Постанова

від 23.01.2018 по справі 910/10825/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2018 р. м. Київ Справа № 910/10825/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Чорної Л.В.

Яковлєва М.Л.

секретар судового засідання: Кондратенко Н.О. за участю представників учасників процесу: від позивача: згідно протоколу судового засідання від відповідача: згідно протоколу судового засідання розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Експоцентр-Ялта" та публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк на рішеннягосподарського суду міста Києва від 19.09.2017 суддя Шкурдова Л.М. повний текст складено 26.09.2017 за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю фірма "Експоцентр-Ялта", м. Київ допублічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк , м. Київ простягнення 235 090,71 грн.,

За результатами розгляду апеляційних скарг Київський апеляційний господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма Експоцентр-Ялта (надалі-позивач/ТОВФ Експоцентр-Ялта ) звернулось до господарського суду міста Києва із позовною заявою до публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк (надалі-відовідач/ПАТ КБ ПриватБанк ) про стягнення 202 408,85 грн.

Звертаючись до суду із позовом ТОВФ Експоцентр-Ялта зазначає, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2016 у справі № 910/17565/15 зобов'язано відповідача зарахувати на поточний рахунок позивача грошові кошти в розмірі 205 992,19 грн.

В зв'язку з невиконанням ПАТ КБ ПриватБанк рішення суду у справі № 910/17565/16 позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати за період з 06.05.2014 року по 10.05.2017 року.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк проти задоволення позовних вимог заперечувало, вказуючи при цьому, що суму заборгованості стягнуто в судовому порядку, а, відтак, порядок та час їх надходження на рахунки стягувачів визначається державним виконавцем.

19.09.2017 позивачем до господарського суду міста Києва було подано клопотання про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просив згідно якої позивач просив суд стягнути з відповідача 214 231,88 грн. - інфляційних втрати та 3 % річних в розмірі 20 858,83 грн. за період з 06.05.2014 року по 19.09.2017 року.

Вказана заява позивача прийнята судом до розгляду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі 910/10825/17 (суддя Шкурдова Л.М.) позов задоволено частково; стягнуто з публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Експоцентр-Ялта" 16 473 грн. 73 коп. - 3% річних, 141 658 грн. 27 коп. - інфляційні втрати та 2 371 грн. 98 коп. - витрати по сплаті судового збору; у задоволенні іншої частини позову - відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано частковою доведеністю позовних вимог.

При цьому місцевий господарський суд керувався приписами ст.ст. 321, 509, 530, 599, 625, 1066, 1068, 1074 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України та ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, ТОВФ "Експоцентр-Ялта" (надалі-скаржник-1) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення - змінити; стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Експоцентр-Ялта" за порушення грошового зобов'язання на суму 205 992,19 грн. за період з 07.05.2014 по 19.09.2017 інфляційні нарахування у сумі 214 231, 88 грн., 3% річних у сумі 20 858,83 грн.; стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Експоцентр-Ялта" судовий збір, сплачений позивачем по справі згідно до квитанцій та платіжних доручень.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги ТОВФ Експоцентр-Ялта вважає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає зміні з підстав неправильного застосування норм матеріального права, а саме, ст. ст. 509, 524, 533, 612, 625, 631 Цивільного кодексу України та норм процесуального права. При цьому, заявник апеляційної скарги зазначає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що відповідач порушив грошове зобов'язання, яке виникло між ТОВФ Експоцентр-Ялта та ПАТ КБ ПриватБанк на підставі укладеного між ним договору банківського рахунку та застосував до відповідача санкції передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України. Однак, яв вказує скаржник, суд першої інстанції прийшов до хибного висновку, що 06.05.2014 по 21.01.2015 відповідач не прострочив виконання грошового зобов'язання, внаслідок чого неправомірно відмовив позивачу в задоволенні позову у зазнаній частині.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 відновлено ТОВФ Експоцентр-Ялта пропущений процесуальний строк на звернення з апеляційною скаргою на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі 910/10825/17; скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.12.2017.

19.12.2017 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надійшло від ТОВФ Експоцентр-Ялта електронне клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 розгляд апеляційної скарги ТОВФ Експоцентр-Ялта на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі 910/10825/17 відкладено на 16.01.2018.

Також, не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, ПАТ КБ "ПриватБанк" (скаржник-2) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просило скасувати оскаржуване рішення суду в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, а саме ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та статтю 1 Закону України Про виконавче провадження та порушенням норм процесуального права. Як вказує скаржник, місцевим господарським судом при винесенні рішення не було враховано доводи ПАТ КБ ПриватБанк про те, що суму заборгованості стягнуто в судовому порядку, а тому такий порядок та час їх надходження на рахунки стягувачів визначається державним виконавцем.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 відновлено ПАТ КБ ПриватБанк пропущений процесуальний строк на звернення з апеляційною скаргою на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі 910/10825/17; об'єднано апеляційні скарги ТОВФ Експоцентр-Ялта та ПАТ КБ ПриватБанк на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі № 910/10825/17 в одне апеляційне провадження та призначено до розгляду на 16.01.2018.

16.01.2018 судом оголошено перерву в судовому засіданні до 23.01.2018.

23.01.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу ПАТ КБ ПриватБанк , в якому останнє просило відхилити апеляційну скаргу ПАТ КБ Приватбанк на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі № 910/10825/17.

У судовому засіданні адвокат позивача (скаржника-1) вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав. Щодо поданої апеляційної скарги ПАТ КБ ПриватБанк заперечував та просив її відхилити, з підстав наведених у відзиві на апеляційну скаргу ПАТ КБ ПриватБанк .

У судовому засіданні адвокат відповідача ( скаржника-2) вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВФ Експоцентр-Ялта в задоволенні позову в повному обсязі. Також, просив суд апеляційну скаргу ТОВФ Експоцентр-Ялта залишити без задоволення.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, заслухавши думку представників учасників процесу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Підпунктом 9 п.1 Перехідних положень ГПК України роз'яснено, що справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, що 23.05.2008 року між ТОВ Фірма "Експоцентр-Ялта", як клієтом та ПАТ КБ "ПриватБанк", як банком було укладено договір банківського рахунку № 262121 від 23.05.2008 року (далі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору банк відкриває клієнту поточні рахунки у національній та іноземній валюті та здійснює їх розрахункове та касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів Національного банку України та умов цього Договору.

Банк зобов'язався приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком (рахунками) у порядку та на умовах, передбачених цим договором ( п. 1.2. договору)

Відповідно до п.1.3. договору банк має право використовувати грошові кошти на рахунку Клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Підпунктами 2.1.5, 2.1.6, 2.1.10, 2.1.15 п. 2.1 договору сторони погодили, що банк зобов`язується:

- виконувати доручення клієнта, що містяться в розрахунковому документі, у строки: - у день його надходження, якщо документ надійшов протягом операційного часу; - не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов після закінчення операційного часу;

- приймати та виконувати розрахункові документи згідно з чинним законодавством та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено іншими договорами між банком та клієнтом;

- списувати грошові кошти з рахунка (рахунків, у тому числі й карткових) клієнта на підставі його розпорядження або без його розпорядження, на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених цим договором (у тому числі клієнта з третіми особами) та (або) чинним законодавством;

- забезпечити збереження коштів клієнта.

Також, судом першої інстанції встановлено, що 08.04.2013 сторони підписали заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, за якою позивачу були відкриті рахунки: №№ 26006262121011, 26051262121011 в гривні, № 26006262121033 в рублях, № 26005262121034 в євро, №26005262121012 в доларах США.

До червня 2014 року послуги з банківського обслуговування надавалися позивачу ПАТ КБ "Приватбанк" в особі його структурного підрозділу - Головного Ялтинського відділення Кримського регіонального управління ПАТ КБ "Приватбанк" за місцем розташування позивача у м. Ялта.

Станом на 05.05.2014 вихідний залишок за рахунком позивача № 26006262121011 складав 205 992,19 грн.,

Вказане підтверджується випискою руху коштів по цьому рахунку за період з 01.05.1014 по 30.06.2014.

28.05.2014 ПАТ КБ "ПриватБанк" в односторонньому порядку перерахував грошову суму в розмірі 205.992,19 грн. з рахунка позивача №26006262121011 на рахунок № 2903926212101, що підтверджується скрін-випискою сторінки із програми "Приват24".

У зв`язку з окупацією Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим Верховна Рада України 15.04.2014 прийняла Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Стаття 1 цього Закону визначає, що тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Статтею 4 зазначеного Закону передбачено, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

У зв'язку з неможливістю здійснювати банківське регулювання та нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю банків та їх відокремлених підрозділів, на підставі п. 7 Прикінцевих та перехідних положень даного Закону Правлінням Національного банку України 06.05.2014 було прийнято Постанову № 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим".

Відповідно до пункту 5 Постанови НБУ № 260 банки зобов'язані припинити діяльність своїх відокремлених підрозділів, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією Постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів.

На виконання вказаної постанови відповідачем припинено роботу своїх структурних підрозділів в Автономній республіці Крим.

У зв'язку із зазначеними обставинами позивач звертався до банку з листами від 30.04.2014 № 11, від 17.09.2014 № 27 та просив банк розблокувати кошти на рахунках ТОВ фірма "Експоцентр-Ялта", надати доступ до вільного використання коштів товариства через "Приват-24" та платіжні картки тощо.

З листа банку від 29.09.2014 № 20.1.0.0.0/7-20140926/1544 вбачається, що він повідомив ТОВ фірма "Експоцентр-Ялта" про те, що банк змушений припинити свою діяльність на території АРК Крим та м. Севастополь відповідно до вимог постанови правління Національного банку України № 260 від 06.05.2014.

У жовтні 2014 року позивачем внесено зміни до статуту підприємства щодо місцезнаходження товариства, здійснено перереєстрацію місцезнаходження підприємства за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 52, к. 39, що підтверджується витягом зі статуту, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

03.12.2014 позивачем згідно з п. 2.1.1 договору відкрито новий поточний рахунок №26006052732455 в Печерській філії ПАТ КБ "Приватбанк".

20.01.2015 позивач направив на адресу ПАТ КБ "Приватбанк" лист за № 4 із вимогою про перерахування на вказаний вище поточний рахунок № 26006052732455, відкритий у Публічному акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" належних йому грошових коштів в розмірі 205 992,19 грн.

В період з 13.02.2016 по 07.04.2016 позивач звертався до банку з платіжними дорученнями про перерахування грошових коштів в сумі 205 992,19 грн., які залишені банком без задоволення, що стало підставою для звернення позивача з позовом до ПАТ комерційний банк "ПриватБанк" про зарахування на поточний рахунок №26006052732455, відкритий в ПАТ КБ "ПриватБанк" на ім'я товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Експоцентр-Ялта", грошові кошти у сумі 205 992,19 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2016 у справі № 910/17565/15, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2016 року, позов задоволено.

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма Експоцентр-Ялта , зазначає, що відповідач рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2016 у справі № 910/17565/15 не виконав.

У зв'язку з невиконанням відповідачем рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2016 у справі № 910/17565/15 позивач у порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу ( з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 214 231,88 грн. - інфляційні втрати та 3 % річних в розмірі 20 858,83 грн. за період з 06.05.2014 року по 19.09.2017 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вказана й стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки позивачем було 20.01.2015 направлено відповідачу лист за № 4 із вимогою про перерахування на вказаний поточний рахунок № 26006052732455, відкритий у ПАТ Комерційний банк "ПриватБанк", грошових коштів в розмірі 205 992,19 грн., то 21.01.2015 ПАТ КБ ПриватБанк повинно було виконати платіжне доручення позивача, а тому прострочення мало місце з 21.01.2015 року.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки відповідачем було порушено грошове зобов'язання, яке виникло на підставі договору банківського рахунку № 262121 від 23.05.2008 року, тому підлягають застосування положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Як вже зазначалось вище, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2016 у справі № 910/17565/15, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2016 року, позов задоволено.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Колегія суддів зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. ст. 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Згідно з ч.3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків, встановлених у ст. 1074 Цивільного кодексу України.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Пунктом 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до п. 2.19 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня.

Згідно з п.п. 19.1, 19.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Національного банку України № 492 від 12.11.2013, зміною рахунків клієнтів уважається процедура відкриття нових рахунків і закриття раніше відкритих рахунків клієнтів не за їх ініціативою, у результаті проведення якої змінюються всі або окремі (один або кілька) банківські реквізити клієнтів - найменування банку, код банку, номер рахунку, валюта рахунку.

Зміна рахунків клієнтів здійснюється банком у разі: проведення реорганізації в межах одного банку; проведення реорганізації банків шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення; зміни місцезнаходження банку, у результаті якої змінюється код банку; зміни порядку бухгалтерського обліку рахунків клієнтів (у тому числі рахунків клієнтів, за якими операції не здійснювалися протягом трьох років і більше та на яких є залишки коштів).

Згідно Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Національного банку України № 280 від 17.06.2014, рахунок 2903 "Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками" призначений для обліку кредиторської заборгованості банку перед клієнтами за недіючими рахунками.

В листі Департаменту платіжних систем Національного банку України від 23.11.2004 № 25-118/1918-12202 до недіючих рахунків віднесено рахунки, за якими протягом тривалого часу не здійснювалися операції, із власниками яких банком утрачений зв'язок та зазначено, що кошти клієнтів, перенесені на балансовий рахунок 2903 "Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками", мають обліковуватись банком на цьому рахунку до моменту звернення власників цих коштів щодо розпорядження ними.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В ч.1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, у тому числі, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Обов'язок відповідача виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження виникає на підставі закону.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, що позивач направив на адресу ПАТ КБ "ПриватБанк" лист за № 4 із вимогою про перерахування на вказаний вище поточний рахунок № 26006052732455, відкритий у ПАТ КБ "ПриватБанк", грошових коштів в розмірі 205 992,19 грн. 20.01.2015 року, в зв'язку з чим відповідач повинен був виконати платіжне доручення позивача 20.01.2015 року.

Під час розгляду справи № 910/17565/15 судом встановлено, що позивачем дотримано встановлені законом правила переказу коштів та ініціювання останнім в належний спосіб переказу коштів в сумі 205 992,19 грн. з рахунку № 29039262121011 на поточний рахунок позивача № 26006052732455, відкритий на ім'я товариства в ПАТ КБ "ПриватБанк" м. Київ та докази невиконання банком таких платіжних доручень.

Разом тим матеріали справи не містять доказів перерахування грошових коштів в розмірі 205 992,19 грн. на зазначений позивачем рахунок.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк доказів на спростування висновків місцевого господарського суду апеляційної інстанції не надало.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Положення норм ч. 5 ст. 11, ст. 509 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Оскільки зобов'язання зводиться до перерахування відповідачем позивачу грошей, то, таким чином, є грошовим зобов'язанням.

Враховуючи те, що місцевим господарським судом встановлено факт невиконання відповідачем своїх грошові зобов'язання, колегія суддів зазначає, що таке порушення відповідачем грошового зобов'язання дає підстави для стягнення на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання, тому що боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні втрати від знецінення неповернутих коштів за час прострочення виконання зобов'язання.

Таким чином, є правомірним висновок суду першої інстанції, про застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України до правовідношення, яке виникло між позивачем та відповідачем.

Як вже зазначалось вище, позивач звернувся до відповідача із вимогою про перерахування грошових коштів із зазначенням номеру рахунка 20.01.2015 року, то прострочення мало місце з 21.01.2015 року.

З огляду на викладене, апеляційна інстанція, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення штрафних санкцій (інфляційних втрат та 3 % річних) вважає розрахунок місцевого господарського суду арифметично правильним, з огляду на що, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що стягненню з відповідача підлягають інфляційних втрат в розмірі 141 658,27 грн. у період з 21.01.2015 по 19.09.2017 та 3 % річних у вказаний період в розмірі 16 473,73 грн., а, відтак, рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог є правильним та обґрунтованим.

Місцевим господарським судом правомірно було відхилено посилання позивача, з яким погоджується колегія апеляційного господарського суду, про те, що прострочення мало місце з 06.05.2014 року, оскільки ТОВФ Експоцентр-Ялта 30.04.2014 року зверталося до відповідача з проханням надати доступ до вільного використання коштів підприємства, як обґрунтовані, виходячи з того, що порушення ПАТ КБ ПриватБанк зобов'язань пов'язане з невиконанням платіжного доручення клієнта про перерахування коштів у встановлений законом строк, а отже відповідач має бути обізнаний про номер рахунку, на який він має зарахувати кошти, а ця інформація йому стала відома лише 20.01.2015 року.

Доводи ПАТ КБ ПриватБанк про те, що суму заборгованості стягнуто в судовому порядку, а, відтак, порядок та час їх надходження на рахунки стягувачів визначається державним виконавцем, а тому відсутні правові підстави для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України колегією суддів не приймаються до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановлениям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Також, колегія суддів зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Вказаної правової позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/11316/17 від 17.01.2018.

Інші доводи ТОВФ "Експоцентр-Ялта" та ПАТ КБ ПриватБанк з приводу порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційних скаргах обставин.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційних скаргах та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на скаржників 1-2.

Керуючись ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 275, 281, 282 та Розділом ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Експоцентр-Ялта" та публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі № 910/10825/17 - без змін.

Справу № 910/10825/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 25.01.2018

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Л.В. Чорна

М.Л. Яковлєв