Постанова

від 17.01.2018 по справі 414/737/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий суду 1 інстанції - Ковальов В.М.

Доповідач -Коротенко Є.В.

Справа № 414/737/17

Провадження № 22ц/782/874/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді Коротенка Є.В.,

суддів: Луганської В.М., Яреська А.В.,

за участю секретаря Перишкіна Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Апеляційного суду Луганської області в м.Сєвєродонецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кремінського районного суду Луганської області від 10 листопада 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Луганської державної академії культури і мистецтв про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом до Луганської державної академії культури і мистецтв, в обгрунтування якого зазначив, що з 02.02.2015 року перебував з відповідачем у трудових відносинах, а наказом № 228-к від 26.12.2016 року його було звільнено за п.3 ст.36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку зі вступом на військову службу за контрактом. Вважає звільнення незаконним, тому, уточнивши в подальшому позовні вимоги, просив суд скасувати, як незаконний, наказ про його звільнення, поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь на підставі ч.2 ст.235 КЗпП України середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 59004 грн. 27 коп. та на відшкодування моральної шкоди - 50000 грн.

Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 10.11.2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Луганської державної академії культури і мистецтв про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди було відмовлено у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на нього, вважає рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване ним рішення скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги до Луганської державної академії культури і мистецтв задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу ОСОБА_2 такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При апеляційному розгляді вказаної цивільної справи колегія суддів приймає до уваги положення ч.1 ст.367 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги..

Судом першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст.89, 263 ЦПК України були повно і всебічно дослідженні обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції. Суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Встановлено, що ОСОБА_2 з 02.02.2015 року працював у Луганській державній академії культури і мистецтв на посаді інженера-програміста (а.с.10).

28 липня 2016 року Міністерством оборони України з ОСОБА_2 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (а.с.7).

З контракту вбачається, що ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання проходити військову службу в Збройних Силах України протягом строку контракту, а в разі настання особливого періоду ? понад установлений контрактом строк.

Контракт був укладений на строк три роки.

Наказом командира 354 навчального механізованого полку 169 навчального центру Сухопутних військ Збройних Сил України № 79-рс від 28 липня 2016 року ОСОБА_2 було призначено на посаду курсанта навчального механізованого взводу навчальної механізованої роти (а.с.14).

Наказом в.о. ректора Луганської державної академії культури і мистецтв № 228-к від 26.12.2016 року ОСОБА_2 було звільнено з посади інженера-програміста за п.3 ст.36 КЗпП України у зв'язку з вступом на військову службу (а.с.11).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника ? фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частини третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 39 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу (в редакції - на час укладання позивачем контракту про проходження військової служби та на час його звільнення з роботи), громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану , користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України (в редакції - на час укладання позивачем контракту про проходження військової служби та на час його звільнення з роботи) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Отже, із системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що, особа, яка прийнята на військову службу за контрактом, користується передбаченими ч.3 ст.119 КЗпП України гарантіями (щодо збереження за нею місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації) виключно у разі укладання такого контракту під час виникнення (наявності) кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану.

Відповідно до п. 2 прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації від 20 травня 2014 року № 1275-VIIпоширено дію ч. 2 і 3 ст. 39 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу , ч. 3 ст. 2 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб та ч. 3 ст. 119 КЗпП України в редакції цього Закону на громадян України, які були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України Про часткову мобілізацію .

Указами Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014, від 06.05.2014 року № 454/2014, від 21.07.2014 року № 607/2014, від 14.01.2015 року № 15/2015 Про часткову мобілізацію було оголошено та проведено в період з 18.03.2014 року по 17.08.2015 року часткову мобілізацію в шість хвиль (черг).

Отже, на момент укладання ОСОБА_2 контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України мобілізація не проводилася, так як остання її хвиля (черга) закінчилася 17 серпня 2015 року.

Також встановлено, що станом на 28 липня 2016 року в Україні кризова ситуація, що загрожує національній безпеці,не виникала, воєнний стан введено не було, як і взагалі був відсутній стан особливого періоду (в розумінні, що має значення для застосування приписів ч.3 ст.119 КЗпП України).

Зазначене підтверджується, зокрема, і безпосередньо умовами укладеного ОСОБА_2 контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України (далі - Контракт), відповідно до якого громадянин ОСОБА_2 ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, і добровільно бере на себе зобов'язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку контракту (три роки), а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк Контракту.

Із зазначеного вбачається, що сторони договору (Контракту) чітко усвідомлювали, що цей Контракт укладається не в особливий період, а тому - строком на три роки, але передбачили, що лише в разі можливого настання особливого періоду в подальшому ОСОБА_2 буде проходити військову службу понад установлений Контрактом строк.

Вказаний висновок, а також відсутність на час укладання Контракту кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, у повній мірі підтверджується і змістом пункту 18 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, відповідно до якого перший контракт про проходження військової служби укладається:

-з військовослужбовцями, прийнятими на посади рядового складу, - строком на 3 роки;

-з військовослужбовцями, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану, - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Аналогічні приписи містяться і у ч.ч.2, 3 ст.23 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу .

Тобто, оскільки Контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України було ОСОБА_2 28.07.2016 року укладено вперше, це укладання сталося не в період виникнення (наявності) кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану, то строк його дії було у відповідності до ч.2 ст.23 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу встановлено саме три роки.

Якщо б такий Контракт було укладено позивачем саме в період виникнення (наявності) кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану, то строк дії Контракту було б, у відповідності до ч.3 ст.23 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу , встановлено - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі, оскільки позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України не в період виникнення (наявності) кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану, що виключає можливість користування ним гарантіями, передбаченими ч.3 ст.119 КЗпП України.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі, то вони також задоволенню не підлягають.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, будь-яких належних доказів на підтвердження своїх доводів апелянт суду не надав, тому судом першої інстанції постановлене правильне по суті і справедливе рішення.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись, ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кремінського районного суду Луганської області від 10 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 19.01.2018 року.

Головуючий

Судді: