Постанова

від 05.02.2018 по справі 902/810/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2018 року Справа № 902/810/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Мельник О.В. , суддя Бучинська Г.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги фермерського господарства Скала на рішення господарського суду Вінницької області від 26 вересня 2017 року в справі №902/810/17 (суддя Матвійчук В.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Граніт-3

до фермерського господарства Скала

про стягнення 36 235 грн 11 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Граніт-3 (надалі-Позивач) звернулося в господарський суд Вінницької області з позовом до фермерського господарства Скала (надалі - Відповідач) про стягнення збитків в сумі 36 235 грн 11 коп..

Позовні вимоги мотивовані тим, що Позивач орендує паї загальною площею 25,3158 га, що знаходяться на полі №14 на території Вахнівської сільської ради Липовецького району Вінницької області. Як констатує Позивач, в травні 2015 року на орендованих Позивачем землях Відповідачем проведено польові роботи, що зафіксовано актом обстеження від 12 травня 2015 року державними інспекторами сільського господарства у Вінницькій області, за участю землевпорядника Вахніської сільської ради. Також державною інспекцією встановлено, що Відповідач використовував земельні ділянки за відсутності відповідного права на земельні ділянки, зокрема договорів оренди, що є порушенням статей 125, 126 Земельного кодексу України.

З огляду на вищевказане, як вказує Позивач, Відповідачем було завдано Позивачу збитки, розмір яких, відповідно до ОСОБА_1 розрахунку розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, складає 36 235 грн 11 коп..

Рішенням господарського суду Вінницької області від 26 вересня 2017 року позов було задоволено у повному обсязі.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи, зокрема: актом обстеження земельної ділянки № 09/15 від 12 травня 2015 року, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 15 травня 2015 року, приписом №000002/15 від 15 травня 2015 року, протоколом № 000002/15 від 28 травня 2015 року доведено факт самовільного зайняття Відповідачем земельної ділянки загальною площею 25,3158 га, що знаходиться в оренді Позивача.

З огляду на вказане, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що оскільки Позивачем доведено самовільне використання Відповідачем земельної ділянки, з урахуванням фактичних обставин, наявних в матеріалах справи доказів, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з прийняти місцевим господарським судом рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив суд задоволити її, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що спірне рішення було вирішено судом у першому засіданні, лише на підставі доказів та пояснень представника Позивача, незважаючи на відсутність уповноваженого представника Відповідача, без з'ясування причин такої неявки та їх поважності. З огляду на це, на переконання Відповідача, вищевказане рішення ухвалено без врахування доказів та заперечення Відповідача на предмет спору, а місцевий господарський суд не забезпечив повний, всебічний та справедливий розгляд даної справи, внаслідок чого (на його переконання) дане рішення ухвалене з грубим порушенням процесуальних норм та принципів правосуддя.

Крім того, як вказує Відповідач у апеляційній скарзі, докази, на підставі яких суд ухвалив рішення, зокрема акти обстежень земельних ділянок, акт перевірки та припис, були надані Позивачем у копіях, оригінали таких доказів судом не оглядалися. Разом з тим, як вважає Відповідач, надані Позивачем документи імовірно є підробленими, оскільки Відповідачу про їх існування, до моменту пред'явлення позову, не було відомо, оригіналів таких документів Відповідач не бачив і не отримував. Відтак, з урахуванням вищевикладеного, на переконання Відповідача, вимоги Позивача є безпідставними та необгрунтованими.

Ухвалою суду від 27 грудня 2017 року (а.с. 102), з підстав, висвітлених в ній, Відповідачу було поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що 15 січня 2018 року від Позивача на поштову адресу суду надійшло заперечення щодо поновлення строку на апеляційне оскарження Відповідачу (а.с. 116).

З огляду на подачу вищевказаного заперечення після постановляння ухвали про відкриття апеляційного провадження, колегія Рівненського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

В силу дії пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, визнані судом неповажними.

Разом з тим, частиною 2 статті 262 ГПК України передбачено, що до відкриття апеляційного провадження учасники справи мають право подати заперечення проти відкриття апеляційного провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача відкрито 27 грудня 2017 року, про що судом апеляційної інстанції винесено відповідну ухвалу (а.с. 102). Однак, як вбачається з штемпеля поштового відправлення, що міститься на конверті (а.с. 139), вказане заперечення направлене Позивачем 12 січня 2017 року, тобто вже після відкриття апеляційного провадження по даній справі.

З огляду на вищевказані приписи ГПК України та невчасну подачу вищеописаного заперечення, су не бере його до уваги.

Водночас, суд звертає увагу на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 грудня 2016 року у справі "ТОВ "Фріда" проти України", судом було зазначено, що: "національний суд, вдаючись до надмірного формалізму під час відмови у розгляді касаційної скарги підприємства-заявника, суттєво обмежив право підприємства-заявника на перегляд справи у касаційному порядку" та констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

При цьому, колегія апеляційного суду звертає увагу на те, що силу дії частини 4 статті 11 ГПК України: суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Водночас, Позивач також надіслав на поштову адресу суду відзив на апеляційну скаргу (а.с. 117-119), в якому зазначив, що державні інспектори та землевпорядник, при обстежені поля №14, встановили, що земельна ділянка засіяна соєю, про що було складено акт. З даного Позивач робить висновки, що Відповідачем було фактично здійснено самозахват земельних ділянок, що знаходились в оренді Позивача, про що свідчать відповідні докази у справі. Крім того, як зазначає Позивач, Відповідач тривалий час демонстрував пасивність до заходів реагування Позивача на вчинення дій Відповідачем щодо самовільного захвату належних Позивачу земельних ділянок. Як вказує Позивач, дане, призвело до того, що Позивач не зміг засіяти поле та зібрати урожай.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Водночас, в силу дії частини 3 статті 252 ГПК України: якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі; підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.

Суд констатує, що дана справа №902/810/17 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", з 01 січня 2018 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 1 762 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 176 199 грн 99 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду констатує, що дана апеляційна скарга підлягає до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та відповідно, розглядається судом без повідомлення учасників справи.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Як встановлено судом, Позивач є орендарем земельної ділянки загальною площею 25,3158 га, що складається з паїв №№ 425, 429, 446, 441, 440, 439, 452, 454, 455, що знаходяться на полі № 14 на території Вахнівської сільської ради Липовецького району Вінницької області. Право оренди Позивача зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в установленому законом порядку (а.с. 28-63).

07 травня 2015 року комісією у складі голови постійної комісії з питань регулювання земельних ресурсів, реформування земельних відносин, екології, надзвичайних ситуацій та їх наслідки ОСОБА_2, члена комісії та депутата сільської ради ОСОБА_3, спеціаліста землевпорядника сільської ради ОСОБА_4, проведено обстеження поля №14, площею 96,74 га, на якому знаходяться у приватній власності земельні частки (паї) громадян, які передані в оренду: СФГ Скала - 11,5198 га; ТОВ СХК Промислова Група - 2,5306 га; ТОВ Граніт - 3 - 25,3158 га та СФГ Поділля - 55,3289 га.

Під час вищевказаного обстеження виявлено, що дане поле засіяно соєю, частина якої закаткована, частина ні (а.с. 12).

В свою чергу, 12 травня 2015 року Державною інспекцією сільського господарства у Вінницькій області проведено обстеження земельної ділянки, яка знаходиться на полі № 14 на території Вахнівської сільської ради за межами населеного пункту с. Вахнівка, за результатами якого складено акт № 10/15 . Дане обстеження земельної ділянки проведено у зв'язку з необхідністю перевірки дотримання Відповідачем вимог земельного законодавства.

Суд констатує, що вищевказаним обстеженням встановлено, що земельні ділянки загальною площею 25,3158 га знаходяться в оренді Позивача, відповідно до укладених договорів оренди землі з власниками паїв, та використовуються Позивачем для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Дані земельні ділянки засіяно соєю, однак, агрономічні роботи та посів сої проведено головою Відповідача ОСОБА_1, що свідчить про фактичне використання земельних ділянок за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування про їх передачу у власність, чи надання у користування (оренду) (а.с. 14-15)

15 травня 2015 року Державною інспекцією сільського господарства у Вінницькій області проведено перевірку дотримання Відповідачем вимог законодавства, про що складено акт №16/15. Даною перевіркою встановлено, що на території Вахнівської сільської ради на землях сільськогосподарського призначення, що належать власникам паїв у полі № 14, зокрема на 28 паях, засіяна соя. Власники земельних ділянок (паїв) передали їх в оренду СФГ Скала - 11,5198 га, ТОВ СХК Промислова Група - 2,5306 га, ТОВ Граніт - 3 - 25,3158 га, СФГ Поділля - 55,3289 га. Однак, агротехнічні роботи по посіву сої проведено головою Відповідача ОСОБА_5 на загальній площі 80,55 га. Вказаний факт, згідно з приписів статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель кваліфікується як самовільне зайняття земельної ділянки. (а.с. 16-18)

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, що 15 травня 2015 року Державною інспекцією сільського господарства у Вінницькій області винесено припис №000002/15, відповідно до якого голова Відповідача ОСОБА_1 у 30-денний термін зобов'язаний усунути порушення вимог земельного законодавства, а саме: звільнити самовільно зайняті земельні ділянки загальною площею 80,592 га, в тому рахунку 25,3158 га, що перебуває у користуванні Позивача (а.с. 20).

28 травня 2015 року Державною інспекцією сільського господарства у Вінницькій області щодо голови Відповідача ОСОБА_1 винесено протокол про адміністративне правопорушення № 000002/15 (а.с. 21)

Водночас, 14 липня 2015 року Державною інспекцією сільського господарства у Вінницькій області винесено постанову №20/15 про закриття справи про адміністративне правопорушення , яке вчинено головою Відповідача ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що в його діях є ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 197-1 КК України (а.с.22).

Як вбачається із повідомлення Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області, яке міститься в матеріалах справи (а.с. 23) за № 10-02/2398/15 від 28 вересня 2015 року, постанова про закриття справи від 14 липня 2015 року за № 20/15 не оскаржувалась, і є чинною.

З огляду на встановлені вище обставини, Позивач звернувся із заявою за №10-06/15 від 10 червня 2015 року (а.с. 13) до Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області в якій просив провести розрахунок розміру шкоди заподіяної Позивачу внаслідок самовільного зайняття Відповідачем земельних ділянок загальною площею 25,3158 га, на території Вахнівської сільської ради.

У відповідь на вищевказану заяву Позивача, Державною інспекцією сільського господарства у Вінницькій області було здійснено розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки від 16 липня 2015 року, згідно якого розмір заподіяної шкоди складає 36 235 грн 11 коп. (а.с. 19).

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до статті 11 ЦК України: підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору даної справи є стягнення з Відповідача збитків, завданих Позивачу самовільним зайняттям земельних ділянок, якими користується Позивач на підстав договорів оренди землі, тобто є деліктною відповідальністю.

Деліктна відповідальність - позадоговірна відповідальність за цивільним правом, пов'язана із заподіянням майнової і немайнової моральної шкоди внаслідок цивільного правопорушення.

Деліктна відповідальність настає при порушенні загального, обумовленого законом зобов'язання особи не завдати шкоду.

Деліктна відповідальність застосовується тільки за наявності цивільного правопорушення, під яким розуміється будь-яке порушення чужого суб'єктивного права.

До загальних умов деліктної відповідальності належать: наявність шкоди; протиправність поведінки правопорушника; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та результатом (шкодою); вина правопорушника. Вони визнаються загальними тому, що для виникнення деліктного зобов'язання їх наявність необхідна за будь-яких умов, якщо інше не визначено законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України: особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

В силу дії частини 2 статті 22 ЦК України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Приписами частин 1 та 2 статті 623 ЦК України визначено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доводиться кредитором.

Згідно статті 224 Господарського кодексу України: учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

За умовами частин 1 та 2 статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

В той же час суд констатує, що як на підставу стягнення з Відповідача понесених збитків Позивач вказує на самовільне зайняття Відповідачем земельних ділянок площею 25,3158 га, що розташовані на території Вахнівської сільської ради, право на користуваннями якими належить Позивачу на підставі договорів оренди землі, які містяться в матеріалах справи.

В силу дії статті 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель": самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Як вказувалося вище у даній судовій постанові, актом обстеження земельної ділянки №09/15 від 12 травня 2015 року, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 15 травня 2015 року, приписом № 000002/15 від 15 травня 2015 року, протоколом №000002/15 від 28 травня 2015 року доведено факт самовільного зайняття Відповідачем земельної ділянки загальною площею 25,3158 га, що знаходиться в оренді Позивача.

Відповідно до статті 157 Земельного кодексу України: відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Розмір збитків землекористувача визначається Методикою "Про визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу", затвердженою Постановою КМУ від 25 липня 2007 року за № 963.

