Постанова

від 04.06.2007 по справі 2/134пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/134пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

04.06.07 р.                                                                                 Справа № 2/134пд

09 год. 50 хвилин, м. Донецьк, вул.Артема,157,

                                                                                         зал судового засідання (каб.) 212.

Господарський суд Донецької області у складі  судді Кододової О.В. при секретарі судового засідання Клішиній Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом  Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції

до відповідача 1.-  Приватного виробничого підприємства “Гірник-95” м. Макіївка

до відповідача 2.-  Товариства з обмеженою відповідальністю “Містпромрезерв” м. Донецьк

про визнання недійсними господарських зобов'язань на загальну суму 578182,80грн. в тому числі ПДВ у сумі 96363,80грн. здійснених на підставі угоди №165-04/3040 від 03 грудня 2004року, стягнення з другого відповідача на користь першого відповідача все отримане за господарськими зобов'язаннями в сумі 578182,80грн. в тому числі ПДВ у сумі 96363,80грн. здійснених на підставі угоди №165-04/3040 від 03 грудня 2004року та стягнення з першого відповідача  на користь державного бюджету вартість отриманого за угодою в сумі 578182,80грн. в тому числі ПДВ у сумі 96363,80грн. здійснених на підставі угоди №165-04/3040 від 03 грудня 2004року.

за участю представників сторін:

від позивача – Медвєдєв О.В., Іванченко В.А.(за довіреностями)

від відповідача  1. – Ковальова В.А., Солодовник А.В.(за довіреністями)

від відповідача  2. -  не з'явився

СУТЬ СПОРУ:          

Заявлено позов Макіївською об'єднаною державною податковою інспекцією до Приватного виробничого підприємства “Гірник-95” м. Макіївка та Товариства з обмеженою відповідальністю “Містпромрезерв” м. Донецьк про визнання повністю недійсними господарських зобов'язань на загальну суму  578182,80грн., здійснених на підставі угоди №165-04/3040 від 03 грудня 2004року.

Додатковою заявою від 02 березня 2007 року (вхід. №02-41/8942) позивач уточнив позовні вимоги відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України та просить визнати недійсними господарські зобов'язання на загальну суму 578182,80грн. в тому числі ПДВ у сумі 96363,80грн. здійснених на підставі угоди №165-04/3040 від 03 грудня 2004року, стягнути з другого відповідача на користь першого відповідача все отримане за господарськими зобов'язаннями в сумі 578182,80грн. в тому числі ПДВ у сумі 96363,80грн. здійснених на підставі угоди №165-04/3040 від 03 грудня 2004року та стягнути з першого відповідача  на користь державного бюджету вартість отриманого за угодою в сумі 578182,80грн. в тому числі ПДВ у сумі 96363,80грн. здійснених на підставі угоди №165-04/3040 від 03 грудня 2004року .

В обґрунтування цього позивач наводить, що господарські зобов'язання  здійснені на підставі  угоди постачання №165-04/3040 від 03 грудня 2004року суперечать інтересам держави та суспільства. Позивач вказує на те, що вироком Куйбишевського районного суду м. Донецька від 30.12.2005р., директора ТОВ “Міспромрезерв” Поповича Р.В.  визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ч.2 ст.205  КК України за фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності.

Позивач також зазначає, що зазначеним вироком районного суду встановлено, що  з липня 2003року по липень 2005року, діючи навмисно, повторно, з корисливих міркувань, Евстратов М.В., Овсянніков К.Н., Попович Р.В., Кузнєцова Н.Л., по попередньому, між собою та іншими не встановленими особами, зговору, організувались в злочинне угрупування. Відповідно до розробленого плану, метою якого було створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності )юридичних осіб) для незаконної діяльності по переводу безготівкових грошових коштів у готівкові по попередній домовленості з представниками зацікавлених юридичних осіб, для забезпечення останнім можливості використовувати грошові кошти у господарському  обороті без відображення господарських операцій в бухгалтерському  та податковому обліку.

Позивачем заявлено клопотання від 04 червня 2007року (вхід.№02-41/22329) у якому позивач просить зупинити провадження у справі до становлення фактичного місцезнаходження директора ТОВ “Фенікс ЛТД” Поповича Р.В. на строк визначений судом та розглянути можливість забезпечення прибуття до суду свідка шляхом застосування приводу.

Відповідач 1. ПП “Гірник-95”  у письмових запереченнях від 06.03.2007року (вхід.№02-41/9651) проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі за тих підстав, що  функції об'єднаних державних податкових інспекцій встановлені в ст.10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”. Відповідно до п.11 зазначеної статті об'єднані  державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках – коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення  заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Відповідач 1. зазначає, що з такими вимогами, які є предметом даного позову законом не встановлено. Таким чином позивач, на думку відповідача 1. вийшов за межі  повноважень, встановлених законом.

Відповідач 2. ТОВ «Містпромрезерв» витребуваних судом документів не надав. У судове засідання представники відповідача-1 не з'являлися. Враховуючи, що йому були своєчасно надіслані  ухвали, де повідомлялося про місце, дату та час розгляду справи. Як вбачається з судової розписки ухвалу господарського суду від 21 травня 2007року було отримано дружиною директора ТОВ “Містпромрезерв” Попович Р.В. 29 травня 2007року.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.01.2007 року  касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції задоволено.  Рішення господарського суду Донецької області від 15.06.2006року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2006року  скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до пункту 2-1 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд встановив:

          Відповідач 1. ПП “Гірник – 95” зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності – юридична особа, код ЄДРПОУ  23608520.

          Відповідач 2. ТОВ “Міспромрезерв” зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності – юридична особа, код ЄДРПОУ  33256986.

Між відповідачами укладений договір №165-04/3040 від 03 грудня 2004року , згідно з якою ТОВ «Міспромрезерв» (постачальник) зобов'язується передати у власність ПП “Гірник – 95” (покупець), а останній – прийняти та оплатити товар (гірничо-шахтне обладнання). На виконання договору, ТОВ «Міспромрезерв»  поставило ПП “Гірник – 95” товар, а саме : гірничо-шахтне обладнання на загальну суму 578182,80грн. в тому числі ПДВ у сумі 96363,80грн.

Виконання угоди на суму 578182,80грн. підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних, рахунків, накладних, актами прийому- передачі основних засобів, прибутковими ордерами, виписками банку про операції.

Таким чином,  між відповідачами склалися відносини з укладення та виконання господарських зобов'язань .

Позивач вважає, що господарське зобов'язання з боку відповідача 2.  було вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.  Як на підставу своїх доводів, позивач посилається на вирок Куйбишевського районного суду м. Донецька  від 30 грудня 2005 року, яким Євстратов М.В., Попович Р.В. були визнані винними у скоєнні злочину, передбаченого ст.205 ч.2 КК України. Як вбачається з вказаного вироку,  Євстратов М.В. із корисливих спонукань, маючи намір на зайняття фіктивним підприємництвом, діючи узгоджено і по попередній змові з іншими членами організованої злочинної групи, створив Товариство з обмеженою відповідальністю “Містпромрезерв”, директором якого став ПоповичР.В. У процесі всієї діяльності в період з листопада 2004р. по травень 2005р., точна дата в ході слідства не встановлена, підприємство використовувалось для обготівковування коштів.

За приписами ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно до ст.208 цього кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що  вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї  першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Вироком Куйбишевського районного суду м. Донецька  від 30 грудня 2005 року, який набрав законної сили 15.01.2006р., встановлено, що особи, які зареєстрували статут Товариство з обмеженою відповідальністю „Містпромрезерв”, наміру здійснювати його статутну діяльність не мали. В процесі всієї діяльності в період з листопада 2004р. по травень 2005р. підприємство використовувалося для проведення безготівкових коштів в готівкові.

Позивач вважає, що обставини зазначені у рішенні  Будьонівського районного суд         м. Донецька від 23.07.04р. свідчать про те, що господарська діяльність                                       ТОВ „Містпромрезерв” здійснювалась з порушенням законів і була направлена на отримання доходів, без сплати податків, що суперечить інтересам держави та суспільства, тому і угода 165-04/3040 від 03 грудня 2004року укладена з ПП “Гірник – 95” є такою, що укладена з метою суперечною інтересам держави.

Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Наведеним вироком суду не було встановлено укладання Товариством з обмеженою відповідальністю „Містпромрезерв” з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, саме спірного договору. Слід зазначити, що  вироком суду було встановлено використовування підприємства для проведення безготівкових коштів в готівкові в період з листопада 2004р. по  травень 2005р., в той час, коли спірну угоду було укладено у грудні 2004р.

Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Поняття умислу визначене в кримінальному законодавстві і є суб'єктивною умовою настання юридичної відповідальності, яка підлягає в усвідомленні фізичною особою противоправності поведінки, суспільної небезпечності наслідків і бажання їх настання.

Наявність умислу у сторони (або сторін) означає, що виходячи із обставин справи вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати противоправність угоди та суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули та свідомо допускали настання таких наслідків.

  Позивачем не надано доказів того, що Попович Р.В. зазначений в договорі як директор ТОВ „Містпромрезерв” при  укладенні та підписанні договору діяв в супереч інтересам держави і мав умисел на отримання доходів по даній угоді з ухиленням від їх оподаткування. До кримінальної відповідальності Попович Р.В. за ухилення від оподаткування по ст.212 КК України не притягувався, перевірка дотримання податкового законодавства у ТОВ „Містпромрезерв” не проводилась, даних про нарахування  податків податковим органом також не надано і відповідач не має заборгованості перед бюджетом.

У вироку суду взагалі відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи спірну угоду, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

На момент укладання спірної угоди  обидві сторони були юридичними особами, включеними до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, взяті на облік як платники податків, їм були видані свідоцтва про  реєстрацію платників податку на додану вартість та присвоєні податкові номери платників ПДВ, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, посилання позивача на вирок Куйбишевського районного суду                     м. Донецька  від 30.12.2005 р. з кримінальної справи, як доказ спрямованості умислу та доведення мети суперечною інтересам держави та суспільства при укладанні оспореного договору, суд вважає безпідставним, оскільки він не містить в собі висновки щодо укладання угоди №165-04/3040 від 03 грудня 2004року та не робилися висновки відносно його мети та спрямованості. Факт притягнення директора ТОВ “Містпромрезерв” до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України не є доказом наявності у такого суб'єкта господарювання мети суперечної інтересам держави та суспільства при укладанні всіх угод та виконанні всіх господарських зобов'язань.

