Постанова

від 06.02.2018 по справі 812/1259/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року справа №812/1259/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., за участю секретаря судового засідання Терзі Д.А., позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 р. у справі № 812/1259/17 (головуючий І інстанції Секірська А.Г.) за позовом ОСОБА_2 до Управління державної автомобільної інспекії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі Ліквідаційної комісії про стягнення невиплаченого грошового забезпечення, компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини доходу, -

ВСТАНОВИВ:

05 вересня 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2В.) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Луганській області в особі ліквідаційної комісії (далі - відповідач), в якому просив стягнути з відповідача 122212,61 грн, з яких: невиплачене грошове забезпечення в сумі 539,65 грн; компенсація втрати частини доходів за невиплату грошового забезпечення в сумі 499,82 грн; компенсація за невикористану відпустку в сумі 2450,14 грн; середній заробіток за період з 06.08.2014 по 10.08.2017 в сумі 118723,00 грн. (а.с.2-9).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_2 невиплачене грошове забезпечення у сумі 371,55 грн, компенсацію втрати частини доходів за невиплату грошового забезпечення у сумі 366,38 грн, компенсацію за невикористану відпустку у сумі 408,36 грн, а всього - 1 146,29 грн. В решті позовних вимог відмовити за необґрунтованістю (а.с.138-144).

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції невірно здійснено розрахунок розміру невиплаченого грошового забезпечення за період з 01.08.2014 року до 05.08.2014 року виходячи з кількості календарних днів, а не робочих, що передбачено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (далі - Порядок № 100). У зв'язку з наведеним апелянт не погоджується з сумою компенсації втрати частини доходів за несплату грошового забезпечення, оскільки розрахунок здійснено з невірної суми. Також, відповідачем не було спростовано твердження позивача, що період для обчислення кількості днів чергової відпустки, на які має право працівник, починається з 01 січня відповідного року, висновок суду першої з цього питання ґрунтується на припущеннях. Відповідачем не надано жодного доказу в підтвердження використання позивачем відпустки в 2014 році. Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що спірні правовідносини врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового законодавства, зокрема стаття 117 Кодексу законів про працю України, оскільки спірні правовідносини в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку не врегульовані нормами спеціального законодавства, а тому підлягає застосуванню трудове законодавство, що відповідає позиції Верховного суду України викладеній в ухвалах від 15.09.2015 року № 21-1765а15 та від 02.11.2016 року у справі № К/800/9432/16.

Позивач у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідачів у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановила наступне.

Відповідно до записів у трудовій книжці, 13 червня 2006 року ОСОБА_2 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ Наказом УПППМ від 13.06.2006 року № 126, 05 серпня 2014 року позивач звільнений з органів внутрішніх справ Наказом ГУМВСУ від 05.08.2014 року № 222 о/с (а.с.13).

Відповідно витягу з наказу По особовому складу від 05.08.2014 року № 222 о/с, старшого сержанта міліції ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ України у зв'язку із службовою необхідністю (а.с.124).

10 травня 2017 року позивач звернувся до УДАІ ГУМВС України у Луганській області із письмовою заявою про видачу довідки про середню заробітну плату та грошове забезпечення за період з серпня 2013 року по серпень 2014 року, а також довідки про невикористану відпустку за період з січня 2014 року по серпень 2014 року (а.с. 13).

УДАІ ГУМВС України у Луганській області листом від 18.05.2017 № 280 позивача повідомлено, що у зв'язку із захопленням адміністративної будівлі УДАІ ГУМВС України у Луганській області незаконними озброєними формуваннями разом із наявною в ній службовою документацією, інформація щодо наявності у позивача невикористаної відпустки за період з січня по серпень 2014 року за місцем тимчасової дислокації ліквідаційної комісії УДАІ ГУМВС України у Луганській області відсутня, надати запитувану інформацію не вбачається можливим (а.с. 14,15).

25 травня 2017 року позивач звернувся до ліквідаційної комісії УДАІ ГУМВС України у Луганській області із заявою про проведення повного розрахунку, а саме: виплати заробітної плати за відпрацьовані дні в серпні 2014 року (з 1 по 5 серпня 2014 року) та компенсацію за невикористану відпустку за 2014 рік (а.с.. 17).

Ліквідаційна комісія УДАІ ГУМВС України у Луганській області листом від 23.06.2017 № 299 повідомила, що проведеною перевіркою встановлено, що нарахування грошового утримання за період з 01.08.2014 по 05.08.2014 сектором фінансово-економічного забезпечення УДАІ ГУМВС у Луганській області не було нараховане та виплачено, питання щодо виплати грошового забезпечення за період з 01.08.2014 по 05.08.2014 вирішується. Додатково зазначено, що надати інформацію стосовно невикористаної відпустки за період з січня по серпень 2014 року не вбачається можливим через захоплення адміністративної будівлі УДАІ ГУМВС у Луганській області у м. Луганську незаконними озброєними формуваннями (а.с.18).

Відповідно до довідки ліквідаційної комісії УДАІ ГУМВС України у Луганській області, потреба у коштах по загальному фонду на 2017 рік по УДАІ ГУМВС України у Луганській області КПКВ 1007020 за КЕКВ 2112 на суму 24378,20 грн, з яких зокрема для виплати грошового забезпечення ОСОБА_2 на суму 426,42 грн (а.с.79).

Відповідно до розрахунку відповідача грошового забезпечення за період з 01.08.2014 року по 05.08.2014 року, який підлягає виплаті ОСОБА_2, розмір грошового забезпечення позивача за цей період складає 361,37 грн (а.с.113).

Спірним питанням у справі є невиплата позивачу грошового забезпечення та компенсації за його не отримання, компенсації за невикористану відпустку,право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Суд першої інстанції частково задовольняючи вимоги щодо стягнення невиплаченого грошового забезпечення за період з 01.08.2014 року до 05.08.2014 року виходив з кількості календарних днів, а не робочих при розрахунку середньоденного грошового забезпечення.

Задовольняючи часткового вимоги стягнення компенсації за невикористану відпустку, суд виходив з фактично відпрацьованого у 2014 році періоду, а саме періоду з 13.06.2014 по 05.08.2014 рр.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за період з 06.08.2014 по 10.08.2017, суд виходив з того, що спірні правовідносини врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового законодавства, зокрема стаття 117 Кодексу законів про працю України.

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

У системі Міністерства внутрішніх справ України порядок та умови нарахування і виплати грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу (далі - постанова № 1294) (чинної та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

На виконання постанови № 1294 Міністерством внутрішніх справ України виданий Наказ № 499 (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин),, яким затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ .

Відповідно до п.1.18 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 р. № 499 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 р. за N 205/14896 (далі - Інструкція № 499), при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.

Згідно п. 1.6 Інструкції № 499, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Відповідно до записів у трудовій книжці позивач проходив службу в органах МВС України з 13.06.2006 року по 05.08.2014 року включно. Наказом ГУМВСУ від 05.08.2014 року № 222 о/с позивача було звільнено.

Згідно матеріалів справи, що не заперечується та підтверджується відповідачем, позивач грошове забезпечення за період з 01.08.2014 року по 05.08.2014 року включно, не отримував. В матеріалах справі відсутні акти або інші докази, які підтверджують відсутність позивача на службі в цей період. Доказів відсторонення позивача від несення служби в цей період матеріали справи також не містять. Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідач визнав право за позивачем на отримання грошового забезпечення за період з 01.08.2014 року по 05.08.2014 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про виплату грошового забезпечення за цей період є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що при розрахунку грошового забезпечення за цей період повинно застосовуватись положення п.1.7 Інструкція № 499, а не Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (далі - Порядок № 100), з огляду на наступне.

Інструкція № 499 визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (п.1 Інструкції).

Відповідно до положення п.1.7 Інструкція № 499, при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Отже, вказаною нормою спеціального законодавства врегульовано зазначене спірне питання розрахунку грошового забезпечення за неповний місяць роботи.

Вказаною нормою передбачений розрахунок грошового забезпечення саме шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, а не виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи відповідно до Порядку №100, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно з довідкою наданою відповідачем (а.с.113) грошове забезпечення позивача в серпні 2014 року складало: посадовий оклад 580 грн, доплата за звання 55 грн, доплата за вислугу років (20%) 127 грн, надбавка за особливі умови праці (50 %) 381 грн, премія (96 %) 1097,28 грн. Кількість календарних днів в серпні 2014 років - 31.

Таким чином, розмір невиплаченого грошового забезпечення становить 361,37 грн (580+55+127+381+1097,28/31*5), що відповідає здійсненному відповідачем розрахунку та яку він визнає.

Таким чином, позовна вимога про стягнення невиплаченого грошового забезпечення, підлягає частковому задоволенню в межах суми 361,37 грн.

Стосовно вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів за невиплату грошового забезпечення у сумі 499,82 грн, колегія суддів зазначає наступне.

У випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі, трудове законодавство підлягає застосуванню.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

При нарахуванні компенсації за затримку виплати заробітної плати роботодавцям слід керуватися Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат» (далі - Закон № 2050) і Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року (далі - Порядок № 159).

Якщо виплата зарплати затримується на один і більше календарних місяців, роботодавець зобов'язаний нарахувати та виплатити працівникам компенсацію втрати частини заробітної плати (ст. 34 Закону «Про оплату праці» та ст. 1,2 Закону № 2050).

