Постанова

від 29.01.2018 по справі 910/7292/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2018 р. Справа№ 910/7292/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Буравльова С.І.

Мартюк А.І.

при секретарі Вінницькій Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача та третьої особи 2: Косик С.І., Корчадим В.М. за довіреностями;

від третьої особи 1 : Музичук Л.В. за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Матімекс-Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2017р. (повне рішення складено 17.10.2017)

у справі №910/7292/17 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Матімекс-Україна"

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та кредит" Валендюк Владислава Сергійовича

третя особа-1 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

третя особа-2 Публічне Акціонерне Товариство "Банк Фінанси та кредит"

про визнання рішення неправомірним та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Матімекс-Україна" (далі - позивач) подало на розгляд господарського суду міста Києва позов до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк"Фінанси та кредит" Валендюк Владислав Сергійович (далі - відповідач), за участю третіх осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа 1) та Публічне акціонерне товариство "Банк"Фінанси та кредит" (далі - третя особа 2), у якому просило:

- визнати незаконним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та кредит" Чернявської О.С. про повернення без виконання платіжного доручення №160 від 06.10.2015 року;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та кредит" Валендюка Владислава Сергійовича прийняти до виконання та виконати платіжне доручення №160 від 06.10.2015 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2017 у справі №910/7292/17 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Матімекс-Україна" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Також скаржником було заявлено клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.

Скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки згідно умов договору про розрахунково-касове обслуговування та положень п.5 ч.6 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відповідач повинен був виконати платіжне доручення позивача про перерахування коштів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Мартюк А.І., Буравльова С.І. ) поновлено строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено розгляд справи на 22.01.2018.

Відповідно до п.9 Прикінцевих та перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017), який набрав чинності з 15.12.2017, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності редакцією цього Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15.01.2018 представником третьої особи 1 було подано відзив на апеляційну скаргу, у якому вона заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

22.01.2018 представником відповідача і третьої особи 2 було подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

Представник третьої особи 1 у судове засідання 22.01.2018 не з'явився, про причини неявки не повідомив.

Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні 22.01.2018 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представники відповідача і третьої особи 2 у судовому засіданні 22.01.2018 заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошувалась перерва з 22.01.2018 до 28.01.2018. Про дату та час судового засідання представники позивача, відповідача і третьої особи 2 було повідомлені під розписку, а третя особа 1 - шляхом направлення ухвали суду від 22.01.2018.

Представник позивача після перерви у судове засідання не з'явився, надіслав електронною поштою клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою.

Клопотання представника позивача відхилено судом, оскільки частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представники відповідача і третьої особи 2 у судовому засіданні 28.01.2018 заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити оскаржуване рішення без змін.

Представник третьої особи 2 у судовому засіданні 28.01.2018 заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити оскаржуване рішення без змін.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників відповідача і третіх осіб, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

23.07.2014 між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", як банком, та позивачем - ТОВ "Матімекс-Україна", як клієнтом, було укладено Договір на розрахунково-касове обслуговування №027-14/АНВ, відповідно до умов якого банк відкрив клієнту поточний рахунок у національній валюті №26009001002401 і (або) поточний (поточні) рахунок (и) в іноземній валюті №26009001002401 в (USD/UAH/EUR) та зобов'язався здійснювати його (їх) розрахунково-касове обслуговування, а клієнт - оплачувати послуги банку відповідно до Тарифів банку на розрахунково-касове обслуговування рахунків (далі - тарифи) в порядку і на умовах, визначених договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2016 у справі №910/7397/15-г було вставлено, що ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ну не були виконані передані позивачем платіжні доручення, а саме: №3 від 12.01.2015 на суму 49 558,28 євро; №4/1 від 14.01.2015 на суму 30 441,72 євро; №4/2 від 14.01.2015 на суму 35 000,00 євро; №4/3 від 14.01.2015 на суму 34 463,75 євро; №2/2 від 15.01.2015 на суму 50 000,00 євро; №5/1 від 19.01.2015 на суму 44 000, 00 євро; №5/2 від 19.01.2015 на суму 45 000,00 євро; №6 від 23.01.2015 на суму 8 867,88 євро; №7/1 від 26.01.2015 на суму 50 000,00 євро; №8/1 від 30.01.2015 на суму 4 735,67 євро та №7/2 від 04.02.2015 на суму 55 264,00 євро. Вказані платіжні доручення були зареєстровані банком, про що свідчить печатка та підпис представника ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит". Крім того, як встановили суди на підставі дослідження банківських виписок з рахунку позивача, на момент звернення останнього до банку з вказаними вище платіжними дорученнями, на рахунку позивача було достатньо коштів для їх виконання.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 35 ГПК України, в редакції, чинній до 15.12.2017, та відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України, в редакції, чинній з 15.12.2017 обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, вищезазначеним рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 у справі №910/7397/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2015, позов задоволено. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" перерахувати кошти в іноземній валюті за вказаними реквізитами та стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 16 831 євро 61 євроцентів, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 25.03.2015 р. становить 427 961 грн. 21 коп.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.11.2015 у справі №910/7397/15-г рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2015 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 скасовані в частині задоволення позовних вимог про стягнення з публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" 16831,61 Євро пені, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 25.03.2015 становило 427961,21 грн., та про стягнення 8559,22 грн. судового збору, а справа № 910/7397/15-г передана в цій частині на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В частині зобов'язання перерахувати кошти в іноземній валюті за вказаними реквізитами залишені рішення залишені в силі.

Вказані судові рішення, в частині, яка залишена в силі, обґрунтовані тим, що невиконанням наданих позивачем платіжних доручень та неперерахуванням коштів за вказаними у них реквізитами, враховуючи наявність достатньої суми коштів для цього на рахунку позивача, є порушенням з боку відповідача встановлених договорами укладеними між сторонами та Законом зобов'язань щодо повного та вчасного здійснення розрахунково-касового обслуговування позивача, а відтак, позовна вимога про зобов'язання виконати платіжні доручення вказані позивачем в позовній заяві, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Як вбачається з наданих суду копій заяв про купівлю іноземної валюти №№ 1/2 від 06.01.2015 року, № 1/3 від 06.01.2015 року, №2 від 12.01.2015 року, №2/1 від 12.01.2015 року, № 3 від 14.01.2015 року, №3/1 від 14.01.2015 року, №3/2 від 14.01.2015 року, №3/3 від 14.01.2015 року, №4 від 19.01.2015 року, №4/1 від 19.01.2015 року, № 4/3 від 19.01.2015 року, № 4/4 від 19.01.2015 року, № 5 від 26.01.2015 року, № 5/1 від 26.01.2015 року, № 5/2 від 26.01.2015 року, №5/4 від 26.01.2015 року, № 6 від 30.01.2015 року, позивач доручив ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" укласти від його імені і за його рахунок угоди на купівлю іноземної валюти, зобов'язався перерахувати на рахунок №2900.9.110024980 в Банку АТ "Банк "Фінанси та Кредит" суму в гривнях у розмірі, що потрібний для купівлі іноземної валюти за курсом, зазначеним у заяві. Придбану іноземну валюту Позивач доручив Банку перерахувати на поточний рахунок в іноземній валюті № 2600.9.001002401.

У відповідності до наявних у матеріалах справи Виписок по особовому рахунку № 2900.9.110024980 ТОВ "Матімекс - Україна" за період з 01.01.2015 року по 31.03.2015 року, вбачається, що з поточного рахунку позивача перераховувалися кошти на рахунок №2900.9.110024980 згідно з вищевказаними заявами позивача про купівлю іноземної валюти.

На підставі Постанови Правління НБУ №612 від 17.09.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних", Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №171 від 17.09.2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", відповідно до якого тимчасову адміністрацію запроваджено до 17.12.2015 року з можливістю продовження.

Згідно Виписки по особовому рахунку позивача, відкритому у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" за період з 29.09.2015 року по 29.09.2015 року вбачається, що 29.09.2015 року на рахунок ТОВ "Матімекс - Україна" зараховано грошові кошти на загальну суму 7 684 733,54 грн., призначення платежу: зарахування гривневого еквіваленту від обов'язкового продажу валюти на підставі вищевказаних платіжних доручень в січні-лютому 2015 року.

07.10.2015 позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" з заявою про прийняття оригіналів платіжних доручень, у тому числі платіжного доручення №160 від 06.10.2015 року про переказ коштів у сумі 7 684 733,54 грн., на поточний рахунок № 2600101005685, відкритий ТОВ "Матімекс-Україна" в AT "Укрексімбанк", до виконання згідно Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05.04.2001 року та на підставі п. 6 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", абз. 7 п. 1.16 глави 1 розділу ІІІ Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням Виконавчої Дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.07.2012 року №2 (із змінами та доповненнями), в частині "здійснення операцій з переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації".

Як вбачається з копії листа №9-071350/19406 від 12.10.2015 року Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "фінанси та Кредит" Чернявською О.С. платіжне доручення №160 від 06.10.2015 року про переказ грошових коштів повернуто позивачу без виконання з посиланням на норми ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

28.10.2015 року позивач, не погодившись з рішенням Уповноваженої особи щодо повернення платіжного доручення без виконання, звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зі скаргою, відповідно до змісту якої просив Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язати Уповноважену особу Фонду Чернявську О.С. здійснити операції з переказу коштів ТОВ "Матімекс - Україна", що надійшли на рахунки останнього, відкриті у АТ "Банк "Фінанси та Кредит", після 18.09.2015 року, згідно платіжного доручення від 06.10.2015 року №160 на суму 7 684 733,54 грн. та платіжного доручення від 06.10.2015 року №15 на суму 529 000,00 грн.

Листом № 9-071350/21343 від 03.11.2015 року, Уповноважена особа Фонду гарантування на здійснення тимчасової адміністрації в AT "Фінанси та кредит" Чернявська О.С. знову відмовила в прийнятті до виконання та виконанні платіжного доручення № 160 від 06.10.2015 року, з посиланням на те, що до вказаних грошових коштів розповсюджується обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Уповноваженої особи Фонду гарантування на здійснення тимчасової адміністрації в AT "Фінанси та кредит" Чернявської О.С. позивач у листопаді 2015 року звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" Чернявської О.С., в якому з просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" Чернявської О.С. про повернення без виконання платіжного доручення №160 від 06.10.2015 року;

- зобов'язати Відповідача прийняти до виконання платіжне доручення №160 від 06.10.2015 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2017 у справі 826/25851/15 провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Матімекс - Україна" - закрито. Роз'яснено позивачеві, на виконання вимог ч. 2 ст. 157 КАС України, що розгляд таких справ віднесено до юрисдикції господарського суду.

Враховуючи вказану ухвалу позивач у травні 2017 року звернувся з даним позовом до Господарського суду міста Києва.

Позивач обґрунтовує позовну заяву тим, що оскільки кошти в сумі 7 684 733, 54 гривень, надійшли на рахунки ТОВ "Матімекс-Україна" 29.09.2015 року, тобто після дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку, рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування на здійснення тимчасової адміністрації в AT "Банк "Фінанси та кредит" Чернявської О.С. про повернення без виконання платіжного доручення № 160 від 06.10.2015 року на підставі віднесення вказаних сум грошових коштів до таких, на які розповсюджується обмеження, встановлене пунктом і частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є неправомірним, в зв'язку із чим просить визнати незаконним дане рішення.

Заперечуючи проти позову відповідач та треті особи посилались на те, що посилання позивача на п.5 ч.6 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в частині непоширення обмежень щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку на зобов'язання банку щодо виконання операцій з виплати переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є безпідставним, оскільки кошти в розмірі 7 684 733,54 гри., які були зараховані на поточний рахунок позивача 29.09.2015р., не є сумами переказів грошових коштів у розумінні положень п.5 ч.6 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а є власними коштами позивача. Крім того, відповідач зазначив, що позивач у встановлений Законом строк (23.12.2015 р. - 21.01.2016р.) скористався своїм правом та звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" з вимогою про включення його до реєстру кредиторів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду в суді даного спору відбувається ліквідація відповідача (Банку), відповідач також перебував на стадії ліквідації станом на день звернення позивачем із позовною заявою до суду, після початку процедури ліквідації Банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом, порядку з дотриманням принципів черговості. Вимоги позивача включено до реєстру кредиторів АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на суму 17 454 151,89 гривень до сьомої черги вимог кредиторів та на суму 2 0121 584,38 гривень до восьмої черги кредиторів.

Однак, колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору на розрахунково-касове обслуговування №027-14/АНВ, відповідно до умов якого банк відкрив клієнту поточний рахунок у національній валюті №26009001002401 і (або) поточний (поточні) рахунок (и) в іноземній валюті №26009001002401 в (USD/UAH/EUR) та зобов'язався здійснювати його (їх) розрахунково-касове обслуговування, а клієнт - оплачувати послуги банку відповідно до Тарифів банку на розрахунково-касове обслуговування рахунків (далі - тарифи) в порядку і на умовах, визначених договором.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Частиною 1 ст. 1071 ЦК України унормовано, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Відповідно до п. 8.1. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як зазначено вище, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "фінанси та Кредит" Чернявською О.С. платіжне доручення №160 від 06.10.2015 року про переказ грошових коштів повернуто позивачу без виконання з посиланням на норми ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно з п.1 Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 вересня 2015 року №171 в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" введено Тимчасову адміністрацію та делеговано повноваження тимчасового адміністратора. Днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації є 18 вересня 2015 року.

Спеціальним законом, яким унормовано процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, є Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно з яким тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується ФГВФО стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 2 цього Закону).

Статтею 1074 ЦК України (в редакції на час спірних правовідносин) було встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Вказані обмеження встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Так, відповідно до ч.5 ст. 36 зазначеного Закону (в редакції, чинній на жовтень 2015 року), під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);

3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;

4) зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі;

5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

Однак, відповідно до п. 5 ч. 6 статті 36 вказаного Закону, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо, зокрема, виконання операцій з виплати переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Відповідно до ст.111-28 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Верховний Суд України у постанові від 03.02.2016 у справі №908/503/15-г надав висновок, у якому вказав, що у разі коли кошти надійшли на рахунок клієнта банку після запровадження у банку процедури тимчасової адміністрації, обмеження, встановлені пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на них не поширюються згідно з положеннями пункту 5 частини шостої статті 36 цього Закону.

У вказаній постанові Верховний Суд України також вказав, що відповідно до вимог ст. 1089 ЦК за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

При цьому переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою (п. 1.24 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки грошові кошти надійшли на рахунок позивача після запровадження в ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" процедури тимчасової адміністрації, а тому обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на них не поширюються з огляду на норми п. 5 ч. 6 ст. 36 цього Закону.

Проте, місцевий господарський суд у оскаржуваному рішенні не врахував зазначених висновків Верховного Суду України, а також не навів мотивів відступленні від зазначеної правової позиції.

Отже, рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та кредит" Чернявської О.С. про повернення без виконання платіжного доручення Товариства з обмеженою відповідальністю "Матімекс-Україна" №160 від 06.10.2015 року є неправомірним і підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та кредит" Валендюка Владислава Сергійовича прийняти до виконання та виконати платіжне доручення Товариства з обмеженою відповідальністю "Матімекс-Україна" №160 від 06.10.2015 року, то вказані вимоги також підлягають до задоволення, з огляду на наступне

Відповідно до Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня 2015 року №230 розпочато процедуру ліквідації банку.

Пунктом 2 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Виходячи зі змісту статей 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час ліквідації банку Фонд не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, крім задоволення вимог кредиторів за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури, якщо таке задоволення вимог погоджено виконавчою дирекцією Фонду. Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у черговості, передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги.

Однак, відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), підписана від імені України 9 листопада 1995 року, Перший Протокол, протоколи №4 і №7 до Конвенції, підписані від імені України 19 грудня 1996 року та Протоколи №2 і №11 до Конвенції, підписані від імені України 9 листопада 1995 року у м. Страсбурзі із застереженнями.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Що стосується суті порушених прав позивача, які передбачені Конвенцією, то вони викладені в ст.1 Першого Протоколу про право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Необхідно зазначити, що крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов'язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність тощо), власністю в розумінні ст.1 Першого Протоколу до Конвенції є і "законні сподівання", зокрема в рішенні у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що заявник мав щонайменше "законні сподівання" на дохід відповідно до пункту договору про доларовий еквівалент суми в гривні і це сподівання може вважатися "майном".

У справі, що є предметом даного розгляду, позивач мав законні сподівання на належне та своєчасне виконання Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та кредит" положень пункту 5 ч. 6 статті 36 вказаного Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та своєчасного виконання платіжного доручення №160 від 06.10.2015 року.

Однак, в порушення наведених вимог чинного законодавства відповідач не виконав платіжне доручення №160 від 06.10.2015 року, що призвело до порушення конвенційних прав позивача.

При цьому колегією суддів також враховано, що позивач оскаржив вказані дії відповідача в порядку адміністративного судочинства ще у листопаді 2015 року і лише в березні 2017 провадження за його позовом було закрито і йому роз'яснено про право звернутися до суду в порядку господарського судочинства.

Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, відповідно до ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Отже, порушені права позивача підлягають захисту, а вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти до виконання та виконати платіжне доручення Товариства з обмеженою відповідальністю "Матімекс-Україна" №160 від 06.10.2015 року відповідають вищенаведеним нормам чинного законодавства, є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2017 у справі №910/7292/17 прийняте із невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому відповідно до положень п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову, а апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Матімекс-Україна" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2017 у справі №910/7292/17 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

4. Визнати незаконним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та кредит" Чернявської О.С. про повернення без виконання платіжного доручення Товариства з обмеженою відповідальністю "Матімекс-Україна" №160 від 06.10.2015 року.

5. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та кредит" Валендюка Владислава Сергійовича прийняти до виконання та виконати платіжне доручення Товариства з обмеженою відповідальністю "Матімекс-Україна" №160 від 06.10.2015 року.

6. Стягнути з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та кредит" Валендюка Владислава Сергійовича (04050, м.Київ, вул. Артема, 60) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Матімекс-Україна" (01001, м.Київ, вул. Софіївська, 4, кім.26, ідентифікаційний код 25389499) - 3200,00 грн. судового збору за подання позовної заяви та 3520,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

8. Справу №910/7292/17 повернути до господарського суду міста Києва.

9. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

10. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30.01.2018.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді С.І. Буравльов

А.І. Мартюк