Постанова

від 16.01.2018 по справі 910/15540/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2018 р. Справа№ 910/15540/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит"

на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2017 року

у справі № 910/15540/16 (суддя: Морозов С.М.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит"

про стягнення 1 657 752,93 грн., розірвання договору та повернення майна, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит" про стягнення заборгованості в сумі 1 657 752,93 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), розірвання договору та повернення орендованого майна.

Рішенням господарського суду міста Києва (суддя Балац С.В.) від 14.11.2016р. провадження у справі № 910/15540/16 в частині позовних вимог про розірвання договору оренди майна від 16.08.2001 № 464-0 - припинено. Решту позовних вимог задоволено частково та зобов'язано відповідача повернути позивачу об'єкти оренди за договором оренди майна від 16.08.2001 № 464-0, передані по акту прийому передачі виключених з інвентарного парку 20-ти тонних контейнерів від 16.08.2001, стягнуто з відповідача на користь позивача основну заборгованість в сумі 1 341 042 грн. 00 коп.; інфляційні втрати в сумі 59 982 грн. 96 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 22 393 грн. 37 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017р. рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2016р. у справі №910/15540/16 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову, здійснено новий розподіл судових витрат.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.05.2017р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017р. та рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2016р. у справі № 910/15540/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2017 року у справі № 910/15540/16 позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" задоволено частково: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит" на користь публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" 1 341 042,00 грн. суми основного боргу, 59 982,96 грн. інфляційних втрат та зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит" повернути публічному акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" об'єкти оренди за Договором № 464-0 оренди майна від 16.08.2001р. - контейнери в кількості 160 шт., передані по акту прийому-передачі виключених з інвентарного парку 20-ти тонних контейнерів від 16.08.2001р. В іншій частині в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів за орендоване ним майно не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Також, зазначив, що оскільки договір оренди є припиненим з 16.08.2015 року позовні вимоги про повернення спірного майна підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2017 р. у справі № 910/15540/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що у договорі оренди відсутні істотні умови, які обов'язкові для такого роду договорів відповідно до вимог ст. 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна , у зв'язку з чим відповідач вважає, що договір оренди від 464-О від 16.08.2001 р., який покладений в основу позовних вимог позивача, є неукладеним. Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не були досліджені лізингові платежі, які здійснені відповідно до договору лізингу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 910/15540/16.

26.10.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшли доповнення до апеляційної скарги.

27.11.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2017 р. у справі № 910/15540/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 28.11.2017 р. було оголошено перерву до 16.01.2018 р.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 16.01.2018 р. не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання (а.с.183 том 3), колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 16.08.2001р. між ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит" (орендар) було укладено договір № 464-0 оренди майна (договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування окреме індивідуально визначене майно: виключені з інвентарного парку контейнери в кількості - 160 шт. (том 1, а.с. 11)

Згідно п. 2.3. договору орендар зобов'язувався повернути орендодавцю майно, передане йому згідно договору у триденний строк з дати закінчення строк його дії, з дня припинення дії договору за згодою сторін, або розірвання на вимогу однієї із сторін на підставі діючого законодавства, за адресою: м. Київ, вул. Довбуша, 22.

Майно вважається поверненим позивачу з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі (п. 2.4. Договору).

Відповідно до 3.1.2. договору орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі вносити орендодавцеві орендну плату до моменту фактичної передачі орендодавцю майна по акту прийому-передачі згідно умов п. 2.

Пунктами 3.1.4, 3.1.8 сторони договору обумовили, що орендар зобов'язується, зокрема, протягом місяця після укладення цього договору застрахувати орендоване майно не менше ніж на балансову вартість на користь орендодавця, в порядку, визначеному чинним законодавством; забезпечити збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, здійснювати заходи протипожежної безпеки.

Також, пунктом 4.1. Договору (в редакції додаткової угоди № 7 від 02.04.2012 р. до договору) визначено, що розмір орендної плати за орендоване майно встановлюється за згодою сторін на підставі протоколу узгодження орендної плати, та становить за місяць 75 380,00 грн. з урахуванням ПДВ, і є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 4.2. договору орендар перераховує орендодавцеві орендну плату щомісячно, не пізніше 15 числа звітного місяця, згідно виставленого рахунку з урахуванням щомісячної індексації щодо орендної плати, визначеної на перший місяць оренди згідно п. 4.1. Договору.

Згідно з п. 4.4. договору орендар сплачує орендодавцеві орендну плату у подвійному розмірі у разі продовження користування майном після закінчення строку дії Договору або його розірвання і не повернення його відповідно до умов п. 2.3 договору.

Положеннями п. 5.2. договору визначено, що орендар несе відповідальність за несвоєчасне або не в повному обсязі перераховані платежі по Договору та зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення (включаючи день оплати), але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Строк дії вищевказаного договору визначено відповідно до п. 6.1 (в редакції додаткової угоди № 11 від 15.08.2014 р.) - договір діє з 16.08.2001 р. по 16.08.2015 р.

Відповідно до п. 6.6. договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору орендодавцем передано, а орендарем прийнято майно - виключені з інвентарного парку контейнери, що підтверджується належним чином засвідченою копією акту прийому-передачі виключених з інвентарного парку 20-ти тонних контейнерів від 16.08.2001р., який підписаний сторонами, скріплений відбитками їх печаток. (том 1, а.с. 14)

Також, між сторонами було узгоджено та підписано розрахунок орендної плати за місяць та протокол узгодження договірної орендної плати. (том 1, а.с. 27-28)

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виставлені відповідачу рахунки за оренду контейнерів на загальну суму 1 341 042,00 грн. (а.с. 33- 43 том 1), а саме:

- від 12.10.2015 № CF-062178 на суму 135 500,35 грн.;

- від 11.11.2015 № CF-063134 на суму 129 075,36 грн.;

- від 21.12.2015 № CF-064433 на суму 136 030,06 грн.;

- від 18.01.2016 CF-064812 на суму 135 281,89 грн.;

- від 09.02.2016 CF-065455 на суму 133 414,09 грн.;

- від 15.03.2016 CF-066501 на суму 134 347,99 грн.;

- від 14.04.2016 CF-068048 на суму 134 347,99 грн.;

- від 13.05.2016 CF-068324 на суму 134 347,99 грн.;

- від 08.06.2016 CF-68907 на суму 134 347,99 грн.;

- від 11.07.2016 CF-69598 на суму 134 347,99 грн.

Вказані рахунки та акти виконаних робіт (від 31.10.2015 № ОУ-0007271 на суму 135 500,35 грн., від 30.11.2015 № ОУ-0008056 на суму 129 075,36 грн., від 31.12.2015 № ОУ-0009429 на суму 136 030,06 грн., від 31.01.2016 № ОУ-0000278 на суму 135 281,89 грн., від 29.02.2016 № ОУ-0000831 на суму 133 414,09 грн., від 31.03.2016 № ОУ-0001777 на суму 134 347,99 грн., від 30.04.2016 № ОУ-0003162 на суму 134 347,99 грн., від 31.05.2016 № ОУ-0003429 на суму 134 347,99 грн., від 30.06.2016 № ОУ-004048 на суму 134 347,99 грн., від 31.07.2016 № ОУ-004576 на суму 134 347,99 грн. а.с. 44-54 том1) були направлені на адресу місцезнаходження відповідача, (що підтверджується належним чином засвідченими копіями повідомлень про вручення поштового відправлення відповідачу (а.с. 77-78 том 1), але станом на 25.07.2016р. відповідачем не оплачені.

Спір між сторонами у даній справі виник в результаті порушення відповідачем обов'язку за договором оренди, яке полягає у нездійсненні останнім на користь позивача орендної плати за користування контейнерами. Крім того, враховуючи те, що у правовідносинах сторін даного спору має місце допущене з боку відповідача порушення грошового зобов'язання за договором оренди, позивачем заявлені вимоги про застосування до відповідача господарської санкції у вигляді пені в розмірі 256 727,97 грн., а також відповідальності на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України шляхом стягнення інфляційних втрат в сумі 59 982,96 грн. Також, у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов договору позивачем заявлені вимоги про розірвання договору та повернення об'єктів оренди за вказаним договором, які були передані по акту прийому-передачі від 16.08.2001р.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідач у встановлений строк обов'язку по перерахуванню коштів за орендоване ним майно не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Також, зазначив, що у зв'язку з припиненням строку дії договору оренди 16.08.2015 року об'єкт оренди повинен бути повернутий позивачу. Відмовляючи в частині позовних вимог щодо розірвання договору оренди зазначив, що позивачем , відповідно до п.6.6 договору оренди було направлено відповідачу заяву про зміну умов договору, котру останній залишив без відповіді, внаслідок чого договір не може бути автоматично пролонгований та як наслідок є припиненим з 16.08.2015 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

За приписами статей 526, 527, 530, 599, 610 та 629 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як унормовано вимогами статті 651 Цивільного кодексу України - зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

За приписами норм вказаної статті для розірвання договору за рішенням суду однією із необхідних умов є істотне порушення цього договору, для підтвердження якого необхідно довести, що внаслідок такого порушення другій стороні договору було завдано шкоду та внаслідок цієї шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором, а відповідно до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Статтею 764 ЦК України передбачено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Разом з тим, згідно з ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Як зазначалось вище пунктом 6.1. договору (в редакції додаткової угоди № 11 від 15.08.2014 р.) цей договір діє з 16.08.2001 р. по 16.08.2015 р.

Також, умовами п. 6.6 договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається пролонгованим на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені.

З приписів статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечують сторони. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення сторін щодо поновлення договору на новий строк або змін умов договору, то такий договір припиняється.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем направлено на адресу відповідача для підписання проект додаткової угоди № 12 (а.с. 44-45 том 2 ) на продовження договору. В свою чергу, відповідачем, керуючись п. 6.6 договору направлено на адресу позивача інший варіант додаткової угоди № 12 (із змінами розміру орендної плати). У зв'язку з тим, що протягом строку, визначеного п. 6.6 Договору відповідачем (однією із сторін договору) направлено другій стороні заяву про зміну умов Договору (істотної умови - ціни), яка залишена позивачем без реагування, договір не був автоматично пролонгований.

Враховуючи те, що закінчення строку, на який було укладено договір, є однією з підстав його припинення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір оренди є припиненим з 16.08.2015р. у зв'язку з закінченням строку, на який він був укладений.

Згідно п. 1 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, в редакції, чинній на момент винесення рішення, господарський суд припиняє провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду на те, що позивач звернувся до суду з даним позовом у серпні 2016 року, провадження за яким порушено 30.08.2016р. та встановлений судом факт припинення дії укладеного між сторонами спору Договору з 16.08.2015р., у зв'язку з чим вимога позивача про розірвання договору оренди задоволенню не підлягає.

Відносно позовних вимог про стягнення з відповідача платі за користування майном за вищевказаним договором оренди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині та вважає за необхідне зазначити на наступне.

У відповідності до статей 760, 762 та 765 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Положенням частини 3 ст. 285 Господарського кодексу України встановлено, що орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Водночас, як видно з матеріалів справи, постановою Вищого господарського суду України від 10.05.2017 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 р. та рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2016 р. скасовано, а справу № 910/15540/16 передано на новий розгляд.

Скасовуючи рішення попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначила, що для правильного вирішення спору у даній справі судам необхідно з'ясувати, чи перейшли всі права та обов'язки державного підприємства "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" до його правонаступника - ПАТ "Українська залізниця", зокрема, з огляду на положення ч. 6 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", дії з реєстрації ПАТ "Українська залізниця" та зміст ст. ст. 1, 2 Статуту ПАТ "Українська залізниця", які визначають положення стосовно правонаступництва, у тому числі і щодо зобов'язань, які виникли з Договору № 464-0 оренди майна від 16.08.2001 року.

За змістом ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" утворено Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. № 200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", яка прийнята на виконання вимог Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Відповідно до п. п. 3, 6 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту).

Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

Пунктом 2 вказаної Постанови встановлено, що статутний капітал товариства формується шляхом внесення до нього майна Укрзалізниці, підприємств, зазначених у додатку 1.

Відповідно до додатку 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" (код ЄДРПОУ 01069755) включено до Переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця".

Пунктами 1, 2 Статуту ПАТ "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 р. № 735, передбачено, що публічне акціонерне товариство "Українська залізниця " є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". Товариство утворено як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - підприємства залізничного транспорту). ПАТ "Українська залізниця" є правонаступником усіх прав та обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту (в тому числі ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски").

Як видно з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 21.10.2015 р. (т.2 а.с. 63-65) проведено державну реєстрацію юридичної особи ПАТ "Укрзалізниця", також зазначено, що ПАТ "Українська залізниця" є правонаступником, зокрема, ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски".

Приписами частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Із зазначеної норми вбачається, що правовий інститут реорганізації регулює відносини, одночасно пов'язані із припиненням тих юридичних осіб, що існують та створенням нових господарських організацій - правонаступників.

Абзацом 2 частини 3 статті 107 Цивільного кодексу України в редакції, яка діяла до внесення змін до Цивільного кодексу Законом "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців" та інших законодавчих актів щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 26.11.2015 р., передбачено, що підписані головою і членами комісії з припинення юридичної особи та затверджені учасниками юридичної особи або, органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи, примірники передавального акту та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, за місцем її державної реєстрації, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи - правонаступника, за місцем її державної реєстрації.

З наявного в матеріалах справи витягу з передавального акту від 01.12.2015 р., затвердженого міністром інфраструктури України, вбачається, що головами та членами комісії з утворення ПАТ "Українська залізниця" та головами комісій з реорганізації підприємств залізничного транспорту, в тому числі головою комісії з реорганізації ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски", керуючись статтею 107 Цивільного кодексу України складено акт та підтверджено вартість і склад активів та зобов'язань. (том 1, а.с. 206)

При цьому, колегія суддів зазначає, що внесення до ЄДР відомостей про припинення ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски", що увійшла до складу новоутвореного ПАТ "Українська залізниця" не впливає на визначення моменту матеріального правонаступництва публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", оскільки зі змісту Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та Цивільного кодексу України вбачається, що створення нової юридичної особи в результаті злиття, набуття нею прав та обов'язків правопопередників, є складовими процесу цього виду реорганізації, які за часом виникнення, передують моменту державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття, визначеного нормою частини 3 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Враховуючи, що у разі злиття, поділу, приєднання підприємств перехід майна та відповідних прав і обов'язків до нових підприємств здійснюється на підставі передавального або розподільного акта чи балансу, який може не співпадати у часі з моментом включення запису про припинення юридичної особи до державного реєстру, а приписи зазначених вище нормативних актів не визначають іншого моменту для набуття юридичною особою право/дієздатності, реалізація суб'єктом господарювання прав, фактично набутих у визначений законом спосіб, є безумовною підставою, зокрема, і для їх судового захисту.

Отже, колегія суддів зазначає, що ПАТ "Українська залізниця" є правонаступником ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" та до позивача перейшли права та обов'язки орендодавця за договором № 464-0 оренди майна від 16.08.2001р.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі майна в оренду, користування ним відповідачем та неповернення позивачеві орендованого відповідачем майна, в тому числі й станом на час розгляду справи в суді.

Пунктом 4.4. договору передбачений обов'язок відповідача по сплаті орендної плати також після закінчення строку дії договору.

Зважаючи, що відповідач користувався орендованим майном за період з жовтня 2015 р. по липень 2016 р., враховуючи приписи п. 4.4. договору, колегія суддів зазначає, що припинення договору не звільняє відповідача від обов'язку здійснення оплати за користування орендованим майном.

Приймаючи до уваги те, що факт наявності боргу зі сплати орендної плати у відповідача перед позивачем за період з жовтня 2015р. по липень 2016р. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 1 341 042,00 грн. підлягають задоволенню.

Стосовно вимог в частині стягнення та інфляційних втрат, то колегія суддів вважає за можливе зазначити на наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У пункті 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання з внесення орендної плати погоджується з здійсненим розрахунком судом першої інстанції, та вважає, його арифметично вірним , тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 59 982,96 грн. інфляційних втрат.

Щодо доводів відповідача стосовно неукладеності договору оренди з огляду на відсутність в ньому таких істотних умов договору, як страхування орендованого майна, обов'язки сторін щодо забезпечення його пожежної безпеки та вартість орендованого майна та як наслідок стягнення заборгованості за неукладеним договором є неможливим, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За умовами частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Вимогами ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при укладені спірного договору оренди сторонами було досягнуто всіх істотних умов договору оренди, а саме, зокрема, в розділі 3 договору чітко вказаний обов'язок орендаря застрахувати орендоване майно (п. 3.1.4. договору) та здійснювати заходи протипожежної безпеки (п. 3.1.7 договору); орендна плата відображена сторонами в розрахунку орендної плати за місяць та протоколі узгодження договірної орендної плати, які містять вартість орендованого майна, як базу для нарахування орендної плати.

Крім того, відповідачем вчинено всі дії, спрямовані на укладення самого договору оренди, отримання майна в оренду, користування ним, внесення орендної плати за нього, внесення змін до спірного договору оренди, продовження договору оренди.

Отже, зважаючи на вищезазначене, колегія суддів приходить вважає, доводи апелянта про те, що договір оренди неукладений є необґрунтованими та колегією суддів відхиляються.

Стосовно посилання апелянта на те, що користування спірним майном відбувалось на підставі договору лізингу № 40 від 15.08.1996 р., колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами було укладено договір лізингу № 40 від 15.08.1996р. (договір лізингу, том 2, а.с. 13), за умовами п. п. 1.1., 1.3. якого лізингодавець (позивач) передавав, а лізингоодержувач (відповідач) приймав у користування майно згідно опису (додаток № 1), що являється невід'ємною частиною договору. По закінченню строку лізингу і у випадку сплати всієї суми лізингових платежів майно, вказане в п. 1.1. переходить у власність лізингоодержувача.

Відповідачем в якості оплати лізингових платежів за договором лізингу надано суду копії платіжних доручень за період з листопада 1996р. по жовтень 1998р. (том 3, а.с. 68)

Однак, з наявних в матеріалах справи платіжних доручень, наданих відповідачем, в якості призначення таких платежів вносилися відповідачем саме за оренду контейнерів. Також, належних та допустимих доказів того, що після повної сплати лізингових платежів контейнери були передані у власність позивача до суду не надано.

При цьому, предметом спору у справі, що розглядається, є стягнення заборгованості в сумі 1 657 752,93 грн. за договором № 464-0 оренди майна від 16.08.2001р., розірвання такого договору та повернення орендованого майна за договором.

Відповідачем не надано суду доказів оплати ні заборгованості за договором оренди № 464-0 від 16.08.2001р. у сумі 1 657 752,93 грн. ні доказів сплати загальної суми лізингових платежів, як це передбачено в розділі 3 договору лізингу.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем на підставі акту прийому-передачі виключених з інвентарного парку 20-ти тонних контейнерів від 16.08.2001р. було повернуто позивачеві вказані контейнери, які в подальшому були передані відповідачу за відповідним актом, про який зазначено вище саме в оренду відповідачу. (том 3, а.с. 91)

Також, відповідно до наказів позивача про проведення інвентаризації активів та зобов'язань за 2014 - 2016р.р., інвентаризаційних описів, орендовані відповідачем контейнери перебувають на балансі позивача та не вибували з його власності (а.с. 98, 99-104 том 3).

З матеріалів справи також вбачається, що відповідач звертався до ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" з листом № 59 від 14.04.2015р., в якому просив розглянути можливість продажу йому взятих в оренду виключених з інвентарного парку контейнерів, що свідчить про відсутність правових підстав щодо приналежності вказаного майна відповідачеві. (том 3, а.с. 91)

Наведене вище в сукупності свідчить про те, що фактично між сторонами склались орендні правовідносини, а доводи відповідача щодо переходу до відповідача права власності на майно (торгівельні контейнери) є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Стосовно позовної вимоги про стягнення пені у сумі 256 727,97 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як унормовано вимогами ст. 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування та стягнення пені можливе, в даному випадку, лише за умови погодження сторонами у вчиненому правочині розміру та бази нарахування пені.

Оскільки у даному випадку було встановлено, що договір оренди був припинений з 16.08.2015 р., після припинення дії договору не укладено додаткових угод про його продовження, а нарахування позивачем штрафної санкції у вигляді пені здійснене за несвоєчасну оплату послуг з оренди, які були надані відповідачу після припинення дії договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 256 727,97 грн. задоволенню не підлягають.

Стосовно позовної вимоги позивача про повернення об'єктів оренди за вказаним договором, які були передані по акту прийому-передачі від 16.08.2001р., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно п. 2.3. договору орендар зобов'язувався повернути орендодавцю майно, передане йому згідно договору у триденний строк з дати закінчення строк його дії, з дня припинення дії договору за згодою сторін, або розірвання на вимогу однієї із сторін на підставі діючого законодавства, за адресою: м. Київ, вул. Довбуша, 22.

Майно вважається поверненим позивачу з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі (п. 2.4. Договору).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на момент припинення договору 16.08.2015р., а також на момент вирішення спору по суті, орендоване майно за договором відповідачем позивачу не повернуто, що не заперечувалось представниками сторін у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у зв'язку з припиненням договору оренди № 464-0 від 16.08.2001 р. з 16.08.2015 р., відповідач на підставі приписів ст. 785 ЦК України та п. 2.3. договору зобов'язаний повернути об'єкт оренди позивачу, в зв'язку з чим вимога позивача про повернення об'єктів оренди за вказаним договором, які були передані по акту прийому-передачі від 16.08.2001р., також підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене .

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2017 року у справі № 910/15540/16, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит" на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2017 року у справі № 910/15540/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2017 року у справі № 910/15540/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/15540/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 25.01.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко