Постанова

від 29.01.2018 по справі 920/999/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2018 р. Справа № 920/999/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Тихий П.В.,

за участю секретаря судового засідання Пляс Л.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Сумської області (вх. №3667 С/1-42) на рішення Господарського суду Сумської області від 10 листопада 2016 року у справі №920/999/16,

за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вант" ЛТД, м. Шостка Сумської області,

до відповідача- Приватного підприємства "Тера", с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області,

третя особа. яка не заявляє самостійних вимог на предметпозову на стороні відповідача - ДП "Шосткінське лісове господарство", с. Добич Шосткінського району Сумської області

про визнання права власності,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вант" ЛТД звернулось до Господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просить суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на двоповерховий цегляний будинок відпочинку, площею 165,6 кв.м, що знаходиться на земельній ділянці Собицького лісництва Шосткинського району Сумської області, квартал № 1.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 10 листопада 2016 року у справі №920/999/16 позовні вимоги задоволено в повному обсязі в порядку статті 344 Цивільного кодексу України .

Звертаючись з апеляційною скаргою заступник прокурора Сумської області наголошує на неправильному застосуванні судом першої інстанції приписів статті 344 Цивільного кодексу України, як підставу для відмови в задоволенні позову.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 10 листопада 2016 року у справі №920/999/16 є неправомірним з огляду на таке.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 08 вересня 2003 року між ПП "Тера" та ТОВ "Вант" ЛТД у письмовій формі був укладений договір купівлі-продажу двоповерхневого цегляного будинку відпочинку площею 165,6 кв.м., який знаходиться на земельній ділянці Собицького лісництва Шосткинського району Сумської області, квартал № 1.

Відповідно до даних технічного паспорту, виготовленого 05 жовтня 2016 року ПП "Укрторгпром", площа будинку відпочинку, якій знаходиться на земельній ділянці Собицького лісництва Шосткинського району Сумської області, квартал № 1, складає 165,6 кв.м.

Цієї ж дати даний об'єкт було передано за актом приймання-передачі, що є Додатком № 1 до вищевказаного Договору.

Зазначені обставини сторонами не заперечується.

З матеріалів справи, а саме з умов підписаного сторонами Договору (п. 2.1 та п. 2.2. Договору) та квитанції до прибуткового касового ордера № 4 від 08 вересня 2003 року, також вбачається, що позивач повністю сплатив вартість придбаного об'єкта нерухомості згідно вимог 2.1. Договору.

Пунктом 4.1.3. Договору визначено, що протягом 60-ти календарних днів з дати укладення цього Договору відповідач зобов'язувався виготовити та передати позивачу повний пакет правовстановлюючих документів на продане майно, а згідно з п. 4.1.4. - в термін до 08 листопада 2003 року спільно з позивачем здійснити його нотаріальне посвідчення.

За поясненнями представника позивача, всупереч п. 4.1.4. Договору сторони не здійснили його нотаріальне посвідчення, хоча щодо всіх істотних умов дійшли згоди і фактично договір виконано 08 вересня 2003 року. В той же час, до суду з вимогою щодо визнання цього Договору дійсним у зв'язку з ухиленням відповідача від нотаріального посвідчення позивач не звертався.

В матеріалах справи наявний лист ДП "Шосткинське лісове господарство" № 971 в якому зазначається про володіння та користування відповідачем нерухомим майном з 2003 року.

Зазначивши, що ТОВ "Вант" ЛТД протягом більш, ніж 13 років добросовісно, відкрито, безперервно володіє вищевказаним майном, але в силу чинного цивільного законодавства позбавлено можливості визнати даний договір дійсним відповідно до ст. 220 Цивільного кодексу України та оформити право власності, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в порядку статті 344 Цивільного кодексу України.

В той час, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції неправомірно застосовано приписи статті 344 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 344 Цивільного кодексу України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом пяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.

У відповідності до частини 9 постанови пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами статті 344 Цивільного кодексу України необхідно:

по-перше, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права.

По-друге, таке володіння повинно бути відкритим, тобто очевидним для всіх інших осіб, при цьому володілець має ставитись до цього майна, як до власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані тощо). Приховування володільцем свого володіння майном є порушенням цієї вимоги.

По-третє, володіння майном повинно бути безперервним протягом встановлених законом строків (відповідно до ч. 2 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка володіє майном, до часу свого фактичного володіння може приєднати час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є).

Таким чином, виходячи зі змісту статті 344 Цивільного кодексу України, обставинами, які мають значення для справи і які повинен довести позивач, є такі:

-майно може бути об'єктом набувальної давності;

-добросовісність володіння;

-відкритість володіння;

-давність володіння та його безперервність;

-відсутність інших осіб, які претендують на це майно;

-відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Також, виходячи із аналізу статті 344 Цивільного кодексу України, вбачається, що позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна.

З наведеного вбачається, що норми статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність не підлягають застосуванню, а право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника і завжди знає хто є власником, оскільки у такого володільця право на чуже майно має похідний та обмежений характер, а право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Так, ТОВ "Вант" ЛТД зазначено про те, що вказане нерухоме майно ним придбано за відповідним договором купівлі-продажу, що підтверджено прибутковим касовим ордером, а факт передачі оформлено актом приймання-передач, що свідчить про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вант" титулу (підстави) для володіння майном і набуття права власності, та наявність волі попереднього власника (відповідача) на володіння, що унеможливлює визнання за особою права власності за вимогами статті 344 Цивільного кодексу України.

При цьому висновок суду першої інстанції з приводу дійсності договору купівлі продажу від 08 вересня 2003 року, не спростовує сам факт наявності волі Приватного підприємства "Тера" на володіння Товариством з обмеженою відповідальністю "Вант" ЛТД спірним майном, а відтак сам титул (підставу) для набуття його у власність.

Наданий до суду апеляційної інстанції разом з відзивом (вх.№ 1029 від 30 січня 2018 року) Товариством з обмеженою відповідальністю "Вант" ЛТД до суду апеляційної інстанції Договір довгострокового тимчасового користування лісами від 14 листопада 2017 року, підтверджує лише факт правомірності користування позивачем земельною ділянкою загальною площею 0,7 га на території Собицького лісництва, кв.1, виділ 8, а відтак, не має правового значення до питання можливості визнання за особою права власності в порядку статті 344 Цивільного кодексу України.

Зазначене стосується і наданої позивачем копії договору купівлі-продажу від 11 червня 2003 року (Том 1, а.с.99-101), в якому зазначається про купівлю Приватним підприємством "Тера" спірного об'єкту нерухомості у ВАТ "Шосткинське спеціалізоване автотранспортне підприємство-1803", оскільки дані докази лише підтверджують наявність титулу у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вант" ЛТД для володіння майном та набуття права власності, що унеможливлює визнання за особою права власності за вимогами статті 344 Цивільного кодексу України.

Місцевим господарським судом не враховано також те, що, оскільки достовірно не встановлено часу побудови вказаного приміщення, а також відсутні будь-які документи, що свідчать про початок та закінчення будівельних робіт, введення в експлуатацію нерухомого майна, в даному випадку може мати місце факт самочинного будівництва на яке, відповідно до п. 10 постанови пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", не може визнаватися за набувальною давністю.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, неповністю дослідив обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, а тому вказане рішення слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити .

Керуючись статтею 275,276 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Сумської області задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 09 жовтня 2017 року у справі №920/999/16 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Вант" ЛТД (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Привокзальна, будинок 1-А, код 23047599) до Приватного підприємства "Тера" (08142, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, буд. 16, код 32498369) відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст постанови складено 01 лютого 2018 року.

Головуючий суддя В.В.Россолов

Суддя Р.А.Гетьман

Суддя П.В.Тихий