Постанова

від 07.06.2007 по справі 15/463/06

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

15/463/06

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"07" червня 2007 р. Справа № 15/463/06

 Одеський апеляційний господарський суд у складі:

 Головуючого                      Андрєєвої Е.І.,

Суддів:                                        Мацюри П.Ф.Ліпчанської Н.В.

При секретарі                              Волощук О.О.,

за участю представників сторін:

від позивача –Горшевського Ю.А.,

від відповідача  - Бойченка В.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ВАТ„Племзавод ім. Шмідта” та ТОВ фірма„Альянс”

на рішення господарського суду Миколаївської області від 01.03.2007р.           

по справі № 15/463/06

за позовом ТОВ фірма„Альянс”

до ВАТ„Племзавод ім. Шмідта”

про стягнення 559 017,64 грн.

Розпорядженням Голови Одеського апеляційного господарського суду № 38 від 02.04.2007р. справа № 15/463/06 передана до розгляду колегії суддів у складі головуючого судді Андрєєвої Е.І., суддів Ліпчанської Н.В., Мацюри П.Ф.

Суд встановив:

У жовтні 2006 року ТОВ фірма„Альянс”, пославшись на неналежне виконання ВАТ „Племзавод ім. Шмідта” зобов'язань за договором,  звернулось з позовом до останнього про стягнення грошових коштів у сумі 559 017,64 грн., з яких 35 446,73 грн. –основний борг, 423 603,59 грн. –пеня, 23 211,16 грн. 3% річних, 76 756,16 грн. збитки від інфляції.

Заявою від 15.02.2007р. за вих. № 01/01-06 позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути 558 672,64 грн.

Заявою від 01.03.2007р. за вих. № 01/01-09 позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути 526 392,64 грн.(2 821,73 грн. –основний борг, 423 603,59 грн. –пеня, 23 211,16 грн. 3% річних, 76 756,16 грн. збитки від інфляції.)

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 01.03.2007р. позов задоволено частково. Стягнуто з ВАТ „Племзавод ім. Шмідта” на користь позивача 2 821,73 грн. боргу, 131 546,19 грн. пені, 76 756,16 грн. збитків від інфляції, 23 211,16 грн. 3% річних, 2 659,6 грн. держмита та 56,64 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням його оскаржили обидві сторони.

ТОВ фірма„Альянс” просить змінити рішення в частині відмови в задоволенні вимог щодо стягнення пені в сумі 292 057,40 грн., державного мита у сумі 2 930,58 грн., витрат на ІТЗ судового процесу в сумі 61,36 грн. В обґрунтування своїх вимог послалося на порушення  судом норм матеріального права, а саме ч. 2 ст. 551 ЦК України та ст. 199 ГК України.

ВАТ „Племзавод ім. Шмідта”, погоджуючи з заявленою сумою боргу, при оскарженні рішення просить його скасувати в частині стягнення пені, збитків від інфляції, 3% річних та судових витрат. В обґрунтування своїх вимог послалося на порушення  та неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме ст.ст. 9, 258, 259, 549, 625 ЦК України та ст.ст. 7, 175, 223, 230 ГК України.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та відповідність чинному законодавству прийнятого рішення, колегія суддів дійшла до наступного.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судом, і чого не заперечують сторони, 05.07.2002р. між ТОВ фірма„Альянс” (продавець) та ВАТ „Племзавод ім. Шмідта” (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 5/Ш. Відповідно до умов даного договору позивач поставив, а відповідач прийняв дизельне пальне та бензин А-76 на загальну суму 367 323,43 грн.

09.01.2003р. сторони уклали угоду про заміну зобов'язання (новацію), якою припинили всі правовідношення, що існували між сторонами по договору  № 5/Ш від 05.07.2002р.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору, що розглянутий місцевим господарським судом, є стягнення 526 392,64 грн. за угодою від 09.01.2003р.

Відповідно до змісту даної угоди відповідач зобов'язався погасити остаточну заборгованість за отримані ПММ у сумі 297 578,92 грн. шляхом поставки позивачу до 08.01.2004р. фуражної пшениці врожаю 2003 року вартістю, яка відповідає сумі боргу по ціні за тону на день поставки. В разі невиконання відповідачем даної умови угоди, він зобов'язався 09.01.2004р. виплатити залишок боргу грошовими коштами.

Пунктом 6 угоди сторони за порушення виконання зобов'язань встановили розмір пені, яка становить 0,15% від простроченої суми за кожен день прострочення за увесь час прострочення.

09.01.2005р. сторони уклали додаткову угоду до угоди про заміну зобов'язання (новацію), якою збільшили строк позовної давності для вимоги про стягнення пені до трьох років.

Пославшись на невиконання відповідачем умов угоди про новацію, ТОВ фірма„Альянс” 05.09.2006р. звернулось з позовом до суду, в якому просило стягнути з ВАТ „Племзавод ім. Шмідта” 35 446,73 грн. основного боргу, 423 603,59 грн. пені, 23 211,16 грн. 3% річних, 76 756,16 грн. збитки від інфляції.

В процесі розгляду справи у місцевому господарському суді ТОВ фірма„Альянс” неодноразово уточняло позовні вимоги, зменшуючи весь час суму боргу.

При остаточному уточненні просило стягнути з ВАТ „Племзавод ім. Шмідта” 2 821,73 грн. основного боргу, 423 603,59 грн. пені, 23 211,16 грн. 3% річних та  76 756,16 грн. збитки від інфляції.

Вирішуючи позов по суті, господарський суд виходив з того, що на підставі ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та чинного законодавства, а тому задовольнив вимоги позивача в частині стягнення боргу, нарахованих річних та інфляційних витрат.

Однак, з сумою нарахованої позивачем пені у відповідності з п. 6 Угоди про новацію, суд не погодився, пославшись на ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, відповідно до якої розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня.

Застосувавши вищезазначений закон, суд визначив суму пені виходячи з облікової ставки НБУ, яку стягнув з відповідача за період з 09.01.2004р. по 15.08.2006р., пославшись на ст. 259 ЦК України та на додаткову угоду від 09.01.2005р. про збільшення строку позовної давності для вимоги про стягнення пені.

Однак, як з вимогами позивача так і висновками суду не може погодитись судова колегія з наступних підстав.

Норми ст.33 ГПК України зобов'язують сторони довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Звертаючись з позовом про боргові зобов'язання відповідача за дизельне пальне за договором купівлі-продажу № 5/Ш від 05.07.2002 року, та пославшись на угоду про заміну зобов'язання (новацію) від 09.01.2003 року та додаткову угоду до неї від 09.01.2005 року про збільшення строку позовної давності, позивач не зазначив про те, що окрім договору № 5/Ш від 05.07.2002 року між сторонами існували господарські взаємостосунки за іншими договорами, а також поставлялись одне одному товари в рахунок заборгованості, що не основані на якомусь конкретному договорі.

Відповідно п.2.2. договору покупець повинен оплатити товар  та додаткові послуги на умовах 100% передплати відповідно виставленого рахунку.

Пунктом 1.1 договору передбачено, що продавець зобов'язується передати товар за окремими відвантажувальними документами, а п.5.1 –право власності на товар переходить до покупця з моменту одержання товару, що підтверджується накладною. Тобто, у договорі не зазначена кількість товару, яку повинен передати позивач у власність відповідача та за яку останній повинен розрахуватись.

На підставі договору купівлі-продажу за № 25/12 від 25.12.2002 року, що витребуваний апеляційним судом у позивача, останній зобов'язався поставляти відповідачу те саме дизельне паливо А-76 і на тих самих умовах що і за договором, на якій позивач послався у своєму позові.

За витребуваним договором, як і за договором, на підставі якого заявлено позов, пунктом 1.2 передбачено, що товар поставляється партіями за цінами, діючими на момент відвантаження відповідно Додатку № 1.

Однак, як за одним так і за другим договором позивач не надав додатків № 1, як не надав доказів виставлення відповідачеві рахунків, що є обов'язковою умовою договорів.

При цьому, з наданих позивачем накладних про поставку та прийняття дизельного палива лише на одній з них за № 022 від 17.07.2002р. на суму 103282,70 грн. підставою поставки товару вказано на договір № 5/Ш від 05.07.2002р. На інших накладних не зазначено на підставі якої угоди поставлявся товар. При цьому, накладна за № 101 від 26.12.2002р., в якій також не зазначено на підставі якої угоди поставлено товар, при зазначених обставинах ніяк не може свідчити, що дизельне паливо поставлено за договором № 5/Ш від 05.07.2002р., а не за договором № 25/12 від 25.12.2002р., або за якимось іншим не наданим до суду договором. В накладній за № 075 від 14.10.2002р. відсутній підпис особи, яка прийняла товар та не одна з зазначених накладних не завірена печаткою відповідача.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на те, що після укладеної угоди про новацію від 09.01.2003р. мала місце усна домовленість з позивачем про поставку не лише пшениці, а й іншого товару, в тому числі, зернових та м'ясних товарів.

Матеріали справи та витребувані судом додаткові докази свідчать про те, що дійсно між сторонами мали місце взаємопоставки як на підставі договорів так і позадоговірні, якими вони розраховувались одне з одним. Саме тому сторони періодично проводили взаєморозрахунки.

Згідно накладних про поставки відповідачем товару, починаючи з 11.08.2003р. товар поставлявся в рахунок боргу та за дизельне паливо без зазначення за якими договорами. Тому відсутні підстави вважати, що одержаний позивачем товар покривав якийсь конкретний борг відповідача. На 29.09.2003р. за цими накладними борг, на який посилається позивач, був повністю погашений, а господарські взаємостосунки між сторонами продовжувались.

Саме тому позивач заявою від 22.08.2006р., яку направив на адресу відповідача, припинив зобов'язання заліком (а.с.21-23).

При таких обставинах судова колегія вважає, що суд дійшов помилкового висновку, частково задовольняючи позов щодо стягнення пені, втрат від інфляції та 3% річних. Тому в зазначеній частині рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким в цій частині позову відмовляється.

Що ж стосується стягнення основного боргу у сумі 2 821,73 грн., то рішення суду в зазначеній частині обґрунтовано.

Разом з тим, залишаючи в цій частині рішення без змін судова колегія, зазначає, що стягнена сума є боргом в результаті всієї взаємної діяльності сторін, а не за конкретним договором, а тому на неї ніякі санкції не нараховуються.

На підставі викладеного рішення суду підлягає частковому скасуванню, а в зв'язку з цим судова колегія змінює розмір стягнення державного мита до 27,95 грн. та розмір стягнення за ІТЗ судового процесу до 0,59 грн.

Керуючись  ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України,  апеляційний господарський суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ТОВ «Альянс»залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ВАТ «Племзавод ім.Шмідта»задовольнити.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 01.03.2007р. по справі № 15/463/06 частково скасувати – в частині стягнення пені, збитків від інфляції, 3% річних і в зазначеній частині вимог у позові відмовити.

Змінити рішення в частині розміру стягнення витрат по оплаті державного мита до 27,95 грн. та за ІТЗ судового процесу до 0,59 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом одного місяця у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                Е.І. Андрєєва

Судді:                                                                                    П.Ф. Мацюра

                                                                                              Н.В. Ліпчанська