Постанова

від 16.07.2020 по справі 812/1259/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року

м. Київ

справа №812/1259/17

адміністративне провадження №К/9901/35854/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Калашнікової О.В.,

суддів: Білак М.В., Губської О.А.,

розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі Ліквідаційної комісії про стягнення невиплаченого грошового забезпечення, компенсації за невикористану відпустку, компенсації втрати частини доходу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року (суд у складі головуючого судді Секірської А.Г.), на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року (колегія суддів: судді-доповідача - Казначеєва Е.Г., судді: Компанієць І.Д., Ястребова Л.В.) у справі № 812/1259/17

І. СУТЬ СПОРУ

1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі Ліквідаційної комісії (далі - відповідач, Управління), в якому просив стягнути з відповідача 122 212,61 грн (невиплачене грошове забезпечення в сумі 539,65 грн; компенсація втрати частини доходів за невиплату грошового забезпечення в сумі 499,82 грн; компенсація за невикористану відпустку в сумі 2450,14 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 серпня 2014 року по 10 серпня 2017 року в сумі 118723,00 грн.).

1.2 В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з моменту звільнення (з 05 серпня 2014 року) по теперішній час відповідачем не проведено з ним повного розрахунку, зокрема, не виплачено грошове забезпечення за період з 01 серпня 2014 року по 05 серпня 2014 року та компенсацію за невикористану в 2014 році щорічну чергову відпустку.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2 ОСОБА_1 проходив службу в органах МВС України з 13 червня 2006 року по 05 серпня 2014 року.

3 Згідно з витягом з наказу ГУМВС України у Луганській області від 05 серпня 2014 року № 222 о/с позивача звільнено з посади інспектора ДПС взводу з обслуговування СП № 2 (м. Лисичанськ) роти обслуговування стаціонарних постів батальйону ДПС ДАІ УДАІ ГУМВС України у Луганській області.

4 10 травня 2017 року позивач звернувся до УДАІ ГУМВС України у Луганській області із заявою про видачу довідки про середню заробітну плату та грошове забезпечення за період з серпня 2013 року по серпень 2014 року, а також довідки про невикористану відпустку за період з січня 2014 року по серпень 2014 року.

5 УДАІ ГУМВС України у Луганській області листом від 18 травня 2017 року №280 позивача повідомлено, що у зв`язку із захопленням адміністративної будівлі УДАІ ГУМВС України у Луганській області незаконними озброєними формуваннями разом із наявною в ній службовою документацією, інформація щодо наявності у позивача невикористаної відпустки за період з січня по серпень 2014 року за місцем тимчасової дислокації ліквідаційної комісії УДАІ ГУМВС України у Луганській області відсутня, надати запитувану інформацію не вбачається можливим.

6 25 травня 2017 року позивач звернувся до ліквідаційної комісії УДАІ ГУМВС України у Луганській області із заявою про проведення повного розрахунку, а саме: виплати заробітної плати за відпрацьовані дні в серпні 2014 року (з 1 по 5 серпня 2014 року) та компенсацію за невикористану відпустку за 2014 рік.

7 Листом від 23 червня 2017 року № 299 відповідач повідомив, що проведеною перевіркою встановлено, що нарахування грошового утримання за період з 01 серпня 2014 року по 05 серпня 2014 року сектором фінансово-економічного забезпечення УДАІ ГУМВС у Луганській області не було нараховане та виплачено, питання щодо виплати грошового забезпечення за період з 01 серпня 2014 року по 05 серпня 2014 року вирішується. Додатково зазначено, що надати інформацію стосовно невикористаної відпустки за період з січня по серпень 2014 року не вбачається можливим через захоплення адміністративної будівлі УДАІ ГУМВС у Луганській області у м. Луганську незаконними озброєними формуваннями.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

8.1. Стягнуто з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 невиплачене грошове забезпечення у сумі 371,55 грн (триста сімдесят одна гривня 55 коп.), компенсацію втрати частини доходів за невиплату грошового забезпечення у сумі 366,38 грн (триста шістдесят шість гривень 38 коп.), компенсацію за невикористану відпустку у сумі 408,36 грн (чотириста вісім гривень 36 коп.), всього 1 146,29 грн (одна тисяча сто сорок шість гривень 29 коп.).

8.2 В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

9 Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позовні вимоги задоволено частково.

9.1 Стягнуто з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 невиплачене грошове забезпечення у сумі 361,37 грн, компенсацію втрати частини доходів за невиплату грошового забезпечення у сумі 356,35 грн, компенсацію за невикористану відпустку у сумі 2450,14 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 серпня 2014 року по 10 серпня 2017 року в сумі 6000 грн

9.2 В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ ТА ВІДЗИВІВ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

10. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

11. У касаційній скарзі щодо вимоги про стягнення невиплаченого грошового забезпечення , позивач зазначив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), а не Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджена наказом МВС України від 31 грудня 2007 року №499, яка була застосована судами попередніх інстанцій. Відповідно до Порядку №100 розмір невиплаченого грошового забезпечення становить 539,65 грн (107,93*5 днів).

12. Стосовно вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів за невиплату грошового забезпечення, ОСОБА_1 вказав, що дана вимога є похідною від вимоги щодо стягнення невиплаченого забезпечення, її розмір залежить від суми, яка підлягає стягненню. Позивач погоджується із аргументацією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для її задоволення, але наполягає, що її розмір повинен бути визначений із суми невиплаченого грошового забезпечення у розмірі 539,65 грн.

13. Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, позивач пояснив, що вказана позовна вимога підлягає задоволенню у повному обсязі із розрахунку 539, 65 грн. за день і відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, без зменшення її розміру.

14. Заперечень/відзиву на касаційну скаргу позивача подано не було.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

15. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. Статтею 43 Конституції України регламентовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

17. За правилами встановленими частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

18. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

20. Згідно зі статтею 34 Закону України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР Про оплату праці (далі - Закон N 108/95-ВР) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

21. Статтями 1-3 Закону України від 19 жовтня 2000 року N 2050-III Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - Закон N 2050-III) передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії;

соціальні виплати;

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

22. З метою реалізації Закону N 2050-III постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року N 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

23. Згідно з пунктами 1-3 Порядку №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

24. Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року N 499 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України12 березня 2008 р. за N 205/14896; в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція №499).

25. Пунктом 1.7 Інструкції №499 визначено, що при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

26. Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року N 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - Постанова N 1294) виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

27. Обчислення середньої заробітної плати обчислюється відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N100 (далі - Порядок №100).

28. Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

29. Пунктом 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

30. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

31. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон N 460-IX).

32. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

33. Частинами першою-третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

34. Задовольняючи частково вимоги ОСОБА_1 про стягнення невиплаченого йому грошового забезпечення за період з 01 серпня 2014 року до 05 серпня 2014 року, суд першої інстанції, керуючись Інструкцією №499, здійснював розрахунок за неповний місяць роботи, шляхом ділення суми грошового забезпечення за останніх 2 календарних місяці роботи на кількість календарних днів у місяці, визначивши розмір грошового забезпечення 371,55 грн (74,31 грн. на 5 днів).

35. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що розрахунок необхідно здійснювати шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, а тому розмір грошового забезпечення за спірний період становить 361,37 грн.

36. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

37. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач грошове забезпечення за період з 01 серпня 2014 року по 05 серпня 2014 року включно, не отримував.

38. Інструкція №499 визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, норми вказаної інструкції є спеціальними для регулювання спірного питання щодо розрахунку грошового забезпечення за неповний місяць роботи.

39. Водночас, відносини щодо визначення середнього (середньоденного) заробітку, зокрема у випадках вимушеного прогулу, у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати, регулюється Порядком №100.

40. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 805/1085/16-а.

41. Враховуючи положення пункту 1.7 Інструкції №449, розмір грошового забезпечення за неповний місяць необхідно розраховувати шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці.

42. Судом апеляційної інстанції встановлено, що за серпень 2014 року позивач повинен був отримати грошове забезпечення у розмірі 1097,28 грн (посадовий оклад 580 грн., доплата за звання 55 грн, доплата за вислугу років (20%) 127 грн., надбавка за особливі умови праці (50%) 381 грн, премія (96%). Таким чином, розмір невиплаченого грошового забезпечення становить 361,37 грн (1097,28/31*5).

43. Щодо вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів за невиплату грошового забезпечення, то позивач оскаржує її лише в частині розміру, а не обрахунку.

44. Статтею 3 Закону №2050 та Порядком №159 встановлено порядок розрахунку вказаної компенсації.

45. Верховний Суд наголошує, що до правовідносин щодо проходження служби в органах внутрішніх справ в тій частині, яка не врегульована спеціальними правовими нормами, можуть застосовуватися положення Закону № 2050-ІІІ, які відносно них мають загальний характер і власне стосуються тих питань/спорів, які виникають у зв`язку із несвоєчасною виплатою доходів в тому числі особам, які проходять службу в органах внутрішніх справ.

46. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №826/12938/16.

47. Оскільки Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції в частині розміру компенсації втрати частини доходів та враховуючи, що розмір такої компенсації залежить лише від розміру невчасно виплаченого доходу, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що розмір компенсації втрати частини доходів позивача становить 356, 35 грн.

48. Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку з 06 серпня 2014 року по день звернення до суду із цим позовом - 10 серпня 2017 року, то суд першої інстанції відмовив у її задоволенні, вказавши, що спірні відносини врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового законодавства, зокрема статтю 117 КЗпП України.

49. Суд апеляційної інстанції, приймаючи нове рішення, вказану позовну вимогу задовольнив частково, і, враховуючи суму заборгованості, істотності цієї суми порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, та тієї обставини, що позивач тривалий час не звертався до суду за вирішенням спору про стягнення заборгованості, дійшов висновку про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 6000 грн.

50. Верховний Суд частково погоджується із висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

51. Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

52. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

53. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.Так, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

54. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

55. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

56. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

57. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

58. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

59. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

60. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

61. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

62. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

63. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

64. Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

65. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

66. Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

67. Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

68. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

69. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

70. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

71. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з довідками про доходи № 283 від 19 травня 2017 року та довідкою про доходи ОСОБА_1 у червні 2014 року його заробітна плата дорівнювала 2 292,71 грн, у липні 2014 року - 2 240,28 грн. Всього за два місяці - 4532,99 грн (2 292,71 грн +2 240,28 грн).

72. Відповідно до листа Мінпраці та соцполітики від 4 вересня 2013 року №9884/0/14-13/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік кількість робочих днів у червні та липні 2014 року 42 (червень 2014 року - 19, липень 23). Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 107,93 грн (4532,99 грн/42). Кількість днів затримки за період з 06 серпня 2014 року по день звернення до суд з позовом 1100 днів.

73. Верховний Суд наголошує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17 також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

74. Отже, розмір середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 118 723 грн (107,93 грн х 1100 днів).

75. У свою чергу, Верховний Суд, враховуючи правову позицію Великої Палати, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц погоджується, із висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для врахування в даному випадку істотність суми заборгованості (361,37 грн) у порівняння з середнім заробітком за час затримки розрахунку (118 723 грн) та тієї обставини, що позивач тривалий час не звертався до суду, оскільки звільнено його було 05 серпня 2014 року, а до суду він звернувся у серпні 2017 року.

76. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 6000 грн.

77. Також колегія суддів Верховного Суду зазначає, що позивачем у касаційній скарзі не наведено доводів щодо скасування оскаржуваних судових рішень в частині вимог про компенсацію за невикористану відпустку в сумі 2450,14 грн

78. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

79. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що судом апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в цих рішеннях, тому касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

СУДОВІ ВИТРАТИ

80. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді О.В. Калашнікова

М.В. Білак

О.А. Губська