Постанова

від 30.01.2018 по справі 910/23799/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2018 р. Справа№ 910/23799/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Власова Ю.Л.

секретар Ковальчук Р.Ю.

представників: позивача - не з`явилися

відповідача - Кравчук А.С.

третьої особи-1 - Звада Р.В.

третьої особи-2 - Голік О.А.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт"

на рішення Господарського суду м. Києва від 25.09.2017 р.

у справі № 910/23799/16 (суддя - Головіна К.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Златобанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт"

треті особи:

1. Національний банк України

2. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання недійсним договору

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Златобанк" (далі - позивач) звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 12.02.2015 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 р. до участі у справі було залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Національний банк України (далі - третя особа-1) та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа-2).

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що на підставі спірного договору на користь відповідача були відчужені майнові права позивача (права вимоги за кредитними договорами № 175/11-KL від 11.07.2011 р., № 34/1/13-KL від 13.02.2013 р., № 08/1/13-OVER від 14.01.2014 р. та № 23/1/14-KL від 30.01.2014 р.), що раніше були передані ним в заставу Національному банку України за договорами застави майнових прав № 12/3МП від 05.03.2014 р. та № 34/3МП/1 від 03.10.2014 р., і таке відчуження відбулось без обов'язкового погодження Національного банку України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.09.2017 р. у справі № 910/23799/16 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 25.09.2017 р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Біпродукт" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про повну відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права та неповно з'ясувано обставини справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним з огляду на відсутність згоди Національного банку України на відступлення заставлених майнових прав в межах спору, ініційованим ПАТ "Златобанк", та відсутності доказів реального порушення прав і інтересів Національного банку України суперечить приписам чинного законодавства України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт" прийнято до провадження у складі колегії суддів: Буравльов С.І. (головуючий суддя), Андрієнко В.В., Власов Ю.Л. та призначено до розгляду на 21.11.2017 р.

У судових засіданнях 21.11.2017 р. та 30.11.2017 р. оголошувалися перерви.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 16.01.2018 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 30.01.2018 р.

У судове засідання 30.01.2018 р. представник позивача не з'явився, однак надав пояснення по суті спору у судовому засіданні 21.11.2017 р.

Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання вказаного представника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення може призвести до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з кредитними договорами № 175/11-KL від 11.07.2011 р., № 34/1/13-KL від 13.02.2013 р., договору про надання овердрафту № 08/1/13-OVER від 14.01.2014 р. та кредитного договору № 23/1/14-KL від 30.01.2014 р. (далі - кредитні договори) ПАТ "Златобанк" є кредитором по відношенню до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форум Краси", Товариства з обмеженою відповідальністю "Бакалія-Трейд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Айсберг-С" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології фінансового менеджменту", відповідно, щодо виконання останніми взятих на себе зобов'язань з повернення наданих банком кредитних коштів.

В забезпечення виконання вказаних зобов'язань між ПАТ "Златобанк" та ТОВ "Біпродукт" було укладено договори застави майнових прав № 08/1/13-OVER/S-7 від 20.10.2014 р., № 175/11-KL/S-2 від 30.09.2014 р., № 34/1/13-KL/S-1 від 29.08.2014 р., № 23/1/14-KL/S-1 від 29.01.2015 р. (далі - договори застави), відповідно до умов яких ТОВ "Біпродукт" було передано ПАТ "Златобанк" в заставу майнові права (права вимоги/одержання) на грошові кошти, розміщені на рахунках відповідача, відкритих в ПАТ "Златобанк" згідно договорів банківського вкладу № 3/32/3 від 21.08.2014 р., № 3/32/4 від 21.08.2014 р., № 2/32/2 від 30.09.2014 р. та № 2/32/3 від 20.10.2014 р. (далі - договори банківського вкладу), в забезпечення виконання третіми особами взятих на себе зобов'язань згідно кредитних договорів з повернення кредитних коштів, сплаті відсотків за користування кредитними коштами та інших, визначених кредитними договорами платежів (штрафних санкцій) перед банком, а саме: Товариством з обмеженою відповідальністю "Айсберг-С" (ідентифікаційний код 37641986) за кредитним договором № 08/1/13-OVER від 14.01.2014 р.; Товариством з обмеженою відповідальністю "Форум Краси" (ідентифікаційний код 33947272) за кредитним договором № 175/11-KL від 11.07.2011 р.; Товариством з обмеженою відповідальністю "Бакалія-Трейд" (ідентифікаційний код 38379292) за кредитним договором № 34/1/13-KL від 13.02.2013 р.; Товариством з обмеженою відповідальністю "ТФМ" (ідентифікаційний код 32860154) за кредитним договором № 23/1/14-KL від 30.01.2014 р.

Відповідно до умов договорів банківського вкладу ТОВ "Біпродукт" перерахувало, а банк прийняв на відкриті вкладнику рахунки суми грошових коштів в доларах США, а саме: 1 875 000,00 доларів США згідно договору № 2/32/3 від 20.10.2014 р.; 160 000,00 доларів США згідно договору № 2/32/2 від 30.09.2014 р.; 600 000,00 доларів США згідно договору № 3/32/4 від 21.08.2014 р.; 500 000,00 доларів США згідно договору № 3/32/3 від 21.08.2014 р.

Згідно з додатковими угодами № 3/32/3/1 від 02.02.2015 р. та № 3/32/3/2 від 12.02.2015 р. розмір вкладу за договором банківського вкладу № 3/32/3 від 21.08.2014 р. було зменшено до 75 000,00 доларів США.

Також, майнові права за кредитними договорами були передані ПАТ "Златобанк" в заставу Національному банку України на підставі договору застави майнових прав № 12/3МП від 05.03.2014 р. та договору застави майнових прав № 34/3МП/1 від 03.10.2014 р., відповідно до п.п. 2.1.1 яких було визначено, що до повного виконання умов кредитних договорів, на забезпечення яких вони були укладені, заставодавець (ПАТ "Златобанк") не має права без відома та попередньої письмової згоди заставодержателя (Національного банку України) відчужувати предмет застави.

12.02.2015 р. між ПАТ "Златобанк" (далі - цедент) та ТОВ "Біпродукт" (далі - цесіонарій) було укладено договір про відступлення права вимоги (далі - договір відступлення).

Як передбачено п. 1.1 договору відступлення, у зв'язку із зверненням цедентом стягнення на предмети застав за укладеними між сторонами договорами застави майнових прав № 34/1/13-КL/S-1 від 29.08.2014 р., № 175/11-КL/S-2 від 30.09.2014 р., № 08/1/13-ОVER/S-7 від 20.10.2014 р., № 23/1/14-КL/S-1 від 29.01.2015 р., а саме: майнові права на грошові кошти, розміщені на рахунках цесіонарія, відкритих згідно договорів банківського вкладу № 2/32/3 від 20.10.2014 р., № 2/32/2 від 30.09.2014 р., № 3/32/4 від 21.08.2014 р., № 3/32/3 від 21.08.2014 р., у загальному розмірі 2 710 000,00 доларів США, цедент відступив свої права вимоги до ТОВ "Айсберг-С" за кредитним договором № 08/1/13-ОVER від 14.01.2014 р., ТОВ "Форум Краси" за кредитним договором № 175/11- КL від 11.07.2011 р., ТОВ "Бакалія-Трейд" за кредитним договором № 34/1/13-КL від 13.02.2013 р., ТОВ "ТФМ" за кредитним договором № 23/1/14-КL від 30.01.2014 р. з повернення кредитних коштів, сплаті відсотків за користування кредитними коштами та інших, визначених кредитними договорами платежів (штрафних санкцій), в межах суми вартості предметів застави, а цесіонарій прийняв такі права вимоги.

Спір у справі стосується законності укладення договору відступлення.

Задовольняючи позов ПАТ "Златобанк" та визнаючи недійсним договір відступлення, суд першої інстанції виходив з того, що передані за оспорюваним договором права вимоги перебували в заставі Національного банку України згідно договору про заставу майнових прав № 12/3МП від 05.03.2014 р. та договору застави майнових прав № 34/3МП/1 від 03.10.2014 р., а тому укладення між сторонами зазначеного договору за відсутності згоди останнього свідчить про порушення приписів ст. 17 Закону України "Про заставу", ст. 586 Цивільного кодексу України, що зумовлює виникнення підстав для визнання його недійсним.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, апеляційний господарський суд вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції з прийняттям нового рішення, враховуючи наступні підстави.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як передбачено ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п. 2.9 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Крім того, пунктом 2.5.2 вищевказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України передбачено, що необхідно з урахуванням приписів ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч. 1 ст. 220, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як передбачено ст. 17 Закону України "Про заставу", заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Аналіз наведених вище норм дає змогу для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Правом на звернення до суду з позовом про визнання договору відчуження предмету застави з підстави порушення вимог ст. 586 Цивільного кодексу України та ст. 17 Закону України "Про заставу" наділений виключно заставодержатель, а не особа, яка відчужила предмет застави.

Так, вищезазначений Закон прямо покладає на заставодавця обов'язок запитати згоду заставодержателя на відчуження обтяженого майна; цьому обов'язку кореспондується право заставодержателя на захист шляхом визнання правочину недійсним у разі відчуження заставного майна без його згоди.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-64цс12 від 06.06.2012 р.

До того ж, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах № 3-669гс15 від 04.11.2015 р. та № 3-670гс15 від 21.10.2015 р., № 3-649гс15 від 21.10.2015 р., правом контролю за предметом застави за договором наділений лише заставодержатель. У разі відчуження предмета застави, передачі його у користування іншій особі або іншого розпорядження цим предметом у інший спосіб саме право заставодержателя є порушеним. Тому саме заставодержателю належить право на звернення до суду щодо оспорення дій, вчинених із предметом застави без його згоди, з підстав, передбачених статтями 203 та 215 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст. 27 Закону України "Про заставу" заставодержатель наділений крім права визнати недійсним договір відчуження предмета застави (в даному випадку відступлення права вимоги), звернути стягнення на нього за наявності законних підстав, не зважаючи на набуття власності на таке майно іншою особою.

Отже, в даній справі правом на звернення до суду із вказаним позовом про визнання договору відступлення права вимоги з підстави порушення вимог ст. 586 Цивільного кодексу України та ст. 17 Закону України "Про заставу" наділений виключно заставодержатель - Національний банк України.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним з огляду на відсутність згоди Національного банку України на відступлення заставлених майнових прав в межах спору, ініційованим ПАТ "Златобанк", та відсутності доказів реального порушення прав і законних інтересів Національного банку України суперечить приписам чинного законодавства України.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення були неправильно застосовані норми матеріального права, неповно з'ясовані обставини справи, а тому рішення суду першої інстанції від 25.09.2017 р. у справі № 910/23799/16 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 129 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 25.09.2017 р. у справі № 910/23799/16 скасувати повністю та прийняти нове рішення.

3. У задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Златобанк" (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 17/52, код 35894495) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт" (04111, м. Київ, вул. Щербакова, 52, прим. 429, код 38856866) 1 515 (одна тисяча п'ятсот п'ятнадцять),80 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ на виконання даної постанови суду.

6. Матеріали справи № 910/23799/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

7. Копію даної постанови надіслати сторонам та третім особам.

8. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в силу п. 1 ч. 1 ст. 287 ГПК України протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту відповідно до ч. 1 ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.01.2018 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

Ю.Л. Власов