Постанова

від 07.02.2018 по справі 759/2937/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2018 року м. Київ

Справа №759/2937/16-ц

Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Павлишина П.О..

за участю: позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухваленого суддею Чалою А.П. 25 серпня 2016 року, час і дата складання повного тексту рішення невідомі, у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства Мостобудівне управління-3 про стягнення середнього заробітку за час фактичного розрахунку при звільненні, інфляційних витрат, відшкодування витрат на правову допомогу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ Мостобудівне управління-3 та просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 09 липня 2015 року по 09 грудня 2015 року в сумі 12 839 гривень 04 копійок з врахуванням індексу інфляції, а також 2 000 гривень у відшкодування моральної шкоди і 1500 гривень витрат на правову допомогу, обгрунтовуючи позов наступним.

Справа №759/2937/16-ц № апеляційного провадження:22-ц-796/197/2018 Головуючий у суді першої інстанції: Чала А.П. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М. Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 20.05.2015р. позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково, стягнуто з ПАТ Мостобудівне управління-3 на користь позивача в рахунок оплати компенсації за невикористану відпустку та оплату простою, з урахуванням індексу інфляції в розмірі 5 047 гривень 21 копійок без утримання податку та інших обов'язкових платежів, а в іншій частині позовних вимог відмовлено. 19 серпня 2015 року Апеляційний суд м.Києва постановив нове рішення, яким рішення Святошинського районного суду м.Києва від в частині стягнення: з ПрАТ Мостобудівне управління-3 на користь ОСОБА_2 оплати компенсації за невикористану відпустку та оплати за час простою, з урахуванням індексу інфляції в розмірі 5 047 гривень 21 копійку та відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також відшкодування судового збору, - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ПрАТ Мостобудівне управління-3 на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку та оплату за час простою, з урахуванням інфляції, в розмірі 10 478 гривень 12 копійок, а також середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 32 498 гривень 82 копійок без утримання податку та інших обов'язкових платежів, а всього: 42 976 гривень 94 копійки та вирішено питання про судові витрати, в іншій частині рішення суду залишено без змін. Постановою державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м.Києві Московенка С.М. від 19.11.2015р. відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого листа №759/20979/14 від 16.09.2015р. про стягнення з ПАТ Мостобудівне управління-3 на користь ОСОБА_2 42 976 грн. 94 коп. згідно рішення Апеляційного суду м.Києва від 19.08.2015р., копію якої було направлено боржнику, який виконав судове рішення шляхом перерахування суми боргу платіжним дорученням №919 від 27.11.2015р. Позивач вважав, що має місце затримка відповідача у здійсненні повного розрахунку при звільненні та просив задовольнити позов на підставі Рішення Конституційного Суду України №4-рп/2012 від 22.02.2012 р.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 серпня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивачем ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі посилався на те, що рішення є необґрунтованим, суд не врахував, що ті кошти, які позивач мав отримати в день звільнення, відповідач сплатив йому лише в грудні 2015 року, а тому суд зобов'язаний був стягувати середній заробіток за період, який не охоплювався попереднім рішенням суду до проведення з ним фактичного розрахунку.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 серпня 2016 року скасовано, позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто із ПрАТ Мостобудівне управління-3 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 11 998 гривень 80 копійок та 1500 гривень на відшкодування витрат на правову допомогу.

Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року касаційну скаргу приватного акціонерного товариства Мостобудівне управління-3 задоволено частково, рішення апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року скасувано, справу передано на новий апеляційний розгляд.

Відповідно до п.8 ч.І Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів , у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. З Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02 червня 2016 року № 1402 - VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача ОСОБА_6, який діє на підставі довіреності в інтересах ПрАТ Мостобудівне управління-3 , проти доводів апеляційної скарги в судовому засіданні 24 січня 2018 року заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду. В судове засідання 07 лютого 2018 року не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином (а.с.191), а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача у відповідності до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відповідачем. 03 червня 2014 року позивача було звільнено, при цьому відповідачем не було здійснено всіх виплат, які належали позивачу.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково, стягнуто з ПАТ Мостобудівне управління-3 на користь позивача в рахунок оплати компенсації за невикористану відпустку та оплату простою, з урахуванням індексу інфляції в розмірі 5 047 гривень 21 копійку без утримання податку та інших обов'язкових платежів, а в іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 45-49).

19 серпня 2015 року Апеляційним судом м. Києва постановлено нове рішення, яким рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року в частині стягнення: з ПАТ Мостобудівне управління-3 на користь ОСОБА_2 оплати компенсації за невикористану відпустку та оплати за час простою, з урахуванням індексу інфляції в розмірі 5 047 гривень 21 копійку та відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 В,В. про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також відшкодування судового збору. - скасувано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнув з ПАТ Мостобудівне управління-3 на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку та оплату за час простою, з урахуванням інфляції, в розмірі 10 478 гривень 12 копійок, а також середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 32 498 гривень 82 копійки без утримання податку та інших обов'язкових платежів, а всього: 42 976 гривень 94 копійки та вирішив питання про судові витрати, в іншій частині рішення районного суду залишено без змін (а.с. 50-53).

При цьому, Апеляційний суд прийшов до висновку про необхідність виплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 04 червня 2014 року по 08 липня 2015 року у зв'язку із тим, що саме цей проміжок часу охоплювався позовними вимогами позивача, тобто, суд прийняв рішення в межах заявлених позовних вимог.

Постановою державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Московенка С.М. від 19 листопада 2015 року відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого листа №759/20979/14 від 16 вересня 2015 року про стягнення з ПрАТ Мостобудівне управління-3 на користь ОСОБА_2 42 976 гривень 94 копійки згідно рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 серпня 2015 року та запропоновано боржнику виконати судове рішення добровільно в строк до 7 днів з моменту винесення цієї постанови, а також зазначено про наслідки не виконання судового рішення в добровільному порядку (а.с. 32-33).

Із вказаної постанови державного виконавця вбачається, що виконавчий лист №759/20979/14 був виданий стягувачу Святошинським районним судом м. Києва 16 вересня 2015 року, а пред'явлений до виконання останнім 16 листопада 2015 року.

Листом №1745/6 від 19 листопада 2015 року ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 19 листопада 2015 року була надіслана боржнику - ПАТ Мостобудівне управління-3 (а.с. 31 - копія супровідного листа).

Як убачається з платіжного доручення №919 від 27 листопада 2015 року, боржник перерахував стягувану ОСОБА_2 суму стягнення в повному розмірі 42 976 гривень 94 копійки (а.с. 30).

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ Мостобудівне управління-3 як боржник виконало рішення в семиденний строк, наданий державним виконавцем для його добровільного виконання, а тому відсутня вина останнього у не проведенні розрахунку з позивачем за період з липня по грудень 2015 року.

Про те, колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разi невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звiльненому працiвниковi сум у строки, зазначенi в статтi 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмiр пiдприємство, установа, органiзацiя повиннi виплатити працiвниковi його середнiй заробiток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має звернутися до суду з позовом про стягнення йому належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Зазначена позиція узгоджується з висновком ВСУ викладеним в постанові № 6-113цс16 від 27 квітня 2016 року.

Крім того ВСУ у своїй постанові № 6-144ц13 від 29.01.2014 року зробив наступний висновок: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 серпня 2015 року стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку.

При цьому з тексту вказаного судового рішення вбачається, що Апеляційний суд прийшов до висновку про необхідність виплати позивачеві середнього заробітку за час затримки за період з 04 червня 2014 року по 08 липня 2015 року у зв'язку з тим, що саме цей період часу охоплювався позовними вимогами позивача, тобто, суд прийняв рішення відповідно до правил ч.1 ст.13 ЦПК України, в межах заявлених позовних вимог.

Отже, дата 09 липня 2015 року не може бути визнана початком прострочення стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача у зв'язку з тим, що позовних вимог про стягнення коштів за більший період позивач не заявляв при розгляді справи по суті.

Крім того, в період часу з 08 липня 2015 року по 19 серпня 2015 року - день постановлення рішення Апеляційним судом м. Києва, справа розглядалася в Апеляційному суді м. Києва на предмет існування правовоих підставі для стягнення середнього заробітку для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, проте, Апеляційний суд не знайшов правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за більший проміжок часу та визначив цей період з 04 червня 2014 року по 08 липня 2015 року і судове рішення набрало законної сили з моменту його проголошення у відповідності до вимог ст.319 чинного на той час ЦПК України.

Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (а.с.35) було зупинено виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 серпня 2015 року до закінчення розгляду касаційної скарги.

За таких обставин колеггія суддів вважає, що у відповідача в зв'язку з зупиненням виконання рішень судів, були відсутні правові підстави виконувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 серпня 2015 року до закінчення розгляду касаційної скарги.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 листопада 2015 року було закінчено розгляд касаційної скарги ПАТ Мостобудівне управління-3 та касаційну скаргу відхилено, а відтак було скасовно зупинення виконання рішень судів(а.с.3-5).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведений повний розрахунок з позивачем 27 листопада 2015 року, що підтверджується копією платіжного доручення №919 (а.с. 30).

Подаючи даний позов, позивач просив стягнути середній заробіток з урахуванням індексу інфляції за період з 09.07.2015 року по 09.12.2015 року.

Разом з тим, колегією суддів не встановлено вини відповідача в тому, що позивач не отримав у виконавчій службі кошти після їх перерахування роботодавцем на виконання рішення суду.

Посилання відповідача на те, що вони виконали рішення суду добровільно не звільняє їх від відповідальності про сплату середнього заробітку за період з 05 листопада 2015 року по день проведення фактичного розрахунку. Та обставина, що позивач не одразу отримав виконавчий лист, не позбавляло відповідача від обов'язку виплатити позивачу належні йому при звільненні суми і відповідно уникнути відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 05.11.2015 року по 26.11.2015 року, за вирахуванням днів, на які було зупинено з 19 серпня 2015 року виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 серпня 2015 року по 04 листопада 2015 року, тобто за 16 днів (128 годин) і становить 1902 гривні 08 копійок (128 годин х14,86 -тарифна ставка за годину), а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.

Щодо стягнення суми з урахуванням індексу інфляції, колегія суддів вважає, що дані вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України Про виконавче провадження , до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією ВСУ, висловленою під час розгляду справи № 6-2759цс15 від 20.01.2016 року.

У відповідності до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.2).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у принижені честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди судам роз'яснено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно положень ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до положень ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Разом з тим, позивачем у позовній заяві не наведено обставин в обґрунтування позову, а також не надано доказів у підтвердження факту завдання йому моральної шкоди, неправомірними діями відповідача, не доведено також причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та такими діями.

Враховуючи викладене, підстави для стягнення моральної шкоди відсутні.

Відповідно до п.п. 47,48 постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17 жовтня 2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах , в яких зазначено, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Порядок надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах передбачений у розділі III Закону України від 02 червня 2011 року № 3460-VI Про безоплатну правову допомогу , положення якого забезпечуватимуться поетапно, починаючи з 01 січня 2015 року.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність ) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах .

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, регламентовано ст.137 ЦПК України.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

В матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги від 26.06.2014 року укладений між Адвокатським об'єднанням Тібурон та ОСОБА_2 (а.с. 22-25), квитанція про сплату витрат у сумі 1500 гривень (а.с.8), витяг з Єдиного реєстру адвокатів України (а.с.186), акт прийому-передачі послуг (а.с.184,185).

Відповідно до обов'язків виконавця послуг входить зокрема: усне та письмове консультування, підготовка та подача позовної заяви та участь в судових засіданнях (п. 2.1 договору).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах розмір компенсації витрат на правову допомогу не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу у судовому засіданні, під час вчинення інших процесуальних дій поза межами засідання та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

З урахуванням кількості годин, витрачених представником позивача на складання позовної заяви, участь в судових засіданнях, сума витрат 1500,00 грн. не виходить за межі граничних розмірів, визначених Законом, а тому вказані витрати також підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір , судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст. 8 Закону України Про державний бюджет України на 2016 рік , розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі становить: - 1378 гривень.

З гідно з п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір , ставка судового збору за подання заяви майнового характеру подана фізичною особою становила 1 відсоток від ціни позову, але не менше - 0,4 розміру мінімальної заробітної, що відповідно становило 551 грн. 20 коп.

Отже, при подачі позовної заяви 24 лютого 2016 року судовий збір підлягав сплаті у розмірі 551 гривня 20 копійок.

Згідно пп. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір , за подання апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, сума судового збору становить - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

За подачу апеляційної скарги судовий збір підлягав сплаті у вересні 2016 року в розмірі 606 грн. 32 коп. (551,20х110%).

Позивач не сплачував судовий збір ні за подачу позовної заяви ні за подачу апеляційної скарги на підставі п. 5 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір .

Таким чином судовий збір в розмірі 1157 грн. 52 коп. (551,20+606,32) підлягає стягненню з відповідача на користь держави, виходячи з вимог ч.6 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 268, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нову постанову наступного змісту.

Позов ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства Мостобудівне управління-3 про стягнення середнього заробітку за час фактичного розрахунку при звільненні, інфляційних витрат, відшкодування витрат на правову допомогу та відшкодування моральної шкоди- задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Мостобудівне управління-3 (ЄДРПОУ 03449887) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час фактичного розрахунку при звільненні в розмірі 1902 гривні 08 копійок.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Мостобудівне управління-3 (ЄДРПОУ 03449887) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) витрати на правову допомогу в розмірі 1500 гривень.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Мостобудівне управління-3 (ЄДРПОУ 03449887) на користь держави судовий збір в розмірі 1157 гривень 52 копійки.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з часу її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 08.02.2018 року.

Суддя-доповідач:

Судді: