Рішення

від 22.01.2018 по справі 821/1838/17

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/1838/17

Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хом'якової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополя про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні,

встановив:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якому, з урахуванням поданої 15.01.2018 заяви про збільшення позовних вимог, просила:

- стягнути суму невиплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 20650.68 грн.;

- стягнути середній заробіток за час невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 01.05.2016 по 15.01.2018 у розмірі 170905.25 грн.;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, шляхом зобов'язання Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі у місячний строк з моменту набуття судового рішення законної сили подати до Херсонського окружного адміністративного суду звіт про його виконання.

Обґрунтовуючи свою позицію, позивач зазначила, що вона з 27.04.2006 року по 30.04.2016 рік проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, яка неодноразово зазнавала реорганізаційних змін. Останню штатну посаду головного спеціаліста сектору виробничої діяльності, маркетингу та економіки управління ОСОБА_1 займала по 30.04.2016 року, з якої звільнена, на підставі п.7 ст. 77 Закону України Про національну поліцію . Календарна вислуга років на день звільнення склала 12 років 04 місяці 17 дні.

Підставою вказаних позовних вимог позивач зазначає те, що абзацом четвертим пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" від 17.07.1992 № 393, передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Проте відповідачем було відмовлено позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, із посиланням на те, що вказане може бути реалізовано виключно за наявності права на призначення пенсії відповідно до Закону України № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", а тому ОСОБА_1 була вимушена звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою суду від 04.12.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 20.12.2017.

Враховуючи відсутність у суду відомостей щодо отримання позивачем ухвали суду від 04.12.2017 та у зв`язку із невиконанням відповідачем вимог згаданої ухвали, розгляд справи було відкладено на 15.01.2018.

Позивач у судове засідання не з'явилась, про місце та час розгляду справи повідомлена належним чином, надіслала на адресу суду заяву, у якій просила розглядати справу у порядку письмового провадження. Також, 15.01.2018 від позивача на адресу суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, яка була прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про місце та час розгляду справи повідомлена належним чином, проте надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просила розглядати справу у порядку письмового провадження. Проти задоволення позовних вимог відповідач заперечує у повному обсязі та вказує, що виплата одноразової грошової допомоги мала здійснюватись у відповідності до Закону України № 2262-XII та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України , затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 № 222, за наявності у особи права на пенсію.

Так, відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явились у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні.

Виходячи з викладеного, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши адміністративний позов та дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне:

ОСОБА_1, з 27.04.2006 року по 30.04.2016 року проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, яка неодноразово зазнавала реорганізаційних змін. Була звільнена з посади головного спеціаліста сектору виробничої діяльності, маркетингу та економіки управління 30.04.2016 року, на підставі п.7 ст. 77 Закону України Про національну поліцію (за власним бажанням) наказом № 16 о/с від 20.04.2017 року. Календарна вислуга років на день звільнення склала 12 років 04 місяці 17 дні.

Одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" від 17.07.1992 р. № 393, позивачу виплачено не було.

Тому позивач звернулась до суду з даним позовом, в якому просить стягнути як одноразову грошову допомогу в сумі 20650 грн. 68 коп., так і середній заробіток за ячас невиплати одноразової грошової допомоги при звільнення в сумі 170905 грн. 25 коп., за період з 01.05.2016 по 15.01.2018 (425 робочих днів) виходячи з середньоденного заробітку 102 грн. 13 коп.

Преамбулою Постанови КМУ від 17.07.1992 № 393 визначено, що ця постанова прийнята відповідно до Закону № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" і постанови Верховної Ради України про порядок введення в дію цього Закону.

П. 10 Постанови від 17.07.1992 № 393 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

За змістом преамбули Закону України № 2262-XII цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які, у тому числі, перебували на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Пунктом "а" ст. 12 зазначеного Закону передбачено, що пенсія за вислугу років, незалежно від віку, призначається особам, якщо вони звільнені зі служби, та з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.

Отже, системний аналіз наведених положень Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб дає підстави для висновку, що ч.2 ст. 9 цього Закону встановлює дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним у ній особам, зокрема це особи, які мають право на пенсію та звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років 10 років і більше.

Водночас, згідно з абзацом 4 п. 10 Порядку № 393 особам рядового і начальницького складу ДКВС України, які звільняються зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Із аналізу зазначеної вище норми законодавства вбачається, що право на отримання одноразової грошової допомоги, яка має разовий характер, зокрема, особами начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов'язане з наявністю 10 річної вислуги та звільненням з передбачених підстав, зважаючи на що, ненабуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної допомоги за умови наявності 10 і більше років вислуги.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.03.2015 року № 21-80а15.

Крім того, згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані із реалізацією права на соціальний захист, і сформував правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, податковій міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання кримінальних покарань (на даний час ДКВС України), тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що така служба пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5 рп/2002). Також, у рішенні зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист. Отже, отримання одноразової грошової допомоги при звільнені працівниками ДКВС України, є реалізацією гарантованої державою міри соціального захисту, яка ніяким чином не може бути звужена. Така соціальна міра захисту є не тільки конституційною гарантією, а й складовою правового статусу таких осіб, з урахуванням правомірних (законних) очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу.

Як вбачається із наказу управління № 16 о/с від 20.04.2017 року, майора внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України за п.7 ст. 77 Закону України Про національну поліцію (за власним бажанням). Вислуга років станом на 30.04.2016 року у календарному обчисленні становить 12 років 04 місяці 17 днів. Отже, за наведених обставин позивач набула право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У зв'язку із чим з відповідача має бути стягнута одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Відповідно до наказу про звільнення останнім повним відпрацьованим Позивачем календарним місяцем є квітень 2016 року, за який нарахована сума грошового забезпечення складає 6883.59 грн. Виходячи з викладеного, 25 % місячного грошового забезпечення складає: 6883.59 х 25% = 1720.89 грн.

Отже, позивач має право на одноразову грошову допомогу, яка підлягає виплаті позивачу за 12 повних відпрацьованих календарних роки та становить: 1720.89 грн. х 12 = 20650.68 грн. Тому суд визнає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні.

При цьому вимога позивача щодо стягнення з відповідача конкретно визначеної суми не підлягає задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на який законодавством покладено повноваження щодо нарахування та виплати такої одноразової грошової допомоги при звільненні.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Отже, приписи трудового законодавства визначають обов'язок роботодавця, у разі затримки виплати всіх сум при звільнені працівника, також виплатити середній заробіток працівника за весь час затримки по день фактичного розрахунку. У ч. 1 ст. 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Правові засади організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, статус працівників, порядок проходження служби визначені та урегульовані спеціальним законодавством, а саме: Законом України "Про державну кримінально-виконавчу службу", Законом України "Про національну поліцію", Постановою КМУ від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", Законом № 2262-XII та Порядком від 17.07.1992 № 393 , системний аналіз яких надає підстави стверджувати, що передбачені законодавством про працю загальні норми та порядок її оплати не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

В свою чергу, приписами законодавства, які регулюють порядок проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, військовослужбовців, їх матеріальне забезпечення та соціальні гарантії, не встановлюють строку виплати одноразової грошової допомоги, та не передбачають обов'язку відповідача як роботодавця виплатити дану допомогу саме в день звільнення. Розрахунок потреби у коштах на виплату одноразової грошової допомоги складається відповідачем після видання наказу про звільнення і лише після цього відповідач отримує кошти на виплату одноразової грошової допомоги особі, яка звільнилася.

Також, неможливість застосування передбачених законодавством про працю норм її оплати і порядку вирішення спорів на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ) було визначено в п. 2 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці .

Доводи позивача про необхідність застосування приписів ст. 116, 117 КЗпП, оскільки питання строку виплати допомоги не врегульовано спеціальним законодавством суд відхиляє, оскільки вказана допомога є одноразовою грошовою виплатою, не є складовою грошового забезпечення, яке позивач отримував під час проходження служби в органах кримінально-виконавчої служби. Одноразова грошова допомога при звільненні не входить до структури грошового забезпечення , а між тим, саме грошове забезпечення у правовідносинах з проходження публічної служби є аналогом згаданої законодавцем у нормах ст.1 Закону України "Про оплату праці" та ст.94 КЗпП України заробітної плати як належної працівникові винагороди за виконану роботу.

Отже, з зазначеного вбачається, що вимоги позивача по стягненню середнього заробітку за час затримки розрахунку не відповідають вимогам чинного законодавства та є необґрунтованими.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи та приписів чинного законодавства, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Також, щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Отже, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом суду, а не його обов'язком, яке реалізується виключно під час прийняття рішення по суті.

В даному випадку, позивачем не зазначено достатніх підстав та не доведено необхідність встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, а тому, суд відмовляє в задоволенні цієї позовної вимоги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 8, 241, 242, 244, 246, 247 КАС України, суд -

вирішив :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні.

Зобов'язати Управління державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73000, м. Херсон, вул. Дружби, 4, код ЄДРПОУ 08564653) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ) одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби за повних 12 років вислуги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду в 30-денний строк з дня його складення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомукаційної системи апеляційні скарги подаються через Херсонський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 24 січня 2018 р.

Суддя Хом'якова В.В.

кат. 12.3