Постанова

від 07.02.2018 по справі 359/4100/16-ц

ВЕРХОВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

07 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 359/4100/16-ц

провадження № 61-1317св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю Київ Град ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області у складі судді Муранової-Лесів І. В. від 28 липня

2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В., Мережко М. В., від 27 вересня 2016 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Київ Град (далі - ТОВ Київ град ) про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позовна заява мотивована тим, що вона працювала у ТОВ Київ град , а

16 березня 2011 року звільнилась з роботи за власним бажанням. У день звільнення їй не була виплачена заробітна плата за період з 01 грудня 2011 року по 16 березня 2011 року та компенсація за невикористану відпустку в розмірі

19 959 грн 19 коп., у зв'язку із відсутністю грошових коштів у підприємства. Через деякий час їй виплатили частину заборгованості у сумі 6 500 грн, однак сума заборгованості у розмірі 13 459 грн 19 коп. залишилась невиплаченою.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_3просила суд стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену їй заробітну плату за період з 01 грудня 2010 по 16 березня 2011 року в розмірі 13 459 грн 19 коп., а також середній заробіток за період затримки розрахунку за період 17 березня

2011 року по 30 квітня 2016 року в розмірі 278 805 грн 24 коп.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області

від 27 вересня 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позивачем не доведено наявності у відповідача перед ОСОБА_3 заборгованості по заробітній платі.

У жовтні 2016 рокуОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що надані суду довідки про нараховану заробітну плату та заборгованість по невиплаченій зарплаті повністю підтверджують наявність нарахованої та невиплаченої зарплати. Довідки оформлені належним чином, підписані керівником та завірені печаткою підприємства. Крім того, надані копії наказу про прийняття на роботу та наказу про звільнення.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

15 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій не відповідає.

Встановлено, що позивач працювала у ТОВ Київ град на посаді директора, з якої була звільнена 16 березня 2011 року за власним бажанням

(стаття 38 КЗпП України).

Відповідно до вимог частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Крім того, за правилами частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому відсутність фінансування та грошових коштів у підприємства, установи, організації не позбавляє його обов'язку з виплати належних працівникові грошових коштів, та не звільняє від відповідальності за невиконання цього обов'язку.

У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці судам роз'яснено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, обов'язок із виплати заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця.

Посилання судів на те, що надана позивачем довідка про доходи не відповідає вимогам ДСТУ 4163-2003, не ґрунтується на законі і не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості по заробітній платі, враховуючи те, що підприємством інших доказів на підтвердження відсутності заборгованості із виплати заробітної плати не надано.

Отже, безпідставно відмовивши в позові, суди не перевірили та не дали належної оцінки посиланням позивача на те, що за будь-яких умов при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать їй від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення, а також не врахували, що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності за невиплату всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації на день звільнення, тобто не виключає вину власника або уповноваженого ним органу за затримку розрахунку при звільненні у розумінні статті 117 КЗпП України.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлено, а тому судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 389, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 вересня

2016 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та у подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. М.Коротун

В. І.Крат

В. П.Курило