Постанова

від 13.06.2018 по справі 910/15540/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/15540/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" - Гросман О.М.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачного

Бон Апетит" - Бєрової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 (у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 (суддя Морозов С.М.)

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит"

про стягнення 1 657 752,93 грн, розірвання договору та повернення майна,

ВСТАНОВИВ:

18.08.2016 Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця") в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" ПАТ "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит" (далі - ТОВ "Смачного Бон Апетит") про стягнення заборгованості в сумі 1 657 752,93 грн, з яких: 1 341 042,00 - сума основного боргу, 256 727,97 грн - пеня, 59 982,96 грн - інфляційні втрати, розірвання договору та повернення орендованого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди майна №464-0 від 16.08.2001 зі сплати орендної плати.

Справа розглядалась судами неодноразово

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 позовні вимоги ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" ПАТ "Українська залізниця" задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Смачного Бон Апетит" на користь ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" ПАТ "Українська залізниця" 1 341 042,00 грн суми основного боргу, 59 982,96 грн інфляційних втрат та зобов'язано ТОВ "Смачного Бон Апетит" повернути ПАТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" ПАТ "Українська залізниця" об'єкти оренди за договором № 464-0 оренди майна від 16.08.2001 - контейнери в кількості 160 шт., передані по акту прийому-передачі виключених з інвентарного парку 20-ти тонних контейнерів від 16.08.2001. В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що відповідач свого обов'язку зі сплати коштів за орендоване ним майно не виконав. У зв'язку з припиненням строку дії спірного договору оренди з 16.08.2015, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині розірвання спірного договору, водночас дійшов висновку, що наведене є підставою для зобов'язання відповідача повернути позивачу спірне майно.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішенні місцевого суду.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 01.02.2018 ТОВ "Смачного Бон Апетит" звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами безпідставно не було враховано: що договір оренди від 16.08.2001 №464-0 є неукладеним, оскільки в ньому відсутні істотні умови, які є обов'язковими для такого роду договорів; відповідач користувався майном позивача на підставі договору лізингу №40 від 15.08.1996, а не договору оренди від 16.08.2001 №464-0.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 16.08.2001 між ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" (правонаступником якого є позивач) (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит" (орендар) було укладено договір № 464-0 оренди майна (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування окреме індивідуально визначене майно: виключені з інвентарного парку контейнери в кількості - 160 шт.

Згідно з п. 2.3 договору орендар зобов'язувався повернути орендодавцю майно, передане йому згідно з договором у триденний строк з дати закінчення строку його дії, з дня припинення дії договору за згодою сторін, або розірвання на вимогу однієї із сторін на підставі діючого законодавства, за адресою: м. Київ, вул. Довбуша, 22.

Майно вважається поверненим позивачу з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі (п. 2.4 договору).

Відповідно до 3.1.2 договору орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі вносити орендодавцеві орендну плату до моменту фактичної передачі орендодавцю майна по акту прийому-передачі згідно умов п. 2.

Пунктами з 3.1.4, 3.1.8 сторони договору обумовили, що орендар зобов'язується, зокрема, протягом місяця після укладення цього договору застрахувати орендоване майно не менше ніж на балансову вартість на користь орендодавця, в порядку, визначеному чинним законодавством; забезпечити збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, здійснювати заходи протипожежної безпеки.

Також, пунктом 4.1 договору (в редакції додаткової угоди № 7 від 02.04.2012 до договору) визначено, що розмір орендної плати за орендоване майно встановлюється за згодою сторін на підставі протоколу узгодження орендної плати, та становить за місяць 75 380,00 грн. з урахуванням ПДВ, і є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 4.2 договору орендар перераховує орендодавцеві орендну плату щомісячно, не пізніше 15 числа звітного місяця, згідно виставленого рахунку з урахуванням щомісячної індексації щодо орендної плати, визначеної на перший місяць оренди згідно п. 4.1.договору.

Згідно з п. 4.4 договору орендар сплачує орендодавцеві орендну плату у подвійному розмірі у разі продовження користування майном після закінчення строку дії договору або його розірвання і не повернення його відповідно до умов п. 2.3 договору.

Положеннями п. 5.2 договору визначено, що орендар несе відповідальність за несвоєчасне або не в повному обсязі перераховані платежі по Договору та зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення (включаючи день оплати), але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Строк дії вищевказаного договору визначено відповідно до п. 6.1 (в редакції додаткової угоди № 11 від 15.08.2014 ) - договір діє з 16.08.2001 по 16.08.2015.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору орендодавцем передано, а орендарем прийнято майно - виключені з інвентарного парку контейнери, що підтверджується належним чином засвідченою копією акту прийому-передачі виключених з інвентарного парку 20-ти тонних контейнерів від 16.08.2001, який підписаний сторонами, скріплений відбитками їх печаток.

Також між сторонами було узгоджено та підписано розрахунок орендної плати за місяць та протокол узгодження договірної орендної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір найму укладається на строк, встановлений договором, а відповідно до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України (далі - ГК України) строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Статтею 764 ЦК України передбачено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно з ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

У п. 6.6 договору сторони дійшли згоди про те, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається пролонгованим на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені.

Судами встановлено, що позивачем було направлено на адресу відповідача для підписання проект додаткової угоди № 12 на продовження договору.

В свою чергу, відповідач, керуючись п. 6.6 договору направив на адресу позивача інший варіант додаткової угоди № 12 (із змінами розміру орендної плати), яка залишена позивачем без реагування.