Суд вважає, що позивачем не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи договір, відповідач 2. діяв  з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Сам по собі договір не є таким, що суперечить інтересам держави і суспільства. Такий товар не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу. Позивач не надав доказів будь-яких донарахувань податкових зобов'язань податковим органом за порушення податкового законодавства за оспореним договором та доказів кримінальної відповідальності посадових осіб і відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення.

Положення статей  207 та 208 Господарського  кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що право чин, який вчинено з метою за відомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст.10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами , вчиненими з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч.1 ст. 208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Санкції, встановлені ч.1 ст.208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам  факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не  вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч.1 ст.208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладання угоди з метою, яка  за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховування ухилення від сплати податків.

Частиною 1 ст.208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно  за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є  конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а  адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України, яка передбачає, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.  Такої думки  дотримується Верховний суд України у постанові від 26 вересня 2006року.  

Тобто позивач просить визнати недійсною угоду від 03.12.2004р. звернувшись до суду 11.05.2006р. поза межами строку встановленого ст.250 Господарського кодексу України.

Основними засадами судочинства відповідно до ст. 129 Конституції України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Одним із принципів ( п.4 ст.7 КАСУ) адміністративного судочинства є  змагальність    сторін,    диспозитивність   та   офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до ст. 17 КАСУ  визначено компетенцію адміністративних судів щодо вирішення  адміністративних справ. Згідно  п.4 ч.1 ст.17 КАСУ, спори за зверненням суб'єкта владних повноважень  у випадках, встановлених законом.

Згідно до п.1ст.11 КАСУ розгляд  і  вирішення  справ  в адміністративних   судах здійснюються  на  засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними  суду  своїх  доказів  і   у   доведенні   перед   судом   їх переконливості.

Пункт 2 ст.11 КАСУ передбачає, що суд  розглядає  адміністративні  справи  не  інакше  як за позовною заявою,  поданою відповідно до цього Кодексу,  і не  може виходити  за межі позовних вимог.  Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі,  якщо це необхідно для повного захисту  прав, свобод  та  інтересів сторін чи третіх осіб,  про захист яких вони просять.

Відповідно до п.4 ст.70 КАСУ обставини,   які  за  законом  повинні  бути  підтверджені певними засобами доказування,  не можуть підтверджуватися  ніякими іншими  засобами  доказування,  крім  випадків,  коли  щодо  таких обставин не виникає спору.

Відповідно до п.1 ст.71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно до приписів статті 86 КАСУ суд  оцінює  докази,  які є у справі,  за своїм внутрішнім переконанням,  що ґрунтується на їх  безпосередньому,  всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд вважає, що позивачем не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи угоду №165-04/3040 від 03 грудня 2004року сторони діяли  з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

 З урахуванням вищевикладеного, вимоги позивача про визнання недійсними господарських зобов'язань на загальну суму 578182,80грн. в тому числі ПДВ у сумі 96363,80грн. здійснених на підставі угоди №165-04/3040 від 03 грудня 2004року, стягнення з другого відповідача на користь першого відповідача все отримане за господарськими зобов'язаннями в сумі 578182,80грн. в тому числі ПДВ у сумі 96363,80грн. здійснених на підставі угоди №165-04/3040 від 03 грудня 2004року та стягнення з першого відповідача  на користь державного бюджету вартість отриманого за угодою в сумі 578182,80грн. в тому числі ПДВ у сумі 96363,80грн. здійснених на підставі угоди №165-04/3040 від 03 грудня 2004року задоволенню не підлягають.    

Клопотання позивача про зупинення провадження у справі до становлення фактичного місцезнаходження директора ТОВ “Містпромрезерв” Поповича Р.В. задоволенню не підлягає за тих підстав, що судом двічі викликався у судове засідання  у якості свідка директор ТОВ “Містпромрезерв” для чого позивачу було надано судову повістку для вручення її Поповичу Р.В. Як вбачається з розписки судова повістка була отримана дружиною Поповича Р.В. 29 травня 2007року. Тобто у позивача було достатньо часу на встановлення місцезнаходження Поповича Р.В.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена вступна і резолютивна  частина у судовому засіданні 04 червня  2007року в присутності представників сторін.

На підставі викладеного, керуючись ст.129 Конституції України, ст.ст. 3, 42, 55, 173, 174, 175, 207, 208,250 Господарського кодексу України  ст.ст.1, 2, 9, 11, 12, 17, 18, 33, 71, 94,104, 105, 106, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

                                             П О С Т А Н О В И В:

У позові відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання зави про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня складання постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього  протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку  частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова  виготовлена у повному обсязі  11 червня 2007 року.

Суддя