Постанова

від 16.01.2018 по справі 820/4648/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

16.01.2018 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Київ К/9901/873/18 820/4648/13-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року (суддя Бідонька А.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року (судді: Русанова В.Б., Писяжнюк О.В., Курило Л.В.) у справі №820/4648/13-а за позовом Приватного акціонерного товариства Новий Стиль до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень - рішень,

в с т а н о в и в :

10.06.2013р. Приватне акціонерне товариство Новий Стиль (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.06.2013р. № 0000174600 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 218119 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 54337 грн. 50 коп. та № 0000184600 про зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 194392 грн., та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 89413 грн. 25 коп.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 23.07.2013 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 р., позовні вимоги задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення від 06.06.2013 року № 0000174600, №0000184600.

Суди попередніх інстанцій встановили, що фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій між Приватним акціонерним товариством Новій Стиль та Товариством з обмеженою відповідальністю Зондполітех , Товариством з обмеженою відповідальністю Митан , Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельник - 97 , Товариством з обмеженою відповідальністю Євро Імпорт , Приватним підприємством Векта , Товариством з обмеженою відповідальністю Ост-Вест-Паркет , Товариством з обмеженою відповідальністю Про ОРГ , товариством з обмеженою відповідальністю ТБ Імператив , Приватного підприємства Експохім , Товариства з обмеженою відповідальністю Промелектронсервіс та правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат та сум валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов договірних відносин.

У період з 25.04.2013 року по 22.05.2013 року податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства, результати якої викладені в акті перевірки від 29 травня 2013 року № 310/46.0-15/32565288, на підставі якого згідно з пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України (далі - ПК України) 06.06.2013 р. прийняті два податкових повідомлення-рішення: з податку на прибуток та з податку на додану вартість.

Податковим повідомленням - рішенням № 0000174600 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 218119 грн., та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 54337 грн. 50 коп. Правовою підставою збільшення суми грошового зобов'язання зазначені норми п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, п.3.1 ст.3, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР. Підставою застосування штрафних фінансових санкцій зазначені абз.4 п.123.1 ст.123, п.6, п.7 підрозділу 10 розділу ХХ цього Кодексу.

Податковим повідомленням-рішенням № 0000184600, зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 194392 грн., та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 89413 грн. 25 коп. Правовою підставою зменшення суми бюджетного відшкодування зазначені норми пп.7.4. п 7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість від 03.04.1997 року № 168/97 - ВР (далі - Закон № 168/97 - ВР), п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст. 200 ПК України. Підставою застосування штрафних фінансових санкцій зазначені абз.4 п.123.1 ст.123, п.7 підрозділу 10 розділу ХХ цього Кодексу.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ці рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства відмовити в повному обсязі, оскільки вважає, що постанову прийнято з порушенням норм матеріального, зокрема, ст. 129 Конституції України, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.152.1 ст.152, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст.200 ПК України та порушенням норм процесуального права, а саме, ст.69, ст.159 КАС України.

Доводами касаційної скарги відповідач визначає, що на підставі податкової інформації, отриманої за результатами перевірок інших платників податків (контрагентів позивача), податковими органами встановлені ознаки відсутності факту здійснення господарської операції контрагентами позивача або складено акти про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання . Відповідач наголошує, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано факти, викладені в актах перевірки контрагентів позивача та не досліджені обставини реального здійснення господарських операцій платника податку. Крім того, податковий орган зазначив, що позивачем не надано сертифікатів якості ТМЦ, що придбані у контрагентів.

Заперечення на касаційну скаргу від Товариства не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Суди попередніх інстанцій прийшли правильного висновку, зазначивши, що доводи податкового органу про отримання платником податків необґрунтованої податкової вигоди не ґрунтуються на доказах, що підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, або підтверджують неправильне формування позивачем валових витрат при обчисленні об'єкту оподаткування з податку на прибуток підприємств. Натомість, суди встановили, що позивачем надані всі відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, які відображають реальність господарських операцій з його контрагентами та є підставою для формування податкового обліку Товариства.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи унеможливлюють прийняття доводів податкового органу щодо нереальності господарських операцій. Інших доводів в неправильне застосування норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанцій відповідач не наводить. Стосовно порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, скаржник зробивши на них посилання, не навів жодного аргументу, окрім посилання на порушення судами оцінки доказів, а саме неврахування висновків актів перевірок контрагентів товариства.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону № 996-XIV).

Виходячи з вимог наведених норм Податкового кодексу України, підтвердженням факту здійснення господарської операції є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та підставою для нарахування податкового кредиту і податкового зобов'язання з податку на додану вартість є податкова накладна.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційного з'ясування обставин справи в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Оцінка документів, як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 КАС України, частиною четвертою якої передбачалось, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 КАС України (в редакції Закону від 3.10.2017 року).

У даній справі в основу складу податкових правопорушень покладені взаємовідносини позивача з його контрагентами.

Враховуючи положення Закону № 996-XIV, а також приведені норми податкового законодавства, колегія суддів зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкту оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій.

В межах спірних правовідносин судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно досліджені первинні документи Товариства, покладені в основу формування податкового обліку, здійснено їх аналіз та надана оцінка кожної господарської операції Товариства з його контрагентами стосовно реальності господарських операцій, чим дотримано принцип допустимості доказів. Зазначене свідчить про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, які покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, а також дотримання при розгляді справи норм процесуального права.

Крім того, колегія суддів погоджує висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що акти про результати проведення податкових перевірок контрагентів позивача не доводять обставин, з якими відповідач пов'язує висновки акту перевірки позивача та прийняті на підставі нього спірні податкові повідомлення-рішення. Твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. В межах перевірки позивача відповідачем не досліджено можливість залучення постачальниками позивача матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або іншій не забороненій законом формі у період поставок ТМЦ. Зазначене також спростовує доводи заявника касаційної скарги стосовно не врахування судами попередніх інстанцій фактів, викладених в актах перевірки контрагентів Товариства, оскільки рішеннями цих судів надано оцінку цим актам перевірки.

Суд погоджує також висновок судів першої та апеляційної інстанції стосовно того, що відсутність сертифікатів якості на придбані товариством товари не впливає на реальність господарських операцій, за результатами яких сформовані валові витрати та податковий кредит.

Право на віднесення сум до складу валових витрат при нарахуванні податку на прибуток та право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникають у разі здійснення господарських операцій, підтверджених відповідними розрахунковими платіжними та інші первинними документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Доведеність податкового правопорушення полягає у комплексному дослідженні усіх складових господарських операцій. Сам факт неможливості проведення перевірки, звірки контрагентів платника податків засвідчує виключно неможливість їх проведення, та не є належним доказом який доводить або спростовує реальність вчинення господарських операцій.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року у справі №820/4648/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді І.А.Васильєва

С.С.Пасічник