Рішення

від 22.01.2018 по справі 192/3222/16-ц

СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 192/3222/16-ц

Провадження № 2/192/21/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.01.2018 року СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - судді Щербини Н. О.,

за участю: секретаря судового засідання - Савчукової В.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - адвоката ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт Солоне в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Дзержинівське , третя особа - Солонянська районна державна адміністрація Дніпропетровської області про визнання недійсним договору оренди землі, зобов'язання повернути земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14 липня 2016 року №78 та про зобов'язання відповідача повернути власнику спірну земельну ділянку площею 5,59 га, кадастровий номер 1225083000:02:005:0296 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дзержинівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області.

На обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за №1-1279 від 07 липня 2016 року, виданого Солонянською державною нотаріальною конторою належить земельна ділянка площею 5,59 кадастровий номер 1225083000:02:005:0296 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дзержинівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області.

03 листопада 2016 року він звернувся до Державного земельного кадастру з метою отримання ОСОБА_4 про земельну ділянку та дізнався, що належна йому земельна ділянка перебуває в оренді у відповідача зі строком дії речового права на 49 років за договором оренди №78 від 14 липня 2016 року, укладеному нібито ним (позивачем) та відповідачем.

Оскільки він особисто договір оренди земельної ділянки не підписував, будь-яких осіб на його підписання не уповноважував, тому вважає його недійсним з дати його укладання. З посиланням на ст.ст. 203,215 ЦК України просить суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки та зобов'язати відповідача повернути йому спірну земельну ділянку.

Позивач ОСОБА_1 в судових засіданнях позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. У судовому засіданні пояснив, що земельна ділянка належала його матері, яка здавала її в оренду відповідачеві, з яким нею було укладено договір оренди строком до 2011 року. Мати померла в 2008 році, та оскільки у позивача не було свідоцтва про право на спадщину, тому з 2011 року він не отримував орендну плату. З відповідачем про укладення договору оренди він не домовлявся. В нотаріальній конторі під час оформлення прав на спадщину нотаріус йому повідомила, що документи, які стосуються земельної ділянки вона віддала ОСОБА_4 Тобто відповідач самостійно забрав свідоцтво про право на спадщину у нотаріуса, сам підписав спірний договір і зареєстрував його. В 2016 році він поїхав до відповідача, і останній повернув йому свідоцтво про право на спадщину, а також дав договір про оренду земельної ділянки та акт приймання-передачі, які він особисто не підписував.

Представник позивача - адвокат ОСОБА_2 в судових засіданнях позовні вимоги підтримала з підстав, викладених в позові, просила позов задовольнити.

Представник відповідача СТОВ Дзержинівське - ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнала, надала письмові заперечення, згідно яких з позовними вимогами відповідач категорично не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки між СТОВ Дзержинівське та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі №78 від 14 липня 2016 року. Право оренди земельної ділянки було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 липня 2016 року. Під час укладення оспорюваного договору сторони дійшли згоди щодо його істотних умов, а також приступили до його виконання, а позивач фактично передав земельну ділянку в оренду відповідачу на підставі акту приймання-передачі, що підтверджує волевиявлення позивача на укладення договору оренди землі та передачу відповідачу в оренду успадкованої земельної ділянки.

Представник відповідача СТОВ Дзержинівське - ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що він призначений на посаду директора СТОВ Дзержинівське з 18 лютого 2007 року. З приводу спірного договору він мав розмову з позивачем у своєму автомобілі, де ОСОБА_4 сидів за кермом, а позивач сидів на пасажирському передньому сидінні, і самостійно підписав договір оренди землі тримаючи його у себе на колінах, а він підклав йому папку. В цей час нікого в автомобілі більше, крім позивача та ОСОБА_4Ю, не було. Після реєстрації договору оренди, позивач отримав примірник договору та розписався у відомості про його отримання. Свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку він забрав в нотаріальній конторі власноручно, а потім під підпис видав позивачу.

Представник відповідача СТОВ Дзержинівське - ОСОБА_3 в судових засіданнях позов не визнав, заперечував проти його задоволення, посилаючись на те, що договір підписував власноручно позивач, оскільки самостійно приходив до СТОВ Дзержинівське і отримував примірник договору, про що мається запис у книзі видачі договорів. Доказами того, що позивач згоден з умовами договору є видатковий касовий ордер від 27 грудня 2017 року в якому позивач власноручно підтвердив, що він отримав орендну плату у розмірі 7500 гривен по договору оренди землі №78 від 14 липня 2016 року. Тому дані обставини беззаперечно свідчать про те, що спірний договір є дійсним, оскільки він був погоджений та підписаний позивачем. З висновком експерта представник не згоден, оскільки експерт брав вибірково зразки підпису позивача, які були виконані ним сидячи за столом, а не сидячі в автомобілі, про що зазначав ОСОБА_4 Представник наполягав на тому, що саме позивач підписав договір оренди землі, та отримував орендну плату, в тому числі 27 грудня 2017 року, а висновок судового експерта вважав суперечливим.

Представник третьої особи - Солонянська районна державна адміністрація Дніпропетровської області (як державний реєстратор), яка про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, в судове засідання не з'явився, причини не явки суду не повідомили.

Експерт ОСОБА_6 в судовому засіданні 22 січня 2018 року пояснив, що складений ним висновок експерта №2608-17 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи є категоричним. Для проведення експертизи йому було надано достатньо документів, вільних та експериментальних зразків. Виконання підпису в спірному договір в незвичних умовах (сидячі в автомобілі, наприклад) експертом не було виявлено.

Ухвалою суду від 04 травня 2017 року с праві було призначено судову почеркознавчу експертизу та зупинено провадження у справі (а.с.84-85), а ухвалою від 22 серпня 2017 року провадження у справі відновлено.

Ухвалою від 22 січня 2018 року було відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про призначення повторної почеркознавчої експертизи.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представників відповідача, експерта ОСОБА_6, дослідивши наявні у справі та надані сторонами у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.

Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПКУкраїни суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України зокрема шляхом визнання угоди недійсною.

Судом установлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 07 липня 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Солонянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області за реєстровим №1-1279 (а.с.10) позивач є власником земельної ділянки площею 5,59 га, кадастровий номер 1225083000:02:005:0296 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дзержинівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області. Право на земельну ділянку зареєстровано державним нотаріусом Солонянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області 07 липня 2016 року (а.с.11).

Також судом встановлено що зазначеною земельною ділянкою користується відповідач на підставі договору оренди землі №78 від 14 липня 2016 року, укладеного строком на 49 років (а.с.12-17).

Відповідно до Висновку експерта №2608-17 від 14 серпня 2017 року (а.с.96-102) підписи від імені ОСОБА_1 у графі Орендодавець договору оренди землі №78 від 14 липня 2016 року, укладеному між ним та СТОВ Дзержинівське виконані не цією особою, а іншою особою, з наслідуванням справжнього його підпису (а.с.99). Вказаний висновок експерта був роз'яснений в судовому засіданні експертом ОСОБА_6 та є категоричним.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах , у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

За положеннями ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до роз'яснень, наданих постановою Пленуму ВСУ № 9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Відповідно до пункту 7 вказаної постанови виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).

Суд зазначає, що та обставина, що позивач 27 грудня 2017 року згідно видаткового касового ордеру (а.с.151) отримав від відповідача орендну плату за користування землею, відбувалась у подальшому і не може впливати на подію укладення правочину, яка мала місце раніше, та підтвердити наявність волевиявлення на укладення договору у минулому.

Суд вважає, що факт отримання плати за користування землею не може свідчити про погодження з умовами укладеного раніше договору, і не створює правових наслідків, а вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.

Тому, установивши під час розгляду справи факт відсутності волевиявлення позивача ОСОБА_1 (орендодавця) на укладення спірного договору оренди землі, оскільки згідно з відповідним експертним висновком цей договір останнім не підписано, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. В такому випадку використання відповідачем земельної ділянки саме за цим договором є безпідставним.

Відповідно до ст. 387 ЦК України також підлягає задоволенню позовна вимога про повернення позивачеві земельної ділянки з незаконного володіння відповідача.

Крім того, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Таким чином, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір сплачений ним під час звернення з позовом до суду пропорційно розміру задоволених вимог, а також витрати по сплаті вартості судової експертизи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 133, 141, 247, 259, 263-265, 274, 279, ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 (52400, Дніпропетровська область, Солонянський район, с. Червоноармійське, вул. Центральна, буд. 85, РНОКПП НОМЕР_1) до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Дзержинівське (52421, Дніпропетровська область, Солонянський район, с. Дзержинівка, вул. Шкільна, буд. 6, ЄДРПОУ 31523582), третя особа - Солонянська районна державна адміністрація Дніпропетровської області про визнання недійсним договору оренди землі, зобов'язання повернути земельну ділянку - задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладення договір оренди землі від 14 липня 2016 року №78, укладений між ОСОБА_1 та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Дзержинівське .

Зобов'язати сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Дзержинівське повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,59 га кадастровий номер 1225083000:02:005:0296 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дзержинівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складений 02 лютого 2018 року.

Головуючий: суддя Н. О. Щербина