Рішення

від 23.01.2018 по справі 920/969/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року Справа № 920/969/17

м.Харків Провадження №31/913/899/17

Господарський суд Луганської області у складі головуючого судді Марченко Ю.І.

при секретарі Сокруті Н.Н

за участю позивача - представник не прибув;

відповідача - представник не прибув;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумжитлобуд» , м.Суми,

до відповідача ОСОБА_1 підприємство «Пром - Пласт» , м.Новодружеськ, м.Лисичанськ Луганської області,

про стягнення 27 833 грн. 19 коп.

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумжитлобуд» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Приватного підприємства «Пром - Пласт» про стягнення заборгованості за договором №210-Т-3 від 15.10.2013 про надання послуг з технічного централізованого опалення в розмірі 27 833 грн. 19 коп., в тому числі: основний борг в сумі 22 169 грн. 61 коп., 3 % річних в сумі 476 грн. 26 коп., інфляційні нарахування в сумі 2 285 грн. 68 коп., пеню в сумі 2 901 грн. 64 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог №67 від 29.11.2017).

Позовні вимоги обґрунтовані, з посиланням на ст.ст. 526, 527, 530, 536, 610, 611, 625, 759, 762, 782 Цивільного кодексу України, ст. 193, 216, 230, 286 Господарського кодексу України, порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати заборгованості за договором про надання послуг з технічного забезпечення централізованого опалення №210-Т-3 від 15.10.2013.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 16.11.2017 було порушено провадження по справі №920/969/17 та призначено до розгляду на 05.12.2017.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 05.12.2017 розгляд справи було відкладено на 09.01.2018.

Відповідно до п.п. 9 п. 1 Перехідних положень ГПК (в редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1-5 ст. 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку:

1) наказного провадження;

2) позовного провадження (загального або спрощеного).

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Враховуючи те, що по справі № 920/969/17 було порушено позовне провадження, суд визнав за необхідне продовжувати розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 09.01.2018 розгляд справи було відкладено на 23.01.2018.

Від позивача на адресу суду надійшло клопотання №1 від 15.01.2018 про розгляд справи за умови відсутності повноважного представника позивача в судовому засіданні, яке судом було задоволено та долучено до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, будь-яких клопотань або пояснень до суду не надав.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

На адресу суду повернулися рекомендовані повідомлення про вручення ухвал суду, що направлялися відповідачу з відмітками відділення поштового зв'язку: Вручено особисто " (а.с. 30, 82, 94).

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, зокрема п.п.1 якої визначено, що днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку, таке повідомлення міститься в матеріалах справи (а.с. 30, 82, 94).

Частиною 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За таких обставин, суд має достатні підстави вважати, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами

Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В порядку ч.4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи і матеріали, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

15.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю Сумжитлобуд (виконавцем) та ОСОБА_1 підприємством Пром - Пласт (споживачем) було укладено договір №210-Т-3 про надання послуг з технічного забезпечення централізованого опалення (далі - договір).

У відповідності до п.1.1. договору, виконавець, що уклав договір з Товариством з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго про надання послуг з централізованого опалення адміністративної будівлі по вул. Черепіна, 27 в м.Суми зобов'язується надавати споживачу (відповідачу у справі) послуги з технічного забезпечення централізованого опалення, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.

Згідно до п.2.1. договору, розмір тарифів на послуги встановлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, відповідно до чинного законодавства України .

З 01.03.2012 тарифи на теплову енергію встановлені Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 03.02.2012 №26 та визначені Товариством з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго для інших споживачів у розмірі:

- з централізованого опалення - 598,15 грн./Гкал;

- з ПДВ - 717,78 грн./Гкал.

Споживач до 15 числа розрахункового періоду сплачує виконавцю вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період. (п.3.3. договору)

Пунктом 3.4. договору встановлено, що щомісячно до 10-го числа споживач отримує від виконавця акт прийому - передачі теплової енергії та рахунок за спожиту тепловоу енергію.

Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, з урахуванням залишкової суми (сальдо розрахунків на початок місяця) (п.3.5. договору).

Відповідно до п.7.1 договір укладається на 1 (один) рік і набирає чинності з дня його укладення 15.10.2013. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду.

Відповідно до Характеристики об'єкту (об'єктів) надання послуг, обсяги та нормативи (норми) навантаження - договірні навантаження теплової енергії (додаток №1 до договору) виконавець постачає споживачу теплову енергію в гарячій воді в межах Qрік =137,058 Гкал/рік.

Орієнтовний розподіл теплової енергії в Гігакалоріях по кварталах розрахунковим методом:

-1 квартал - 78,397 у т.ч.: січень - 28,919, лютий - 26,726, березень - 22,752;

-2 квартал - 6,305 у т.ч.: квітень - 6,305, травень - 0,000, червень - 0,000;

-3 квартал - 0,000 у т.ч.: липень - 0,000, серпень - 0,000, вересень - 0,000;

-4 квартал - 52,356 у т.ч.: жовтень - 6,442, листопад - 19,736, грудень - 26,178.

Орієнтовна річна вартість теплової енергії, розрахована згідно договірних навантажень, відповідно до тарифів, діючих на момент укладання договору, та становить 81 981,24 грн., ПДВ - 16 396,25 грн., усього - 98 377,49 грн.

Відповідно до абзацу другого пункту 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від З жовтня 2007 р. №1198, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання у розрахунковому періоді.

Відповідно до п. 3.2 договору, розрахунковим періодом є календарний місяць.

З дня набрання чинності Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" від 9 липня 2010 р. № 2479-VI, тобто з 22.07.2010 року, тарифи на теплову енергію для суб'єктів природних монополій встановлює національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Як свідчать матеріали справи, вартість 1 Гкал теплової енергії, що поставлялась позивачем відповідачу складала - 598,15 грн. за 1 Гкал. (без ПДВ), 717,78 грн. за 1 Гкал (з ПДВ).

Позивач, на виконання умов договору, у опалювальних сезонах 2016-2017 - за опалювальний період листопад 2016 - березень 2017, надав послуги з технічного забезпечення централізованого опалення адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м.Суми, вул. Черепіна, 27, на загальну суму 22 169 грн. 61 коп., відповідно до виставлених позивачем рахунків на оплату:

- рахунок на оплату №846 від 30.11.2016 за листопад 2016 - на суму 3 424,05 грн.;

- рахунок на оплату №951 від 30.12.2016 за грудень 2016 - на суму 4 661,26 грн.;

- рахунок на оплату №74 від 31.01.2017 за січень 2017 - на суму 5 874,43 грн.;

- рахунок на оплату №202 від 28.02.2017 за лютий 2017 - на суму 5 815,41 грн.;

- рахунок на оплату №314 від 31.03.2017 за березень 2017 - на суму 2 394,46 грн.

Факт постачання позивачем обсягів теплової енергії на вказану суму з боку відповідача спростовано не було.

Також, з метою спонукання відповідача до виконання умов договору, позивачем неодноразово направлялися на його адресу вимоги щодо сплати заборгованості за спожиту теплову енергію (а.с. 14-15).

Відповідачем, станом на момент звернення позивача до суду з позовом, оплата заборгованості за договором не здійснена.

Оскільки відповідачем оплата заборгованості за надані послуги в повному обсязі не здійснена, позивач звернувся до суду із даним позовом, за яким, окрім основного боргу в сумі 22 169, 61 грн., просить стягнути пеню в розмірі 2 901 грн. 64 коп., три відсотки річних у розмірі 476 грн. 26 коп., інфляційні втрати в розмірі 2 285 грн. 68 коп. ( з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 29.11.2017, а.с. 33).

Оцінивши матеріали справи та доводи сторін у їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст.2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з приписами 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справ доказів; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), кий міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пунктом 1 статті 530 ЦК України врегульовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Виходячи з наведеного, слід зазначити, що матеріалами справи та встановленими фактичними обставинами підтверджено, що відповідачем оплата за надані послуги з технічного забезпечення централізованого опалення здійснена не була, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 22 169 грн. 61 коп. слід задовольнити.

Згідно з вимогами ст. 610-611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Позивач є теплогенеруючою та теплопостачальною організацією в розумінні статті 1 Закону України "Про теплопостачання" (далі - Закон) як суб'єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає споживачам теплову енергію.

Правовідносини у сфері теплопостачання регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом, Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про теплопостачання", Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007.

Згідно з пунктом 1 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюється на основі договорів.

Укладання господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язковим для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладання договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (пункт 3 статті 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно статті 24 вказаного Закону, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основним обов'язком споживача теплової енергії.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 5 ст. 25 Закону України "Про теплопостачання", у разі несвоєчасної сплати платежів за споживання теплової енергії споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами.

Аналогічні положення щодо оплати пені містяться і в п. 10 ч. З ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" яким передбачено, що споживач зобов'язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

Згідно зі ст.1 цього ж закону комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи в забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" суб'єкти підприємницької діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Пунктом 5.1.2 договору передбачено, що в разі несвоєчасної сплати споживачем грошових коштів, які передбачені термінами договору, за послуги виконавця, споживач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла на момент прострочення виконання грошового зобов'язання споживачем) від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен календарний день (враховуючи вихідні і святкові дні) прострочення виконання грошового зобов'язання.

Отже, Закон України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини, що виникають при несвоєчасному внесенні плати за комунальні послуги суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 627 ЦК передбачено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що той факт, що сторони в договорі зафіксували неустойку саме в тому розмірі, який встановлено законом, не перетворює цю неустойку на договірну, що набуває обов'язковості за відсутності домовленості сторін про інше.

Зазначене свідчить про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", оскільки в даному випадку такі правовідносини регулюються спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.04.2013 р. у справі № 3-6гс13, прийнятої за результатами неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а відтак, згідно зі ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо розрахунку пені за допомогою Юридичної інформаційно - пошукової системи Законодавство , встановлено, що позивачем нарахована до стягнення з відповідача пеня за період

- 15.01.2017 - 14.07.2017 на суму 4661,26 грн. - 617,32 грн.;

- 15.02.2017 - 14.08.2017 на суму 5874,43 грн. - 763,03 грн.;

- 15.04.2017-14.10.2017 на суму 2394,46 грн. - 302,81 грн.

Проте, за період 15.12.2016 - 14.06.2017 на суму 3424,05 грн. та за період 15.03.2017-14.09.2017 на суму 5815,41 грн. позивачем під час розрахунку пені були допущені арифметичні помилки.

Тому, суд вважає за доцільне навести власний розрахунок суми пені за вказані періоди, а саме:

- за період 15.12.2016 - 14.01.2017 на суму 3424,05 грн. - 464,42 грн.;

- за період 15.03.2017 - 14.09.2017 на суму 5815,41 грн. - 753,93 грн.

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути пеню в загальному розмірі - 2 901 грн. 51 коп.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши правильність нарахування позивачем до стягнення річних, за допомогою Юридичної інформаційно - пошукової системи Законодавство , встановлено, що під час розрахунку суми 3 % річних за період 15.12.2016 - 31.10.2017 позивачем була допущена арифметична помилка, тому вірним слід вважати за вказаний період саме суму в розмірі 90 грн. 33 коп.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню сума 3% річних в загальному розмірі - 476 грн. 25 коп.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань слід зазначити наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Згідно п. 3.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Судом було перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за допомогою Юридичної інформаційно - пошукової системи Законодавство , та встановлено, що під час розрахунку інфляційних втрат позивачем були допущені арифметичні помилки.

Тому, суд вважає за доцільне навести власний розрахунок інфляційних втрат, а саме:

- за період листопад 2016 - інфляційні нарахування здійснюються за місяці січень 2017 - жовтень 2017 на суму 3424,05 грн., та складають - 395,12 грн.;

- за період грудень 2016 - інфляційні нарахування здійснюються за місяці лютий 2017 - жовтень 2017 на суму 4661,26 грн., та складають - 481,31 грн.;

- за період січень 2017 - інфляційні нарахування здійснюються за місяці березень 2017 - жовтень 2017 на суму 5874,43 грн., та складають - 542,42 грн.;

- за період лютий 2017 - інфляційні нарахування здійснюються за місяці квітень 2017 - жовтень 2017 на суму 5815,41 грн., та складають - 424,65 грн.;

- за період березень 2017 - інфляційні нарахування здійснюються за місяці травень 2017 - жовтень 2017 на суму 2394,46 грн., та складають - 151,93 грн..

Всього сума інфляційних нарахувань складає - 1 995 грн. 43 коп.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми боргу, з урахуванням інфляційних втрат слід задовольнити частково в розмірі 1 995 грн. 43 коп.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме:

-22 169 грн. 61 коп. - основна заборгованість;

-476 грн. 25 коп. - 3% річних;

-1995 грн. 43 коп. - інфляційні втрати ;

- 2 901 грн. 51 коп. - пеня.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, у разі часткового задоволення позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у сумі 413 грн. 14 коп.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 73, 86, 233, 237-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Сумжитлобуд до Приватного підприємства Пром - Пласт про стягнення 27 833 грн. 19 коп. задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства Пром - Пласт (93193, Луганська область, м.Лисичанськ, м.Новодружеськ, вул.Куйбишева, 26, кв. 2, код ЄДРПОУ 36238708)

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сумжитлобуд (40021, м.Суми, вул.Малиновського,12, код ЄДРПОУ 38725155) суму основного боргу в розмірі 22 169 грн. 61 коп., 3% річних в розмірі 476 грн. 25 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 995 грн. 43 коп., пеня в розмірі 2 901 грн. 51 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 413 грн. 14 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з складання повного судового рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення - 30.01.2018

Суддя Ю.І.Марченко