Постанова

від 18.09.2018 по справі 192/3222/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3118/18 А Справа № 192/3222/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 47

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.

за участю секретаря Гулієва М.І.о

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дзержинівське»

на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2018 року та

додаткове рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2018 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дзержинівське» , третя особа - Солонянська районна державна адміністрація Дніпропетровської області про визнання недійсним договору оренди землі, зобов'язання повернути земельну ділянку , -

В С Т А Н О В И Л А:

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Згідно п.9 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2016 року позивач звернувся до Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2018 року з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дзержинівське» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14 липня 2016 року №78 та про зобов'язання відповідача повернути власнику спірну земельну ділянку площею 5,59 га, кадастровий номер 1225083000:02:005:0296 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дзержинівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області.

На обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 посилається на те, що йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за №1-1279 від 07 липня 2016 року, виданого Солонянською державною нотаріальною конторою належить земельна ділянка площею 5,59 кадастровий номер 1225083000:02:005:0296 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дзержинівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області.

03 листопада 2016 року він звернувся до Державного земельного кадастру з метою отримання Витягу про земельну ділянку та дізнався, що належна йому земельна ділянка перебуває в оренді у відповідача зі строком дії речового права на 49 років за договором оренди №78 від 14 липня 2016 року, укладеному нібито ним (позивачем) та відповідачем.

Оскільки він особисто договір оренди земельної ділянки не підписував, будь-яких осіб на його підписання не уповноважував, тому вважає його недійсним з дати його укладання. З посиланням на ст.ст. 203,215 ЦК України просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки та зобов'язати відповідача повернути йому спірну земельну ділянку.

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2018 року задоволено позов .

Визнано недійсним з моменту укладення договір оренди землі від 14 липня 2016 року №78, укладений між ОСОБА_2 та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Дзержинівське .

Зобов'язано сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Дзержинівське повернути ОСОБА_2 земельну ділянку площею 5,59 га кадастровий номер 1225083000:02:005:0296 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дзержинівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області.

Додатковим рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2018 року вирішенно питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідачпросить вказані рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 07 липня 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Солонянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області за реєстровим №1-1279 (а.с.10) позивач є власником земельної ділянки площею 5,59 га, кадастровий номер 1225083000:02:005:0296 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дзержинівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області. Право на земельну ділянку зареєстровано державним нотаріусом Солонянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області 07 липня 2016 року (а.с.11).

Також судом встановлено що зазначеною земельною ділянкою користується відповідач на підставі договору оренди землі №78 від 14 липня 2016 року, укладеного строком на 49 років (а.с.12-17).

Відповідно до Висновку експерта №2608-17 від 14 серпня 2017 року (а.с.96-102) підписи від імені ОСОБА_2 у графі Орендодавець договору оренди землі №78 від 14 липня 2016 року, укладеному між ним та СТОВ Дзержинівське виконані не цією особою, а іншою особою, з наслідуванням справжнього його підпису (а.с.99).

Посилання аплента на те, що судом першої інстанції не було з'ясовано та враховано, що деякі несхожості у підписі на Договорі та вільних зразках підпису позивача могли бути викликані тим, що зразки підпису надані для порівняння позивач виконував сидячи за столом, а досліджуваний підпис був вчинений сидячи в автомоболі з розташуванням Договору на коліні, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки вони спростовуються поясненнями експерта.

Експерт ОСОБА_3 в судовому засіданні суду першої інстанції 22 січня 2018 року пояснив, що складений ним висновок експерта №2608-17 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи є категоричним. Для проведення експертизи йому було надано достатньо документів, вільних та експериментальних зразків. Виконання підпису в спірному договір в незвичних умовах (сидячі в автомобілі, наприклад) експертом не було виявлено.

Доводи апелянта, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у призначенні повторної судової експертизи, колегія суддів не приймає до уваги, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст 4 Закону України "Про судову експертизу" , ст. ст. 108, 113 ЦПК України , п. п. 11, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних та цивільних справах" однією із гарантій правильності експертного висновку є можливість призначення судом повторної експертизи, яка призначається, коли є сумніви в правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи, враховуючи, що висновок експерта не є обов'язковим і повинен оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами.

Оскільки під час надання пояснень експертом ОСОБА_3, який виконав Висновок №2608-17 від 14 серпня 2017 року судової почеркознавчої експертизи судом не було встановлено, що він є необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення клопотання про призначення повторної експертизи.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

За положеннями ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до роз'яснень, наданих постановою Пленуму ВСУ № 9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Відповідно до пункту 7 вказаної постанови виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).

Доводи апеляційної скарги, що позивач 27 грудня 2017 року згідно видаткового касового ордеру (а.с.151) отримав від відповідача орендну плату за користування землею, що свідчить про волевиявлення позивача на укладання спірного договору, колегія суддів не може взяти до уваги, зважаючи на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК Українипередбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

За положеннями ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Установивши під час розгляду справи факт відсутності волевиявлення позивача на укладення вищевказаного договору оренди землі, оскільки згідно з відповідним експертним висновком цей договір останнім не підписано, суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення указаного позову.

При цьому факт отримання плати за користування землею суд правильно вважав таким, що не може свідчити про погодження з умовами укладеного раніше договору, і не створює для нього правових наслідків.

Визнавши недійсним оспорюваний договір оренди землі, суд правильно вважав, що в такому випадку використання відповідачем земельної ділянки саме за цим договором є безпідставним, тому відповідно до ст. 387 ЦК України підлягає задоволенню позовна вимога про повернення позивачеві земельної ділянки з незаконного володіння відповідача.

На обґрунтування свого висновку по суті вирішеного спору суд правильно послався на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.

Така позиція висловлена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 624/351/15-ц.

Розглядаючи зазначений позов, суд правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам чинного законодаства, підстави для його скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дзержинівське» - залишити без задоволення .

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2018 року та додаткове рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2018 року - залишити без змін .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

ОСОБА_4