Рішення

від 18.06.2018 по справі 359/4100/16-ц

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/359/1376/2018

Справа №359/4100/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :

головуючої судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Івченко В.І.,

за участі позивача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 град про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

ВСТАНОВИВ:

За наслідком перегляду Верховним судом рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 липня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Київської області від 27 вересня 2016 року в рамках даної справи ухвалено постанову, якою вказані судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду І інстанції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 359/4100/16-ц між суддями головуючим у справі визначено суддю Яковлєву Л.В. та 27 лютого 2018 року передано їй дану справу для судового розгляду.

16 травня 2016 позивач ОСОБА_1 звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з даним позовом, яким просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 град (далі по тексту - ТОВ ОСОБА_2 град або ТОВ) на її користь нараховану, але не виплачену їй заробітну плату за період з 01.12.2010 по 16.03.2011 року в сумі 13459,19 грн., а також середній заробіток за період затримки розрахунку за період 17 березня 2011 року по 30 квітня 2016 року у розмірі 278805,24 грн..

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 31 серпня 2001 року ОСОБА_1 працювала в ТОВ ОСОБА_2 град та 16 березня 2011 року була звільнена за власним бажанням. В день звільнення їй не була виплачена заробітна плата за період з 01 грудня 2011 по 16 березень 2011 року та компенсація за невикористану відпустку на загальну суму 19959,19грн.. Належні при звільненні суми їй не було виплачено ні в день звільнення, ні наступного дня. Причиною вказаних невиплат відповідач пояснив відсутністю грошових коштів у товариства. Через деякий час ОСОБА_1 виплатили частину заборгованості в розмірі 6500грн., у зв'язку з чим заборгованість ТОВ ОСОБА_2 град перед нею по виплаті вказаних вище сум зменшилась і на даний час становить 13459, 19 грн. На неодноразові звернення позивача до керівництва ТОВ з проханням провести з нею остаточний розрахунок при звільненні, відповіді та грошових коштів не отримала. Позивач вважає, що роботодавцем грубо порушено її права, у зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивач підтримала заявлені позовні вимоги та пояснила, що в день її звільнення 16 березня 2011 року була присутня на робочому місці у ТОВ. Наказ про звільнення був доведений до її відома директором товариства ОСОБА_4 та бухгалтером ОСОБА_5, про що ОСОБА_1 особисто розписалась в самому наказі № 8-вк від 16 березня 2011 року. Звільненню передувало укладення договору купівлі - продажу 15 березня 2011 року її частки у статутному капіталі товариства ОСОБА_6. У зв'язку з цим було досягнуто домовленості про її звільнення з 16 березня 2011 року.

Ні в день звільнення, ні наступного дня з нею не був проведений розрахунок при звільненні. Наведене підтверджується довідкою без дати, підписаною директором ТОВ ОСОБА_2 град ОСОБА_4. Згідно цієї довідки станом на 16 березня 2011 року товариство має борг перед позивачкою по нарахованій і невиплаченій заробітній платі в розмірі 19959 грн. 19 коп. Наведене також підтверджується оборотно - сальдовою відомістю по рахунку 661 за період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2011 року щодо ОСОБА_1.

Зазначила, що в квітні 2011 року товариство сплатило їй 6500 грн., у зв'язку з чим розмір боргу зменшився і наразі становить 13459 грн. 19 коп.. Про виплату цієї суми позивач розписалась у видатковому ордері, що давав їй особисто директор ОСОБА_4. Директор також обіцяв, що повний розрахунок з нею буде проведено пізніше, проте потім дізналась, що засновник відмовляється сплачувати їй іншу частину заборгованості.

На день розгляду справи судом, їй так і не виплачено заборгованість по розрахунку при звільненні. Пояснила також, що з квітня 2011 року жодних відомостей, розписок, ордерів, квитанцій чи подібних документів з відповідачем щодо виплати залишку заборгованості не підписувала. На її звернення товариство ігнорує вимоги щодо здійснення виплати заборгованості та надання довідки про наявний розмір боргу.

Зазначила також, що розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати нею здійснено на момент звернення до суду, але просила здійснити його судом на день фактичного розрахунку, а саме на дату ухвалення судового рішення. Крім того зазначила, що як розрахункові суми для підрахунку середнього заробітку брала заробітні плати за січень - лютий 2011 року з урахуванням здійснених відрахувань і податків. Наведене вважає помилкою, оскільки для розрахунку мала брати заробітну плату за цей же період, але у розмірі сум без відрахувань на податки, тощо.

В обґрунтування причин тривалого не звернення до суду з даним позовом ОСОБА_1 пояснила, що бажала врегулювати це питання мирним шляхом, оскільки знала про скрутне матеріальне становище товариства. Проте, дізнавшись восени 2015 року про те, що товариство ініціювало подачу позову, яким просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ Надра заборгованість по кредитним договорам в розмірі 100826, 50 доларів США та 715326,05 гривень, вирішила також подати даний позов і стягнути з товариства борг по невиплаченій заробітній плати при звільненні через суд.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог з наступних підстав. Вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права. У зв'язку з цим просила застосувати позовну давність до цієї частини вимог.

Щодо проведеного товариством часткового розрахунку по невиплаченій заробітній платі при звільненні з ОСОБА_1 в розмірі 6500 грн. не заперечувала, проте зазначила, що докази на підтвердження цієї обставини у ТОВ ОСОБА_2 град відсутні.

Пояснила, що достеменно не знає чи проведено з позивачем повний розрахунок при звільненні 16 березня 2011 року чи в інші дні та чи проведено його взагалі. Зазначила також, що у відповідача відсутні будь-які докази на підтвердження здійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні, як і немає доказів на підтвердження відсутності вказаної заборгованості у товариства перед позивачем. Повідомила також, що у ТОВ ОСОБА_2 град відсутні будь-які платіжні, фінансові, звітні документи, розписки, видаткові ордери, тощо, які можуть підтвердити або спростувати наявність або відсутність боргу товариства перед позивачем. У зв'язку з наведеним надати їх суду для дослідження не являється можливим.

Також пояснила, що в той період до керування товариством залучився інший співвласник, який наполягав на проведенні аудиту товариства, проте директор ОСОБА_4 відмовив його. ТОВ ОСОБА_2 град перебувало у скрутному матеріальному становищі, грошових коштів не було, у зв'язку з чим розрахунок із позивачем при звільненні проведений не був.

Наразі фінансове становище товариства не в кращих умовах, в товаристві працює мінімальна кількість осіб, грошових коштів ледь вистачає для погашення поточних рахунків та виплати заробітної плати.

Подачу позову ОСОБА_1 через такий значний період часу вважає зловживанням останньою процесуальними правами з метою незаконного збагачення за рахунок ТОВ.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частинами 3, 4 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлю, підтверджується матеріалами справи та не спростовується сторонами, що позивач з 31 серпня 2001 року працювала в ТОВ ОСОБА_2 град на різних посадах, в тому числі на посаді директора. Наказом директора ТОВ ОСОБА_2 град за № 8-вк від 16 березня 2011 ОСОБА_1 звільнено з посади директора з 16 березня 2011 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України та зобов'язано виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку за періоди роботи з 30 січня 2009 року по 30 січня 2010 року - 24 к. дн., з 30 січня 2010 року по 30 січня 2011 року - 24 к. дн., з 30 січня 2011 року по 16 березня 2011 року - 5 к. дн. (а.с. 3, 4).

Частиною 3 ст. 15 Закону України Про оплату праці визначено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Відповідно ч. 1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

З наказом про звільнення ОСОБА_1 під підпис ознайомлена в день звільнення, тобто 16 березня 2011 року. Наведене підтверджується самим наказом (а.с. 4) та наданими в судовому засіданні позивачем показами. Доказів протилежного суду не надано.

У зв'язку з наведеним суд приходить до висновку, що в день звільнення позивач була присутня на робочому місці, знала про її вивільнення, а тому відповідач мав провести розрахунок з нею при звільненні саме в цей день.

Частиною 1 ст. 21 Закону України Про оплату праці встановлено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Статтею 110 КЗпП України , яка узгоджується з положеннями ст. 30 Закону України Про оплату праці , при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. До того ж власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Довідки про доходи видані на імя позивача за № 1 від 26 січня 2011 року та № 4 від 16 березня 2011 року за період з січня по грудень 2010 року та за період з січня по березень 2011 року, відповідають вказаним вимогам законодавства та містять дані про нараховані суми заробітної плати ОСОБА_1 (а.с.7, 8).

Крім того, згідно вказаних довідок за період з січня по грудень 2010 року та за період з січня по березень 2011 року середньомісячна заробітна плата позивача становила 3677 грн. 94 коп. та 7743 грн. 32 коп. відповідно.

Частинами 1, 6 ст. 24 вищевказаного Закону заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

З довідки б/н вбачається, що ТОВ ОСОБА_2 град засвідчило наступне : станом на 16 березня 2011 року заборгованість по нарахованій та невиплаченій заробітній платі перед ОСОБА_1 становить 19959 грн. 19 коп.. Наведене також підтверджується оборотно - сальдовою відомістю сформованою 16 березня 2011 року о 15 год. 34 хв. по рахунку 661 щодо співробітника ОСОБА_1 за період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2011 року, згідно якої з листопада 2010 року по березень 2011 року (4097 грн. + 4097 грн. + 208,96 грн. + 4097 грн. + 7459,23 грн.) у товариства існував борг перед позивачем в загальному розмірі 19959 грн. 19 коп. (а.с.5, 6).

Зважаючи на вказане та враховуючи пояснення позивача, суд приходить висновку, що ОСОБА_1 дізналась про порушення своїх трудових прав в частині невиплати належних при звільненні сум, саме в день звільнення - 16 березня 2011 року.

Частиною 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

В квітні 2011 року товариство провело з позивачем частковий розрахунок сплативши 6500 грн. 00 коп. Доказів цієї обставини сторони не надали суду, проте представник відповідача не заперечувала проти цього факту та визнала, що таке могло мати місце, оскільки на день звільнення ОСОБА_1 у ТОВ ОСОБА_2 град було скрутне фінансове становище і були відсутні грошові кошти для здійснення виплат позивачу.

Суд, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України, приходить висновку, що дана обставина не підлягає доказуванню, оскільки визнана сторонами у справі.

Відтак залишок боргу по невиплаченій заробітній платі у ТОВ ОСОБА_2 град перед ОСОБА_1 на день розгляду справи судом дійсно становить 13459 грн. 19 коп.. Доказів протилежного сторонами не надано.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом встановлено та не спростовується сторонами і доказами у справі, що спору щодо розміру належних звільненому працівникові сум при звільненні, між ОСОБА_1 та ТОВ ОСОБА_2 град немає.

Представник відповідача вважає, що вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з товариства середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1, всупереч вимог ст. 233 КЗпП України звернулась до суду з позовом про вирішення трудового спору не в тримісячний строк з дня, коли дізнався про порушення свого права. У зв'язку з цим просила застосувати позовну давність до цієї частини вимог.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значущі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між учасниками трудових правовідносин.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатись про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Частиною 5 п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці встановлено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Аналогічні висновки і правові позиції висловлено у постановах Верховного суду України при розгляді справ № 6-116 цс 15 та № 6-409 цс 16.

Судом встановлено і не спростовано сторонами, що на день розгляду справи судом відповідач так і не провів повного та остаточного розрахунку із звільненим працівником ОСОБА_1. Доказів протилежного суду за період розгляду справи судами, з травня 2016 року і по даний час, сторонами не надано.

Відтак, перебіг позовної давності до вимоги позивача про стягнення з ТОВ ОСОБА_2 град середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не розпочався.

Зважаючи на вказане суд вважає, що вимоги представника відповідача про застосування наслідків звернення до суду в цій частині позовних вимог зі спливом позовної давності, не підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд приходить до висновку, що права ОСОБА_1 порушено винними діями роботодавця - ТОВ ОСОБА_2 град , а відтак її позов про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні та середнього заробітку за час затримки її виплати, підлягають задоволенню.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів роботодавця не виключає його відповідальності.

Наведене також підтверджується висновками і правовою позицією висловленою Верховним судом України у справі № 6-259 цс 17 щодо визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Слід також наголосити, що відповідно правової позиції висловленої Верховним судом України у справі № 6-64 цс 13 відсутність фінансово - господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівнику коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Зважаючи на вказане та враховуючи, що підставою не здійснення належних ОСОБА_1 виплат при звільненні як позивач, так і представник відповідача вказували на скрутне матеріальне становище товариства, борги, відсутність фінансово-господарської діяльності, суд приходить висновку, що ТОВ ОСОБА_2 град порушило права позивача шляхом своїх винних дій.

Інші обставини в обгрунтування неможливості і поважності невиплат позивачу належних сум при звільненні, представником відповідача суду не повідомлено та доказів не надано.

Відповідно п. 6 вказаної Постанови визначено що, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Статтею 27 Закону України Про оплату праці визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Держава забезпечує щоквартальну підготовку і публікацію статистичних даних про середню заробітну плату і середню тривалість робочого часу по галузях, групах професій і посад, а також щорічну публікацію даних про вартість робочої сили.

Пунктом 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці встановлено, що середній заробіток працівника визначається відповідно Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі по тексту - Порядок), затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року середній заробіток обчислюється з середньомісячної заробітної плати за останні два календарні місяця роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Частинами 1, 3 п. 3 розділу ІІІ вказаного Порядку визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються : основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкрет-них видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Крім того, положеннями п. 4 розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати проводиться відповідно п. 5 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджено-го Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 розділу ІV Порядку передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зважаючи на вказане та враховуючи дані, відображені в довідці про доходи видані на ім'я ОСОБА_1 за № 4 від 16 березня 2011 року за період з січня по березень 2011 року (а.с. 8) суд визначає розмір середньоденної заробітної плати позивача.

При цьому суд враховує, що сторонами не надано доказів наявності в виплатах за останні два фактично відпрацьовані місяці позивачем (січень - лютий 2011 року), які беруться для розрахунку середньоденної заробітної плати виплат, зазначених у п. 4 розділу ІІІ вказаного Порядку.

Здійснений судом розрахунок середньоденної заробітної плати позивача становить : заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні (січень, лютий 2011 року - 5255,01 + 5000) / число відпрацьованих робочих днів (годин) (19 + 20) = 262 грн. 95 коп..

При визначені кількості робочих днів у відповідні періоди судом враховано положення ст. 27 Закону України Про оплату праці та листи Міністерства праці № 9111/0/14-10/13 від 25 серпня 2010 року, № 8515/0/14-11/13 від 23 серпня 2011 року, № 9050/0/14-12/13 від 21 серпня 2012 року, № 9884/0/14-13/13 від 04 вересня 2013 року, № 10196/0/14-14/13 від 09 вересня 2014 року, № 10846/0/14-15/13 від 20 липня 2015 року, № 11535/0/14-16/16 від 05 серпня 2016 року та за 2017 рік щодо норм тривалості робочого часу за 2011-2018 роки за календарем п'ятиденного робочого тижня з двома вихідними днями в суботу та неділю при однаковій тривалості часу роботи за день впродовж робочого тижня та зменшенням тривалості роботи напередодні святкових та неробочих днів.

Методом калькуляції за період з 17 березня 2011 року по 18 червня 2018 року підраховано кількість робочих днів, яка становить 1818. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить ( 262 грн. 95 коп. х 1818 днів ) 478043 грн. 10 коп..

При цьому суд врахував правові позиції висловлені Верховним судом України у справах № 6-2807 цс 16, 6-788 цс 16 та 6-259 цс 17.

Визначаючи розмір відшкодування працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд має право застосувати принцип співмірності. Суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівнику за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України за таких умов : наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівнику сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівнику суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

Проте, вказані умови не мають жодного відношення до даної справи та, відповідно, немає підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає відшкодуванню працівнику. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України у справі № 6-195 цс 14.

Зважаючи на вищевказане, суд вважає за можливе та необхідне задовольнити позов ОСОБА_1 та стягнути з ТОВ ОСОБА_2 град на її користь заборгованість з невиплаченої заробітної плати за період з 01 грудня 2010 року по 16 березня 2011 року в розмірі 13459 грн. 19 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 березня 2011 року по день фактичного розрахунку (день ухвалення судового рішення у справі - 18 червня 2018 року) в розмірі 478043 грн. 10 коп..

Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні позивача до суду з даним позовом діяли ставки судового збору, визначені Законом України Про судовий збір станом на 26 вересня 2015 року. На підставі ст. 5 вказаного Закону позивач була звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду з позовом про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

З урахуванням наведеного та вимог ст. 4 цього Закону, Закону України від 25 грудня 2015 року за № 928-VIII Про Державний бюджет на 2016 рік , яким встановлено розміри мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму, суд приходить висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь держави судового збору в розмірі 2922 грн. 64 копійки.

Керуючись розділ ІІІ, ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджено-го Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, ст. 15, 21, 24, 27, 30 Закону України Про оплату праці , листи Міністерства праці № 9111/0/14-10/13 від 25 серпня 2010 року, № 8515/0/14-11/13 від 23 серпня 2011 року, № 9050/0/14-12/13 від 21 серпня 2012 року, № 9884/0/14-13/13 від 04 вересня 2013 року, № 10196/0/14-14/13 від 09 вересня 2014 року, № 10846/0/14-15/13 від 20 липня 2015 року, № 11535/0/14-16/16 від 05 серпня 2016 року та за 2017 рік щодо норм тривалості робочого часу за 2011-2018 роки, ст. 47, 110, 116, 117, 233 КЗпП України, п. 20, 21, 26 Постанови Пленуму Верховного суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , рішення Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012, ст. 4 Закону України Про судовий збір станом на 26 вересня 2015 року, ст. 4, 5, 12, 76, 81, 82, 89, 141, 258, 263 -265, 268, 272, 273, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 град про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, - задовольнити.

Стягнути ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 град (08351 Київська область, Бориспільський район, с. Рогозів, вул. Леніна, 97, код ЄДРПОУ 31477814) на користь ОСОБА_1 (зареєстрованої та проживаючої за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії СМ 121505 виданий 25 червня 1999 року Бориспільським МРВ ГУ МВС України в Київській області, код платника податків НОМЕР_1) заборгованість по виплаті заробітної плати в розмірі 13459 (тринадцять тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять) гривень 19 (дев'ятнадцять) копійок, середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку в розмірі 478043 (чотириста сімдесят вісім тисяч сорок три) гривні 10 (десять) копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 град (08351 Київська область, Бориспільський район, с. Рогозів, вул. Леніна, 97, код ЄДРПОУ 31477814) на користь держави Україна (р/р №31216206700004 , МФО: 821018 , код за ЄДРПОУ 38007070, банк: ГУ ДКСУ у Київській обл. м. Київ, КБК: 22030101) судовий збір в розмірі 2922 (дві тисячці дев'ятсот двадцять дві) гривень 64 (шістдесят чотири) копійки.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги через Бориспільський міськрайонний суд Київської області до Апеляційного суду Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено 22 червня 2018 року.

Суддя Л.В. Яковлєва