Постанова

від 25.01.2018 по справі 374/253/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 374/253/16-ц Головуючий у І інстанції Потапенко А. В. Провадження № 22-ц/780/315/18 Доповідач у 2 інстанції Верланов Категорія 26 25.01.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 січня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Гуля В.В., Савченка С.І.,

за участю секретаря - Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ржищівського міського суду Київської області від 02 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики ,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, який мотивував тим, що 16 вересня 1996 року ОСОБА_1 позичив у нього грошові кошти у розмірі 159 000 доларів США, про що написав розписку. Вказував, що відповідач сплачував борг до 01 січня 1999 року. Після проведення розрахунків, 01 січня 1999 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено угоду, згідно з якою відповідач визнав борг перед позивачем у розмірі 55 735 доларів США та зобов'язався повернути вказану суму боргу по мірі можливості, термін повернення не обумовлювався. Зазначав, що 16 вересня 2016 року він звернувся до відповідача із письмовою заявою - вимогою про повернення боргу, однак останній вказану заяву проігнорував та борг не повернув. Вказував, що борг відповідача на даний час складає 14 478 доларів США.

З урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 06 березня 2017 року ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на свою користь грошові кошти у розмірі 392 632,487 грн., що еквівалентно 14 478 доларів США.

Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 02 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики у розмірі 392 632 грн. 49 коп., що станом на 06 березня 2017 року еквівалентно 14 478 доларів США.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. При цьому вказує, що грошових коштів у ОСОБА_2 він не позичав, а надана позивачем розписка була складена відповідачем при отримані коштів у борг в іншої особи. Також зазначає, що угоду про визнання боргу станом на 01 січня 1999 року у сумі 55 735 доларів США він не складав, її не підписував, текст угоди виготовлений друкованим способом, в якій не має посилання на дату її складання і підписання, а тому вважає, що даний документ є сфальшованим.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, нова редакція якого набрала чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому діючою редакцією ЦПК України.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено, що між ним та відповідачем ОСОБА_1 виникли правовідносини за договором позики, за умовами якого ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 в борг грошові кошти у розмірі 159 000 доларів США, а останній зобов`язався повернути позичені кошти. Факт укладення договору позики та передання грошових коштів підтверджується наданими суду представником позивача оригіналом розписки ОСОБА_1 та оригіналом угоди, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Однак на вимогу позивача відповідач борг за договором позики у розмірі 392 632,49 грн., що еквівалентно 14 478 доларів США, не повернув, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики у вказаному розмірі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобов'язань та закріплює основний принцип виконання зобов'язань - принцип належного виконання, що стосується як суб'єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527 -545 ЦК України).

За змістом вказаної норми закону належне виконання зобов'язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

У частині першій статті 527 ЦК України сформульовано загальне правило, відповідно до якого боржник зобов'язаний особисто виконати зобов'язання, а інша сторона (кредитор) повинна особисто прийняти виконання, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Тобто, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У той самий час за змістом частин 1, 2 статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс13.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на підставі розписки від 16 вересня 1996 року ОСОБА_1 отримав 159 000 доларів США строком до 16 жовтня 1996 року. Вказана розписка містить записи про повернення коштів у період із жовтня 1996 року по 2002 рік.

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено угоду, за умовами якої ОСОБА_1 визнав свій борг перед позивачем станом на 01 січня 1999 року у сумі 55 735 доларів США та зобов'язався повернути дану суму по мірі можливості, термін повернення коштів не обумовлювався.

Вказані обставини підтверджуються дослідженими судом першої інстанції оригіналом розписки від 16 вересня 1996 року та оригіналом угоди, які надані представником позивача ОСОБА_4

Встановлено, що сторони не погодили в угоді строк повернення позики.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

16 вересня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 із письмовою заявою - вимогою, в якій просив повернути борг у сумі 55 735 доларів США та повідомив, що у разі неповернення коштів, він буде змушений звернутися до суду та правоохоронних органів з метою повернення грошових коштів. Вказану заяву ОСОБА_1 отримав 06 жовтня 2016 року.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач частково повернув позивачу кошти за договором позики та на час розгляду справи борг відповідача складає 14 478 доларів США, що станом на 06 березня 2017 року еквівалентно 392 632 грн. 49 коп.

За клопотанням відповідача ОСОБА_1 ухвалою Ржищівського міського суду Київської області суду від 26 квітня 2017 року у справі призначено судову почеркознавчу експертизу.

Відповідно до висновку експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №19/8-4/209-СЕ/17 від 07 вересня 2017 року, підпис від імені ОСОБА_1 в графі ОСОБА_5. в угоді від імені ОСОБА_1 - виконаний ОСОБА_1 В угоді від імені ОСОБА_1 первинним був нанесений друкований текст, вторинними підпис від імені ОСОБА_1 та підпис від імені ОСОБА_2 (а.с.25-36, т.2).

Відповідачем ОСОБА_1 вказаний висновок експерта не спростований.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно не взяв до уваги твердження ОСОБА_1 про те, що підпис в угоді ставив не він.

Установивши наведені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики, оскільки позивачем доведено, що між ним і відповідачем ОСОБА_1 виникли правовідносин за договором позики, що підтверджується наданими суду представником позивача оригіналом розписки ОСОБА_1 та оригіналом угоди, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, на підставі яких судом встановлено факт укладення договору позики, його умови та факт отримання боржником коштів.

Таким чином рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що грошових коштів у ОСОБА_2 він не позичав, а надана позивачем розписка була складена ОСОБА_1 при отримані коштів у борг в іншої особи, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не надано суду таких доказів відповідно до вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання ОСОБА_1 на те, що боргова розписка могла потрапити до позивача коли він працював в МП Компекс , де директором працював відповідач, є лише припущенням відповідача та не спростовує наведених вище висновків суду.

Також є необгрунтованими твердження в апеляційній скарзі про те, що угоду про визнання боргу станом на 01 січня 1999 року у сумі 55 735 доларів США ОСОБА_1 не складав, її не підписував, а тому вважає, що даний документ є сфальшованим, оскільки вказані твердження спростовуються висновком експерта №19/8-4/209-СЕ/17 від 07 вересня 2017 року, якому суд дав належну правову оцінку.

Таким чином доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неповне з'ясування обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна правова оцінка.

Ураховуючи наведене та положення ст.375 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики не оскаржується, тому відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційним судом не перевіряється.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ржищівського міського суду Київської області від 02 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді