Постанова

від 30.01.2018 по справі 607/19285/15-ц

ВЕРХОВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

30 січня 2018 року

м. Київ

справа № 607/19285/15-ц

провадження № 61-1362св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Управління державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 26 липня 2016 року у складі суддів Демковича Ю.Й., Хоми М. В., Загорського О. О.,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області (далі - Управління) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що 28 квітня 2015 року вона звільнена із посади головного бухгалтера Управління на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України (наказ за № 99 о/с). При розрахунку з її заробітної плати відповідачем неправомірно утримано 3 458 грн 22 коп., як трактує останній - завданої шкоди.

Указує, що їй було нараховано 17 846 грн 76 коп., з яких 2 169 грн 06 коп. заробітна плата, 15 677 грн 70 коп. компенсаційні виплати, з них 14 854 грн - компенсація за невикористану відпустку.

Вважає, що відповідач порушив вимоги статті 129 КЗпП України, утримавши із компенсаційних виплат при її звільненні 3 458 грн 22 коп. - суму податку на доходи фізичних осіб, так звану шкоду, хоча в подальшому ці кошти 01 липня 2015 року були їй повернуті.

Оскільки Управління несвоєчасно виплатило їй розрахункові в розмірі 3 458 грн 22 коп., просила стягнути з відповідача 17 412 грн 33 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

12 квітня 2016 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області позов задоволено, стягнуто з Управління на користь ОСОБА_1 17 412 грн 33 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим,що при звільненні позивача Управлінням неправомірно утримано суму заподіяної шкоди на підставі наказу № 56 від 28 травня 2015 року розмірі 3 458 грн 22 коп., які в подальшому було повернуто лише 01 липня 2015 року, що зумовило несвоєчасне проведення розрахунку із ОСОБА_1 Тому відповідач має сплатити позивачці за весь час затримки виплат за період із 01 травня 2015 року по 01 липня 2015 року середній заробіток у розмірі 17 412 грн 33 коп. із розрахунку: 446 грн 47 коп. - середньоденний заробіток та 39 - кількість робочих днів.

Суд зазначив, що кошти у розмірі 3 458 грн 22 коп, які були утримані з позивача, не є сумою заподіяної ним шкоди в розумінні статті 130 КЗпП України. Вказані нарахування згідно із вимогами п.п. 164.2.11 п. 164.2 Податкового кодексу України включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку і є податком на доходи фізичних осіб. Спірна сума податку повинна була б утримуватися лише із сум нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати до виплати, а не із компенсаційних виплат, що є недопустимим в силу вимог статті 129 КЗпП України, яка не допускає будь-які відрахування із компенсаційних та інших виплат, на які згідно із законодавством не звертається стягнення.

26 липня 2016 року рішенням апеляційного суду Тернопільської області рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції помилкового покладено на відповідача відповідальність, передбачену частиною першою статті 117 КЗпП України. Перераховані позивачу 01 липня 2015 року кошти у розмірі 3 458 грн 22 коп не є заборгованістю відповідача по заробітній платі перед ОСОБА_1 Крім того, до спірних правовідносин не застосовується стаття 128 КЗпП України, яка передбачає загальний розмір відрахувань при кожній виплаті заробітної плати.

29 серпня 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Тернопільської області від 26 липня 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, стверджуючи, що до спірних правовідносин у даній справі не застосовується стаття 128 КЗпП України. Крім того, в процесі нарахування та відрахування податків у зарплаті працівника, а саме таким і є ПДФО з додаткового блага працівника, спеціальним законом є КЗпП України. Вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, оскільки викладені докази в касаційній скарзі свідчать про порушення трудових прав позивача.

Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

11 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним нормам процесуального права рішення апеляційного суду не відповідає.

Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що перераховані позивачу 01 липня 2015 року кошти не є заборгованістю відповідача по заробітній платі перед ОСОБА_1, тому суд першої інстанції помилково послався на частину першу статті 117 КЗпП України та на статтю 128 КЗпП України.

Однак такі висновки суду спростовуються матеріалами справи.

Зокрема судом установлено, що позивач ОСОБА_1 з 1999 року перебувала у трудових відносинах із Управлінням державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області й на момент звільнення обіймала посаду начальника відділу - головного бухгалтера відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку УДСО при УМВС України в Тернопільській області.

Наказом Департаменту Державної служби охорони МВС України від 28 квітня 2015 року № 56 ОСОБА_1 звільнено з роботи. На підставі статті 130 КЗпП України утримано з останньої нанесений Управлінню збиток на загальну суму 7 081 грн 74 коп.

Встановлено, що при звільненні позивача із займаної посади на підставі зазначеного наказу, ОСОБА_1 було нараховано 2 169 грн 56 коп заробітної плати за квітень 2015 року. Проведено нарахування компенсації за невикористану відпустку за попередні роки (50 днів) в сумі 14 834 грн. Загальна сума нарахованих коштів при звільненні ОСОБА_1 склала 17 003 грн 56 коп.

Згідно вищевказаного наказу від 28 квітня 2015 року № 56, на підставі статті 130 КЗпП України, із позивача було утримано суму заподіяної нею шкоди УДСО при УМВС України в Тернопільській області у зв'язку із допущеним порушенням авансової дисципліни в сумі 3 458,22 грн. Решту суми, а саме 9 810 грн 16 коп було перераховано позивачу на картковий рахунок такими платежами: 28 квітня 2015 року на суму 6 031 грн 81 коп, 30 квітня 2015 року на суму 3 778 грн 35 коп. Оскільки остаточний розрахунок із позивачем не було проведено вчасно, тобто 28 квітня 2015 року, їй було нараховано середній заробіток на суму 843 грн 20 коп, який виплачено 07 травня 2015 року.

Утриману із позивача суму заподіяної шкоди у розмірі 3 458 грн 22 коп в подальшому було повернуто позивачу 01 липня 2015 року.

Частиною першою статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В частині першій статті 117 КЗпП України зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що відповідачем порушено трудові права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення із відповідача 17 412 грн 33 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідач 28 квітня 2015 року із нарахованих позивачу коштів при звільненні неправомірно утримав суму заподіяної шкоди на підставі наказу № 56 від 28 травня 2015 року у розмірі 3 458 грн 22 коп, які в подальшому було повернуто йому відповідачем лише 01 липня 2015 року, що зумовило несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні ОСОБА_1

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що сума, яку було утримано відповідачем у розмірі 3 458 грн 22 коп за порушення ОСОБА_1 авансової дисципліни - несвоєчасного звітування за отримані нею підзвітні суми, не є сумою заподіяної нею шкоди в розумінні статті 130 КЗпП України. Крім того, сума податку повинна була б утримуватися лише із сум нарахованої ОСОБА_1 до виплати заробітної плати, а не із компенсаційних виплат. Вказані дії відповідача суперечать статті 129 КЗпП України.

Апеляційний суд у порушення статтей 303-316 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи) на зазначене вище уваги не звернув, дійшов помилкового висновку про те, що перераховані позивачу 01 липня 2015 року кошти в розмірі 3 458 грн 22 коп не є заборгованістю відповідача по заробітній платі ОСОБА_1

Частиною першою статті 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційним судом скасовано законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного відповідно до положень статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення районного суду.

Керуючись статтями 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 26 липня 2016 року скасувати, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 квітня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення апеляційного суду втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В.М. Коротун

В. І. Крат

В. П. Курило