Враховуючи зазначене, суди дійшли вірного висновку щодо відсутності підстав вважати договір оренди майна №464-0 від 16.08.2001 автоматично пролонгованим, а отже він припинив свою дію 16.08.2015.

Наведені висновки не оспорюються відповідачем у касаційній скарзі.

Судами встановлено, що позивачем виставлені відповідачу рахунки за оренду контейнерів на загальну суму 1 341 042,00 грн, а саме: від 12.10.2015 № CF-062178 на суму 135 500,35 грн; від 11.11.2015 № CF-063134 на суму 129 075,36 грн; від 21.12.2015 № CF-064433 на суму 136 030,06 грн; від 18.01.2016 CF-064812 на суму 135 281,89 грн; від 09.02.2016 CF-065455 на суму 133 414,09 грн; від 15.03.2016 CF-066501 на суму 134 347,99 грн; від 14.04.2016 CF-068048 на суму 134 347,99 грн; від 13.05.2016 CF-068324 на суму 134 347,99 грн; від 08.06.2016 CF-68907 на суму 134 347,99 грн; від 11.07.2016 CF-69598 на суму 134 347,99 грн.

Вказані рахунки та акти виконаних робіт (від 31.10.2015 № ОУ-0007271 на суму 135 500,35 грн, від 30.11.2015 № ОУ-0008056 на суму 129 075,36 грн, від 31.12.2015 № ОУ-0009429 на суму 136 030,06 грн, від 31.01.2016 № ОУ-0000278 на суму 135 281,89 грн, від 29.02.2016 № ОУ-0000831 на суму 13 414,09 грн, від 31.03.2016 № ОУ-0001777 на суму 134 347,99 грн, від 30.04.2016 № ОУ-0003162 на суму 134 347,99 грн, від 31.05.2016 № ОУ-0003429 на суму 13 347,99 грн, від 30.06.2016 № ОУ-004048 на суму 134 347,99 грн, від 31.07.2016 № ОУ-004576 на суму 134 347,99 грн) були направлені на адресу місцезнаходження відповідача, що підтверджується належним чином засвідченими копіями повідомлень про вручення поштового відправлення відповідачу, але станом на 25.07.2016 відповідачем не оплачені.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, встановивши факт користування відповідачем об'єктом оренди після припинення його дії, врахувавши умови п. 4.4 договору, положення ст. 785 ЦК України, встановивши, що наявність боргу зі сплати орендної плати у відповідача перед позивачем за період з жовтня 2015 р. по липень 2016 р. належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем не спростована, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача такого боргу, з урахуванням інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач здійснював користування спірним майном не на підставі договору оренди майна №464-0 від 16.08.2001, а відповідно до договору лізингу №40 від 15.08.1996, відхиляються судом касаційної інстанції, як такі що зводяться до переоцінки доказів у справі.

Так, згідно ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, вказаним доводам було надано оцінку судами попередніх інстанцій та встановлено, що між сторонами було укладено договір лізингу № 40 від 15.08.1996, за умовами п. п. 1.1, 1.3 якого лізингодавець (позивач) передавав, а лізингоодержувач (відповідач) приймав у користування майно згідно опису (додаток № 1), що являється невід'ємною частиною договору. По закінченню строку лізингу і у випадку сплати всієї суми лізингових платежів майно, вказане в п. 1.1 переходить у власність лізингоодержувача.

Відповідно до наказів позивача про проведення інвентаризації активів та зобов'язань за 2014 - 2016 р.р., інвентаризаційних описів, орендовані відповідачем контейнери перебувають на балансі позивача та не вибували з його власності.

Судами встановлено, що відповідач звертався до ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" з листом № 59 від 14.04.2015, в якому просив розглянути можливість продажу йому взятих в оренду виключених з інвентарного парку контейнерів, що свідчить про відсутність правових підстав щодо приналежності вказаного майна відповідачеві.

Таким чином, судами встановлено відсутність належних та допустимих доказів того, що після повної сплати лізингових платежів об'єкт лізингу (контейнери) був переданий у власність позивача.

Доводи відповідача, стосовно того, що спірний договір оренди є неукладений, відхиляються судом касаційної інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Вимогами ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Згідно з ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Таким чином, оскільки судами попередніх інстанцій було надано оцінку умовам спірного договору та встановлено, що сторонами при його укладенні було досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов та вказаний договір виконувався сторонами, доводи касаційної скарги про те, що спірний договір є неукладеним відхиляються судом касаційної інстанції як безпідставні.

Враховуючи зазначене, встановивши факт передачі майна в оренду відповідачу та неповернення його позивачеві після закінчення строку його дії, суди попередніх інстанцій, врахувавши умови п. 2.3 договору та положення ст. 785 ЦК України, обґрунтовано зобов'язали відповідача повернути орендоване майно позивачу.

Згідно з ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Посилання у касаційній скарзі на відсутність в судових рішеннях мотивів висновків суду не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються змістом оскаржених судових рішень. А застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ, суд касаційної інстанції враховує, що у рішення ЕСПЛ у справі "Трофимчук проти України" № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Таким чином, перевіривши рішення та постанову судів попередніх інстанцій в межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правомірності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів, то відсутні підстави для зміни чи скасування законних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі №910/15540/16 залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі №910/15540/16.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді І.С. Міщенко

В.Г. Суховий