Відповідно до статті 3 Закону № 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, приріст індексу споживчих цін за період з вересня 2014 року по липень 2017 року становить 98,61%.

Отже, сума компенсації за період з вересня 2014 року по листопад 2017 року включно складає 356,35 грн (361,37 грн х 98,61%).

Таким чином, позовна вимога про стягнення компенсації втрати частини доходів за невиплату грошового забезпечення, підлягає частковому задоволенню в межах суми 356,35 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 49 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 (далі - Положення № 114) (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням.

Обчислення тривалості відпусток - подобове. Святкові дні, встановлені законодавством неробочими, до тривалості відпусток не включаються.

Згідно з п. 51 Положення № 114 тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно.

За п.56 Положення, особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Аналогічне положення щодо права працівника на отримання грошової компенсації за дні невикористаної ним щорічної відпустки міститься у статті 83 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до матеріалів справи, позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 13.06.2006 по 05.08.2014, тобто виходячи із вислуги років менше 10 років, має право на чергову відпустку тривалістю 30 діб.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, відповідачем не доведено факту використання позивачем у 2014 році чергової відпустки, і не доведено факту відсутності невикористаних днів такої відпустки за 2014 рік.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що, позивач має право на грошову компенсацію за невикористану в році звільнення відпустку.

Разом ц цим, колегія суддів не погоджується з розрахунком суду першої інстанції кількості днів невикористаної позивачем відпустки за 2014 рік, з огляду на натупне.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивача прийнято на службу 13.06.2006, враховуючи фактично відпрацьований у 2014 році період - з 13.06.2014 по 05.08.2014 (1 місяць 24 дні), кількість днів невикористаної позивачем відпустки за 2014 рік становить (30 діб/12) х 1 = 2,5 дні.

Проте, згідно до п.52 Положення ;№ 114, чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року.

Відповідно до п. 53 Положення № 114, особам рядового і начальницького складу тривалість чергової відпустки в році вступу на службу в органи внутрішніх справ обчислюється пропорціонально з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби.

Пунктом 49 Положення визначено, що при наданні чергової та додаткової відпусток їх тривалість визначається діленням повного розміру кожної із відпусток на дванадцять і множенням на число повних місяців служби.

Отже, відпустка особі рядового або начальницького складу надається на рік, з початку до кінця робочого року, тривалість якої визначається виходячи з вислуги років особи. Виняток є лише рік вступу на службу, в якому тривалість відпустки визначається пропорційно, з дня вступу до кінця року.

В той же час, кількість відпустки яка надається визначається виходячи з числа повних місяців служби, а календарний рік для обчислення кількості днів, на які має право працівник, починається з 01 січня відповідного року.

Таким чином, враховуючи відсутність інформації відповідача про фактично відпрацьований позивачем період 2014 року та п. 39 Положення № 114, суд дійшов до висновку, що тривалість чергової відпустки за 2014 рік дорівнює 17,5 днів (30 днів відпустки/ 12 * 7), а повних 18.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) застосовується у випадках надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки (пп.а п.1 Порядку № 100).

Відповідно до пункту 7 розділу ІV Порядку № 100, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Відповідно до довідки від 19.05.2017 № 283 про доходи, в період з листопада 2013 року по липень 2014 року, яка збереглась у відповідача, позивачем було отримано дохід у розмірі 25182,01 грн. інших даних про доходи позивача в період до звільнення, матеріали справи не містять.

Кількість робочих днів в період з листопада 2013 року по липень 2014 року - 185.

Тобто, розмір компенсації за невикористану у 2014 році відпустку становить 25182,01 грн / 185 днів=136,12 грн х 18 доби = 2450,15 грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку у сумі 2450,14 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 06.08.2014 по 10.08.2017 в сумі 118723,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового законодавства, зокрема статтю 117 Кодексу законів про працю України.

Згідно з пунктом 1.12 Інструкції №499 грошове забезпечення, виплачене особі рядового чи начальницького складу несвоєчасно або виплачене їй у меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, що передував моменту звернення за одержанням недоотриманого грошового забезпечення, протягом якого особа мала на нього право.

Колегія суддів зазначає, що дійсно спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ та поліції, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці.

Абзацом 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що зазначені висновки щодо нерозповсюдження норм Кодексу законів про працю України стосуються саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці, оскільки зазначені питання врегульовано спеціальним законодавством. Проте, у випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі, трудове законодавство підлягає застосуванню.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15 та від 6 листопада 2013 року у справі № 21-352а13.