Як встановлено судом вище у даній судовій постанові, Державною інспекцією сільського господарства у Вінницькій області було здійснено розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки від 16 липня 2015 року, згідно якого розмір заподіяної шкоди складає 36 235 грн 11 коп. (а.с. 19).

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції констатує, що матеріали справи свідчать про самовільне зайняття Відповідачем земельної ділянки площею 25,3158 га, що перебувають в оренді у Позивача, що надає Позивачеві право на відшкодування збитків, пов'язаних з самовільним використанням Відповідачем зазначеної земельної ділянки.

Твердження апелянта про те, що докази, подані Позивачем, на підставі яких суд першої інстанції задоволив позовні вимоги у повному обсязі, зокрема акти обстежень земельних ділянок, акт перевірки та припис, імовірно є підробленими, оскільки Відповідачу про їх існування, до моменту пред'явлення позову, не було відомо (а також про те, що оригіналів таких документів Відповідач не бачив і не отримував), не приймаються апеляційним господарським судом до уваги, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу дії частини 1 статті 74 ГПК України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень.

Частиною 3 статті 74 ГПК України визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Приписами частини 4 статті 74 ГПК України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Згідно частини 3 статті 80 ГПК України: Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази, разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Колегія апеляційного господарського суду констатує, що як при розгляді даного спору в суді першої інстанції, так і при подачі апеляційної скарги (а також після відкриття апеляційного провадження Рівненським апеляційним господарським судом в даній справі), Відповідачем не подано жодних належних та допустимих доказів в підтвердження його доводів щодо спростування встановлених в оспорюваному судовому рішенні обставин, які, як докази, надані Позивачем в підтвердження самовільного зайняття Відповідачем земельних ділянок, що перебувають в оренді Позивача. Також при подачі апеляційної скарги ним не заявлено будь-яких клопотань щодо витребування будь-яких пояснень чи доказів від відповідних органів (подача яких разом з апеляційною скаргою обумовлена в статті 258 ГПК України).

Відтак, суд констатує, що з огляду на відсутність при подачі даної апеляційної скарги жодних доказів у спростовання законності оспорюваного судового рішення, вказує на безпідставність тверджень апелянта щодо не існування доказів, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи (подані Позивачем) та критично оцінює доводи про те, що місцевий господарський суд не надав йому часу для подачі власних доказів (адже навіть через три місяці після винесення оспорюваного рішення Відповідач таких доказів разом з апеляційною скаргою не надав). При цьому суд керується принципом диспозитивності (стаття 14 ГПК України), котрий в силу дії пункту 5 частини 3 статті 2 ГПК України: є однією з засад господарського судочинства.

При цьому, в силу дії частини 2 статті 2 ГПК України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на вищенаведене, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що Позивачем доведено самовільне використання Відповідачем земельної ділянки, з урахуванням фактичних обставин, наявних в матеріалах справи доказів, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відтак, суд виносить судове рішення щодо задоволення позову Позивача до Відповідача про стягнення збитків у розмірі 36 235 грн 11 коп..

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд констатує, що місцевим господарським судом винесено оспорюване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що в силу дії статті 276 ГПК України, є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оспорюване судове рішення без змін.

Що ж до вимог Позивача про стягнення з Відповідача 3 000 грн. витрат на послуги адвоката, то суд апеляційної інстанції зазначає, що в своїй апеляційній скарзі Відповідач не вказав жодних заперечень щодо законності чи підставності такого стягнення.

Разом з тим, в силу дії частини 1 статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрнутованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини 2 статті 269 ГПК України: суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Приписами частини 4 статті 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оцінивши доводи місцевого господарського суду щодо покладення на Відповідача витрат на послуги адвоката, апеляційний господарський суд не встановив порушення норм процесуального права. які є обов'язковою підставою для скасування рішення, а відтак, з огляду на частини 1 та 2 статті 269 ГПК України (дотримуючись зокрема принципу диспозитивності) та з огляду на залишення судового рішення щодо стягнення збитків без змін - у Рівненського апеляційного господарського суду відсутні підстави скасування судового рішення в цій частині.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги (як і за розгляд позовної заяви), у відповідності до приписів статті 129 ГПК України, суд залишає за Відповідачем, з огляду на відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу фермерського господарства Скала на рішення господарського суду Вінницької області від 26 вересня 2017 року в справі №902/810/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 26 вересня 2017 року в справі №902/810/17 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу №902/810/17 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Бучинська Г.Б.