Рішення

від 22.01.2018 по справі 826/11314/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 січня 2018 року № 826/11314/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хорос" доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю Хорос (далі - позивач) до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.06.2017 року №0501140101 та №0046262200 від 30.08.2017 року, судові витрати стягнути на користь позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що діюче законодавство України, так само як Податковий кодекс України, не передбачає відповідальності у виді донарахування податкових зобов'язань, застосування штрафних санкцій або не підтвердження права на податковий кредит на господарюючого суб'єкта за можливі неправомірні дії свого контрагента. Окрім того, не передбачає обов'язку або права одного платника податку, або на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

На думку позивача, висновки відповідача про відсутність реального здійснення господарських операцій є безпідставними і необґрунтованих, оскільки ґрунтується виключно на інформації з бази даних податкового органу без належного вивчення первинних документів.

В ході судового розгляду даної справи представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача в наданих суду письмових запереченнях зазначив про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки операція зі зменшення капіталу може кваліфікуватися витратами тільки у разі, якщо пов'язується із набуттям економічної вигоди і в свою чергу може пов'язуватись із доходом (для отримання якого вони здійснені) і тільки у такому разі відповідно до принципу бухгалтерського обліку нарахування та відповідність доходів і витрат можуть враховуватись у фінансовому результаті. Представник податкового органу стверджує, що якщо операції позивача як платника податків з придбання товарів, робіт (послуг), поставка яких містить ознаки нереальності, то, відповідно, платник податків не має права відображати такі операції з придбання товарів, робіт (послуг). При цьому, якщо встановлено факт перерахування платником податків коштів за операцією з поставки товарів, робіт (послуг), яка визнана нереальною, то така оплата повинна кваліфікуватись не як оплата за товари, роботи (послуги), а як безповоротна фінансова допомога, надана іншому платнику податків.

На підставі п. 4 ст. 122 КАС України (в редакції, чинній станом на момент переходу до розгляду справи в порядку письмового провадження), суд з урахуванням думки представників сторін ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

При цьому, суд враховує вимоги пункту 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі в редакції в редакції Закону України №2147- VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів ), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлень та відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст. 20, абз. 1, 2, 4 п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75, ст. 77, ст. 82 Податкового кодексу України, наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 31.05.2016 року №3305 та відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Хорос з питань дотримання вимог податкового за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року, за результатами якої складено відповідний акт перевірки №229/26-15-14-01-01/31517914 від 01.06.2017 року (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення:

- пп.14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.138.1 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України, п. 5 П(с)БО №11, п.5 П(с)БО №15, п.6, п.7 П(с)БО 16, п.44.1, п.44.2 ст. 44, ст. 134, ст.ст. 138-140 ПК України, ст. 4, ст. 9 Основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності Закону України №996-XIV, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 24807954 грн., в тому числі по періодам: 2014 рік у сумі 3960334 грн., 2015 рік у сумі 20847621 грн.;

- п. 198.1, п.п.198.2, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 25818750 грн., в тому числі по періодам: вересень 2014 року у сумі 140876 грн., жовтень 2014 року у сумі 157911 грн., листопад 2014 рік у сумі 128196 грн., грудень 2014 року у сумі 3973389 грн., серпень 2015 року у сумі 6981245 грн., вересень 2015 року у сумі 5831104 грн., грудень 2015 року у сумі 8606030 грн.;

- п. 160.2 ст. 160 ПК України, а саме заниження податку на прибуток з доходу нерезидента в 2014 році у сумі 212970 грн.;

- пп. е 164.2.17 п. 164.2 ст.164, пп.164.2.16 ст.164, п.164.5 ст. 164, п.167.1 ст.167, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.170.9 ст.170, п.171.2 а ст. 171, пп. є 14.1.54 п.14.1 ст.14, пп.14.1.180 п.14.1 ст. 14 ПК України, внаслідок чого встановлено заниження сум податку на доходи фізичних осіб, за період який перевірявся на суму 53422,00 грн.;

- п.51.1 ст. 51, пп.176.2 б п.176.2 ст. 176 ПК України, в результаті чого встановлено подання не в повному обсязі податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку (форма №1 ДФ) за період який перевірявся;

- пп.168.1.1 п.168.1 ст. 168, пп.168.4.4 ст. 168 ПК України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань правильності утримання та своєчасності перерахування військового збору до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2211,00 грн.;

- пп.266.1.1 п.266.1 ст.266, пп.266.3.1 ст. 266, пп.266.5.1 п.266.5 ст. 266, пп.266.6.1 п.266.6 ст.266, пп.266.7.5 п.266.7 ст.266, пп.266.9.1 п.266.9 ст.266, пп. б 266.10.1 п.266.10 ст.266 ПК України, в результаті чого за 2015 рік занижено зобов'язання по сплаті до бюджету податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 20851,00 грн.;

- п.4 ч.2 ст. 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та п.1 р. 3 Наказу Міндоходів №454 від 19.09.2013 Про порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ;

- п.269.1 ст.269, п.271.1 ст. 271, п.274.1 ст.274, ст. 285, п.286.4 ст.286, ст. 287 ПК України, в зв'язку з чим ТОВ Хорос занижено податкове зобов'язання по земельному податку (кадастровий номер земельної ділянки 6522655100:02:001:0149) за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року в сумі 1734,16 грн. та не подано податкову декларацію по платі за землю на 2015 рік.

27.06.2017 року податковим органом на підставі висновків акту прийнято податкові повідомленні-рішення:

- №0502140101, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 24807954 за основним платежем та у розмірі 12403978 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0501140101, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 25818750 грн. за основним платежем та у розмірі 12909376 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з даними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України.

23.08.2017 року ДФС України прийнято рішення про результати розгляду скарги №18997/6/99-99-11-01-01-25, яким податкове повідомлення-рішення №0502140101 від 27.06.2017 року скасовано в частині штрафної санкції з податку на прибуток за 2015 рік, а в іншій частині дане податкове повідомлення-рішення залишене без змін.

На підставі висновків акта перевірки та з урахуванням рішення ДФС України про результати розгляду скарги №18997/6/99-99-11-01-01-25 від 23.08.2017 року контролюючим органом 30.08.2017 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0046262200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 24807955 грн. за основним платежем та у розмірі 1980167 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Незгода позивача із податковими повідомленнями-рішеннями №0046262200 від 30.08.2017 року та №0501140101 від 27.06.2017 року зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

З акта перевірки вбачається, що з перевіряємий період ТОВ Хорос здійснювало фінансово-господарські операції з ТОВ СХІДМЕГАТРАНС , ТОВ ДОМ АРТЕ , ТОВ МЕТАЛЛСЕРВІС Україна , ПП БАРО ПЛЮС , ТОВ ФІРМА ПОДІЛЛЯ-16 , ТОВ ГОТЛІБ ЛТД , ТОВ ТІЛОС , ТОВ РІДМАР , ТОВ ТУРБОВЕКТОР , ТОВ ІНФОПРОМГРУП , ТОВ ТЕРРІКА-ПЛАЦ , ТОВ РСТ ГРУП КОМПАНІ на підставі договорів субпідряду, договорів поставок, на виконання умов яких останніми були виписані податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт, суми по яким були включені скаржником до складу податкового кредиту та витрат (крім ТОВ РСТ ГРУП КОМПАНІ ) за відповідний період.

При цьому, податковим органом зроблено висновок щодо порушення вимог податкового законодавства, а саме - нереальності господарських операцій із зазначеними контрагентами, при перевірці взаємовідносин з якими контролюючим органом встановлено, що господарська діяльність зазначених товариств пов'язана з сумнівними платниками ланцюгу товарно-грошових потоків та має ознаки нереальності здійснення, а їх діяльність спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вимоги третіх осіб.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно положень п.п. 139.1.9. п 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до положень ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

З акта перевірки вбачається, що основним джерелом інформації щодо обставин та підставою для висновків про наявність порушень податкового законодавства та причетності ланцюгів постачання до платника є інформаційні бази даних податкового органу в розрізі контрагентів. При цьому, відповідачем взагалі не досліджувались первинні документи контрагентів позивача.

Як звертає увагу Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 10.06.2013 р. у справі № К/9991/69832/12, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від проведення зустрічних звірок контрагентів платника податку (позивача) та знаходження їх посадових осіб за юридичними адресами.

Інформаційні бази даних податкового органу не мають статусу офіційних і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДПІ не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Дана правова позиція підтверджується доводами, що викладені в Постановах ВАС України від 20.09.2012 року № К9991/574/12; № К 9991/5991/11 та № 9991/24891/11: Програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься. Крім того, абсолютно справедливо підкреслюється, що такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності .

Відповідно до листа ВАС України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд також звертає увагу на те, що відповідачем в Акті перевірки не йдеться про наявність розбіжностей в реєстрі виданих і отриманих податкових накладних позивача та його контрагентів, а отже такі розбіжності відсутні, контрагентами задекларовані їх податкові зобов'язання за наслідками виконання ними їх зобов'язань згідно договорів у повному обсязі та належним чином.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що волевиявлення позивача та його контрагентів на укладення договорів було вільним та відповідало їх внутрішній волі, а укладені договори спрямовані на реальне настання передбачених ними наслідків.

Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність включення до складу податкового кредиту та валових витрат коштів, сплачених позивачем відповідно до договорів, укладених із контрагентами.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо невідповідності податкових накладних, виписаних на ім'я ТОВ Хорос контрагентами, вимогам чинного законодавства України.

З огляду на таке, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби , якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.1977 р. щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі - також "Шоста Директива").

Закон України Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес"АД проти Болгарії", а саме: "…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати".

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції закону №2147-VIII від 03.10.2017 року) вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Обов'язковість установлення умислу поширюється на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Суд звертає увагу, що доказом наявності вини сторони у формі умислу може бути лише вирок по кримінальній справі відносно посадових осіб товариства, який набрав законної сили.

Матеріали справи таких відомостей не містять.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а саме статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому, для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Статтею 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд звертає увагу, що станом на дату укладення і виконання договорів між позивачем та контрагентами вказані суб'єкти господарювання були зареєстровані у передбаченому законодавством порядку і були платниками ПДВ, тобто мали спеціальну податкову та цивільну правосуб'єктність.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником товару (робіт, послуг), відомості щодо якого містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та який перебуває на обліку в податковому органу, в тому числі зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність контрагента.

В Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість контрагентів були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Окрім того, відповідно до правової позицій Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 03.05.2012 р. по справі № К/9991/11271/12, наявність реєстрації контрагента на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у них необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника.

Суд звертає увагу, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, ґрунтуються виключно на аналізі господарської діяльності контрагентів позивача з їх постачальниками, які не мають жодного відношення до фінансово-господарської діяльності позивача, а отже, висновки акту перевірки не містять жодного доказу щодо встановлення наявності умислу посадових осіб ТОВ Хорос на ухилення від оподаткування.

Податковим органом не досліджувався рух товару від постачальника до позивача, а також не перевірялась наявність товару.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що волевиявлення позивача на укладення договорів було вільним та відповідало внутрішній волі, а договори спрямовані на реальне настання передбачених ним наслідків.

Стосовно доводів податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача із контрагентами, які ґрунтуються на інформації щодо судових справ стосовно кримінальних проваджень, суд зазначає наступне.

В даному випадку як на джерело доказової інформації відповідач посилається на проміжні ухвали слідчих суддів, якими вирішуються клопотання учасників кримінального провадження. При цьому, перевіряючі приходять до висновку щодо "фіктивності" контрагентів та всіх операцій.

Одночасно з цим, будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних контролюючим органом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується відповідачем в акті перевірки.

Враховуючи встановлені у справі обставини та наявні у ній матеріали, суд приходить до висновку про доведення позивачем дотримання ним законодавчих вимог щодо документального підтвердження сум витрат, які були віднесені до складу витрат/податкового кредиту за перевіряємий період, та як наслідок про відсутність у відповідача правових підстав для нарахування позивачу податку на прибуток та податку на додану вартість, а відтак наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами ст. 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних рішень не виконано.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представника позивача стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77,139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Хорос задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №0046262200 від 30.08.2017 року та №0501140101 від 27.06.2017 року.

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю Хорос (код ЄДРПОУ 31517914) судові витрати у розмірі 982743,72 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук