керівництва Генеральної прокуратури України ОСОБА_11 , звернувся доСолом`янського районного судум. Києваз клопотанням про накладення арешту нанерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , квартиру АДРЕСА_2 , квартиру АДРЕСА_3 , яке ухвалою слідчого судді Солом`янського районного судум. Києвавід 14 липня 2016 року, задоволено, проте з таким рішенням слідчого судді погодитися неможливо, з огляду на такі обставини.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя та слідчий не дотрималися.

Як вбачається з матеріалів провадження, старший слідчийз ОВС 2-го ВКР СУ ФР МГУ ДФС ЦО з обслуговування великих платників ОСОБА_10 ,звертаючись до суду із клопотанням про арешт майна зазначив, що метою накладення арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів.

Згідно положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Виходячи з положень наведених норм права, майно, яке, на переконання органу досудового розслідування, має одну або декілька ознак наведених в ст. 98 КПК України може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови.

Аналізуючи наведені вимоги закону, колегія суддів переконана, що висновок органу досудового розслідування щодо відповідності майна тим чи іншим ознакам ст. 98 КПК України може бути зроблений лише в тексті постанови, яка має відповідати вимогам ч. 5 ст. 110 КПК України, зокрема містити мотиви прийнятого рішення.

Відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, як окремого процесуального документа, який фіксує висновок слідчого про набуття майном статусу речового доказу та мотиви з яких він дійшов такої думки, позбавляє слідчого суддю можливості провести аналіз та зробити висновок про відповідність цього майна положенням ст. 98 КПК України та наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу, оскільки слідчий суддя не наділений правом самостійного визначення підстав, передбачених ст. 98 КПК України та має здійснювати контроль правильності прийнятого слідчим рішення.

Наведені слідчим у клопотанні про арешт майна підстави, у зв`язку з якими майно відповідає критеріям визначеним ст. 98 КПК України, не може бути визнано достатнім для висновку, що це майно є речовим доказом, оскільки, згідно положень ст. 171 КПК України, наведені слідчим у клопотанні обставини мають бути доведені доказами, доданими до клопотання, тоді як само клопотання не є доказом будь-яких обставин.

Таким чином, слідчий, прокурор, який вважає за потрібне звернутись до слідчого судді з клопотанням про арешт майна з метою забезпечити збереження його як речового доказу, першочергово мав би визнати майно, на яке він просить накласти арешт, речовим доказом у кримінальному провадженні шляхом винесення про це постанови, в якій зазначити підстави для визнання майна речовим доказом, з огляду на положення ст. 98 КПК України, проте таких дій вчинено не було, з огляду на відсутність у доданих до клопотання матеріалах постанови про визнання майна речовим доказом.

Розглядаючи клопотання органу досудового розслідування, слідчий суддя на відсутність постанови про визнання майна речовим доказом уваги не звернув.

Таким чином, у зв`язку із викладеним, колегія суддів переконана, що у такому випадку не можливо досягти інтересів досудового розслідування, забезпечити збереження речових доказів, які у подальшому можуть досліджуватись судом.

Крім того, необхідним буде відмітитипро необгрунтованість посилань слідчого судді на таку мету арешту, як забезпечення можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації та цивільного позову,з урахуванням відсутності посилань на таку мету ініціатором клопотання та відсутності доказів щодо наявності у даному кримінальному провадженні особи, якій повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та наявності цивільного позову.

Інші доводи апеляційної скарги, з урахуванням наведеного, є передчасними.

На підставі вищевикладених обставин, які свідчать про необ`єктивність судового розгляду, істотне порушення вимог КПК України та з урахуванням положень ч. 2 ст. 404 КПК України,ухвала слідчого судді підлягає скасуваннюв частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_9 , з мотивів викладених апеляційним судом.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_8 , задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Солом`янського районного судум. Києва від 14 липня 2016 року, якою задоволено клопотаннястаршого слідчогоз ОВС 2-го ВКР СУ ФР МГУ ДФС ЦО з обслуговування великих платників ОСОБА_10 та накладено арешт нанерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_9 ; квартиру АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить ОСОБА_12 ;квартиру АДРЕСА_3 , яка на праві власності належить ОСОБА_12 , із забороною відчуження, перетворення, продажем, псуванням такого майна, - скасувати в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_9 .

В іншій частині ухвалу слідчого судді залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4