Постанова

від 23.01.2018 по справі 918/350/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року

м. Київ

справа № 918/350/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, суддів: Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

за участю секретаря судового засідання Овчарик В.М.,

учасники справи:

від позивача - Дергун В.О. (адвокат), довіреність від 18.01.2018,

від відповідача-1 - Красовський В.Б. (адвокат), ордер серії РН-276 №93 від 22.01.2018,

від відповідача-2 - не з'явились (повідомлено належним чином),

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро" на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.03.2017 (суддя Марач В.В.) та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 (у складі: Мамченко Ю.А. - головуючий, судді Савченко Г.І., Саврій В.А.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро"

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк",

2.Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області

про визнання договору оренди землі недійсним

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро" (далі - ТОВ "Акріс Агро") звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк" (далі - ТОВ "Гоща-Мілк", орендар) та Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, Управління) про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди землі від 18.09.2015, посилаючись на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Позовна заява мотивована тим, що даний правочин був вчинений на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 10.08.2015 №17-213/36-15-СГ, який (наказ) був визнаний протиправним в суді адміністративної юрисдикції, а з огляду на те, що встановленню строку дії договору оренди передує прийняття відповідного рішення організатором торгів, то відсутність встановлення такого строку в наказі Управління тягне за собою незаконність встановлення строку у майбутньому в оголошенні про проведення торгів та договорі оренди з переможцем аукціону, оскільки в даному випадку законом передбачено спеціальну процедуру встановлення строку дії договору оренди (визначення строку в рішенні організатора земельних торгів).

30.06.2016 позивач своєю заявою уточнив позовні вимоги та, окрім визнання недійсним спірного договору, просив суд визнати незаконним наказ ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 10.08.2015 № 17-213/36-15-СГ про проведення торгів у формі аукціону земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Справа розглядалася судами неодноразово.

За результатами нового розгляду справи Господарський суд Рівненської області прийняв рішення від 13.03.2017, яким відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 рішення від 13.03.2017 у даній справі залишено без змін.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду мотивовані приписами статей 203, 215, 638 Цивільного кодексу України, статей 124, 135, 137 Земельного кодексу України, статей 6, 15 Закону України "Про оренду землі" та статей 22, 32, 33, 34, 43, 58 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 (далі - ГПК України), виходячи з яких суд дійшов висновку про недоведеність належними та допустимими доказами як обставин, з наявністю яких чинне законодавство пов'язує визнання правочину недійсним, так і про недоведеність порушення прав та інтересів позивача. Судом також було встановлено, що оскільки оспорюваний договір оренди землі містить всі необхідні істотні умови, в тому числі й строк дії договору, а наказ організатора земельних торгів про проведення аукціону (наказ ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 10.08.2015 №17-213/36-15-СГ "Про проведення земельних торгів у формі аукціону"), який не визнаний протиправним та не скасований, не є підставою для укладення договору оренди землі, тоді як результати аукціону щодо права оренди земельної ділянки (кадастровий №5624680700:01:001:0194), що є такою підставою, не оскаржені та не скасовані у встановленому порядку.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив про безпідставність посилання позивача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права шляхом відмови в об'єднанні позовних вимог, так як вимога ТОВ "Акріс Агро" про визнання незаконним наказу ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 10.08.2015 №17-213/36-15-СГ є новим (іншим) позовом, який не може бути розглянутий в рамках справи №918/350/16.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, 29.09.2017 позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, а саме визнати недійсним договір оренди землі від 18.09.2015, укладений між відповідачами, та визнати незаконним наказ ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 10.08.2015 №17-213/36-15-СГ "Про проведення земельних торгів у формі аукціону".

22.12.2017 касаційна скарга отримана Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 135, 136 Земельного кодексу України, статті 14 Закону України "Про оренду землі" та статей 22, 43, 58 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), наголошуючи на тому, що: у заяві про зміну предмета позову від 15.02.2017 він просить лише змінити одну позовну вимогу на дві без зміни підстав позову; встановлення в договорі оренди землі строку його дії у 49 років не відповідає наказу ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, яким такий строк не визначався; у голови комісії з реорганізації Головного управління Держземагентства у Рівненській області були відсутні повноваження на включення земельної ділянки, що є предметом оспорюваного договору, до переліку земельних ділянок, які виставляються на торги; договір оренди землі від 18.09.2015 укладено від імені Управління не уповноваженою на це особою.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гоща-Мілк" та Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області у поданих відзивах на касаційну скаргу (аналогічних за змістом) просять оскаржувані рішення та постанову залишити без змін з тих мотивів, що: судами не допущено порушень норм процесуального права, оскільки позивач у заяві про зміну предмета позову від 15.02.2017 просить одночасно змінити предмет та підставу позову, що є неприпустимим, а доповнені позовні вимоги не є однорідними із заявленою вимогою; висновки судів попередніх інстанцій про відсутність порушення оспорюваним правочином прав позивача є правильними, так як судами не було встановлено реального негативного впливу на конкретні права чи інтереси позивача внаслідок укладання договору оренди землі, а представник учасника торгів (ТОВ "Акріс Агро") у протоколі засвідчив своїм підписом результати торгів та ствердив про відсутність зауважень щодо процедури проведення земельних торгів; необґрунтованість позовних вимог обумовлена тим, що єдиною підставою для укладення договору оренди є результати аукціону щодо права оренди земельної ділянки (кадастровий №5624680700:01:001:0194), які не скасовані у встановленому порядку, строк користування земельною ділянкою у разі набуття права на неї на земельних торгах чітко зазначено в проекті договору, який згідно з п.4 наказу від 10.08.2015 №17-213/36-15-СГ є його невід'ємним додатком, відповідно до виписки з ЄДРЮО та ФО про Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області від 29.04.2015 саме Богатирчук-Кривко С.К. є уповноваженою особою представляти ГУ Держгеокадастру у Рівненській області у правовідносинах з третіми особами, має право вчиняти дії від імені Управління без довіреності, у тому числі підписувати договори, а згідно з висновком, вміщеним у рішенні Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003, наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, наказом ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 10.08.2015 року № 17-213/36-15-СГ було вирішено провести земельні торги у формі аукціону щодо продажу права оренди за користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності площею 180,7га, кадастровий номер: 5624680700:01:001:0194, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Вказаним наказом був встановлено стартовий розмір річної орендної плати за користування спірною земельною ділянкою в розмірі 281105,94 грн., а також затверджено проект договору оренди землі з визначеними умовами користування та передбачено обов'язок продати право оренди на вказану земельну ділянку на земельних торгах.

В подальшому, 18.09.2015 на виконання зазначеного наказу були проведені земельні торги з продажу права оренди на спірну земельну ділянку, переможцем торгів визнано ТОВ "Гоща-Мілк", яке запропонувало найвищу плату за користування вищезазначеною земельною ділянкою - 565022, 93 грн.

За результатами зазначених торгів складено протокол від 18.09.2015, який без будь-яких зауважень був підписаний уповноваженими представниками виконавця аукціону, його ліцитатора, організатора, переможця, а також позивача як учасника аукціону.

За результатами проведеного аукціону між відповідачами був укладений договір оренди землі, за умовами якого ГУ Держгеокадастру у Рівненській області на підставі протоколу земельних торгів від 18.09.2015 передав ТОВ "Гоща-Мілк" для ведення сільськогосподарського виробництва в строкове платне користування земельну ділянку площею 180,7га, кадастровий номер 5624680700:01:001:0194, що знаходиться на території Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність будь-яких підстав для визнання недійсним оспорюваного договору та недоведеність порушення ним прав позивача як учасника земельних торгів.

Колегія суддів повністю погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про недоведеність позивачем порушення його прав як учасника земельних торгів, зазначаючи при цьому наступне.

Відповідно до приписів 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз'яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У вказаному рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно визнання недійсним договору оренди землі недійсним) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

З огляду на наведене колегія суддів, як зазначалося вище, приходить до висновку про недоведеність позивачем порушення чи оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу при вчиненні оспорюваного правочину.

Крім того, колегія суддів повністю погоджується з іншими висновками судів, якими достеменно встановлено та скаржником не спростовано той факт, що оспорюваний договір містить всі передбачені законом істотні умови визначні частиною 1 ст.15 Закону України "Про оренду землі", а наказ організатора земельних торгів про проведення аукціону не є підставою для укладення договору оренди землі, оскільки єдиною підставою для укладення договору оренди земельної ділянки є саме результати аукціону.

З матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та скаржником не доведено скасування, анулювання або визнання такими, що не відбулися, результатів торгів щодо права оренди земельної ділянки (кадастровий номер: 5624680700:01:001:0194), оформлених протоколом від 18.09.2015, з підстав, передбачених ст.138 Земельного кодексу України.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Колегія суддів в першу чергу відзначає, що позивач жодним чином не обґрунтував порушення оспорюваним правочином своїх прав чи охоронюваних законом інтересів, що є загальною підставою для відхилення аргументів скаржника щодо підстав недійсності цього правочину.

Тим не менш, з урахуванням встановлених судами обставин справи, колегія суддів відхиляє аргументи скаржника, зазначені ним в касаційній скарзі.

Так, колегія суддів відхиляє безпідставні посилання скаржника на те, що встановлення в договорі оренди землі строку його дії у 49 років не відповідає наказу ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 10.08.2015 №17-213/36-15-СГ, яким такий строк не визначався, оскільки такий строк зазначений в проекті договору, який є невід'ємною частиною (додатком) до цього наказу.

Касаційна інстанція вважає, що скаржник помилково визначає згаданий наказ у якості підстави для укладення оспорюваного договору, так як з системного аналізу змісту ч.2 ст.124, ч.1 ст.135, ч.24 ст.137 Земельного кодексу України та ч.2 ст.6 Закону України "Про оренду землі" вбачається, що законною підставою для укладення договору оренди землі є саме результати аукціону, оформлені протоколом від 18.09.2015.

Колегія суддів не може прийняти до уваги передчасні посилання заявника на незаконність наказу ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 10.08.2015 №17-213/36-15-СГ, оскільки відповідна позовна вимога не була предметом розгляду в суді першої інстанції, а згідно імперативних приписів ч.3 ст.300 Господарського процесуального кодексу України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Колегія суддів також відхиляє передчасні твердження скаржника про відсутність у голови комісії з реорганізації Головного управління Держземагентства у Рівненській області повноважень на включення земельної ділянки, що є предметом оспорюваного договору, до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які виставляються на торги, та про укладення договору оренди землі від 18.09.2015 від імені відповідача-2 не уповноваженою на це особою, оскільки вказані доводи стосуються не оспорюваного договору, а спрямовані на оцінку законності наказу Головного управління Держземагентства у Рівненській області №11 від 14.05.2015 "Про внесення змін до наказу від 02 липня 2014 року №82" та наказу ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 10.08.2015 №17-213/36-15-СГ, що не є предметом спору в даній справі.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі постанов КМ України від 20.10.2011 №1074 "Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади" та від 14.01.2015№5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" Держгеокадастром прийнято наказ №4 від 18.05.2015 "Про питання діяльності Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області", на виконання якого даному Головному управлінню передано функції та повноваження Головного управління Держземагентства у Рівненській області, що припиняється.

Водночас, судами достеменно з'ясовано, що преамбула та розділ "Реквізити сторін" проекту договору, який є невід'ємною частиною наказу від 10.08.2015 №17-213/36-15-СГ, містить вказівку на особу, яка буде підписувати договір за результатами торгів, а саме в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області Богатирчук-Кривко С.К. Більше того, відповідно до виписки з ЄДРЮО та ФО про Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області від 29.04.2015 саме Богатирчук-Кривко С.К. є особою, уповноваженою представляти ГУ Держгеокадастру у Рівненській області у правовідносинах з третіми особами, має право вчиняти дії від імені Управління без довіреності, у тому числі підписувати договори.

Касаційна інстанція також вважає безпредметним посилання заявника на ч.2 ст.14 Закону України "Про оренду землі" в обґрунтування своїх заперечень на те, що чинним законодавством не передбачено можливості затвердження проекту договору оренди землі за наказом організатора торгів про продаж права оренди на земельну ділянку, оскільки такі доводи свідчать про помилкове ототожнення скаржником врегульованого законом питання затвердження типової форми договору оренди землі та обставин складання орендодавцем проекту договору оренди землі, долученого до наказу організатора торгів у якості додатку та який може бути укладено в майбутньому (за результатами земельних торгів).

Колегія суддів не приймає до уваги бездоказові посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм ст.ст.22, 58 ГПК України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) шляхом відмови в прийнятті заяви про зміну предмета позову від 15.02.2017 (а.с.211-213 том 1) з огляду на наступне.

На думку позивача, останній відповідною заявою просив лише змінити одну позовну вимогу на дві без зміни підстав позову, фактично доповнивши позов вимогою про визнання незаконним наказу ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 10.08.2015 №17-213/36-15-СГ.

Однак, згідно ч.ч.1, 2 ст.58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні, відтак, об'єднання кількох вимог в одну справу можливе лише за умови їх однорідності, тобто вони повинні бути такими, що випливають з одних підстав (правовідносин) та участі тих же самих сторін.

Колегія суддів зауважує, що статтею 22 ГПК України, якою правомірно керувалися суди попередніх інстанцій при розгляді справи, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову.

Відмовляючи позивачу в прийнятті заяви про зміну предмета позову від 15.02.2017, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ця заява є новою позовною вимогою (фактично іншим позовом), а не заявою про об'єднання кількох вимог чи заявою про зміну предмета позову.

Виходячи зі змісту позовної заяви, предметом позову є визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди землі від 18.09.2015, а підставою позову є недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог, встановлених ст.203 Цивільного кодексу України та ст.15 Закону України "Про оренду землі". Тоді як підставою нової позовної вимоги (про визнання незаконним наказу ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 10.08.2015 №17-213/36-15-СГ "Про проведення земельних торгів у формі аукціону") є порушення органом, що його видав (суб'єктом владних повноважень), приписів п. "в" ч.4 ст.135 Земельного кодексу України.

Таким чином, за своєю правовою природою підстави виникнення обох вищенаведених вимог є різними, як наслідок, ці позовні вимоги не є однорідними в розумінні ст.58 ГПК України.

Вимога про визнання незаконним та скасування наказу випливає передусім з управлінської діяльності державного органу, а саме ГУ Держгеокадастру у Рівненській області. В свою чергу, вимога про визнання недійсним договору оренди землі від 18.09.2015 року випливає з договірних правовідносин між відповідачами, які виникли за результатами проведеного аукціону з продажу права оренди земельної ділянки.

З огляду на достовірно встановлені судами обставини про те, що єдиною законною підставою для укладення оспорюваного договору оренди землі є результати аукціону, оформлені протоколом від 18.09.2015, а не наказ ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 10.08.2015 №17-213/36-15-СГ, тобто вимога про визнання договору оренди недійсним не має похідного характеру від вимоги про визнання незаконним зазначеного наказу, суд першої інстанції правильно застосував норму ст.22 ГПК України, якою було встановлено право позивача змінити предмет або підставу позову, а не одночасно предмет та підставу, відтак, у суду першої інстанції не було правових підстав як для об'єднання вимог позивача, заявлених у первісному позові та заяві про зміну предмета позову від 15.02.2017, так і для одночасної зміни предмета та підстав позову.

Касаційна інстанція погоджується з твердженням відповідачів про те, що згідно з висновком, вміщеним у рішенні Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003, наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Адже, визнання недійсним договору оренди землі виключно з підстав допущення органом державної влади порушень формального характеру, які проявилися у неповноті відомостей, вміщених у наказі ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 10.08.2015 №17-213/36-15-СГ, позбавить орендаря законного права на користування майном шляхом непропорційного втручання у право особи на мирне володіння майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог та недоведеність порушення оспорюваним договором прав та інтересів позивача як учасника аукціону, переможцем якого став відповідач-1, як наслідок, оскаржувані рішення та постанова ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права (ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст.124, 135, 137 Земельного кодексу України, ст.ст.6, 15 Закону України "Про оренду землі") та без порушення норм процесуального права (ст.ст.22, 58, 111 12 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно приписів п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень ст.300 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому перевіривши у відповідності до ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку ст.86 Господарського процесуального кодексу України повно, об'єктивно і безпосередньо досліджено наявні у справі докази, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи те, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Рівненської області від 13.03.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі №918/350/16 залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро" без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Чумак

Судді Т. Дроботова

К.Пільков