Постанова

від 31.01.2018 по справі 812/1198/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року справа №812/1198/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів: Блохіна А.А.

ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного Управління Державної фіскальної служби у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду (суддя Петросян К.Є.) від 06 грудня 2017 року (повний текст складено 11 грудня у м.Сєвєродонецьк) по справі №812/1198/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного Управління Державної фіскальної служби у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного Управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №2378780-1301 від 20.06.2017 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №2378780-1301 від 20.06.2017 року.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Відповідач вважає, що ним правомірно було визначено суму податкового зобов'язання на підставі додаткової угоди №2 від 02 липня 2009 року до договору оренди землі №040841900201 від 08.04.2008р. Судом першої інстанції не прийнято до уваги, що Сєвєродонецький міський реєстраційний офіс Луганської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному Комітеті України по земельних ресурсах, засвідчує факт державної реєстрації договору оренди землі. Відповідач вважає, що оскільки укладений договір між Сєвєродонецькою міською радою та ОСОБА_2 є чинним, договір оренди землі між ОСОБА_4 та відповідною радою не укладався, то саме позивач повинен сплачувати орендну плату за землю.

Позивачем на адресу Донецького апеляційного адміністративного суду надіслано клопотання про розгляд адміністративної справи за його відсутністю.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного розгляду справи встановлено, що між Сєвєродонецькою міською радою (орендодавець) та орендарями, зокрема, позивачем, 08.04.2008р. був укладений договір оренди землі №040841900201, за яким Сєвєродонецька міська рада передала в оренду на 25 років земельну ділянку загальною площею 0,5177 га, яка знаходиться за адресою: м. Сєвєродонецьк, просп. Гвардійський, 33, квартал 54. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна.

Згідно п.5, п.9 цього договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки для позивача становить 80665,54 грн.; орендна плата в розмірі - 2419,97 грн. на рік, що складає 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

У п.34 наведеного договору зазначено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі не досягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.

За приписами п.41 цей договір набирає чинності після підписання сторонами, нотаріального посвідчення (за бажанням однієї із сторін договору), та його державної реєстрації.

Факт державної реєстрації наведеного договору 08.07.2008р. за № 040841900201 засвідчено відповідним написом Сєвєродонецького міського реєстраційного офісу Луганської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному Комітеті України по земельних ресурсах.

Між Сєвєродонецькою міською радою та орендарями, зокрема, позивачем, 02 липня 2009 року було підписано додаткову угоду №2 до договору оренди землі №040841900201, якою у пункті 5 розділу Об'єкт оренди змінено нормативну грошову оцінку земельної ділянки для позивача на- 92927,97 грн.; у пунктах 9, 11 розділу Орендна плата змінено орендну плату для позивача на: з 01.01.2009 р. 2787,84 грн. на рік, що складає 3,00% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з 19.02.2009р. - 4646,40 грн. на рік, що складає 5,00% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відомості щодо державної реєстрації додаткової угоди №2 від 02.04.2009 р. відсутні.

Згідно листа ГУ Держгеокадастру у Луганській області від 20.11.2017 №9-12-0.6-6087/2-17 - земельній ділянці за адресою: м.Сєвєродонецьк, пр.Гвардійський,33 присвоєно кадастровий номер 4412900000:06:027:0136. Загальна площа земельної ділянки 0.5177 га, цільове призначення - землі змішаного використання (під нежитлову будівлю). На підставі рішення Сєвєродонецької міської ради №2004 від 17.03.2008 земельна ділянка була надана в оренду кільком орендарям, в тому числі позивачу, про що між Сєвєродонецькою міською радою як орендодавцем та орендарями було укладено договір оренди землі від 08.07.2008 р. №040841900201. Враховуючи площу вбудованого приміщення, що є власністю кожного з орендарів земельної ділянки, було розраховано частку площі земельної ділянки, про що між ними складено договір про розподіл земельної ділянки. Для позивача частка площі становила 0,0587 га.

За договором дарування від 04.10.2016р., посвідченого приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу, позивачем було відчужено 12/100 часток нежитлової будівлі за адресою: м. Сєвєродонецьк, просп. Гвардійський,буд. 33 на користь ОСОБА_4.

Позивачем 07.10.2016 р. направлено до ДПІ у м.Сєвєродонецьку лист повідомлення про факт відчуження вищезазначеного обєкту - 12/100 часток нежитлової будівлі за адресою: м.Сєвєродонецьк, просп. Гвардійський,буд. 33 на користь ОСОБА_4. Одночасно позивачем повідомлено про відсутність у нього обов'язку щодо сплати орендної плати з 04.10.2016 згідно договору оренди. Лист отримано ДПІ у м.Сєвєродонецьку 07.10.2016, що підтверджується відміткою ДПІ про вхідну реєстрацію даного листа.

Згідно з п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України відповідачем було сформовано та направлено на адресу позивача податкове повідомлення-рішення від 20.06.2017р. № 2378780-1301, яким визначено податкове зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб за 2017 рік у сумі 9335,27 грн.

Сума податкового зобов'язання була визначена відповідачем на підставі додаткової угоди №2 від 02 липня 2009 року до договору оренди землі №040841900201 від 08.04.2008 року.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Статтею 269 Податкового кодексу України (далі ПК України) передбачено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

У відповідності до п. 286.5 ст. 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

За приписами статті 14 Закону України Про оренду землі № 161-XIV договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально, його типова форма затверджується Кабінетом Міністрів України. Зазначена норма не суперечить загальним правилам, наявним в частині четвертій статті 209 ЦК України.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття. зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 1952-IV однією із загальних засад державної реєстрації прав є обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.

Частиною третьою цієї ж статті визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1)реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2)на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обовязкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, роли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Статтею 4 цього ж Закону чітко визначено, що право оренди (суборенди) земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Пунктом 14 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно ст. 20 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV Про оренду землі (далі Закон №161-XIV) (в редакції до 31.12.2011, тобто, в редакції, що діяла на момент укладення додаткової угоди ) укладений договір оренди підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч.1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною першою статті 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до норми, що передбачена ч.2 ст.203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що виходячи з приписів наведених норм, додаткова угода від 02.07.2009 р. до договору оренди земельної ділянки, є чинною за умови проведення її державної реєстрації. Оскільки, додаткова угода до договору оренди землі не пройшла обов'язкову державну реєстрацію, то вона не набула чинності і не може використовуватись ані сторонами договору, ані контролюючими органами при визначенні розміру орендної плати за землю.

В матеріалах справи відсутні докази державної реєстрації додаткової угоди від 02.07.2009р. до договору оренди земельної ділянки № 28 від 26.01.2002р., а тому колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що вищевказана додаткова угода не може вважатися вчиненою, укладеною, а тому у податкового органу не було законних підстав для визначення суми земельного податку на її підставі при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно задоволено позов в цій частині.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції в цій частині було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного Управління Державної фіскальної служби у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року по справі №812/1198/17 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року по справі №812/1198/17 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 31 січня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 31 січня 2018 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Гаврищук Т.Г.

Судді: Блохін А.А.

ОСОБА_1