Постанова

від 06.07.2018 по справі 910/10825/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/10825/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Разіної Т.І., Чорної Л.В., Яковлєва М.Л. від 23.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва суддя: Шкурдова Л.М. від 19.09.2017 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Експоцентр-Ялта" до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення 235 090,71 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Експоцентр-Ялта" (далі - ТОВ Фірма "Експоцентр-Ялта") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 19.09.2017, просило стягнути з відповідача на його користь 214 213,88 грн інфляційних втрат та 20 858,83 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовано посиланнями на ту обставину, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2016 у справі № 910/17565/15, яке набрало законної сили 29.09.2016, зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" зарахувати на поточний рахунок № 26006052732455, відкритий в ПАТ КБ "ПриватБанк" на ім'я ТОВ Фірма "Експоцентр-Ялта" грошові кошти у сумі 205 992,19 грн, яке відповідачем не виконано, що відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для стягнення з нього інфляційних втрат та 3 % річних за період з 06.05.2014 по 19.09.2017.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018, позов задоволено частково.

Вирішено стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ Фірма "Експоцентр-Ялта" 141 658,27 грн інфляційних втрат та 16 473,73 грн - 3 % річних.

Судові рішення мотивовано посиланнями на порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині перерахування грошових коштів позивача на вказаний ним поточний рахунок, що встановлено в рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2016 у справі № 910/17565/15, яке не виконано відповідачем, що є підставою для покладення на нього обов'язку сплатити позивачу інфляційні втрати та 3 % річних, які є складовою частиною боргу.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статей 625, 1061 ЦК України. При цьому ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначає про те, що виконавче провадження з виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2016 у справі № 910/17565/15 відкрито 15.12.2016, а позивачем здійснено розрахунок своїх вимог за період з 06.05.2014 по 19.09.2017.

Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнений виклад позиції та прохання інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ Фірма "Експоцентр-Ялта" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та зазначає, що господарські суди повно і всебічно з'ясували всі обставини справи і надали їм належну правову оцінку. При цьому ТОВ Фірма "Експоцентр-Ялта" зазначає про те, що правова позиція щодо подібних правовідносин сторін наведена у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 у справі № 3-57гс10, від 04.07.2011 у справі № 3-65гс11, від 12.09.2011 у справі № 3-73гс11, від 24.10.2011 у справі № 3-89гс11, від 14.11.2011 у справі № 3-116гс11 та від 23.01.2012 у справі № 3-142гс11.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Господарськими судами встановлено, що 23.05.2008 між ТОВ Фірма "Експоцентр-Ялта" (клієт) та ПАТ КБ "ПриватБанк" (банк) було укладено договір банківського рахунку № 262121, за умовами якого банк зобов'язався відкрити клієнту поточні рахунки у національній та іноземній валюті та здійснювати їх розрахункове та касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів Національного банку України та умов цього договору; приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком (рахунками) у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Судами встановлено, що станом на 05.05.2014 вихідний залишок на рахунку позивача № 26006262121011 складав 205 992,19 грн, що підтверджується випискою руху коштів по цьому рахунку за період з 01.05.2014 по 30.06.2014.

28.05.2014 ПАТ КБ "ПриватБанк" в односторонньому порядку перерахував 205 992,19 грн з рахунка позивача № 26006262121011 на рахунок № 2903926212101, що підтверджується скрін-випискою сторінки із програми "Приват24".

03.12.2014 позивачем відкрито новий поточний рахунок № 26006052732455 в Печерській філії ПАТ КБ "Приватбанк".

20.01.2015 ТОВ Фірма "Експоцентр-Ялта" направило на адресу ПАТ КБ "Приватбанк" лист № 4 із вимогою про перерахування належних йому грошових коштів в розмірі 205 992,19 грн на поточний рахунок № 26006052732455, відкритий у ПАТ КБ "Приватбанк", яка була залишена відповідачем без задоволення.

Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - стаття 530 ЦК України.

Водночас судами встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2016 у справі № 910/17565/15, яке набрало законної сили 29.09.2016, зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" зарахувати на поточний рахунок № 26006052732455, відкритий в ПАТ КБ "ПриватБанк" на ім'я ТОВ Фірма "Експоцентр-Ялта" грошові кошти у сумі 205 992,19 грн, яке відповідачем не виконано.

Положеннями статті 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України врегульовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16.

Враховуючи викладене, встановивши невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині перерахування грошових коштів позивача на вказаний ним поточний рахунок та врахувавши положення наведених вище вимог законодавства України, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 141 658,27 грн інфляційних втрат та 16 473,73 грн - 3 % річних за період з 21.01.2015 (наступний день після звернення з вимогою про перерахування коштів) по 19.09.2017.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виклала свої висновки про те, що положеннями статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання не залежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Посилання ПАТ КБ "ПриватБанк" у касаційній скарзі на приписи частини 6 статті 232 ГК України, якою законодавцем обмежено нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання до шести місяців, відхиляються колегією суддів, оскільки заявлені позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за своєю правовою природою є складовою частиною боргу, а не штрафними санкціями.

Також із підстав неправильного тлумачення скаржником правової природи інфляційних втрат та 3 % річних, заявлених до стягненням позивачем на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, колегією суддів відхиляються посилання скаржника на приписи статті 1061 ЦК України, якою врегульовано виплату вкладникові процентів на суму банківського вкладу.

Доводи ПАТ КБ "ПриватБанк" про неправильне визначення періоду стягнення, оскільки виконавче провадження з виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.07.2016 у справі № 910/17565/15 було відкрито 15.12.2016, а банк позбавлений права впливу на дії державних виконавців щодо встановлення дати та часу списання грошових коштів з його рахунків та зарахування їх на рахунки стягувачів, відхиляються колегією суддів, так як не спростовують висновків суду про не виконання відповідачем рішення суду у справі № 910/17565/15 на час прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі та наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3 % річних у відповідності з приписами частини 2 статті 625 ЦК України.

Доводи, викладені у відзиві, зводяться до обґрунтованості постанови суду апеляційної інстанції, з чим колегія суддів погоджується.

Відповідно до статті 309 ГПК України (у редакції, чинній після 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

За таких обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, судові рішення у справі прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Судові витрати.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі № 910/10825/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. Краснов

Судді: Г. Мачульський

І. Кушнір