Рішення

від 15.01.2018 по справі 916/2408/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕННЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" січня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/2408/17

Господарський суд Одеської області у складі судді Смелянець Г.Є.

при секретарі судового засідання Орлов О.О.

розглянувши справу №916/2408/17

за позовом: Sindbad (private) Ltd (Сіндбад (приват) Лтд)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Квант"

про стягнення 1066802,95 грн.

за участю представників:

від позивача: Кузнецова Л.О., довіреність б/н від 03.07.2017р.

від відповідача: Ніц А.С., довіреність №08/01-д від 08.01.2017р.

Суть спору: Sindbad (private) Ltd (Сіндбад (приват) Лтд) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ТОВ фірма "Квант" 1066802,95 грн. збитків.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок невиконання відповідачем судового наказу від 03.03.2016р. №916/4676/14, яким ТОВ фірма "Квант" зобов'язано повернути позивачу залишок нереалізованого та неоплаченого товару у кількості 48 544 пачок чаю по 150 г кожна в оригінальних упаковках, старшим державним виконавцем Приморського відділу ДВС м. Одеси в порядку ст.ст.75,89 Закону України "Про виконавче провадження" було надіслано до Відділення поліції ГУНП в Одеській області подання про притягнення боржника до відповідальності, та в порядку п.11 ч.1 ст.49 та ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" було винесено постанову від 29.12.2016р., якою виконавче провадження з примусового виконання наказу суду закінчено. Строк придатності залишку нереалізованого та неоплаченого товару у кількості 48544 пачок чаю закінчився 10.11.2016р., а тому виконання рішення з вини відповідача в даний час є неможливим. У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання, яке виникає з рішення суду щодо передачі нереалізованого та неоплаченого товару, позивач змушений просить суд стягнути з відповідача збитки в розмірі 39806,09 дол. США, що в гривневому еквіваленті на день подання позову становить 1 0 66 802, 95 грн. В якості нормативного обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст.115 ГПК України, ст.ст.224, 225, ч.5 ст.226 ГК України та ст.ст.22, 623 ЦК України.

01.11.2017р. за вх.№2-5763/17 господарський суд одержав позовну заяву про відшкодування збитків (уточнена редакція), згідно з якою позивач просить суд стягнути з відповідача 39806,08 доларів США збитків.

Вказана заява прийнята до розгляду господарським судом, оскільки фактично є заявою про зміну предмету позову та подана до суду до початку розгляду справи по суті.

У відзиві на позовну заяву за вх.№23209/17 від 01.11.2017р. відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову, з посиланням при цьому на те, що посилання позивача на вимоги ст.ст.224-226 ГК України є безпідставними, оскільки, в силу вимог ст.174 ГК України судове рішення не передбачено в якості самостійної підстави для виникнення господарського зобов'язання. Окрім того, як порядок виконання рішення, так і наслідки його невиконання регулюються Законом України "Про виконавче провадження", а відповідальність за умисне невиконання судового рішення встановлена КК України.

Також відповідач посилається на відсутність вини відповідача у невиконанні судового рішення, оскільки способом виконання цього рішення є повернення чаю нерезиденту в режимі реекспорту. З метою виконання судового рішення відповідач звернувся до Одеської митниці з проханням дозволити реекспорт чаю, що був імпортований на підставі митної декларації. У листі від 21.07.2016р. №2592/10/15-70-62 Одеська митниця повідомила про відсутність підстав для оформлення повернення товару у режимі реекспорт та запропонувала здійснити повернення виказаних товарів в режимі експерту. У зв'язку з тим, що повернення товару має відбуватись згідно із судовим рішенням, відповідач повторно звернувся до Одеської митниці, та у листі від 09.09.2016р. Одеська митниця запропонувала відповідачу звернутись до ГУ ДФС України в Одеській області з питань повернення валютної виручки. В свою чергу ГУ ДФС України в Одеській області у листі від 25.10.2016р. №2312/10/15-32-12-01-14 повідомило, що стосовно даного питання відповідачу необхідно звернутись до Національного банку України. Національний банк України у листі від 19.01.2017р. №40-005/4286 повідомив про необхідність звернення з цього питання до обслуговуючого банку. У листі від 09.03.2017р. АТ "Укрексімбанк" повідомило відповідача, що чинне законодавство не передбачає винятків для випадків повернення товару резидентом нерезиденту на підставі судового рішення. Отже, на думку відповідача, повернення товару в режимі реекспорту неможливо у зв'язку зі спливом шестимісячного терміну з дати поставки, в режимі експорту - у зв'язку з необхідністю здійснення сплати митних платежів та обов'язкового повернення валютної виручки. Таким чином, відповідач вважає, що ним вживались заходи для виконання судового рішення в рамках визначеного ним способу, що виключає вину відповідача.

Окрім того, відповідач посилається на недоведеність факту збитків та вартості товару, оскільки за результатами випробування зразків чаю НДЦВП ДП "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів" та складеного протоколу випробування харчової продукції від 01.09.2015р. №11003-11008/15-х, а також проведеної у справі судової товарознавчої експертизи всі зразки продукції, що була поставлена позивачем на підставі контракту у якості чаю не відповідають держаним стандартам України і це було встановлено ще до спливу терміну зберігання товару. Станом на теперішній час на складі відповідача знаходиться 48 544 упаковок так званого чаю марки "Sindbad", які можуть бути передані відповідачу на підставі акту приймання-передачі.

У додаткових поясненнях до позовної заяви від 01.11.2017р. за вх.№23230/17 позивач посилається на те, що розмір заявлених до стягнення з відповідача збитків полягає у наступному: товар був поставлений позивачем відповідачу на виконання договору купівлі-продажу товару №SPL/14/155 від 10.12.2013р. згідно митної декларації від 03.03.2014р. №500040001/2014/003215. Відповідно до інформаційної бази даних фіскальної служби, вартість поставленого товару до даній митній декларації становить 62484 доларів США. Згідно з рішенням господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. стягнуто з відповідача 22677,92 доларів США., отже вартість залишку нереалізованого товару становить 39806,08 доларів США.

У клопотанні про витребування доказів від 03.11.2017р. за вх.№2-5796/17 позивач просить суд витребувати від господарського суду Одеської області господарську справу №916/4676/14, з посиланням на те, що оригінал контракту від 10.12.2013р. №SPL/14/1055 було витребувано господарським судом серед інших документів з Південної митниці Міндоходів та копію цього контракту було засвідчено судом та долучено до матеріалів справи. Вказане клопотання позивача було задоволено судом у судовому засіданні 06.11.2017р.

У додаткових поясненнях по справі за вх.№24844/17 від 22.11.2017р. відповідач, з посиланнями на те, судове рішення само по собі не породжує господарського зобов'язання, надав правовий висновок, викладений у постанові ВСУ від 18.10.2017р. №3-133гс17. Також відповідач посилається на те, що при виконані рішення зобов'язального характеру державний виконавець не має повноважень щодо вилучення товару та передачі його представникам позивача. Акти державного виконавця не заслуговують на увагу як докази відмови виконувати судове рішення, оскільки їх складання у такому вигляді не передбачено ст.63 Закону України "Про виконавче провадження", в порядку якої виконувалось судове рішення, окрім того вони складені без участі представника боржника, за участю понятого, який є представником стягувача, в актах не зазначено місце їх складання.

У додаткових поясненнях за вх.№24874/17 від 22.11.2017р. позивач посилається на те, що для покладення відповідальності на заподіювача майнової шкоди необхідна сукупність таких обов'язкових умов: наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, вина у заподіянні шкоди. Наявність заподіяної шкоди встановлена рішенням господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. Оскільки відповідач рішення суду ні в добровільному, ні в примусовому порядку не виконав, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою, вина в заподіянні шкоди є очевидними.

У заяві щодо застосування строків позовної давності за вх.№2-6366/17 від 05.12.2017р. відповідач просить суд застосувати строк позовної давності, з посиланням при цьому на те, що строк позовної давності сплинув 03.04.2017р., оскільки за умовами контракту оплата товару здійснюється на шляхом 100% передоплати або з відстрочкою платежу на 30 днів. Товар був отриманий 03.03.2014р., про що свідчить відмітка на митній декларації, а тому загальний строк позовної давності у 3 роки щодо вимоги про оплату за вищевказаним контактом сплинув 03.04.2017р. з позовом до суду позивач звернувся 05.12.2017р.

У додаткових поясненнях від 05.12.2017р. за вх.№25846/17 відповідач посилається на те, що позивач безпідставно застосовує вимоги ст.1166 ЦК України до договірних правовідносин, адже відшкодування збитків внаслідок невиконання господарського зобов'язання та завдана позадоговірна шкода є різними та взаємовиключними підставами. Окрім того, позивач зробив посилання на ст.1166 ЦК України та обґрунтовує свої позовні вимоги також і завданої шкодою у додаткових поясненнях від 22.11.2017р. вже після початку розгляду справи по суті 06.11.2017р.

У додаткових поясненнях до позовної заяви про відшкодування збитків за вх.№26002/17 від 06.12.2017р. позивач вказав на те, що ані ст.22 ЦК України, ані ст.ст.224-225 ГК України не встановлюють виключного правового зв'язку поняття "збитки" із зобов'язаннями, підставою виникнення яких є право чин. Чинне законодавство хоча однозначно і не надає, проте і не забороняє потерпілій стороні вимагати стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного прибутку) в деліктних правовідносинах. Також позивач вказав, що правова позиція ВСУ, викладена у постанові від 18.10.2017р. у справі №3-133гс17, не може бути застосована у даній справі, оскільки стосується застосування штрафних санкцій, а не відшкодування збитків.

У запереченнях на заяву про застосування строків позовної давності від 15.12.2017р. за вх.№27018/17 позивач вказав на те, що строк позовної давності у справі не пропущений, оскільки предметом спору у даній справі є стягнення збитків, заподіяних позивачу невиконанням рішення господарського суду, отже право на повернення товару виникло у позивача з моменту набрання рішенням суду чинності - 24.02.2016р., а тому строк позовної давності спливає 24.02.2019р.

Ухвалою від 22.11.2017р. строк вирішення спору у справі №916/2408/17 продовжений господарським судом на 15 днів у зв'язку із задоволенням відповідного клопотання позивача.

На підставі ст.77 ГПК України в редакції, яка діяла до 15.12.2017р., у судовому засіданні господарським судом оголошувалась перерва до 06.11.2017р., 22.11.2017р., 06.12.2017р. та 18.12.2017р.

На підставі ухвали господарського суду Одеської області від 18.12.2017р. справа розглядається за правилами загального позовного провадження зі стадії розгляду справи по суті.

На підставі ст.216 ГПК України, у судовому засіданні 18.12.2017р. оголошувалась перерва до 15.01.2018р.

На підставі ст.240 ГПК України у судовому засіданні 15.01.2018р. за участю представників сторін оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін господарським судом встановлено:

10.12.2013р. між Sindbad (private) Ltd (Сіндбад (приват) Лтд) (Продавець, позивач) та ТОВ фірма "Квант" (Покупець товару, відповідач) укладений контракт №SPL/14/1055, згідно з яким Продавець продає, а Покупець товару купляє згідно специфікацій або інвойсів чай в асортименті, торгових марок "Sindbad"; ціна, кількість, упаковка товару будуть спеціально обговорені у специфікаціях або інвойсах до даного контракту, кожне з яких буде вважатись невід'ємною його частиною; при цьому кількість специфікацій або інвойсів до даного контракту не обмежена.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. у справі №916/4676/14, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.2016р. та постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2016р., позов Сіндбад (Пріват) ЛТД (Sindbad (private) Ltd до ТОВ фірма "Квант" задоволено.

З ТОВ фірма "Квант" на користь Sindbad Private LTD стягнуто заборгованість в сумі 22677,92 доларів США та ТОВ фірма "Квант" зобов'язано повернути на адресу Sindbad Private LTD залишок нереалізованого та неоплаченого товару у кількості 48544 пачок чаю по 150 г кожна в оригінальних упаковках, в тому числі: чай зелений SINDBAD FNGS - 8123 пачки по 150 г. кожна; чай чорний SINDBAD BOPF - 8408 пачок по 150 г. кожна;чай чорний SINDBAD BP 1 - 8356 пачок по 150 г. кожна; чай чорний SINDBAD CEYLON PEKOE - 7113 пачок по 150 г. кожна; чай чорний SINDBAD EARL GREY - 8080 пачок по 150 г. кожна; чай чорний SINDBAD FANNINGS - 8464 пачки по 150 г. кожна.

У задоволенні зустрічного позову ТОВ фірма "Квант" до Сіндбад (Пріват) ЛТД (Sindbad (private) Ltd) відмовлено.

24.02.2016р. вказане судове рішення набрало законної сили та 03.03.2016р. на виконання цього судового рішення господарським судом Одеської області видано відповідні накази, в т.ч. щодо зобов'язання ТОВ фірма "Квант" повернути на адресу Sindbad Private LTD залишок нереалізованого та неоплаченого товару у кількості 48544 пачок чаю по 150 г кожна в оригінальних упаковках, в тому числі: чай зелений SINDBAD FNGS - 8123 пачки по 150 г. кожна; чай чорний SINDBAD BOPF - 8408 пачок по 150 г. кожна;чай чорний SINDBAD BP 1 - 8356 пачок по 150 г. кожна; чай чорний SINDBAD CEYLON PEKOE - 7113 пачок по 150 г. кожна; чай чорний SINDBAD EARL GREY - 8080 пачок по 150 г. кожна; чай чорний SINDBAD FANNINGS - 8464 пачки по 150 г. кожна.

При цьому, у рішенні господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. у справі №916/4676/14 господарським судом досліджено оригінал контракту №SPL/14/1055 від 10.12.2013р. та встановлено наступні обставини:

- "підтвердженням поставки товару (чаю) в асортименті є відповідні документи, які були витребувані з Південної митниці Міндоходів на підставі ухвали суду, а саме: оригінал митної декларації, реєстраційний номер 500040001/2014/003215 від 03.03.2014р., а також всі додані до митного оформлення документи, на підставі яких за заявою ТОВ "ІБЕРІС ГРУПП" (код ЄДРПОУ: 38936087) (декларант/представник) було здійснено митне оформлення товарів, відправлених Sindbad (Private) LTD на адресу ТОВ фірма "КВАНТ";

- "в інвойсі №SPL/14/1055 від 20.01.2014р. яким визначались якісні характеристики товару, що був поставлений за контрактом, вказані стандарти (сорти) чаю, визначення та опис яких містяться у міжнародному стандарті ISO 6078-82, що було підтверджено висновками судової товарознавчої експертизи по справі";

- "ані контракт, ані інвойс як документи, які містять усі необхідні погоджені сторонами умови поставки товару, не містять посилань на необхідність відповідності товару (чаю в асортименті) вимогам будь-яких інших стандартів, в тому числі, тих, які діють на території України".

У постанові Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.2016р. у справі №916/4676/14, яка набрала законної сили 24.02.2016р., встановлено, що відповідно до довідки Товариства за період з 03.03.2014 по 09.02.2015, з 76200 пачок чаю в асортименті торгових марок "SINDBAD" по 150 г кожна отриманого останнім від Компанії було реалізовано 29373 пачки, з яких повернуто на адресу Товариства 1717 пачок по 150 г кожна. Отже, реалізовано Товариством 27656 пачок (29373 - 1 717), контрактна вартість яких складає 22677, 92 доларів США (27656 х 0,82 долари США)".

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже. вказані вище обставини, встановлені у справі №916/4676/14 не потребують доказування у даній справі.

22.06.2016р. позивач звернувся до Першого Приморського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції із заявою про примусове виконання рішення, в якій просив державного виконавця на підставі ст.ст.17-19 Закону України "Про виконавче провадження" відкрити виконавче провадження щодо примусового виконання рішення згідно з наказом від 03.03.2016р. №916/4676/14.

23.06.2016р. державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №51493189 про примусове виконання наказу №916/4676/14 від 03.03.2016р., виданого господарським судом Одеської області про повернення на адресу Sindbad (Private) LTD залишку нереалізованого та неоплаченого товару у кількості 48544 пачки чаю по 150 г кожна в оригінальних упаковках у семиденний термін, про що обов'язково повідомити державного виконавця.

22.07.2016р. позивач звернувся до Приморського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції із запереченнями проти надання відстрочки рішення.

22.07.2016р. державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції винесено постанову про накладення штрафу ВП №51493189, відповідно до якої на боржника - ТОВ фірма "Квант" накладений штраф у розмір 680 грн.

09.08.2016р. державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції винесено постанову про накладення штрафу ВП №51493189, відповідно до якої на боржника - ТОВ фірма "Квант" накладений штраф у розмір 1360 грн.

У листі від 16.08.2016р. за вих.№16/08 відповідач на вимогу державного виконавця №В-27/14539 від 08.08.2016р., повідомив державного виконавця про те, що відповіді від Одеської митниці ДФС щодо порядку виконання рішення господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. у справі №916/4676/14, відповідачем ще не отримано, зобов'язання з'явитись на прийом до державного виконавця у триденний термін не може бути виконано у зв'язку із відпусткою керівника.

У вимозі від 28.10.2016р. державний виконавець зобов'язав відповідача протягом трьох днів з дня отримання даної вимоги надати до Відділу інформацію у письмовій формі, чи виконано ТОВ "Квант" виконавчий документ, та у разі виконання надати копії відповідних документів.

У поданні про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності від 03.11.2016р. Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції в Одеській області звернувся до Відділення поліції ГУНП в Одеській області на підставі ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст.64,67 КПК України, Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та органів прокуратури при направленні та розгляді подань державних виконавців про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, затвердженого наказом Міністерства юстиції України та Генеральної прокуратури України від 13.04.2009р. №642/5/32, про вирішення питання щодо порушення кримінальної справи за ст.382 КК України по факту невиконання ТОВ "Квант" судового наказу №916/4676/14, виданого 03.3.2016р. господарським судом Одеської області щодо зобов'язання ТОВ "Квант" повернути на адресу Sindbad (private) Ltd залишок нереалізованого та неоплаченого товару у кількості 48544 пачки чаю по 150 г кожна в оригінальних упаковках.

10.11.2016р. закінчився строк придатності чаю, який рішенням господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. у справі №916/4676/14 зобов'язано повернути позивачу, що не заперечується відповідачем.

29.12.2016р. державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №51493189, відповідно до якої на підставі п.11 ч.1 ст.49, ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження з примусового виконання наказу №916/4676/14, виданого 03.03.2016р. господарським судом Одеської області закінчено.

На підтвердження відсутності вини відповідачем надано до суду наступне листування:

1) Листом від 12.07.2016р. за вих.№12/07/16 відповідач звернувся до Одеської митниці ДФС, та просив дозволити реекспорт 48544 пачок чаю по 150 г кожна в оригінальних упаковках, що були імпортовані на підставі митної декларації реєстраційний номер 500040001/2014/003215 від 03.03.2014р.

У відповідь на лист відповідача Одеська митниця ДФС листом від 21.07.2016р. запропонувала при поверненні товару обрати митний режим експорту з дотримання умов такого режиму та у порядку, що визначені КМУ.

2) 25.08.2016р. відповідач звернувся до Одеської митниці ДФС із листом від 15.08.2016р. вих.№15/08, в якому повідомив митницю, що спосіб виконання рішення господарського суду - повернення нерезиденту в режимі реекспорту , та просив роз'яснити, який документ має бути поданий для здійснення повернення вказаних у судовому рішенні товарів в режимі експорту, і яким чином мають бути сплачені митні платежі, враховуючи той факт, що відповідач вже сплачував митні платежі під час імпорту вказаної продукції, а також роз'яснити, яким чином вплине декларування повернення товарів в режимі експорту на зобов'язання відповідача з повернення валютної виручки, враховуючи той факт, що судовим рішенням не передбачено отримання виручки за повернення товару.

У відповідь на даний лист відповідача Одеська митниця ДФС повідомила, що експорт товарів, що класифікуються за кодами згідно УКТ ЗЕД 0902100090 ат 0902300090 вивізним митом не оподатковуються, а ставка ПДВ при експорті таких товарів встановлена нульова; вимоги стосовно документів та відомостей, необхідних для здійснення митного оформлення встановлені пунктами 7-9 ч.8 ст.257 МК України та пунктами 1-11 ч.3 ст.335 МК України, конкретний перелік документів визначається відповідно до обраного декларантом митного режиму; оскільки обов'язок повернути товар передбачено рішенням господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. №916/4676/14, це рішення, на думку митниці, є документом, з урахуванням якого здійснюватиметься митне оформлення при вказані зазначеного товару; питання повернення валютної виручки не відноситься до компетенції Одеської митниці ДФС, у зв'язку з чим відповідачу запропоновано звернутись до ГУ ДФС в Одеській області.

3) 26.09.2016р. відповідач звернувся до ГУ ДФС в Одеській області з листом від 29.09.2016р. за вих.№26/09-ю, в якому просив роз'яснити, яким чином вплине декларування повернення товарів в режимі експорту на зобов'язання відповідача з повернення валютної виручки, враховуючи той факт, що судовим рішенням не передбачено отримання виручки за повернення товару.

У відповідь на звернення відповідача ГУ ДФС в Одеській області повідомило відповідача листом від 25.10.2016р. №2312/10/15-32-12-01-14, що кожен конкретний випадок взаємовідносин при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі і тих, про якій ідеться мова, потребують аналізу документів та матеріалів, що дозволять ідентифікувати предмет запиту більш детально, відсутність відповідних документів не дає можливості зробити висновок щодо відповідності експортованого товару - як такого, що був раніше поставлений по імпорту; остаточний висновок можливо винести за результатами розгляду всіх зазначених документів під час документальної перевірки підприємства.

4) 09.11.2016р. відповідач надіслав ГУ ДФС в Одеській області повторне звернення від 09.11.2016р. за вх.№09/11, в якому просив повідомити, які саме документи необхідно надати для надання висновку по суті звернення.

У відповідь на повторне звернення відповідача ГУ ДФС в Одеській області повідомило відповідача листом від 22.11.2016р. №2575/10/15-32-14-08-03, що для визначення переліку документів, на підставі яких валютна операція знімається з валютного контролю запропоновано звернутись до Національного банку України; до того ж у відповіді наведений перелік документів, які будуть досліджені у разі здійснення документальної перевірки відповідача з питань дотримання валютного законодавства. Підсумовуючи все викладене у відповіді ГУ ДФС в Одеській області вказало, що висновок щодо наявності/відсутності порушення ст.1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" можливо надати лише після оформлення митної декларації на повернення товару нерезиденту та дослідженняусіх документів щодо здійснення операції відповідно до договору №SPL/14/1055 від 10.12.2013р.

5) У листі від 08.12.2016р. за вих.№08/12 відповідач звернувся до Національного банку України про роз'яснення, яким чином вплине декларування повернення вказаних товарів в режимі експорту на зобов'язання відповідача з повернення валютної виручки, враховуючи той факт, що судовим рішенням не передбачено отримання відповідачем виручки за повернення товару.

Національний банк України листом від 19.01.2017р. №40-0005/4286 запропонував для вирішення порушеного питання звернутись до обслуговуючого банку.

6) У зверненні від 30.01.2017р. за вих.№31/01 відповідач просив Філію АТ "Укрексімбанк" у м. Одесі роз'яснити, яким чином вплине декларування повернення товарів в режимі експорту на зобов'язання відповідача з повернення валютної виручки, враховуючи той факт, що судовим рішенням не передбачено отримання відповідачем виручки за повернення товару.

У відповідь на це звернення Філія АТ "Укрексімбанк" у м. Одесі листом від 09.03.2017р. за №063/11-07/622 повідомила про правове регулювання експортно-імпортних операцій.

В матеріалах справи також наявний протокол випробувань харчової продукції від 01.09.2015р. №11003-11008/15-х, проведених Науково-дослідним центром випробувань продукції ДП "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів", наданий відповідачем на підтвердження не від повності товару держаним стандартам України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних мотивів.

Відповідно до вимог ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У п.1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вище встановлено господарським судом між сторонами у справі укладений контракт №SPL/14/1055 від 10.12.2013р., яким встановлено, як зобов'язання Sindbad (private) Ltd (Сіндбад (приват) Лтд) щодо поставки товару, так і грошове зобов'язання ТОВ Фірма "Квант" щодо оплати товару.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. у справі №916/4676/14 встановлено зобов'язання ТОВ Фірма "Квант" з повернення неоплаченого товару на користь Sindbad (private) Ltd (Сіндбад (приват) Лтд).

Отже, судовим рішенням, яке за своєю правовою природою є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб, встановлено умовами контракту №SPL/14/1055 від 10.12.2013р. грошове зобов'язання ТОВ Фірма "Квант" змінено на зобов'язання з повернення товару Sindbad (private) Ltd (Сіндбад (приват) Лтд).

Згідно з положеннями ст.129 Конституції України обов'язковість рішення суду визначено однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012р. вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013р. зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012р. № 11-рп/2012).

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування законодавцем безумовного права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

У ч.ч.2,4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) як джерело права.

У рішенні Європейського суду від 20.07.2004р. у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін. Отже, для цілей ст.6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Правові висновки про те, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як складову частину судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якій йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу, містяться також у рішеннях Європейського суду у справах "Бурдов проти Росії", "Горнсбі проти Греції".

У рішенні Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" від 06.10.2011 міститься висновок, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", рішення Європейського суду від 15.10.2009).

Порядок виконання судових рішень регулюється Законом України "Про виконавче провадження", положення якого, як у редакції станом на момент відкриття виконавчого провадження ВП №51493189, так і у редакції на момент закриття виконавчого провадження ВП №51493189, передбачали виконання судового рішення як у добровільній, так і у примусовій формі.

Господарським судом встановлено, що відповідачем не виконано рішення господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. у справі №916/4676/14 як у добровільному, так і у примусовому порядку, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження від 29.12.2016р. ВП №51493189, яка винесена на підставі п.11 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до п.11 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції яка діяла станом на відкриття виконавчого провадження, виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

Згідно з ч.3 ст.75 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції яка діяла станом на відкриття виконавчого провадження, у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Більш того, господарським судом встановлено, що термін придатності чаю до споживання закінчився 10.11.2016р., що визнається обома сторонами та в силу положень ч.1 ст.75 ГПК України не потребує доказування.

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода ). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у виді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника. За відсутності хоча б однієї із названих умов цивільно-правова відповідальність у виді відшкодування майнової шкоди не настає.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 18.03.2015р. у справі №3-18гс15.

Наявність протиправної поведінки відповідача полягає у невиконанні рішення господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. у справі №916/4676/14, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження ВП №51493189 від 29.12.2016р.

Наявність шкоди фактично полягає у вартості неповернутого товару, який є упущеною вигодою позивача, тобто доходами, які б позивач міг одержати за умови належного виконання відповідачем свого зобов'язання з повернення товару.

Застосовуючи відповідно до вимог ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, суд зазначає, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява №44912/98, п.52, ЄСПЛ 2004-IX) (п.35 рішення Європейського суду з прав людини від 26.06.2014р. у справі "Суханов та Ільченко проти України", заяви № 68385/10 та 71378/10).

Таким чином, господарський суд вважає, що позивач мав законні сподівання на належне виконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення товару.

Обставини щодо розміру вартості неповернутого товару встановлені у постанові Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.2016р. у справі №916/4676/14, яка набрала законної сили 24.02.2016р., та відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України не потребують доказування.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою полягає у тому, що внаслідок невиконання зобов'язань з повернення товару, строк придатності товару до споживання закінчився, що свою чергу привело до виникнення у позивача збитків у вигляді упущеної вигоди.

Щодо вини відповідача слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, наведені приписи законодавства покладають на особу обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.

Так, відповідач в якості доказів відсутності його вини у невиконанні рішення суду посилається на те, він звертався до митниці проханням дозволити реекспорт чаю, що був імпортований на підставі митної декларації, у відповідь на що митниця повідомила про відсутність підстав для оформлення повернення товару у режимі реекспорт та запропонувала здійснити повернення виказаних товарів в режимі експерту. До того ж щодо роз'яснення, яким чином вплине декларування повернення товарів в режимі експорту на зобов'язання відповідача з повернення валютної виручки, враховуючи той факт, що судовим рішенням не передбачено отримання виручки за повернення товару, відповідач звертався до ГУ ДФС в Одеській області, Національного банку України та Філії АТ "Укрексімбанк" у м. Одесі.

Згідно з положеннями ст.4 Митного кодексу України митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури; митна процедура - зумовлені метою переміщення товарів через митний кордон України сукупність митних формальностей та порядок їх виконання; митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.71 Митного кодексу України поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених цим Кодексом. Митний режим, у який поміщено товари, може бути змінено на інший, обраний декларантом відповідно до частини першої цієї статті, за умови дотримання заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, встановлених відповідно до закону для товарів, що поміщуються у такий інший митний режим.

Отже, виходячи з положень Митного кодексу України заявлення товару у відповідний митний режим відбувається шляхом подання відповідної митної декларації та виконання митних формальностей.

Наявність листування між відповідачем та Одеською митницею не свідчить про вжиття відповідачем заходів щодо розміщення товару у відповідний митний режим.

При цьому, про необхідність оформлення митної декларації відповідачу було повідомлено і ГУ ДФС в Одеській області.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Між тим, відповідачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження вжиття заходів щодо повернення товару шляхом його розміщення у відповідному митному режимі для його повернення позивачу - нерезиденту України.

До того ж, у резолютивній частині рішення господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. у справі №916/4676/14 не встановлено способу його виконання у вигляді повернення товару в режимі реекспорт.

Відповідно до ч.1 ст.36 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції яка діяла станом на відкриття виконавчого провадження, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або змінуспособу і порядку виконання.

У ч.3 ст.33 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції на момент закриття виконавчого провадження, встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення .

Між тим, доказів звернення відповідача до суду із відповідною заявою про встановлення способу і порядку виконання судового рішення, які в силу вимог ст.ст.74, 76-79 ГПК України надають можливість господарському суду встановити відсутність вини відповідача, останнім до суду не надано.

Поряд з цим, всупереч вимог ст.ст.74, 76-79 ГПК України відповідач не надав до доказів, які підтверджують його посилання на те, що товар наявний на складі відповідача та може бути повернутий за актом приймання-передачі. Більш того, закінчення терміну придатності товару до споживання унеможливлює повернення цього товару позивачу за актом приймання-передачі, за умови звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення збитків.

Правовий висновок Верховного суду України, викладений у постанові від 18.10.2017р. у справі №3-133гс17 щодо того, що судове рішення само по собі не породжує господарського зобов'язання, стосується правовідносин щодо можливості нарахування 3% та інфляції на грошові кошти, які стягнуті за рішенням суду як попередня оплата непоставленого товару, а тому не застосовується господарським судом до правовідносин сторін щодо стягнення збитків у даній справі.

Посилання відповідача на недоведеність факту збитків з огляду на результати випробування зразків чаю НДЦВП ДП "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів" та складений протокол випробування харчової продукції від 01.09.2015р. №11003-11008/15-х, господарський суд не приймає до уваги, оскільки обставини щодо якості товару досліджувались господарським судом у справі №916/4676/14 та рішенням господарського суду Одеської області від 13.01.2016р. у справі №916/4676/14 встановлено відповідність товару міжнародному стандарту ISO 6078-82.

Щодо наявних у матеріалах справи актів державного виконавця господарський суд вважає, що виходячи з предмету позову у даній справі про стягнення збитків, спричинених позивачу невиконанням судового рішення саме відповідачем, вказані акти державного виконавця жодним чином не стосуються предмету доказування у даній справі.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності за вх.№2-6366/17 від 05.12.2017р., господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У ч.1 ст.261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідач, заявляючи про сплив строку позовної давності посилається на те, що строк позовної давності сплинув 03.04.2017р., оскільки за умовами контракту оплата товару здійснюється на шляхом 100% передоплати або з відстрочкою платежу на 30 днів. Товар був отриманий 03.03.2014р., про що свідчить відмітка на митній декларації, а тому загальний строк позовної давності у 3 роки щодо вимоги про оплату за вищевказаним контактом сплинув 03.04.2017р. з позовом до суду позивач звернувся 05.12.2017р.

Проте предметом спору у даній справі є стягнення збитків, які виникли у зв'язку з неповерненням товару відповідачем, а відтак про порушення свого права щодо отримання товару від відповідача позивач дізнався 29.12.2016р., тобто з моменту винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №51493189 від 29.12.2016р.

Враховуючий, що датою початку перебігу строку позовної давності є 30.12.2016р., а з позовом до суду про стягнення збитків позивач звернувся 05.10.2017р., про що свідчить відповідна відмітка канцелярії господарського суду на позовній заяві за вх.№2548/17, строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом не є пропущеним, а тому підстави для застосування позовної давності згідно із заявою відповідача у справі у суду відсутні.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про підставність, обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у вигляді вартості неповернутого позивачу залишку нереалізованого та неоплаченого товару, а отже про повне задоволення позову.

На підставі ст.129 ГПК України судові витраті щодо сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1.Позов Sindbad (private) Ltd (Сіндбад (приват) Лтд) задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Квант" (65007, м. Одеса, площа Старосінна, 15, код ЄДРПОУ 13917208) на користь Sindbad (private) Ltd (Сіндбад (приват) Лтд) (43/104 New Samagi Mawatha, Off Borupana Road, Ratmalana, Sri Lanka, Consignee bank: Pepoples Bank, US Account No. 796-4-0216-0290202, Swift of Consignee bank: PSBKLKLX4141200) збитки у розмірі 39 806 (тридцять дев'ять тисяч вісімсот шість) доларів США 08 центів та 16 039 (шістнадцять тисяч тридцять дев'ять) грн. 80 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено у встановленому законом порядку.

Повне рішення складено 19.01.2018 р.

Суддя Г.Є. Смелянець