Постанова

від 17.01.2018 по справі 910/11894/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року Справа № 910/11894/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський насіннєвий завод (Євронасіння)" в особі арбітражного керуючого ОСОБА_1 на рішення господарського суду Рівненської області від 06 листопада 2017 року в справі №910/11894/17 (суддя Політика Н.А.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський насіннєвий завод (Євронасіння)"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Агропартнери Рівне"

про стягнення 77 748 грн 47 коп.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився.

Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 ГПК України не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненський насіннєвий завод (Євронасіння)" (надалі - Позивач) звернувся в господарський суд Рівненської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агропартнери Рівне" (надалі - Відповідач) про стягнення 77 748 грн 47 коп.

Обгрунтовуючи даний позов, Позивач зазначив, що після проведення інвентаризації розрахунків з покупцями та іншими дебіторами було виявлено, що Відповідач не розрахувався перед Позивачем на суму 77 748 грн 47 коп..

Як зазначає Позивач, вказана заборгованість Відповідача виникла на підставі договору №362 від 28 березня 2014 року, договору №56СГ від 28 березня 2016 року, договору оренди ТЗ №362 від 28 березня 2014 року, договору оренди приміщень №26 від 01 грудня 2012 року, договору поворотної фінансової допомоги №33 від 03 жовтня 2012 року, договору поворотної фінансової допомоги №366 від 08 квітня 2014 року.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 06 листопада 2017 року в задоволенні позову було відмовлено повністю.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріали справи не містять жодного доказу фактичної передачі Позивачем Відповідачу грошових коштів за договорами. Відтак, з урахуванням вищевикладеного, місцевий господарський суд прийшов до висновку про відсутність юридичних підстав для задоволення позову та стягнення з Відповідача на користь Позивача будь яких сум, за недоведеністю.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 117-118), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі. Разом з тим, до матеріалів апеляційної скарги Позивач додав клопотання про відстрочення сплати судового збору (а.с.119-120) та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження (а.с. 127).

Мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного суду на те, що у зв'язку із відсутністю у ліквідатора Позивача договорів на підтвердження означеної суми заборгованості, ліквідатор звертався до колишнього директора Позивача з проханням надати ряд документів, зокрема і відомості про наявну кредиторську та дебіторську заборгованість та первинні документи, які підтверджують її виникнення. Однак, як зазначає Позивач, станом на даний час, жодних документів ліквідатору передано не було, що в свою чергу унеможливило подачу вищевказаних документів до суду на підтвердження наявності заборгованості у Відповідача перед Позивачем.

Ухвалою суду від 04 грудня 2017 року (а.с. 116), з підстав, висвітлених в ній, було поновлено строк на апеляційне оскарження, Позивачу відстрочено сплату судового збору, Позивача та Відповідача було зобов'язано надати ряд доказів, а розгляд справи призначено на 17 січня 2018 року.

Водночас, ухвалою суду від 04 грудня 2017 року (а.с. 132) з метою повного, всебічного та об'єктивного встановлення обставин скарги, повної та всесторонньої перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції суд витребовував у Позивача докази.

Суд констатує, що вимог суду, викладених в ухвалах від 27 листопада 2017 року та від 04 грудня 2017 року а ні Позивач, а ні Відповідач не виконали.

В судове засідання від 17 січня 2018 року представники Позивача та Відповідача не прибули, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені у встановленому законом порядку.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що судом прийнято апеляційну скаргу до провадження (за новим ГПК України ця процесуальна дія є відкриттям апеляційного провадження у справі) ухвалою від 27 листопада 2017 року (а.с. 116).

При цьому суд констатує, що за змістом частини 1 статті 69 ГПК України (що діяв на момент прийняття апеляційної скарги) спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

В силу дії частини 3 статті 69 ГПК України (що діяв на момент прийняття апеляційної скарги) у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Суд наголошує на тому, що під час дії попереднього ГПК України (що діяв до 14 грудня 2017 року включно) до суду не надходило клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги, а отже двомісячний строк, визначений даною нормою права закінчується 29 січня 2017 року (з урахуванням того, що період з 27 по 28 грудня є вихідними днями).

Разом з тим, в силу дії нового ГПК України, а саме частини 1 статті 273: апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

З урахуванням нової норми процесу, строк розгляду даної апеляційної скарги залишився незмінним і закінчується 26 січня 2017 року.

Водночас, зміст вищевказаних норм процесу свідчить про те, що законодавець, приймаючи дану норму, вивів як обов'язкову умову здійснення розгляду справ апеляційних та касаційних скарг в строки їх розгляду (без перевищення даних строків) і в силу дії частини 2 статті 202 ГПК України не надав суду можливості відкласти розгляд, у разі коли це призведе до порушення даного строку.

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд вважає можливим розглядати апеляційну скаргу без участі уповноважених представників Позивача та Відповідача, за наявними в справі матеріалами. При цьому, суд приймаючи дане судове рішення, враховує повне ігнорування сторонами, і в першу чергу апелянтом (ліквідатором) вимог суду, висвітлених в ухвалах по даній справі, навіть не зважаючи на попередження в пункті 5 ухвали від 04 грудня 2017 року (а.с. 132), котру всі учасники справи отримали в установленому порядку (а.с. 133-138).

Відтак, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, постановою господарського суду Рівненської області від 25 жовтня 2017 року в справі №918/168/16 Позивача визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1 (а. с. 33-37).

Як зазначає Позивач, заборгованість у сумі 77 748 грн 47 коп. виникла на підставі договору № 362 від 28 березня 2014 року, договору №56СГ від 28 лютого 2016 року, договору оренди ТЗ №362 від 28 березня 2014 року, договору оренди приміщень №26 від 01 грудня 2012 року, договору поворотної фінансової допомоги №33 від 03 жовтня 2012 року, договору поворотної фінансової допомоги №366 від 08 квітня 2014 року.

В той же час, апеляційний господарський суд констатує, що Позивач (ліквідатор) обумовивши в позові те, що ним виявлено відповідну заборгованість внаслідок нібито проведеної інвентаризації розрахунків, взагалі не надав суду жодних доказів підставності такого твердження.

В то й же час, апеляційним судом встановлено, що з метою досудового врегулювання спору, ліквідатором Позивача ОСОБА_1 було направлено Відповідачу претензію за вих. №01-21/2/105-1 від 27 грудня 2016 року (а.с. 43-44) з проханням у добровільному порядку погасити заборгованість. Дана претензія залишена Відповідачем без відповіді та без задоволення.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до приписів частин 1 та 2 статті 76 ГПК України (в редакції від 15 грудня 2017 року): належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас, згідно частини 1 статті 77 ГПК України ( в редакції від 15 грудня 2017 року): обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування. не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналогічні норми містилися і в редакції ГПК України, що діяв до 14 грудня 2017 року включно, а саме частини 2 статті 34 ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України: зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами частин 1 та 2 статті 638 ЦК України визначено, що: договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В силу дії частин 2 та 3 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Пунктами 1 та 8 статті 181 ГК України передбачено, що: господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся); якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 91 ГПК України (в редакції від 15 грудня 2017 року) передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Суд констатує, що предметом даного спору є стягнення коштів з Відповідача на підставі заборгованості за договором № 362 від 28 березня 2014 року, договором №56СГ від 28 березня 2016 року, договором оренди ТЗ №362 від 28 березня 2014 року, договором оренди приміщень №26 від 01 грудня 2012 року, договором поворотної фінансової допомоги №33 від 03 жовтня 2012 року, договором поворотної фінансової допомоги №366 від 08 квітня 2014 року.

Як зазначалося вище у даній судовій постанові, уповноваженою особою Позивача є арбітражний керуючий ОСОБА_1 на підставі постанови господарського суду Рівненської області від 25 жовтня 2016 року у справі № 918/168/16 (а. с. 33-37).

Як вбачається з листа за вих. №01-21/2/71-1 від 25 жовтня 2016 року (а.с. 40-41) Позивачем в особі ліквідатора ОСОБА_1 було направлено звернення колишньому керівнику з проханням передати документи які стосуються діяльності Позивача, для виконання функцій ліквідатора, однак даний лист був залишений без відповіді та без задоволення.

З усього зазначеного вище, суд вбачає, що у Позивача відсутні будь які документи, які б підтверджували предмет позову та його обставини.

В силу дії частини 2 статті 74 ГПК України (в редакції від 15 грудня 2017 року) у разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події; у разі ненадання таких доказів, суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

З метою встановлення зазначених обставин (існування договорів та наявності заборгованості), Рівненський апеляційний господарський суд ухвалою від 04 жовтня 2017 року (а.с.132) пунктом 1 резолютивної частини витребовував у Позивача належним чином засвідчені копії первинних бухгалтерських документів, на підставі яких виникла заборгованість Відповідача перед Позивачем.

Крім того, апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що дії по витребуванню доказів, вчиняв і суд першої інстанції (вимоги котрого, як і вимоги апеляційного суду повністю ігнорували сторони).

Однак, як вже зазначалося вище у даній постанові, Позивач та Відповідач вимог суду, викладених у вищевказаних ухвалах (в тому числі й місцевого господарського суду), не виконав.

Судом встановлено, що до матеріалів справи Позивачем не долучено будь яких документів, які б вказували на обґрунтованість та підставність позову, зокрема договорів, платіжних доручень, видаткових накладних, рахунків, актів прийому-передачі, тощо. При цьому, ним і не надано доказів, з яких можна встановити з чого даний ліквідатор взагалі встановив факт існування заборгованості.

З урахуванням вищевикладеного, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку про недоведеність Позивачем, належними та допустимими доказами факту існування заборгованості у Відповідача перед Позивачем.

В тому числі, суд наголошує, що матеріали справи не містять жодного доказу фактичної передачі Позивачем Відповідачу грошових коштів за вищевказаними договорами.

Відтак, суд приходить до висновку що позовні вимоги Позивача є безпідставними, необгрунтованими, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення.

Що ж до судового збору, в тому числі і не сплаченого апелянтом, то колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Як зазначалося вище у даній судовій постанові, Відповідач подав клопотання про відстрочку сплату судового збору у зв'язку із важким матеріальним становищем до прийняття рішення у даній справі (а.с. 119-120).

Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент подачі позову та апеляційної скарги) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Разом з тим, апеляційний господарський суд констатує, що ухвалою місцевого господарського суду від 11 вересня 2017 року (а.с. 76-78) Позивачу було відстрочено сплату судового збору в розмірі 1 600 грн та рішенням суду першої інстанції від 06 листопада 2017 року було стягнуто з Позивача вищевказану суму в дохід Державного бюджету.

Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції станом на дату винесення судом першої інстанції рішення та подачі апеляційної скарги) визначено, що за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Таким чином, при зверненні до суду з апеляційною скаргою скаржнику необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 1 760 грн.

Водночас, суд констатує, що на момент ухвалення судового рішення у вигляді постанови апеляційним господарським судом, апелянт так і не надав доказів сплати даного судового збору.

Суд констатує, що з огляду на те, що апеляційний господарський суд залишив вище у даній судовій постанові апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін (яким у позові відмовлено), то в силу дії статті 129 ГПК України (в редакції від 15 грудня 2017 року) судовий збір підлягає покладенню на Позивача.

Відтак, з урахуванням вищенаведеного, апеляційний господарський суд вважає за необхідне стягнути не сплачену суму судового збору за розгляд апеляційної скарги в розмірі 1 760 грн в дохід Державного бюджету України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський насіннєвий завод (Євронасіння)" в особі арбітражного керуючого ОСОБА_1 на рішення господарського суду Рівненської області від 06 листопада 2017 року в справі №910/11894/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 06 листопада 2017 року в справі №910/11894/17 - залишити без змін.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський насіннєвий завод (Євронасіння)" (33018, м. Рівне, вул. Курчатова, 62-2; код 32451624) в доход Державного бюджету України (УК у м. Рівне; код ЄДРПОУ- 38012714, ГУ ДКСУ у Рівненській області, МФО - 833017, рахунок отримувача: 31213206782002, код класифікації доходів бюджету - 22030101) судовий збір у розмірі 1 760 грн за розгляд апеляційної скарги.

4. Доручити господарському суду Рівненської області видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

7. Справу №910/11894/17 повернути до господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови виготовлено 18 січня 2018 року

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.