Колегія суддів зазначає, що спеціальним законодавством, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), а тому щодо них мають застосуватися положення Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117 , 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 , дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цього визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, у разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 20 листопада 2013 року (справа №6-114цс13) та від 27 квітня 2016 року (справа № 6-113цс16). В останньому рішенні також наведено механізм обчислення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до матеріалів справи, відповідачем після звільнення позивача не було проведено остаточний розрахунок.

Враховуючи, що спір частково вирішено на користь позивача та йому присуджено суму незаконно невиплаченого грошового забезпечення при звільненні, та позивач у день звільнення перебував на службі, а в подальшому додатково пред'являв до відповідача вимогу про розрахунок, колегія суддів дійшла до висновку про наявність права позивача на стягнення суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Єдиним нормативним актом, який визначає порядок обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, чинність якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Враховуючи зазначене, здійснюючи розрахунок середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, необхідно керуватися Порядком № 100.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Із пункту 5 вказаного Порядку № 100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України зокрема, викладеної в постановах від 21 січня 2012 року № 6-87цс11 та від 14 січня 2014 року № 21-395а13.

Згідно з довідками про доходи № 283 від 19.05.2017 та довідкою про доходи ОСОБА_2, у червні 2014 року заробітна плата дорівнювала 2 292,71 грн, у липні 2014 року - 2 240,28 грн. Всього за два місяці - 4532,99 грн (2 292,71 грн +2 240,28 грн). Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять документальної інформації щодо фактично відпрацьованих робочих днів за вказані два місяці роботи. Відповідно до листа Мінпраці та соцполітики від 4.9.2013 № 9884/0/14-13/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік кількість робочих днів у червні та липні 2014 року - 42 (червень 2014 року - 19, липень - 23). Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 107,93 грн (4532,99 грн/42).

Кількість днів затримки за період з 06.08.2014 року по день звернення до суд з позовом 10.08.2017 року - 1100 днів.

Отже, розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 118723 (107,93 грн х 1100 днів). З урахуванням відсотку задоволених позовних вимог про стягнення невиплачених сум в порівнянні з заявленими, що дорівнює 94,09 % , сума середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні дорівнює 111706,47 грн.

Проте, колегія суддів зазначає, що при розгляді вказаного питання необхідно враховувати істотність суми заборгованості у порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку та тієї обставини, що позивач тривалий час не звертався до суду за вирішенням спору про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Відповідно до матеріалів справи позивача було звільнено 05.08.2014 року. Як вбачається з копії трудової книжки, позивач з 01.07.2016 року працевлаштувався.

Відповідно до пояснень наданих в судовому засіданні, позивач з 2014 року перебуває у м. Рубіжне, на підконтрольній українській владі території. Тобто, з моменту звільнення, позивач мав можливість звернутися до відповідача з вимогами щодо виплати йому належних сум.

Крім того, позивач у якості свідка, приймав участь при розгляді справи №812/525/16 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про визнання звільнення незаконним, скасування наказу, змінення дати та формулювання причин звільнення, та стягнення сум, зокрема середнього заробітку за весь час затримки починаючи з 06 серпня 2014 року по день фактичного розрахунку при звільненні. Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_3 є колишнім співробітником та працював разом з позивачем, та виступав свідком у зазначеній справі. Зазначене підтверджується постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017 року. Тобто, на час розгляду зазначеної справи позивач був обізнаний про право на отримання невиплаченого грошового забезпечення та середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

З вимогою щодо виплати йому зазначених сум звернувся до відповідача лише 25 травня 2017 року, а до суду 28 серпня 2017 року.

Враховуючи вищезазначені обставини, колегія суддів дійшла до висновку, що позивачем після звільнення не вчинялось жодної дії спрямованої на стягнення належної йому суми.

На підставі викладеного та з урахуванням суми заборгованості, істотності цієї суми порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, та тієї обставини, що позивач тривалий час не звертався до суду за вирішенням спору про стягнення заборгованості, колегія суддів дійшла до висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 6000 грн.

Відповідно до викладеного, у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального прав, колегія суддів дійшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення та прийняття постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 12, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 р. у справі № 812/1259/17- задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 р. у справі № 812/1259/17 - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії (ідентифікаційний код юридичної особи 08682772, адреса: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Б. Ліщини, б. 37-Н) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання - 92923, Луганська область, Кремінський район, с. Новокраснянка, вул. Димитрова, буд. 177) невиплачене грошове забезпечення у сумі 361,37 грн, компенсацію втрати частини доходів за невиплату грошового забезпечення у сумі 356,35 грн, компенсацію за невикористану відпустку у сумі 2450,14 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.08.2014 року по 10.08.2017 року в сумі 6000 грн

В решті позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено та підписано 06 лютого 2018 року

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: ОСОБА_4

Судді І.Д. Компанієць

ОСОБА_5