Рішення

від 26.01.2018 по справі 523/12567/17

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/12567/17

Провадження №2/523/662/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2018 р. місто Одеса

Суворовський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого судді Шепітко І.Г.

при секретарі Мица А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №22 у м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 комунальної установи «ОСОБА_2 центр соціально-психологічної допомоги» та Одеської обласної державної адміністрації про стягнення вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вимогами та після збільшення позовних вимог просить визнати протиправною відмову у здійсненні належних виплат відповідача - ОСОБА_2 комунальної установи «ОСОБА_2 центр соціально-психологічної допомоги» та стягнути з них на його користь виплату вихідної допомоги при звільненні у розмірі 32688,00 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 10.06.2017 року по день ухвалення рішення в розмірі 37716,30 грн. (тридцять сім тисяч сімсот шістнадцять гривень 30 копійок), та 9000 грн. моральної шкоди, обгрунтовуючи вимоги тим, що з 10.09.2016 року а нього було тимчасово покладено виконання обов'язків директора ОСОБА_2 комунальної установи «ОСОБА_2 центр соціально-психологічної допомоги» , Наказом від 09.06.2017 року з цієї посади його було звільнено та видано трудову книжу із внесеним записом про звільнення на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, при цьому розрахунок у день звільнення здійснено не було, нарахування від центру він отримав лише 30.06.2017 року на картковий рахунок у сумі 5114,47 грн. за невикористану відпустку. Посилаючись на вимоги ст.44 КЗпП України в частині виплати вихідної допомоги, ст.ст.47, 116, 117 КЗпП України щодо виплати за час затримки розрахунку при звільненні, та ст.237-1 КЗпП України щодо сплати моральної шкоди, позивач просить вимоги задовольнити повністю. Додатково позивач заявив вимоги про зобов'язання Одеської обласної державної адміністрації винести розпорядження щодо доручення департаменту фінансів перерахувати відповідні кошти для розрахунку з позивачем. Також позивач просив допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати вихідної допомоги та середнього заробітку - за один місяць.

У судове засідання сторони подали заяви, згідно яких просили розглянути справу за їх відсутності, при цьому позивач позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю, представник відповідачів позовні вимоги не визнав повністю, надавши письмові заперечення та відзив, посилаючись на відсутність додаткового фінансування для сплати вихідної допомоги та відсутність трудового договору з позивачем, а також зазначив, що колективним договором такі виплати не передбачені. Стосовно стягнення моральної шкоди, вимоги вважали безпідставними, оскільки їх вина відсутня.

Вивчивши та дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З 10.09.2016 року Наказом №26-к ОСОБА_2 комунальної установи «ОСОБА_2 центр соціально-психологічної допомоги» на позивача було тимчасово покладено виконання обов'язків директора ОСОБА_2 комунальної установи «ОСОБА_2 центр соціально-психологічної допомоги» .

Наказом від 09.06.2017 року №10-к позивача з цієї посади було звільнено та видано трудову книжу із венесеним записом про звільнення на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, при цьому розрахунок у день звільнення здійснено не було, нарахування від центру він отримав лише 30.06.2017 року на картковий рахунок у сумі 5114,47 грн. за невикористану відпустку.

Інші виплати позивачеві не здійснювались.

Зазначені обставини визнаються сторонами та згідно ч.1 ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов, є: 5) припинення повноважень посадових осіб.

Згідно ст.44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток . Стаття 44 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5938-11 від 27.05.88 ; Законами № 871-12 від 20.03.91 , № 3694-12 від 15.12.93 , № 6/95-ВР від 19.01.95 ; в редакції Закону № 1356-XIV від 24.12.99 ; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1014-V від 11.05.2007 ; текст статті 44 в редакції Закону № 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008 ; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1255-VII від 13.05.2014 .

Таким чином, виплата позивачеві вказаних коштів визначена законодавчо і має бути здійснена у день звільнення.

Посилання відповідача на відсутність додаткового фінансування суд до уваги не приймає, оскільки відсутність коштів не може бути підставою для відмови у передбачених Законом виплатах, а посилання відповідача на Закон України «Про колективні договори і угоди» та наявність такого колективного договору, є слушним, і ст.5 цього Закону, про яку зазначив відповідач, передбачає недійсність умов у колективних договорах, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників. Крім того, суд звертає увагу відповідача, що позивача звільнено за п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, а в п.2.2.12 Колективного договору така підстава взагалі відсутня.

Відповідно до довідки №5 виданої позивачеві 06.06.2017 року, середньомісячна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи становить 5448,00 грн.

Отже, вимоги позивача щодо виплати йому вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток підлягають задоволенню повністю, сума, що підлягає сплаті, становить 32688,00 грн . ( 5448,00 грн.х6місяців).

Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку, суд виходить з наступного.

Власник підприємства при звільненні з посади позивача порушив ч.1 ст.47 КЗпП України, де зазначається наступне: Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу .

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до абз.3 ст.32 Постанови Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку зв'язку з затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Однак у день звільнення позивач жодних розрахунків з заробітної плати не отримував, нарахування від центру він отримав лише 30.06.2017 року на картковий рахунок у сумі 5114,47 грн. за невикористану відпустку.

Середньоденна заробітна плата позивача становила 279 грн. 38 коп., що підтверджується розрахунками:

5448.00 грн + 5448.00грн/39 роб дня = 279,38 грн.

Всього з 10.06.2017 року по дату здійснення розрахунку про стягнення заборгованості по середній заробітній платі - грудень 2017 року. Разом у цей період пройшло 135 робочих дні, відповідно до розрахунків заборгованість складає :

279.38* 135 =37716,30 грн.

Отже, з огляду на вищевикладені обставини з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виплати належних працівникові грошових коштів за весь час затримки виплати по дату здійснення нарахування позивачем заборгованості по середній заробітній платі (згідно заявлених вимог) у сумі 37716,30 грн. (тридцять сім тисяч сімсот шістнадцять гривень 30 копійок).

У частині заявлених вимог про стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України власник або уповноважена особа повинен відшкодувати моральну шкоду у випадку, якщо з вини адміністрації були порушені законні права і інтереси працівника, але при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Несвоєчасна виплата позивачеві передбачених законом коштів відбулася з порушенням чинного трудового законодавства, що потягло за собою спричинення позивачеві моральної шкоди, яка полягає у втраті звичних життєвих зв'язків, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до положень законодавства України, що регулює вирішення питань про відшкодування моральної шкоди (ст.237-1 КЗпП України, ст.ст. 23, 1167 ЦК України, постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 Про розгляд судами цивільних справ про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ,) суд, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди повинен керуватися вимогами розумності і справедливості, враховувати глибину моральних страждань та характер порушених прав.

Згідно абз.1 п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , відповідно до ст.237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст.237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин (постанова Верховного Суду України від 25 квітня 2012 р. у справі 6-23цс12).

З урахуванням досліджених доказів та встановлених обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення моральної шкоди, та, виходячи з принципу розумності і справедливості, такі вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню на його користь моральної шкоди у розмірі 1000 гривень.

Заперечення представників відповідача суд до уваги не приймає, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства стосовно забезпечення гарантій трудових прав працівника та стосовно підстав та порядку виплат та не підтверджені належними доказами.

Додатково заявлені позивачем вимоги про зобов'язання Одеської обласної державної адміністрації видати розпорядження щодо перерахування коштів відповідачеві - ОСОБА_2 комунальній установі «ОСОБА_2 центр соціально-психологічної допомоги» з цільовим призначенням - для сплати їх позивачеві, задоволенню не підлягають, оскільки заявлена вимога пов'язана з порядком виконання судового рішення, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження» .

З приводу негайного виконання рішення суду в частині виплати вихідної допомоги та середнього заробітку - за один місяць, суд звертає увагу позивача, що п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України передбачена можливість негайного виконання рішення суду лише щодо вимоги про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, однак такі вимоги судом не розглядались.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст.ст.133,141 ЦПК України та згідно Закону України «Про судовий збір» , з відповідача ОСОБА_2 комунальної установи «ОСОБА_2 центр соціально-психологічної допомоги» підлягає стягненню на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 640 гривень 00 копійок.

Керуючись ст.ст.9-13, 76-83, 95, 128-131, 133, 141, 223, 247, 263-265, 268, 272, 273, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 комунальної установи «ОСОБА_2 центр соціально-психологічної допомоги» та Одеської обласної державної адміністрації про стягнення вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 комунальної установи «ОСОБА_2 центр соціально-психологічної допомоги» , м.Одеса, вул.Сортувальна, 34, фактична адреса: м.Одеса, вул.Красна, 11, код ЄДРПОУ - 33970008, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: м.Одеса, вуд.Дерибасівська, 5, кв.19,

виплату вихідної допомоги при звільненні не менше ніж шестимісячний середній заробіток у розмірі 32688,00 грн. (тридцять дві тисячі шістсот вісімдесят вісім гривень 00 копійок),

середній заробіток за час затримки виплати належних працівникові грошових коштів за весь час затримки виплати з моменту звільнення - 10.06.2017 року року по день фактичного розрахунку внаслідок порушення роботодавцем обов'язку щодо розрахунку при звільнені у сумі 37716,30 грн. (тридцять сім тисяч сімсот шістнадцять гривень 30 копійок),

та моральну шкоду у розмірі 1000 (однієї тисчі) гривень,

а також понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 640 гривень.

В іншій частині позову - відмовити.

Копію рішення направити сторонам у справі.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області через Суворовський районний суд м.Одеси суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 26.01.2018 року.

Суддя: