Рішення

від 16.01.2018 по справі 826/1850/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И місто Київ 16 січня 2018 року                                          справа №826/1850/17 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Інвайт” (далі по тексту – позивач, ТОВ “Інвайт”) доГоловного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту – відповідач, ГУ ДФС) провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24 січня 2017 року №0002381404 В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки господарські операції із контрагентами-постачальниками підтверджені належним чином оформленими первинними документами та податковими накладними, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а ТОВ “Інвайт” дотримано передбачені Податковим кодексом України умови для формування даних податкового обліку в частині податкового кредиту. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/1850/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. Відповідач письмового заперечення проти позову та відповідних доказів до суду не надав. В судовому засіданні 26 червня 2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав, відповідач свого представника до суду не направив; на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні. Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції. Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, звертає увагу на наступне. Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 24 січня 2017 року №0002381404 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123  Податкового кодексу України, за порушення пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України ТОВ “Інвайт” збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 5  211  488,75 грн., у тому числі за основним платежем на 4  169  191,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 1  042  297,75 грн. Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта від 04 січня 2017 року №1/26-15-14-04-03/37701437 “Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвайт” (код 37701437) з питань, що стали предметом оскарження результатів документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвайт” по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю “Міжрегіональна будівельна компанія “Інвест-Гарант” (код  38490407) за період з 01.08.2014 по 31.01.2015, з Товариством з обмеженою відповідальністю “Свон-Флайт” (код 39645118) за період 01.07.2015 по 30.09.2015, з Товариством з обмеженою відповідальністю “ТПК “Вайпер” (код 39173036) за період з 01.11.2014 по 31.01.2015, з Товариством з обмеженою відповідальністю “Дісі-Ойл” (код  38979438) за період з 01.08.2014 по 31.08.2014 та контрагентами-покупцями” (далі по тексту – акт перевірки). У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем вимог пункту 185.1  статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 4  169  191,00 грн., у тому числі за серпень-грудень 2014 року, січень, липень-вересень 2015  року. Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним віднесенням до складу податку на додану вартість відповідних сум вартості придбаних товарів/послуг по відносинам із ТОВ Міжрегіональна будівельна компанія “Інвест-Гарант”, ТОВ “Свон-Флайт”, ТОВ “ТПК “Вайпер” та ТОВ “Дісі-Ойл” у зв'язку із не доведенням реальності господарських операцій, а саме: до перевірки не надано первинні документи: документи, що підтверджують транспортування товарно-матеріальних цінностей, на які оформлено первинні документи на адресу ТОВ “Інвайт” та інші документи, які містили б інформацію про дату та місце поставки, інформацію про перевізника тощо; документи, що засвідчують прийняття на склад ТОВ “Інвайт” товарно-матеріальних цінностей (засоби для чищення ТМ “Tana” та інші миючі засоби); документи, що засвідчують якість товару, зокрема сертифікат якості, сертифікат відповідності, технічний паспорт тощо; документи, що підтверджують оплату товару та розрахунки; в ході проведення перевірки не встановлено реальність господарських операцій по постачанню товарно-матеріальних цінностей, у зв'язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та/або реального задекларованого виробництва, що свідчить про “паперово-транзитне” переміщення товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу постачання; в Єдиному реєстрі судових рішень зареєстровано ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 09 грудня 2016 року №464/8876/16-к, від 08 жовтня 2015 року №759/29427/15-к, від 08 жовтня 2015 року №295/13145/16-к у яких зазначено про наявність кримінальних проваджень щодо підприємств-постачальників. Згідно усталеної позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ТОВ “Інвайт” з його контрагентами - ТОВ “Міжрегіональна будівельна компанія “Інвест-Гарант”, ТОВ “Свон-Флайт”, ТОВ “ТПК “Вайпер” та ТОВ  “Дісі-Ойл”; мету придбання та обставини використання придбаних робіт/товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції. Наявні у справі докази підтверджують, що між ТОВ “Інвайт” (покупець) та ТОВ  “Міжрегіональна будівельна компанія “Інвест-Гарант” (постачальник) укладено договір №01/09-2014 від 01 вересня 2014 року, за умовами якого постачальник зобов'язується доставити в зазначене покупцем місце товари народного споживання та передати його у власність покупця згідно видаткової накладної, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити доставлений товар на умовах, передбачених договором. Відповідно пункту 2.1 договору постачальник здійснює доставку замовленого товару самостійно в точку призначення, визначену покупцем. Згідно із видатковими накладними, перелік яких наведено на стор. 11-14 акта перевірки, протягом вересня-грудня 2014 року та січня 2015 року ТОВ  “Міжрегіональна будівельна компанія “Інвест-Гарант” поставило для позивача товарно-матеріальні цінності (засоби для чищення ТМ “Tana” та інші миючі засоби) на загальну суму 13  768  796,70 грн. ТОВ  “Міжрегіональна будівельна компанія “Інвест-Гарант” виписало на адресу позивача податкові накладні на загальну суму 13  768  796,70 грн., у тому числі податок на додану вартість – 2  294  799,45 грн. Між ТОВ “Інвайт” (покупець) та ТОВ “Свон-Флайт” (постачальник) укладено договір №28/07-2015 від 28 липня 2015 року, за умовами якого постачальник зобов'язується доставити в зазначене покупцем місце товари народного споживання та передати його у власність покупця згідно видаткової накладної, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити доставлений товар на умовах, передбачених договором. Відповідно пункту 2.1 договору постачальник здійснює доставку замовленого товару самостійно в точки, визначені покупцем. Згідно із видатковими накладними, перелік яких наведено на стор. 19-20 акта перевірки, протягом липня-вересня 2015 року ТОВ “Свон-Флайт” поставило для позивача товарно-матеріальні цінності (засоби для чищення ТМ “Tana” та інші миючі засоби) на загальну суму 4  117  848,53 грн. ТОВ “Свон-Флайт” виписало на адресу позивача податкові накладні на загальну суму 4  117  848,53 грн., у тому числі податок на додану вартість – 686  308,09 грн. Між ТОВ “Інвайт” (покупець) та ТОВ “Антека” (колишня назва ТОВ “ТПК “Вайпер”) (постачальник) укладено договір №24/11-2014 від 24 листопада 2014 року, за умовами якого постачальник зобов'язується доставити в зазначене покупцем місце товари народного споживання та передати його у власність покупця згідно видаткової накладної, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити доставлений товар на умовах, передбачених договором. Відповідно пункту 2.1 договору постачальник здійснює доставку замовленого товару самостійно в точку призначення, визначену покупцем. Згідно із видатковими накладними, перелік яких наведено на стор. 11-14 акта перевірки, протягом листопада, грудня 2014 року та січня 2015 року ТОВ “Антека” поставило для позивача товарно-матеріальні цінності (засоби для чищення ТМ “Tana”) на загальну суму 3  241  443,13 грн. ТОВ “Антека” виписало на адресу позивача податкові накладні на загальну суму 3  241  443,13 грн., у тому числі податок на додану вартість – 540  240,52 грн. Між ТОВ “Інвайт” (покупець) та ТОВ  “Дісі-Ойл” (постачальник) укладено договір №01/08-2014 від 01 серпня 2014 року, за умовами якого постачальник зобов'язується доставити в зазначене покупцем місце товари народного споживання та передати його у власність покупця згідно видаткової накладної, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити доставлений товар на умовах, передбачених договором. Відповідно пункту 2.1 договору постачальник здійснює доставку замовленого товару самостійно в точку призначення, визначену покупцем. Згідно із видатковими накладними, перелік яких наведено на стор. 31-32 акта перевірки, протягом серпня 2014 року ТОВ  “Дісі-Ойл” поставило для позивача товарно-матеріальні цінності (засоби для чищення ТМ “Tana” та інші миючі засоби) на загальну суму 3  887  063,22 грн. ТОВ  “Дісі-Ойл” виписало на адресу позивача податкові накладні на загальну суму 3  887  063,22 грн., у тому числі податок на додану вартість – 647  843,87 грн. Розрахунки між позивачем та наведеними вище контрагентами проведені у безготівковій формі частково, на решту сум поставки обліковується кредиторська заборгованість, що встановлено в акті перевірки, та підтверджується копіями виписок банку. Підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі – в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає податковий кредит як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)  придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г)  ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. При цьому відповідно до 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. З аналізу наведених правових норм справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням; супроводження господарських операцій належним чином оформленими первинним документами та податковими накладними. Судом встановлено, що позивач у податкових деклараціях з податку на додану вартість за перевірений період відображав відповідні суми податку на додану вартість у складі вартості товарів, придбаних у ТОВ “Міжрегіональна будівельна компанія “Інвест-Гарант”, ТОВ “Свон-Флайт”, ТОВ “Антека” (ТОВ “ТПК “Вайпер”) та ТОВ  “Дісі-Ойл”. За визначенням статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частина друга статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Суд встановив, що первинні документи, складені у межах спірних правовідносин (видаткові накладні) містять усі обов'язкові реквізити та відповідають вимогам статті 9  Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Щодо посилань відповідача на ненадання до перевірки таких первинних документів: документи, що підтверджують транспортування товарно-матеріальних цінностей, на які оформлено первинні документи на адресу ТОВ “Інвайт” та інші документи, які містили б інформацію про дату та місце поставки, інформацію про перевізника тощо; документи, що засвідчують прийняття на склад ТОВ “Інвайт” товарно-матеріальних цінностей; документи, що засвідчують якість товару, зокрема сертифікат якості, сертифікат відповідності, технічний паспорт тощо; документи, що підтверджують оплату товару та розрахунки, суд звертає увагу, що перелічені документи не є первинними у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”; крім того ГУ ДФС не надало суду доказів, які б підтверджували звернення до ТОВ “Інвайт” із вимогою надати такі документи в ході перевірки, а позивач відмовився їх надати, а саме відповідного акта відмови у наданні документів, що передбачено пунктом 85.6 статті 85 Податкового кодексу України. Крім того, відповідач не довів, що перевезення товару здійснювалось за рахунок позивача, а договори поставки чітко встановлюють, що доставка товару здійснюється постачальником, а тому позивач не має обов'язку мати документи щодо перевезення придбаного товару. Висновки акта перевірки про не підтвердження реальності господарських операцій у зв'язку з посиланням на аналіз податкової звітності контрагентів та аналіз Єдиного реєстру податкових накладних по ланцюгу постачання є помилковими, тому що чинне законодавство не ставить право платника податків на формування податкових вигод у залежність від змісту податкової звітності його контрагентів та номенклатури придбаного/проданого товару третіми особами. При цьому суд звертає увагу, що ймовірні порушення податкового законодавства підприємствами-постачальниками не є підставою для позбавлення правового значення відповідних первинних та податкових документів, що видані цими постачальниками. Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201). Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а)  порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в)  повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ)  місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є)  ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України). За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ “Міжрегіональна будівельна компанія “Інвест-Гарант”, ТОВ “Свон-Флайт”, ТОВ “Антека” (ТОВ “ТПК “Вайпер”) та ТОВ  “Дісі-Ойл”, були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201  Податкового кодексу України. Порушень з приводу реєстрації податкових накладних, виписаних постачальниками, у Єдиному реєстрі податкових накладних в акті перевірки не встановлено. Вирішуючи питання про реальність операцій з придбання робіт і питання використання їх у власній господарській діяльності позивача, суд звертає увагу на наступне. Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Як встановлено в акті перевірки на сторінці 5 та вбачається за посиланням http://www.iws.ua/, ТОВ “Інвайт” здійснює діяльність у сфері надання клінінгових послуг (щоденне, генеральне прибирання тощо). Матеріали справи підтверджують, про що визнається в акті перевірки, зокрема на стор. 28, постачальники поставляли позивачу витратні матеріали для прибирання об'єктів замовників, а придбані матеріали списані по мірі використання у відповідних періодах. Суд встановив, що придбані у ТОВ “Міжрегіональна будівельна компанія “Інвест-Гарант”, ТОВ “Свон-Флайт”, ТОВ “Антека” (ТОВ “ТПК “Вайпер”) та ТОВ  “Дісі-Ойл” миючі засоби використані ТОВ “Інвайт” у процесі прибирання об'єктів замовників, наприклад: - замовник: ТОВ “Аерохендлінг”; об'єкт прибирання: приміщення кафе “Експрес” міжнародний аеропорт “Бориспіль”; - замовник: ТОВ “Віннер Фасіліті Менеджмент”; об'єкт прибирання: приміщення за адресою: Київська обл., Бориспільський район, с. Чубинське, вул. Київська, 43; Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Капітанське, вул. Дачна, 5-А. На підтвердження реальності спірних господарських операцій та факту використання придбаних послуг у господарській діяльності позивач надав до суду копії наступних документів: договори поставки, видаткові накладні, податкові накладні, виписки банку щодо поставки товарів; договори виконання робіт з додатками та додатковими угодами до них. Співставлення первинних, податкових, платіжних документів по спірним господарським операція із документами, які підтверджують реальність таких господарських операцій, вказує, що ТОВ  “Інвайт” придбавало у ТОВ “Міжрегіональна будівельна компанія “Інвест-Гарант”, ТОВ “Свон-Флайт”, ТОВ “Антека” (ТОВ “ТПК “Вайпер”) та ТОВ  “Дісі-Ойл” товари з метою подальшого використання у межах своєї господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано. Щодо посилань в акті перевірки на проведення досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтями 205, 212 Кримінального кодексу України у відношенні контрагентів позивача, суд зазначає, що вказані обставини не підтверджуються документально та самі по собі не є достатніми та допустимими доказами фіктивної діяльності контрагентів. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03 квітня 2012 року у справі №К-9574/08. Крім того, відповідно до приписів статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах “Інтерсплав” проти України (2007 рік, заява №803/02),“Булвес“ АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і “Бізнес Супорт Центр” проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03),  у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання “справедливого балансу” між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави. Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що “справедливий баланс” не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару. Враховуючи викладене, на думку суду, позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість по відносинам із ТОВ  “Міжрегіональна будівельна компанія “Інвест-Гарант”, ТОВ “Свон-Флайт”, ТОВ “Антека” (ТОВ “ТПК “Вайпер”) та ТОВ  “Дісі-Ойл”, тому висновки акта перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, а збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість - протиправним. Таким чином, податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС від 24 січня 2017 року №0002381404 підлягає скасуванню. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)  на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)  з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)  обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6)  розсудливо; 7)  з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19  Конституції України та частиною другою статті 2  Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Інвайт” підлягає задоволенню. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - В И Р І Ш И В: 1.  Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвайт” (03069, м. Київ, вул. Кіровоградська, буд. 38/58, літ. Б, офіс 17; код 37701437) задовольнити повністю. 2.  Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 39439980) від 24 січня 2017 року №0002381404. 3.  Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвайт” понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 78  172,33 грн. (сімдесят вісім тисяч сто сімдесят дві гривні тридцять три копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у місті Києві. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Суддя                                                                                          В.А. Кузьменко