Постанова

від 19.12.2018 по справі 759/2937/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 759/2937/16-ц

провадження № 61-14564ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - приватне акціонерне товариство Мостобудівне управління-3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., від 07 лютого 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У 2016 році ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства Мостобудівне управління-3 (далі -

ПрАТ Мотобудівне управління-3 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні, інфляційних втрат, відшкодування витрат на правову допомогу та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 серпня 2015 року стягнуто з ПрАТ Мостобудівне управління-3 на його користь компенсацію за невикористану відпустку та оплату за час простою з урахуванням інфляції у розмірі 10 478,12 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 32 498,82 грн без утримання податку та інших обов'язкових платежів. Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві від 19 листопада 2015 року відкрито виконавче провадження на виконання виконавчого листа № 759/20979/14 на підставі рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 серпня 2015 року, копію якої було направлено боржнику, який виконав судове рішення шляхом перерахування суми боргу, що підтверджується платіжним дорученням

від 27 листопада 2015 року № 919. Фактичний розрахунок після звільнення було здійснено 05 грудня 2015 року шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача. На думку позивача, з вини відповідача він несвоєчасно отримав повний розрахунок при звільненні, а тому за період 09 липня 2015 року по 09 грудня 2015 року відповідач має сплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 липня 2015 року по 09 грудня 2015 року у розмірі 12 839,04 грн з урахуванням індексу інфляції, витрати на правову допомогу у розмірі 1 500 грн та 2 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва, у складі судді

Чалої А. П., від 26 серпня 2016 року у задоволенні позову

ОСОБА_2 відмовлено у зв'язку із їх недоведеністю.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року

рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з

ПрАТ Мостобудівне управління-3 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі

1 902,08 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 1 500 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 05 листопада 2015 року по 26 листопада

2015 року, за вирахуванням днів, на які було зупинено виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 серпня 2015 року, з 19 серпня 2015 року по 04 листопада 2015 року, тобто за 16 днів (128 годин), що становить 1 902,08 грн. Позивачем не надано доказів на підтвердження спричинення йому неправомірними діями відповідача моральної шкоди, а також не доведено причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та такими діями. Стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу, апеляційний суд виходив із того, що зазначені витрати документально підтверджені, сума у розмірі 1 500 грн не виходить за межі граничних розмірів, які були визначені Законом України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах

(у редакції, чинній на момент розгляду справи у суді першої інстанції).

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду у частині визначення кількості днів для стягнення середнього заробітку та його розміру і ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд при винесенні постанови не врахував строк між датою ухвалення рішення суду апеляційної інстанції та постановлення судом касаційної інстанції ухвали про зупинення виконання оскарженого рішення, який складає 18 днів. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що на час розгляду справи у суді касаційної інстанції оскаржені судові рішення можуть бути зупинені, проте цей час не можна виключати із загального часу затримки розрахунку при звільненні. На думку заявника, відповідно до статті 117 КЗпП України стягненню підлягав середній заробіток за весь період затримки - від дати звільнення до дати фактичного розрахунку з позивачем.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому касаційному перегляду у силу статті 400 ЦПК України не підлягає.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи суди встановили, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 серпня 2015 року у справі № 759/20979/14 стягнуто з ПрАТ Мостобудівне управління-3 на користь ОСОБА_2 за період з 04 червня 2014 року по 08 липня 2015 року компенсацію за невикористану відпустку та оплату за час простою з урахуванням індексу інфляції у розмірі

10 478,12 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 32 498,82 грн, а всього 42 976,94 грн.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції міста Києва від 19 листопада 2015 року відкрито виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа від 16 вересня 2015 року № 759/20979/14 про стягнення з

ПрАТ Мостобудівне управління-3 на користь ОСОБА_2

42 976,94 грн та надано боржнику строк сім днів з моменту винесення постанови для добровільного виконання судового рішення.

На підставі платіжного доручення від 27 листопада 2015 року № 919

ПрАТ Мостобудівне управління-3 перерахувало позивачу суму стягнення за судовим рішення у повному розмірі, а саме 42 976,94 грн.

Справа, яка переглядається, розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18 жовтня 2016 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 серпня 2016 року скасовано, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ Мостобудівне управління-3 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі

11 998,80 грн та 1 500 грн на відшкодування витрат на правову допомогу. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2017 року касаційну скаргу

ПрАТ Мостобудівне управління-3 задоволено частково, рішення Апеляційного суду міста Києва від 18 жовтня 2016 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд.

Скасовуючи рішення апеляційного суду, суд касаційної інстанції виходив із того, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку, проте не навів належних розрахунків обчислення середнього заробітку за час затримки виконання рішення з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого

1995 року № 100, та з урахуванням доводів відповідача щодо неможливості вчасного виконання судового рішення через його зупинення судом касаційної інстанції, суд взагалі не визначився з періодом нарахування такого заробітку, зокрема за наявності святкових та вихідних днів, й, відповідно, з дійсним обсягом відповідальності ПрАТ Мостобудівне управління-3 перед ОСОБА_2

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Згідно із частиною першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП Україниу разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України , за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-788цс16.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_2 просив стягнути середній заробіток за період з 09 липня 2015 року по 09 грудня 2015 року, оскільки фактично розрахунок з ним проведено 09 грудня 2015 року.

Вирішуючи спір, апеляційний суд, правильно встановивши наявність правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку, невірно визначив період, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку, не врахував, що зупинення на час розгляду касаційної скарги виконання судового рішення судом касаційної інстанції не звільняє боржника від сплати платежів, передбачених статтею 117 КЗпП України (середнього заробітку за весь (без виключення) час затримки по день фактичного розрахунку).

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі -Порядок), пунктом 8 якого передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Апеляційним судом встановлено, що середньоденний заробіток позивача на час його звільнення становив 118, 88 грн, кількість робочих днів за період з 09 липня 2015 року по 27 листопада 2015 року (день фактичного розрахунку відповідача з позивачем) становить 101 робочий день.

Згідно з частиною другою та третьою статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення; неправильним застосуванням норм матеріального права, яке є підставою для скасування судових рішень, вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.

Оскільки фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повно і всебічно встановлені судами на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні, суд касаційної інстанції дійшов висновку про можливість ухвалення нової постанови, провівши розрахунок сум, які підлягають до стягнення.

Беручи до уваги, що ПрАТ Мостобудівне управління-3 виплатило ОСОБА_2 усі суми, що належать йому від підприємства, тільки

27 листопада 2015 року, ураховуючи, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 червня 2014 року по 08 липня 2015 року вже було стягнуто на користь позивача рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 серпня 2015 року, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на підставі

статті 117 КЗпП України на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за весь (без виключення) час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку - за період з 09 липня 2015 року

по 26 листопада 2015 року у розмірі 11 988,80 грн (118,88 грн х 101 день).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови у цій частині про часткове задоволення позову ОСОБА_2

Керуючись статтями 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства Мостобудівне управління-3 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати.

Позов ОСОБА_2до приватного акціонерного товариства Мостобудівне управління-3 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства Мостобудівне

управління-3 (ідентифікаційний код юридичної особи 03449887) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11 998 (одинадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім) гривень 80 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта